Поняття, види

ВСТУП

Лекція

З колегами;

ВСТУП

Сьогодні перед українськими адвокатами стоїть набагато більше запитань, ніж існує відповідей. Однак не всі питання, що виникають у адвокатів та громадськості стосуються правового регулювання адвокатури, як правозахисного інституту. Право не може регулювати всі сфери суспільних відносин, але воно регулює найбільш важливі аспекти цих відносин. Проте там, де норми права не регулюють, не впорядковують поведінку людей, виступають норми моралі (чесноти).

В ІV ст. до н.е. грецький філософ Аристотель запровадив термін „етика” для визначення науки, що вивчає чесноти.

Етика адвоката – це моральні принципи та цінності, що надають відповідного забарвлення його професійним обов’язкам. Це не лише те, що адвокат зобов’язаний виконувати в силу свого юридичного статусу, а й те, яким чином це найкраще виконувати. Правила адвокатської етики визначають встановлені етичні норми як путівник адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки.

1. Поняття, значення та нормативне закріплення правил адвокатської етики.

Етика – це філософська наука, що вивчає мораль як одну з найважливіших сторін діяльності людини і суспільства, її сутність, природу і структуру, закономірності виникнення і розвитку, місце в системі інших суспільних відносин, теоретично обґрунтовує певну моральну систему.

Серед галузей етичної науки виділяють професійну етику.

Професійна етика являє собою сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечують моральний характер взаємовідносин, обумовлених або сполучених з професійною діяльністю, а також галузь науки, що вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності.

В свою чергу, одним з видів професійної етики є адвокатська етика.

Адвокатська етика – це вид професійної етики, що являє собою сукупність правил працівників адвокатської професії, що забезпечують моральний характер їх діяльності та позаслужбової поведінки, а також галузь науки, що вивчає специфіку реалізації вимог моралі в цій області.

Предмет адвокатської етики – це поведінка представників адвокатської професії при здійсненні ними своїх професійних обов’язків або у випадках репрезентування себе чи адвокатури в цілому перед суспільством, громадськістю.

Значення адвокатської етики полягає в тому, що вона:

1) забезпечує виконання адвокатом найкращим чином своїх обов’язків щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які до нього звернулися;

2) визначає належну поведінку адвоката при виконанні цих обов’язків;

3) надає морального характеру адвокатській діяльності;

4) формує належний рівень довіри суспільства і держави до адвокатури як до публічно-правового інституту.

Структуру адвокатської етики складають загальні принципи адвокатської етики та спеціальні норми, що регулюють відносини адвоката:

1) з клієнтами;

3) з державними органами, установами, організаціями;

4) з судом та іншими учасниками процесуальної діяльності.

Слід зазначити, що кодекси адвокатської етики існують в усіх адвокатських спільнотах цивілізованих країн. Так, в США існують етичні кодекси адвокатської фірми, є кодекси штату, а також федеральні кодекси адвокатської етики. Усі американські кодекси засновані на прецедентах. Інтеграційні процеси, що відбуваються в Європі зумовили прийняття загального для усіх країн Європейського співтовариства кодексу адвокатської етики.

В нашій країні процес формування етичних норм адвокатури відбувався досить складно. У колишньому Радянському Союзі основна частина вчених навіть не припускали можливості існування поряд із нормами соціалістичної моралі, нормами Морального кодексу трудівника комунізму окремих етичних норм адвокатури.

З розпадом радянської системи відбулося переосмислення суспільством права і морально-етичних норм як регуляторів суспільних відносин. Норми адвокатської етики набули певної форми, втілились у Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р.

У преамбулі Правил зазначається, що надзвичайна можливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки. Водночас специфіка, комплексний характер обов’язків, що покладено на адвоката, обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства загалом, дотримання принципів законності і верховенства права.

Співвідношення правил адвокатської етики та чинного законодавства про адвокатуру визначається тим, що норми Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру, а доповнюють і конкретизують його (ст. 1 Правил).

Крім того, Закон України “Про адвокатуру” передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи присягу адвоката України.

Завдання Правил полягає в тому, що вони:

1) слугують системою орієнтирів для адвокатів України при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних професійних прав і обов’язків;

2) закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному провадженні кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, підводячи підсумок можна стверджувати, що етика впливає на всі сторони нашого життя. Світовій практики з давніх часів відомі етичні кодекси адвокатів - кодекси, що являють собою сукупність етичних правил професійної поведінки адвокатів.

Етика адвоката повинна поєднувати в собі внутрішню моральність людини та розуміння, визнання і дотримання загальних моральних засад, яких вимагає професія.

2. Принципи адвокатської етики

Принципи адвокатської етики – це закріплені у встановленому порядку керівні ідеї, які визначають належну професійну поведінку адвоката.

Принципами професійної етики адвокатів України є:

1. Незалежність – необхідна умова належного здійснення адвокатської діяльності, що означає максимальну незалежність адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов’язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

Дотримання цього принципу вимагає від адвоката:

1) протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, відстоювати свої права;

2) не допускати в своїй діяльності компромісів, які б розходилися з законними інтересами клієнта;

3) не ділити гонорар, отриманий від клієнта, з іншими особами (крім адвоката, що раніше виконував це доручення або його спадкоємцями);

4) не керуватися вказівками інших осіб, якщо вони суперечать його власним уявленням про оптимальний варіант виконання доручення.

2. Принцип дотримання законності означає обов’язок адвоката дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Реалізація цього принципу вимагає від адвоката:

1) не давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення порушень закону;

2) не вдаватися в своїй діяльності до протизаконних засобів і методів;

3) у своєму приватному житті дотримуватися закону.

3. Домінантність інтересів клієнтів – полягає в тому, що адвокат повинен виходити з переваги інтересів клієнтів перед власними та інших осіб.

4. Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами: адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

5. Конфіденційність – як принцип, викладений у ст. 9 Правил, кореспондується зі ст. 9 Закону України “Про адвокатуру”, яка названа “Адвокатська таємниця”.

Правила містять уточнення щодо того, що адвокат в усіх випадках несе відповідальність за збереження таємниці, а також повинен забезпечити такі умови зберігання документів, що містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.

Не зважаючи на здавалося б, простоту цього питання, в ньому виникає багато дискусійних проблем.

Чи в предмет таємниці включаються лише відомості, несприятливі для клієнта, чи взагалі будь-які відомості?

Чи входять у предмет таємниці відомості, які не мають значення для клієнта, але отримані у зв’язку з веденням даної справи?

Чи охоплюються адвокатською таємницею відомості, що не мають безпосереднього відношення до змісту і суті юридичної допомоги, наприклад, питання обговорення гонорару?

Чи є предметом адвокатської таємниці сам факт звернення особи по правову допомогу? та ін.

6. Компетентність та добросовісність – передбачає наявність у адвоката знання відповідних норм права та досвіду їх застосування; зобов’язує адвоката постійно підвищувати рівень своїх знань і професійної майстерності, слідкувати за змінами в законодавстві.

7. Чесність і порядність – адвокат не має права застосовувати протизаконні засоби для досягнення своїх особистих чи професійних цілей; з повагою ставитися до осіб, з якими спілкується в різних відносинах.

8. Принцип поваги до адвокатської професії покладає на адвоката такі обов’язки:

1) своєю діяльністю стверджувати повагу до адвокатської професії, сприяти зберіганню та підвищенню її престижу;

2) виконувати законні рішення виборних органів адвокатури.

9. Культура поведінки – адвокат повинен у своїй професійній діяльності та в приватному житті забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.

10. Обмежене рекламування діяльності адвокатів. Поняття “реклама” походить від латинського “reklamare” – кричати, оголошувати, створювати популярність. У ст. 1 Закону України “Про рекламу” від 3 липня 1996 р. поняття реклами визначено як “спеціальна інформація про осіб або продукцію, що поширюється в будь-якій формі і будь-яким способом з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку”.

Зрозуміло що будь-яким способом – для адвокатури – не можна

Реклама адвокатури обмежувалась завжди по-різному.

Правила містять конкретні обмеження до рекламування адввокатської діяльн. (ст. 14).

Отже, взаємовідносини адвоката з різними особами будуються на підставі цих принципів, але мають певні особливості, також визначені Правилами адвокатської етики.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Отже, професія адвоката досить своєрідна, і ті вимоги, які вона ставить – послугуватись закону та діяти в інтересах клієнта ґрунтуються на вищерозглянутих принципах.

Адвокату слід пам’ятати та постійно дотримуватись в своїй професійній діяльності етичних принципів адвокатської діяльності, зокрема: незалежність адвоката; принцип законності; принцип домінантності інтересів клієнта; конфіденційність; компетентність та добросовісність; адвокат повинен бути чесним та порядним; принцип поваги до адвокатської професії; принцип культури поведінки; принцип обмеженого рекламування діяльності адвоката.

3. Етика взаємовідносин адвоката з клієнтами, колегами, судом та іншими учасниками судового процесу.

Правила адвокатської етики встановлюють, що адвокат не може прийняте доручення на ведення цивільної справи, якщо претензія його клієнта не засновані на законі. З'ясувавши суть справи, характер правовідносин і наявність юридичних підстав, адвокат повідомляє довірителю свої міркування про докази і перспективи судового розгляду.

- Адвокат не може прийняти доручення по цивільній справі у наступних випадках: коли простежується відсутність фактів, необхідних для обгрунтування вимог або заперечення довірителя;

- у випадках, у яких обґрунтування вимог або заперечень не може бути підтверджено доказами, допущеними законом для даних правовідносин;

- при розбіжності правових позицій адвоката і довірителя;

- якщо він є родичем іншої сторони в справі.

Прийнявши рішення про неможливість участі в цивільній справі, адвокат повідомляє про це довірителю завчасно, для того, щоб той мав час і можливість звернутися до іншого адвокату.

Доручення на ведення кримінальної справи приймається адвокатом на прохання будь-якої особи. Але якщо підзахисний заперечує проти того, щоб певна особа уклала угоду на ведення його справи, така угода розривається. Тому що в противному випадку між ним і підзахисним не буде головного сполучного фактору - довіри.

По груповій справі адвокат не може захищати декілька осіб, інтереси яких суперечать друг другу. Прийнявши, наприклад, доручення на ведення подібної справи, адвокат змушений буде «згладжувати» їхні позиції, умовляти кожного дещо змінити у своїх показаннях, із тим щоб зовнішньо виглядати представником узгоджених спільних відношень своїх клієнтів до обвинувачення, висунутому проти них, а воно звичайно конкретно й індивідуалізовано.

Не можна адвокату братися одночасно за захист дорослого клієнта і неповнолітнього. Наприклад, батька і сина. Навіть якщо їхньої позиції збігаються.

Якщо адвокат бере участь у кримінальній справі за призначенням, у порядку ст.47 КПК, він роз'ясняє підзахисному суть цього принципу, і його право - запросити іншого адвоката, але вже за згодою.

Адвокат підтримує будь-яку позицію, зайняту його підзахисним. Якщо той не визнає себе винним, адвокат також повинен бути пов'язаний цією тезою і в міру можливості намагатися обґрунтувати її матеріалами справи. Грубим порушенням самим адвокатом права на захист буде, якщо адвокат прямо або побічно висловиться про визнання їм провини підзахисного, яку той заперечує.

Підзахисний може визнавати факти, що обґрунтовують події або склад злочину, але заперечити свою причетність до нього, тобто винність. Адвокат і тут повинен спробувати підсилити позицію підзахисного, знайти в справі те, що ставить під сумнів суб'єктивну сторону складу злочину.

Бувають випадки, коли підзахисний признається у вчиненому, хоча об'єктивних доказів цьому в справі вкрай мало. Адвокат роз'ясняє йому сформовану ситуацію і роз'ясняє можливість заперечування провини через недостатність обвинувальних доказів і, як наслідок цього, більшу ймовірність винесення виправдувального вироку. Тут можливі два варіанти поведінки клієнта. Один - коли він, вислухавши адвоката і подумавши, що було, є і буде в справі, погоджується з адвокатом, змінює зізнання на заперечення. Адвокат посилює це доказовим матеріалом. Якщо вирок буде виправдувальним, то справа вважається виграною адвокатом.

Але коли після зміни підзахисним позицій суд все ж таки винесе обвинувальний вирок, то моральна відповідальність за таке рішення цілком ляже на адвоката. До того ж суди в таких випадках пишуть у вироках, що підсудний змінив початкові показання (зізнання) з метою уникнути відповідальності. І в такому випадку призначається покарання, більш суворе в порівнянні з тим, що могло б бути призначено підзахисному, якби той з початку слідства і до закінчення суду стояв на показаннях, в яких визнавав свою провину, отже, адвокату варто враховувати і цей фактор: чи вдасться йому самому переконати суд у невинності підзахисного і які можуть бути наслідки як його удачі, так і невдачі.

Другий варіант захисту підзахисного, який визнає провину, незважаючи на слабкість обвинувального матеріалу, це коли підзахисний не реагує на інформацію адвоката і продовжує стояти на позиції повного визнання провини. У цьому випадку адвокату взагалі не можна більше говорити з підзахисним про якість доказів. Якщо він вирішив зізнаватися - це його право і його справа. А низька якість слідства не змінило його рішення. І адвокату не можна більше акцентувати увагу на доказах. Його задача - підсилити позицію зізнання. Показати, наприклад, роль цього зізнання в полегшенні розслідування діяння, у пошуку слідчим відповідних фактів і т.п.

Як бачимо, в обох варіантах адвокат повинен проявити себе не стільки як юрист, скільки як розумна людина, спроможна бачити всі можливі варіанти розвитку справи.

У випадку, коли адвокат встановить, що зізнання провини було отримано за допомогою незаконного впливу на підзахисного, він повинен вжити усі заходи, щоб подібні обставини були зафіксовані в матеріалах справи.

Іноді між адвокатом і підзахисним бувають випадки колізій, тобто розбіжності поглядів у певних аспектах справи. Важливо, щоб не було принципових розбіжностей між ними, тобто конфлікту, який не дає адвокату ні підстав, ні права захищати підсудного. Завдання адвоката - обговорити з підзахисним усі питання, які викликають у них різне ставлення до них, і виробити єдиний підхід до будь-якої обставини, що буде досліджувати суд.

Після оголошення вироку відносини адвоката з підзахисним, уже засудженим, також повинні продовжуватися до певного часу.

Якщо вирок не влаштовує підзахисного, адвокат зобов'язаний подати апеляційну скаргу, але знову таки за згодою засудженого. Коли той заперечує, адвокат пов'язаний з його позицією і скарга не подається, але в цьому випадку адвокату потрібно взяти від підзахисного письмову відмову від подачі скарги. Вона застрахує адвоката від неловкої ситуації, що може скластися тоді, коли клієнт передумає про свою відмову і буде просити адвоката скласти апеляційну скаргу, хоча термін її подачі давно вже минув. І ця письмова відмова підзахисного передбачить можливі докори з боку будь-яких осіб.

Прфесійно-етичними повинні бути і дії адвоката, що стосуються і грошових відношень із підзахисним.

Гонорар за згодою між ними визначається в розумних межах. Враховується ряд факторів:

- це обсяг і складність справи;

- тривалість процесу або час, витрачений на його підготовку і консультування клієнта;

- матеріальне становище людини, що звернулась за правовою допомогою адвоката;

- необхідність проведення власних досліджень;

- звернення до спеціалістів;

- бесіди і консультації з ними т.д.

Враховуються також і особливості регіону, де працює адвокат із підзахисним. Наприклад, у Києві розміри гонорару вище, чим, наприклад у Запоріжжі, де людям багато місяців не платять зароблені гроші. Приймається в розрахунок і ділову репутацію адвоката, його професіональний, а не «газетний» авторитет.

Працюючи в суді, адвокат зобов'язаний додержуватися процедурних правил, виявляти повагу до суду.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Отже, серцевиною діяльності адвоката є спілкування з клієнтом, колегами, в суді та іншими учасниками судового процесу. Така обставина накладає певні обов’язки на поведінку та засади діяльності адвоката і зобов’язує останнього відповідати певним вимогам, стандартам професійної діяльності, що визначаються правилами адвокатської етики.

ВИСНОВКИ ДО ТЕМИ:

Таким чином, підводячи підсумок, ми можемо зазначити, що норми моралі регулюють суспільні відносини, коли право не встановлює для них конкретних моделей поведінки. В той же час моральність поведінки адвоката надає його вчинкам (діям) загально-правового характеру, законності.

Етика адвоката – це моральні принципи та цінності, що надають відповідного забарвлення його професійним обов’язкам. Це не лише те, що адвокат зобов’язаний виконувати в силу свого юридичного статусу, а й те, яким чином це найкраще виконувати.

Адвокатська етика має своєю метою допомогти виховати і системно осмислити моральні принципи, що існують у суспільстві, та сформувати у суспільстві позитивну оцінку інституту адвокатури. В той же час адвокат постійно постає перед вибором моделі поведінки, він обирає шляхи для вирішення проблеми людини, останні повинні проходити через „чесність”, „моральність” та „справедливість”.

з навчальної дисципліни “Адвокатура України”

ТЕМА № 5. АДВОКАТ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ТА ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ. ЮРИДИЧНА ДОПОМОГА У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Представництво в цивільному та господарському процесі: поняття, види.

1.1. Вимоги, які висуваються до представника згідно цивільно-процесуального законодавства України;

1.2. Призначення або заміна представника в цивільному та господарському процесі.

2. Участь представника при провадженні адміністративного судочинства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Закон України „Про адвокатуру” від 1992 р.

3. Цивільний кодекс України.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України.

5. Господарсько-процесуальний кодекс України.

6. Кодекс адміністративного судочинства України.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

8. Адвокатская деятельность: Учебно-практическое пособие / Под общ. ред. канд. юр. Наук В.Н. Буробина. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: “ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – 624с.

9. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. Доктора юридичних наук, професора С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. – 940с.

10. Варфоломеєва Т.В., Назарчук Р.А. Нетрадиційні види юридичної допомоги: проблеми і практика // Радянське право. – 1989. - №2. – С.43-47.

11. Варфоломієва Т.В., Гончаренко С.Н. Науковий коментар до Закону України „Про адвокатуру”. Законодавство про адвокатуру: Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432с.

12. Ватман Д.П. Право на защиту (адвокат в гражданском судопроизводстве). – М., 1973. – 120с.

13. Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. – М., 1969. – 210с.

14. Дрейзіна Д. Правова позиція адвоката як підстава прийняття доручення на ведення цивільної справи в суді // Правовий часопис Донецького університету. – 2005. – №1. – С.57.

15. Дрейзіна Д. Правова позиція адвоката як підстава прийняття доручення на ведення цивільної справи в суді // Правничий часопис Донецького університету. – 2005. - №1. – С.57.

16. Задніпровський О. Адвокатура і арбітражний суд // Право України. – 1997. – №8. – С.65-72.

17. Кравчук В. Тактика цивільного процесу: робота з судом// Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №10. – С.21-26.

18. Кравчук В. Тактика цивільного процесу: робота з судом// Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №10. – С.82-89.

19. Кройтер В.А. Защита прав и интересов в суде: комментарии, образцы заявлений в суд, нормативные акты: Научно-практическое пособие. – Х.: Эспанда. – 1999. – 185с.

20. Лубшев Ю.Ф. Курс адвокатського права: Учебник. 2-е издание. – М.: ООО „Профобразование”, 2003. – 424с.

21. О составлении адвокатом касационных жалоб и жалоб в порядке судебного надзора по гражданским делам. Методические рекомендации Киевского ОНИИ адвокатуры. – К., 1988. – 60с.

22. Павлуник І. Особливості участі адвоката у цивільному процесі // Право України. - 1999. - № 9. - С. 62-65.

23. Подготовка адвоката к участию в рассмотрении гражданского дела. Методические рекомендации Киевского ОНИИ адвокатуры. – К., 1985. – 90с.

24. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року.

25. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.: Ін Юре. – 1997. – 320с.

26. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для студентів юрид. вищих. навч. закладів і фак. – К.: Ін Юре. – 1997. – 224с.

27. Синеокий О.В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы становления и перспективы развития: Монография – Запорожье: ЗНУ, 2007. – 432с.

28. Стасюк Р. Роль адвоката у захисті прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб у суді // Юридична Україна. – 2003. – №1. – С.79.

29. Штефан М.И., Дрижчаная Е.Г, Гусев Е.В. Представительство граждан в суде. – К., 1991. – 150с.

30. Яновская А. Адвокат и гражданский процесс: наболевшее// Юридическая практика. – 2000 – №29. – С.22-27.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Дати майбутнім юристам загальне уявлення про діяльність адвоката у цивільному та господарському судочинстві, а також про особливості надання юридичної допомоги у справах про адміністративні правопорушення. З’ясувати коло вимог які висуваються до представника в цивільному та господарському судочинстві, порядок його призначення та заміни.

Конституція України, надаючи пріоритети правам і свободам людини і громадянина, проголосила та гарантує громадянам право на судовий захист. У зв’язку з цим, громадяни можуть використовувати надане їм конституційне право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги від адвокатів, які уповноважені державою здійснювати функцію судового представництва фізичних та юридичних осіб.

Сьогодні в сфері некримінального судочинства, що охоплює масив цивільних, господарських та адміністративних справ задіяно до 76% адвокатів. Зазначеними сферами правовідносин охоплюється значний масив справ, що розглядаються та вирішуються судами щоденно, це дозволяє зробити безпомилковий висновок про величезну затребуваність адвокатів, що в тій чи іншій якості можуть бути задіяні в розгляді цього масиву справ з обох сторін.

1.Представництво в цивільному та господарському процесі:

Участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин справи, прав і обов’язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин – між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом в цивільному процесі. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення.

В літературі немає єдиної точки зору щодо поняття представництва у цивільному процесі. Одні автори (В.В. Комаров) вважають представництво –– правовідношеннями, в силу яких одна особа здійснює у суді в рамках наданих йому повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи з метою надання юридичної допомоги при розгляді цивільних справ та здійсненні захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Інші автори (М.Й. Штефан) вважають, що представництво у цивільному процесі –– це процесуальна діяльність особи, яка направлена на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка приймає участь у справі, а також допомоги суду у повному та об’єктивному вирішенні обставин справи та винесення законного і обґрунтованого рішення.

Також немає єдиної точки зору про поняття представництва і в цивільному праві.

Одні автори вважають, що представництво у цивільному праві –– це правовідношення, в силу яких угоди та інші юридичні дії представника, які здійснюються ним на підставі і в рамках повноважень, від імені іншої особи змінюють або зупиняють обов’язки безпосередньо у представляємого. Інші розглядають представництво у цивільному праві як діяльність однієї особи від імені іншої на підставі повноважень, які створюють, змінюють та зупиняють права і обов’язки безпосередньо у представляємого.

Представництво в цивільному процесі відрізняється від загальноцивільного представництва виконуваними функціями; характером і змістом правовідносин, що складаються між його суб’єктами; колом осіб, що мають право виступати як представники; підставами виникнення і припинення; характером та обсягом наданих повноважень.

Представництво в цивільному процесі можливо при розгляді будь-якої справи, на всіх стадіях процесу, починаючи з порушення справи, незалежно від того, у якому з трьох видів провадження воно розглядається.

Згідно Цивільного кодексу України ст. 237 визначає поняття та підстави представництва.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Він не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє, а також не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Представництво за законом:

Ø Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Ø Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Ø Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Комерційне представництво:

Ø Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Ø Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

Ø Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

Ø Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

Представництво за довіреністю:

Ø Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Ø Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу. Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Щодо складання довіреності юридичної особи: довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, повноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Представництво за довіреністю припиняється у випадках:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені

довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її

померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,

обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Стаття 250 ЦК України передбачає відмову представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Він зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

1.1. Вимоги, які висуваються до представника згідно цивільно-процесуального законодавства;

Представником у суді, згідно цивільно-процесуального кодексу України, може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення предста вництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу України. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Представниками сторін і третіх осіб у суді можуть бути:

1) члени органів управління, працівники державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій - в справах цих підприємств, установ і організацій;

2) уповноважені професійних спілок - у справах осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками;

3) уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, - у справах членів цих організацій;

4) адвокати;

5) один із співучасників за дорученням інших співучасників (стаття 104 цього Кодексу);

6) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва в даній справі.

Повноваження представників сторін і третіх осіб на ведення справи в суді повинні бути стверджені такими документами:

1) членів колегіальних органів управління колгоспами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями - витягом з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді;

2) представників підприємств, установ, організацій - довіреністю від імені підприємства, установи, організації;

3) уповноважених профспілок - довіреністю відповідного профспілкового органу;

4) адвокатів - ордером, виданим юридичною консультацією;

5) інших осіб - довіреністю чи усною заявою довірителя з занесенням її до протоколу судового засідання.

Оригінали документів, зазначені у цій статті, або копії з них приєднуються судом до справи.

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи в третейський суд, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або

грошей. Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених в цій статті дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності.

Особи, які не можуть бути представниками в суді:

1) особи, які не досягли повноліття;

2) особи, над якими встановлено опіку, піклування;

3) адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів, у випадку, зазначеному в пункті 6 статті 112 цього Кодексу. Судді, слідчі і прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни,

піклувальники або як представники відповідного суду чи органу

прокуратури, що є стороною в справі.

Представники сторін та третіх осіб, що є службовими особами, а також члени колегії адвокатів за несумлінне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу.

Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

1.2. Призначення або заміна представника в цивільному та господарському процесі.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, а також у разі, коли законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження у справі і пропонує органу опіки і піклування чи іншому органу, визначеному законом, призначити або замінити законного представника.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.

У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.

Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи інтереси інших осіб

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 ЦПК, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

На підставі вище зазначеного ми можемо зробити висновок про те, що участь адвоката у цивільному та господарському судочинстві полягає у здійсненні ним представництва і захисту суб’єктивних майнових прав і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин справи, прав і обов’язків сторін.

В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин – між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом, судом та іншою стороною в судовому засіданні.

Дата добавления: 2015-08-31