Додаток З

КОРОТКИЙ СЛОВНИК НАУКОВИХ ТЕРМІНІВ

Абстрагування - особливий прийом мислення, який дозволяє залишити осторонь властивості, зв’язки й відношення предметів, водночас фіксувати ті риси, які в певному дослідженні розглядаються як істотні, суттєві.

Аксіома - вихідне твердження наукової теорії яке приймається за істинне без доведення.

Аксіоматичний метод - спосіб побудови наукової теорії у вигляді системи постулатів (аксіом) і правил висновку (аксіоматики), за якими певні твердження теорії приймаються без доведень, а інші похідні поняття виводяться з них шляхом логічної дедукції.

Алгоритм - система правил виконання обчислювального процесу, що приводить до розв’язання певного класу задач після скінченого числа операцій.

Аналіз - метод пізнання, основою якого є поділ цілісного предмета на частини з метою його всебічного вивчення. Аналіз є протилежністю синтезу.

Аналогія - умовивід, за яким на основі схожості чи подібності двох об’єктів за деякими ознаками роблять висновок щодо їх схожості за іншими ознаками.

Апостеріорі та апріорі - філософські категорії за допомогою яких позначаються знання, набуті з досвіду і знання, що передують досвіду. Таке розмежування насправді відносне, оскільки будь-яке знання так чи інакше пов’язане з досвідом і практикою.

Аргумент - положення, яке використовується для доведення істинності

тези.

Аргументування - логічний процес, суть якого - довести істинність власних суджень (тезу доказу) за допомогою інших суджень (аргументів, доказів).

Верифікація - емпіричне підтвердження істинності наукових тверджень шляхом емпіричності їх перевірки.

Вимірювання - процедура надання числових значень властивостям реальних об’єктів за допомогою одиниць виміру.

Висловлювання - думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною або помилковою.

Гіпотеза - наукове припущення щодо певних властивостей, явищ, яке потрібно обґрунтовувати теоретично та довести на практиці.

Дедукція - метод пізнання за яким висновок щодо конкретного явища робиться на підставі загальних наукових положень: висновок від загального до часткового (особливого). Дедукція - протилежність індукції.

Детермінізм - вчення про всеохоплюючий об’єктивний взаємозв’язок і причинну зумовленість явищ соціоприродного середовища.

Диз’юнкція - логічна операція, за допомогою якої із двох чи більше суджень вибудовується нове судження шляхом оператора диз’юнкції, якому відповідає сполучник "або".

Дискурсив - міркування, аргумент, який спирається на розум і логічне міркування. В теорії пізнання протиставляється інтуїції.

Діалектика - фундаментальний науковий принцип і метод пізнання багатопланової та суперечливої дійсності у всіх її проявах. Діалектичний підхід має можливість обґрунтувати причинно-наслідкові зв’язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечливість між сутністю та явищем, змістом і формою.

Доведення - процедура, за допомогою якої встановлюють істинність гіпотези чи будь-якого твердження.

Догматизм - спосіб мислення, за яким певне вчення або положення вважають істиною, не враховуючи конкретних умов життя.

Достовірність - достатня правильність, те, що не викликає сумнівів, доказ того, що названий результат (закон, закономірність, сукупність фактів та ін.) є істинним, правдивим.

Евристика - сукупність прийомів і методів, які сприяють більш швидкому організованому й цілеспрямованому пошуку істини, хоча й не гарантують її безумовного знаходження.

Експеримент - метод пізнання об’єктивної дійсності, пов’язаний з активним і цілеспрямованим втручанням дослідника в природні умови існування предметів і явищ або створення штучних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Експлікація - уточнення понять і суджень за допомогою засобів символічної чи математичної логіки.

Екстраполяція - процедура перенесення й поширення властивостей, відношень і закономірностей з однієї предметної галузі на іншу.

Емпіричні дані-відомості, отримані на основі досвіду, практики.

Епістемологія - теорія пізнання, розділ філософії, у якому вивчаються закономірності й можливості пізнання, відношення знання до відчуттів, уявлень, понять об’єктивної реальності, досліджуються ступені й форми процесу пізнання, умови та критерії його достовірності й істинності.

Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

Інтеграція - об’єднання в ціле будь-яких окремих частин; об’єднання та координація дій різних частин цілісної системи.

Ідеалізація - уявне конструювання об’єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні.

Ідея - інтуїтивне пояснення явищ (процесів) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робиться висновок.

Імплікація - логічна операція, що об’єднує два судження в нове шляхом зв’язки, словесно виражається за допомогою граматичної конструкції "Якщо..., то...".

Індукція - метод пізнання, за яким здійснюється перехід від часткового (особливого) до загального. Індукція - протилежний дедукції метод пізнання.

Інтерпретація - тлумачення, роз’яснення, розкриття змісту явища, яке сприяє його розумінню.

Інтуїція - здатність осягти істину, не звертаючись до розгорнутого логічного міркування. В логіці та методології розглядається як догадка, що потребує перевірки.

Ірраціональний - поняття чи судження, протилежне розумному, обґрунтованому фактами та логікою.

Композиція наукової роботи — послідовність розташування її частин: основного тексту та довідково-супроводжувального апарату.

Концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною ідеєю.

Кон’юнкція - логічна операція утворення складного висловлення із двох чи більше простих висловлювань за допомогою зв’язків, якій відповідає сполучник "і".

Кон’юнктура - сукупність певних умов, збіг обставин, стан речей, здатний впливати на вирішення, розв’язання якої-небудь справи, питання тощо.

Кореляція - співвідношення, відповідність, взаємозв’язок предметів або понять; у статистиці - залежність між явищами або величинами, що не має чіткого функціонального характеру.

Метод - сукупність прийомів і операцій теоретичного пізнання й практичного освоєння дійсності, підпорядкований вирішенню конкретного завдання. Наукові методи ґрунтуються на певних принципах, теоріях і законах.

Методологія наукового пізнання - вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності.

Методика - система правил використання методів, прийомів та операцій у науковому дослідженні.

Монографія - наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми.

Моделювання - метод пізнання явищ і процесів, який ґрунтується на заміні об’єкта дослідження (оригінала) моделлю.

Наука - сфера людської діяльності, спрямована на вироблення та систематизацію нових знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття й використання нових знань.

Наукова проблема - протиріччя у пізнанні, яке характеризується невідповідністю між новими фактами (даними) й старими засобами їх пояснення.

Наукова творчість - мислення в його найвищій формі, що виходить за межі відомого, а також діяльність, результатом якої є створення нового.

Наукова стаття - один з основних видів публікацій, містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження.

Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій.

Науковий результат - нове знання, здобуте в процесі наукового дослідження та зафіксоване на носіях наукової інформації.

Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висновку чи підтвердження; як складова наукового знання відображає об’єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, вибудовуються теорії, виводяться закони.

Парадигма - система творчих методологічних і ціннісних установок, прийнятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішення наукових завдань.

План - система взаємопов’язаних завдань, що визначають терміни, порядок і послідовність виконання програм, окремих робіт, операцій. Послідовність викладу матеріалу.

Поняття - форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ (процесів), узагальнення їх ознак та взаємозв’язків.

Порівняння - процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження спільних, притаманних різним об’єктам рис.

Постулат - твердження, попереднє припущення наукової теорії, що береться за вихідне і стає основою теоретичних узагальнень.

Пояснення — найважливіша функція науки, сутність якої полягає в розкритті мотивів та причин певних процесів, явищ, подій, підведенні фактів щодо них під загальні твердження (закони, теорії і принципи).

Принцип - вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

Прогнозування - сукупність засобів і прийомів мислення, що дають змогу на основі аналізу ретроспективних даних вивести судження певної достовірності стосовно майбутнього розвитку об’єкта.

Публікація - оприлюднення результатів наукового дослідження за допомогою преси, радіо або телебачення.

Синергетика - науково-філософський принцип, що розглядає природу, світ як самоорганізовану, комплексну систему.

Синтез - об’єднання раніше виділених чи уже існуючих елементів у єдине ціле. Такими елементами можуть бути частини предмета, ознаки, відношення.

Системний підхід - комплексне дослідження великих і складних об’єктів (систем) як єдиного цілого з узгодженням функціонування усіх елементів і частин.

Спостереження - систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів дослідження без втручання в їх буття.

Судження - думка, в якій за допомогою взаємопов’язаних понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження фактів, або опосередковано - за допомогою умовиводу.

Сутність - головне, основне, визначальне в предметі.

Теза - коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо.

Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на цілісне відображення певного фрагмента дійсності, тлумачення того чи іншого явища конкретної предметної галузі. Найважливішими компонентами теорії є: фундаментальні поняття й закони; ідеалізовані об’єкти, що в абстрактній формі відображають властивості реальних об’єктів; логіка теорії, що дозволяє виводити одні твердження з інших.

Термін - поняття, що увійшло до наукового обігу.

Дата добавления: 2015-08-31