РОЗДІЛ 1. На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи

ВСТУП

На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково–технічного прогресу очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи його.

Обґрунтовують розміщення продуктивних сил за кількісними та якісними параметрами природних умов і природних ресурсів, тобто за природно–ресурсним потенціалом (ПРП) території. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Тому виправданими є пошуки термінів, які б найповніше виражали економічний зміст природного середовища.

До основних характеристик природно–ресурсного потенціалу відносять:географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно–ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо – та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна – різні форми просторової дислокації природно–ресурсних комплексів; організаційна – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно–ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно–ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекраційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювальні: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні не відновлювальні: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно цільового та багатоцільового призначення.

Питання природно–ресурсного потенціалу України вивчали відомі вітчизняні вчені – М.М.Паламарчук, О.Т.Діброва, А.Н.Алимов, Ф.Д.Заставний, С.А.Генсірук, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко, І.О.Горленко, М.Г.Ігнатенко. Нині особливо актуальними є наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.

Природно–ресурсний потенціал – сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби, застосовані для кількісної характеристики природних багатств,ці поняття виражають споживчу корисність їх для суспільства. З урахуванням цього поняття “природно–ресурсний потенціал ” найбільше вживається в науках, що вивчають території, і є одним із найважливіших чинників розміщення продуктивних сил. Воно включає тільки вивчені елементи природного середовища:

1) природні ресурси, тобто елементи природного середовища, які беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві і невиробничій діяльності;

2) природні умови – елементи природного середовища, які не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О.Мінц. На його думку, природні умови (у вузькому розумінні) – це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси – це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси називаються потенційними. Принципова відмінність між природними умовами і ресурсами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі – беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці.

Забезпеченість території України мінеральносировинними ресурсами є однією з найвищих у світі. Тут зосереджено 7667 родовищ, 94 види корисних копалин, з них 5860 – на державному балансовому обліку. Нині експлуатується 3222 родовища, 62 види корисних копалин.

У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель, запасами залізної руди і перше – за ресурсами марганцевої руди, самородної сірки. Вона також одна із перших країн за запасами кам’яного вугілля, калійної і кам’яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсової сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини.

Імпортну залежність Україна відчуває у постачанні нафти, природного газу, руд кольорових металів, магнетизму, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин.

У середині 80–х років обсяги видобутку мінеральної сировини становили більше 1 млрд. т. на рік, що складало 20 т з розрахунку на душу населення. Нині сумарний видобуток становить близько 300 млн. т. (до 6 т). На одного жителя України припадає(промислових запасів) 4,6 т. нафти, 23 млн. т. природного газу, 864,6 т. кам’яного вугілля, 55 т. бурого вугілля, 526 т. залізної руди, 455 т. марганцевої руди, 55 т. калійно–магнієвих солей, 329 т. кухонної солі.

За минулі роки в країні досягнуто значних успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення та властивості окремих їх видів та родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності їх територіальної організації. Однак ще не повністю розв’язані методологічні й методичні проблеми кількісної та якісної оцінки природних ресурсів.

Виступаючи предметами праці, природні ресурси оцінюються з різних позицій, головними серед яких є: умови формування й поширення певного виду ресурсу; сучасні й перспективні можливості використання; розміщення родовищ природних ресурсів відносно районів їх споживання; наявність достатньої робочої сили і транспортної інфраструктури для експлуатації конкретного ресурсу.

Дата добавления: 2015-08-31