Висновок. З народних художніх промислів

Вступ

Вступ

З народних художніх промислів

КУРСОВА РОБОТА

Геодезична основа

Вступ

Вступ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

На навчальній карті масштабу 1:25000 з номенклатурою М-35-13-Б-в необхідно запроектувати планову висотну геодезичну основу на площі однієї знімальної трапеції масштабу 1:10000 з номенклатурою М-35-13-Б-в-1.

Як головну геодезичну основу запроектую світловіддалемірний хід 4 класу точності 1:21000. Густота і точність знімальної основи запроектую у відповідальності з вимогами до комбінованого знімання (топографічного) в масштабі 1:5 000 з перерізом рельєфу 2 м.

На карті нанесені 2 вихідних планових пункти і 2 репери державної геодезичної мережі.

В курсовому проекті висвітлимо такі питання:

- Проектування геодезичних мереж згущення: полігонометрії 4 класу та 2 розряду.

- Проектування нівелювання ІІІ, ІV класу, технічного та тригонометричного.

- Проектування планово-висотних опорних знаків (ОПВ).

- Проектування знімальної геодезичної мережі для визначення координат і висот опорних знаків.

Роботи будуть виконуватись в Волинській області.

З М І С Т

І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1.2. Обчислення геодезичних і прямокутних координат вершин рамки заданої трапеції

1.3. Фізико-географічний опис району робіт

1.4. Економічна характеристика району робіт

1.5. Топографо-геодезична вивченість району робіт

2. ТЕХНІЧНА Й РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНИ КУРСОВОЇ РОБОТИ

2.2. Проектування планово-висотних опознаків

2.3. Проектування ходу світловіддалемірної полігонометрії

2.4. Загальна характеристика й основні параметри запроектованого

полігонометричного ходу

2.5. Розрахункова частина полігонометричного ходу

2.6. Розрахунок точності світловіддалемірних вимірювань

2.7. Розрахунок точності кутових вимірювань

2.8. Розрахунок точності визначення висот пунктів полігонометричного ходу

2.9. Проект прив’язки планово-висотних опознаків

3. МЕТОДИКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ НА ОБ’ЄКТІ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

на тему: Вишивка – багатогранне явище Української культури

Зміст

Розділ 1. Вишивка як один із видів народного мистецтва.

1.1. Історія виникнення вишивки.

1.2. Характеристика матеріалів, що використовуються при вишиванні.

1.3. Техніки виконання вишитих виробів.

1.4. Основні мотиви українського народного орнаменту.

Розділ 2. Регіональні особливості вишивки.

2.1. Кольори в українській народній вишивці.

2.2. Особливості кольорової гами вишиванок та їх технік за регіонами.

Висновок.

Список використаних джерел.

Додатки.

Народна творчість – це історична основа на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральну, музичну, танцювальну, декоративне та образотворче мистецтво, народне будівництво.

Народна творчість існує як сукупність численних видів і жанрів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності, праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку здатну виготовити знаряддя створювати потрібні предмети і надавати відповідної форми.

В процесі трудової діяльності людина розвиває естетичні почуття – її вухо, очі, вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво людина повинна була не тільки навчитися вправно працювати інструментами, а з їхньою допомогою відображати бачене на камені, глині.

Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення його видів. Виникнувши внаслідок трудової діяльності нерозривно пов’язане з життям народу, із класовим розшаруванням виникло мистецтво певних видів.

Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості, інтересів якої розподіляли інтересами народів на різних етапах історії розвитку мистецтва як соціально явища зумовленого існуючими класами: рабовласницьким, феодальним, капіталістичним.

В умовах соціального і національного гноблення, расові дискримінації народного мистецтва не переривались, воно жило зазнаючи розквіту, сміливо втілюючи ідеї, оберігаючи спадщину народної культури.

Поступово в класовому суспільстві мистецтва розмежувалось на 2 види: народне і професійне.

Народні художні промисли – форма народного декоративного мистецтва, яка являє собою товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці.

Професійно декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою.

Одним із найпоширеніших видів народного мистецтва на Україні вишивка. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

“І в дорогу далеку ти мене

на зорі проводжала,

І рушник вишиваний

на щастя, на долю дала...”

Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що супутницею до нашого життя є вишивка. Хрестик чи гладь, мережання чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці.

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають в глибину віків. Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканин і ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. З кожним століттям вишивка розвивається і удосконалюється.

Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки, перегукуються з орнаментами, якими прикрашали пощу давні мешканці нашої області – трипільські племена.

Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний оригінальний стиль. Невідомі умільці клопіткою працею виробили різноманітні детальні техніки вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смоком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивання техніки.

Художня вишивка – один з найбільших поширених видів народного мистецтва, в якому втілені кращі традиції народу, вона приносить і буде приносити радість тисячам шанувальників.

Розділ 1. Вишивка як один із видів народного мистецтва.

1.1. Історія виникнення вишивки.

Хоча перші згадки про вишивку у давньогрецьких істориків, мабуть ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає углибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Відомо багато археологічних доказів давності і поширеності народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися донедавна українські селяни.

Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали пощу трипільських племен.

За свідченнями давньогрецького історика Геродота, і скіфи – мешканці Причорномор’я та причорноморських степів – також прикрашали вишивкою свій одяг.

Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.

Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувались у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст.. Анна-Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, як свідчать дослідники, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів довідуємось що вишивала також і княжна Анна – дружина Київського князя Рюрика Ростиславича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Шаргороді і інших і інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.

Саме завдяки народним умільцям візантійське мистецтво відіграло роль стимулу, який стимулював розквіт самобутньої руської культури. Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч, якщо не рівних,то близьких по тугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.

В 16-17 ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час й української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі осені.

Українські народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад 85 швів.

Вишивкою прикрашають найрізноманітніші вироби: скатерки, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузки, жіночі й дитячі плаття, чоловічі сорочки, білизну.

Народна унікальна вишивка, як інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності та шлях усвідомлення справжніх національних цінностей.

Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія, кольорових спостережень відтворюють національний менталітет українського народу.

1.2. Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці.

Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративно мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, наперсток, ножиці, тканина, канву, п’яльця та вміння перейняті від старших: доньці – від матері, внучці від бабусі. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку люди, довгими зимовими вечорами. Жінки – за тихою, щирою розмовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт.

Голки використовують тонкі, довгі оскільки вони проколюють легко тканину й залишають після себе маленькі дірочки. Для вишивання вовняними нитками використовують голку середньої товщини.

Нитки бувають різних кольорів і різної товщини. Частіше використовують нитки муліне, вовняні, шовкові ірис. Для вишивання беруть нитку півметрової довжини, бо довга нитка часто заплутається і це затримує роботу.

Наперсток полегшує роботу, захищає палець від проколення. Його підбирають відповідно до величини середнього пальця правої руки. Вишивальницям-початківцям краще користуватись наперстком з дном.

Ножиці беруть маленькі з гострими кінцями.

Тканина. Для вишивання користуються різними видами тканин.

П’яльці бувають круглі, квадратні, маленькі й великі; виготовляють їх з дерева, металу, пластмаси. Частіше користуються маленькими круглими п’яльцями. Так п’яльці складаються з двох обручів, з яких один щільно входить у другий. Зовнішній обруч іноді буває із спеціальним гвинтом, за допомогою якого обруч можна розширювати або звужувати.

Згідно з призначенням вишивання, матеріали поділяють на 2 типи:

1 – “Основа на якій вишивають” різні види тканин: вовняні, льяні, конопляні, канва...

найбільше використовують канву – це тканина з великими рідкими поздовжніми й поперечними нитками, що утворюють правильні квадратики. Канву широко використовують для вишивання хрестом, косою чи прямою гладдю.

2 – “Матеріал яким вишивають”:

– нитки ручного прядіння (конопляні, вовняні...)

– нитки фабричного виготовлення (волічка, гарус, шнури, шовк...)

Чого для вишивання використовують відбілені нитки.

1.3. Техніка виконання вишитих виробів.

Українська народна вишивка славиться багатством технік виконання. Слово вишивка походить від слова “шити”.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інші зустрічаються також у білоруських і російських вишивках.

Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшли до нас з глибин віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може, й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках Поділля. Вишивці в цій техніці притаманні специфічні форми та колір.

Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” – це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки. Орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.

Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виложується білими та сірими нитками, на Поділлі – кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхопацт, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізуванням дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що він особливо поширений по Полтавщині, Київщині, Поділлі.

На початку ХХ ст. вищеназвані техніки дещо витісняють швом “хрестик”. Ще, безумовно, неми складна техніка, узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик” значних мистецьких ефектів.

Вишивкою хрестиком прикрашають блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка – невід’ємна складова частина українського народного вбрання як жіночого, так і чоловічого, вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської тощо. Вони різняться орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

1.4. Основні мотиви українського народного орнаменту.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

У давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.

Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прями, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії,хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.

Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучері”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. в орнаменті подільських вишивок трапляється мотив “кривульки” або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, раніше ніж славнозвісний грецький меандр.

Зигзагоподібний меандрів орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього мотиву орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір “рожі” являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуба, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

Розділ 2. Регіональні особливості вишивки

2.1. Кольори в українській народній вишивці.

Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон,може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.

Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.

Існує дві групи кольорів:

а) хроматичні;

в) ахроматичні, або безбарвні.

До хроматичних належать усі барви сонячного спектра.

– червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.

Основними кольорами спектра є червоний, жовтий і синій.

До ахроматичних кольорів належить:

– білий (світло);

– чорний (темрява);

– сірий.

Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.

До теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла і сонця – червоний, оранжевий, жовтий,а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні);

До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний....

Існує поняття “контрастів барв”. Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. гарно доповнюю ть один одного такі кольори:

· червоний – із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім;

· синій – із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним;

· жовтий – із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, голубим, синім, фіолетовим;

· зелений – лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий;

· фіолетовий – з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;

· коричневий – з бежевим, жовтим, чорним, голубим, синім, оранжевим, сірим тощо.

У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, та поліхромні – багатобарвні.

Хроматичні кольори мають три якості: а) світлість; б) кольоровий тон; в) насиченість.

Світлість – це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний, синій, салатовий і зелений, тощо.

Кольоровий тон – відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий – це два різні тони одного кольору.

Насиченість – це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого – мало насиченим рожевим.

Гармонійне поєднання усіх кольорів вишивки є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.

Яке поєднання зробити краще, вирішує сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою.

Щоб вишивка була привабливою,потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати його призначення, сезон і вік. Для таких виробів колір потрібно добирати спокійніший, ніж для декоративних.

2.2. Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами.

Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України.

Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей республіки, ій властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. узори виконуються окремими швамиі поєданням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими.

Вишивка Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладді. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою червоними та чорними нитками.

На Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, набуруванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво-та триколірні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилювання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні – шпатівка, стебнівка, контурні шви якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів, окремі з них поширені по всій області, інші – пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфними, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Для Гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоно із жовтим та зеленим, при чому колір домінує.

Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка заволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

Із написаної курсової роботи на тему: “Вишивка – багатогранне явище Української культури”, можна зробити висновок про те, що народна українська вишивка відіграє велику роль в житі людини. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ чистої фантазії,мистецтво високої естетичної наснаги, простору і водночас мудрого декоративного відчуття і мислення.

Розвиток сучасного народного мистецтва зумовлюється характером і вимогами науково-технічного прогресу. Промисловість вже давно задовольняє потреби людей в одязі. Домашнє ткацтво та вишивання відіграють допоміжну роль і обмежується художньо-декоративною функцією. Прискорений ритм сьогодення, поява нових видів і форм дозвілля, народження нових культурних традицій впливають і на характер вишивки, на використання підбіру матеріалу і кольору, техніки а також орнаменту виробу.

Також ми побачили відмінність між регіонами у виконанні вишитих виробів. Кожен регіон України має свою чарівність в мистецтві художньої вишивки, хоча кожна із них чарівно по своєму.

Отже, декоративно-ужиткове мистецтво народної вишивки кожного із регіонів України – складова єдиної культури нашої Батьківщини, перед якою стоїть висока мета сформувати громадянина, як частку великого національного “Я”.

Література

1. “Знаки 155 стародавніх українських вишивок”. Київ, 1992.

2. В.О. Тацкевич “Технологія вишивки” - Київ: Вища школа, 1997 р.

3. Л.В. Луткова “Обслуговуюча праця” – Київ: Радянська школа, 1974. – 175 с.

4. Л.М. Сорокіна “Вишиванки” – Київ: Веселка, 1989. – 16 с.

5. Л. Репіленко, М.Цепенюк “Обслуговуюча праця” – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 256 с.

Дата добавления: 2015-08-31