Особливості механіки нового фортепіано. 1 страница

Лекція 13

ЛЕКЦІЯ 7.

Заснування університету Св. Володимира у Києві та його діяльність у дореформений період (1834-1863)

Услід за Харківським виникає Київський університет. Хоча українська політична еліта давно ставила питання про створення в Києві класичного університету європейського зразка, сприятливі умови виникли лише в 30-х роках ХІХ ст. Київський Імператорський університет св. Володимира був заснований указом Миколи I від 8 листопада 1833 р. на базі закритих після Польського повстання 1830-1831 рр. Віленського університету та Кременецького ліцею. Початковою метою, що ставилася перед Київським університетом була боротьба із ополяченою київською інтелігенцією, яка була вороже налаштована до влади в ході Польського повстання 1830–1831 рр. Апеляція до імені князя Володимира символізувала саме цей напрямок діяльності.

Історію університету періоду 1833–1863 рр. можна умовно розділити на кілька періодів: ƒ Найважливішим був період становлення, який припадав на 1833–1834 – 1842 рр., що, формально, розпочинався прийняттям його першого статуту і завершився другим, 1842 р. 3. Його можна поділити на два підперіоди: – 1833–1834 – 1838 рр., час, власне, становлення і розвитку до кризи, пов'язаної з таємною діяльністю поляків і справою В. Гордона; – 1839–1842 рр., час першої реакції у стінах університету. ƒНаступний, другий, етап розвитку навчального закладу можна визначити як розвиток, спроби запровадити деякі традиції німецьких вищих шкіл з елементами автономії і вписати його в русло загальноросійських освітніх тенденцій. Тривав він упродовж 1842–1848 рр. ƒТретій етап – 1849–1855 рр. – характеризується реакцією, пов'язаною як із розгоном Кирило-Мефодіївського братства, так й із загальноєвропейськими демократичними рухами, посиленням нагляду за студентами, забороною викладання деяких предметів тощо. ƒ Після смерті Миколи І почався четвертий етап розвитку – період певної лібералізації 1855–1863 рр.: було відновлено читання заборонених дисциплін, проведено певне реформування університету, пов'язане з ім'ям М. Пирогова. Звісно, поділ є умовним, оскільки ті чи ті елементи одного етапу могли бути притаманні іншому і, на нашу думку, значно важливішими є особливості внутрішнього розвитку закладу, навчальних дисциплін, наукових досліджень, життя викладачів і студентів та вплив усього зазначеного на формування освітніх традицій Наддніпрянської України.

На відкритті в Києві університету замість ліцею та інституту особливо наполягав попечитель Київського навчального округу Є.Ф. фон Брадке та міністр народної освіти С.С.Уваров. Останній говорив: “Університет покликаний служити об’єднанню польського юнацтва з російським у Києві”. До пропозиції С.С.Уварова та Є.Ф.фон Брадке приєднався і київський генерал-губернатор граф В.В.Левашов, оскільки в складі університету передбачалось відкриття юридичного факультету.

До того часу із Кременця було перевезено переважну більшість майна. Серед нього: архів і скарбниця ліцею, костьольне начиння, бібліотека, зоологічний, мінералогічний, фізичний, механічний кабінети, кабінети живопису і землемірних інструментів, майно школи механіки, колекція ботанічного саду тощо. Проте, окрім майна і "подібно до майна", тобто за наказом, не запитуючи згоди, переводили людей. Як зауважував Є. Брадке, для університету він "отримав" багато професорів із Кременця, особливо, для фізико-математичного факультету, юристів силоміць забрав із вихованців М. Сперанського, підготовлених ним для роботи законодавчої комісії, з викладацького складу інших університетів. Більшості викладачів виділялося 75 руб.

Університет як інституція фактично почав діяти з 8 (20) березня 1834 р., коли відібраних за ознакою благонадійності викладачів Волинського ліцею було запрошено на засідання ради Університету Св. Володимира. Вони були призначені професорами Університету. А через 4 місяці, на день Святого Володимира, відбулося урочисте відкриття київської вищої школи.

13 липня до Києва прибув декан першого відділення філософського факультету Михайло Максимович, якому попечитель фон Брадке доручив виконувати обов’язки ректора до офіційного обрання останнього на засіданні Ради університету.

15 липня 1834 р. відбулося урочисте відкриття Імператорського університету святого Володимира. В дев’ять годин ранку всі учасники пішли до Печерської Лаври для слухання божественної літургії, котру відправляв митрополит київський і галицький Євгеній. Після літургії професор богослов’я протоієрей Іван Михайлович Скворцов виголосив промову “про якості великого просвітителя святого князя Володимира”. По закінченню літургії і молебну рівноапостольному князю всі присутні повернулися до найнятого для університету будинку на Печерську.

За спогадами сучасників, людей на святкування приїхало більше, ніж на січневий Контрактовий ярмарок. Вже 28 серпня (9 вересня) 1834 р. 62 студенти розпочали навчання (з них 34 католики і 28 православних).

Статут Університету св. Володимира від 1833 р. і його бюджет передбачали спочатку штат у 19 професорів (15 звичайних та 4 екстраординарних) та 6 ад’юнктів. Це стосувалося лише двох утворених на той час факультетів: філософського та юридичного (почав діяти з 1835 р.). У рамках юридичного факультету мали бути утворені додатково чотири відділи: відділ моральних і політичних наук, відділ фізичних і математичних наук, відділ лікарських наук, відділ літератури. Філософський факультет був організований за зразком німецьких університетів і охоплював гуманітарні та фізично-математичні науки. Він поділявся на два відділи: історико-філологічний і фізико-математичний (у 1850 р. ці відділи переросли в самостійні факультети). 1841 р. в університеті було відкрито ще один факультет – медичний. Філософський згодом розділився на два самостійних факультети. З такою структурою університет працював до 1917 р.

Відповідно до правил, університет єдиний в усій країні вимагав складати вступні іспити всім абітурієнтам, у тому числі й тим, які закінчили гімназію з хорошими оцінками. Екзамени складали із циклу гімназійних дисциплін: Закону Божого, священної церковної історії, російської граматики і словесності, латинської, німецької, французької мов, логіки, арифметики, алгебри, геометрії, тригонометрії, російської і всесвітньої історії, географії та статистики. Оцінювання відбувалося за 4-бальною системою, де "4" означало відмінно, "3" – добре, "2" – посередньо, "1" – слабко, за виняткові знання ставилося "5". Курс навчання тривав чотири роки. Згодом, з появою медичного факультету, у 1842 р., курс навчання у ньому становив п'ять років. Канікули для студентів тривали двічі на рік: з 10 червня до 22 липня і з 20 грудня до 12 січня, згодом їх було зміщено з 10 червня до 1 серпня і 20 грудня до 7 січня, проте початок вступних іспитів й надалі припадав на 22 липня.

Доволі швидко правила дещо змінили і залишили такими аж до подій 1839 р., коли вони стали жорсткішими: з 1837 р. до університету можна було зараховувати без іспитів вихованців Ніжинського ліцею кн. О. Безбородька, які закінчили повний курс навчання, а також випускників гімназій віком від 16 років, які гарно склали іспити і відзначалися хорошою поведінкою. І якщо вступні іспити спершу передбачали проводити двічі на рік, то згодом усталилася практика приймати їх лише перед початком навчального процесу. За "Правилами складання іспитів" від 1837 р. вступна кампанія тривала із 22 липня по 31 серпня на базі трьох спеціальних комітетів із професорів відповідної спеціальності, а також, у разі потреби, ад'юнктів. З 1839 р. без іспитів на навчання приймали лише випускників Київської І гімназії за умови подання ними атестату із хорошими оцінками і відомостями про гарну поведінку.

18 жовтня 1834 р. першим ректором університету став Михайло Максимович (1804-1873). Це був учений з енциклопедичними знаннями. Природознавець, історик, філолог, фольклорист, етнограф, він зробив значний внесок і в києвознавство. Перебуваючи в Києві, М. Максимович видав два томи альманаху «Киевлянин», в яких умістив також власні студії з історії Києва, а пізніше у Петербурзі побачила світ його праця «Листи про Київ і спогади про Тавриду».

Серйозною проблемою для університету на початку роботи була відсутність власного приміщення. Відтак, керівництво вузу мусило протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель зовсім не пристосованих для навчального процесу. Двоповерховий кам'яний будинок капітана І. Корта, що містився біля так званого “Провалля” на Печерську призначався для аудиторій, друкарень, службових приміщень тощо, дім, що належав спадкоємцям купця Т. Бухтєєва – бібліотеки, купецької дружини М. Іванської – університетських присутственних місць (фактично, канцелярії), правонаступників поміщика З. Самойловича – проживання казеннокоштних студенів і пансіонерів, дві кімнати в помешканні Г. Семенюти – хімічних лабораторій, складські приміщення на Подолі тощо16 для колекцій і майна колишнього Волинського ліцею. Про початкове місцеперебування університету на Печерську нагадує назва вулиці Круглоуніверситетської (поблизу Бессарабської площі). Вона була прокладена у 1836-1837 рр. для найзручнішого проїзду від печерських помешкань університету до нового корпусу, що будувався, а за своєю формою нагадувала два півкола. Звідси й походить її назва.

У 1835 р. був оголошений конкурс на створення проекту будинку університету, в якому взяли участь найвидатніші архітектори того часу. Переміг проект академіка архітектури Вікентія Беретті. Під його безпосереднім керівництвом на околиці “Старого Києва” було зведено в стилі російського класицизму університетський корпус. Поряд з яким професор Е. Траутфеттер заклав ботанічний сад. Будівництво розпочалося 31 липня 1837 р. і повністю завершилося у 1843 р. Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145.68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проектування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирівській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду). Будівля університету має 4 поверхи. Загалом, за підрахунками В. Беретті, для всіх робіт потрібно було 6 млн. 500 тис. цеглин для зведення стін й 1 млн. – для зводів. Для господарських і технічних потреб університету поруч із головним приміщенням упродовж 1839–1844 рр. було збудовано два флігелі. В одному з них розмістили кухню, баню, пральню, службові кімнати, в іншому – друкарню.

Уже в липні 1842 р. університет було переведено в новий, ще незакінчений будинок. Тоді ж постало питання про зовнішнє оформлення будинку університету. Його було пофарбовано в коричнево-червоний колір, який став традиційним. Бази й капітелі колон пофарбували чорним. Цим кольорам відповідала стрічка ордена Святого рівноапостольного князя Володимира, ім'ям якого був освячений Київський університет.

На четвертому поверсі Червоного корпусу колись знаходилися студентські гуртожитки (так звані «студентські камери») (розформовані у 1858 р.), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека, квартири та кабінети викладачів, університетський карцер для студентів. На другому поверсі розміщувалася університетська їдальня. На першому, другому та третіх поверхах розмішувалися музеї, кабінети, архів, квартири для службовців, велика бібліотека. У підвалі і на всіх поверхах розміщувалися стаціонарні печі.

Будівлю майже щорічно ремонтували, не кажучи вже про те, що добудовували як службовими приміщеннями, так й огорожею, тротуарами, здійснювали внутрішні перепланування всередині головного корпусу наприкінці 1840-х рр. Вартість утримання головного корпусу із флігелями на 1860 р. становила 8 тис. 223 руб 95 к.

При університеті в одному із флігелів з 1835 р. функціонувала друкарня, заснована на базі армійської польової друкарні колишнього Головного штабу 1-ї армії та спершу обслуговувала, головним чином, його потреби, проте згодом налагодила випуск продукції для університету.

Для відвідувачів з-за меж університету музеї та бібліотеки були доступні лише з дозволу відповідних деканів та ректора. У бібліотеці зберігалися книжки з колекцій Кременецького (волинського) ліцею (34 370 томів), Віленського (Вільнюського) університету, Віленської медико-хірургічної академії, Віленської римо-католицької духовної академії, Санкт-Петербургської ермітажної бібліотеки. На 1913 р. в бібліотеці було 300 тис. томів, в тому числі дуже рідкісних книг XVI–XVII ст., що оцінювалися на загальну суму декілька мільйонів рублів.

Перехід університету до власного великого приміщення і прийняття в 1842 р. нового університетського статуту дозволили серйозно розбудувати кафедральну систему, збільшивши кількість кафедр з 20 до 37. Всупереч бажанням імперського уряду перетворити Київський університету на форпост російського самодержавства, у його стінах завжди жили і розвивалися прогресивні ідеї, базовані на найкращих зразках світової гуманістичної думки.

При університеті від самого початку його існування передбачали наявність певної кількості казеннокоштних студентів. Спершу їх мало бути 50 (26 – у ролі майбутніх учителів, 24 – чиновників), згодом кількість могла зростати. Казенні вихованці уособлювали явище, що отримало назву "Інституту казеннокоштних студентів" і проіснувало по 1858 р. Їм належало вивчати визначений цикл дисциплін, займатися практичними вправами і давати уроки в училищах, усім іншим, тобто, майбутнім чиновникам – вивчати право. Вимоги до них були жорсткими: так, якщо своєкоштні мусили складати річні перевідні іспити, то казеннокоштні – піврічні, й у випадку неуспішної здачі двох півріч їх звільняли з казенного утримання, так само як і тоді, коли університетське керівництво вважало, що студент не здатний до навчання. По закінченні навчання кожен із них мав відслужити на державній службі шість років, а за їх моральністю та поведінкою спостерігала інспекція з інспектора, двох помічників, у яких, у свою чергу, згодом з'явилися свої помічники – педелі.

Серед самих студентів особливих суперечностей чи непорозумінь, обумовлених національним походженням або релігійною приналежністю, спершу було порівняно мало, навпаки, помітнішими були соціальні відмінності між ними та розподіл за інтересами відповідно до факультету, хоча певне відчуження між українцями й поляками все ж існувало.

Перший набір до вишу складався із 62 студентів (із них на історико-філологічному відділенні навчалося 13 осіб, фізико-математичному – 14, на юридичному – 35). Майже половині із них судилося стали учителями, половині – чиновниками. За конфесійною ознакою студенти поділялися на рівні частини і, натомість, за соціальним походженням це були майже винятково дворяни. За віком – молодь, навіть діти, одному зі студентів було 14 років. Згодом було прийнято рішення, відповідно до якого забороняли складати вступні іспити тим, хто не мав 16 років, щоправда, клопотання про винятки з правила були і надалі, а серед найстарших абітурієнтів траплялися 30-літні.

З кожним роком набір збільшували, згодом додали ще медичний факультет і на початок 1860-х кількість студентів перевищила тисячу, причому більшість із них усе ж таки становили поляки, які навчалися переважно на фізико-математичному та медичному факультетах. Найскромніша молодь обирала факультети, після закінчення яких можна було влаштуватися на роботу вчителем.

Соціальне походження студентства характеризувалося значною перевагою дворянства – близько 80%, і лише до середини 1880-х вони почали становити лише половину від загальної кількості, проте скоротився і відсоток селян (із 6 до 0,5%). Наприклад, станом на 1849 р. в університеті перебувало понад 600 студентів і слухачів. За соціальним походженням вони розподілялися так: із дворян – було 471, однодворців – 11, духовенства – 24, козаків – 14, почесних громадян – 9, купців – 19, міщан – 48, різночинців – 47, вільновідпущених – 6, іноземців – 14.

Навчальний процес розпочався із 28 серпня 1834 р. на філософському факультеті, до складу якого входило два відділення – історико-філологічне та фізико-математичне. Перше мало у своєму складі такі кафедри: філософії; грецької словесності і старожитностей; римської словесності і старожитностей; російської [та руської] словесності; всесвітньої і російської [та руської] історії та статистики (усього 5). Друге – кафедри чистої і прикладної математики; астрономії; фізики і фізичної географії; хімії; мінералогії та геогнозії; ботаніки; зоології; технології сільського господарства, лісознавства й архітектури (усього 8).

На юридичному факультеті, функціонування якого відклали, передбачали вивчення таких дисциплін: енциклопедія права (загальний систематичний огляд законознавства); основні закони й установи Російської імперії; закони про стани людей у державі; російські цивільні закони, як загальні, так й особливі, такі, як кредитні, торговельні і про фабрики; російські кримінальні закони; закони благочинства; закони про державні повинності та фінанси; римське законодавство в поєднанні з його історією, як внутрішньою, так і зовнішньою. Для студентів двох основних конфесій засновували дві кафедри, на яких мали викладати догматичне й моральне богослов'я, церковну історію та церковне право. У Статуті 25 грудня 1833 р. було передбачено викладання французької, німецької, італійської та польської мов відповідними лекторами, а також малювання, фехтування і вольтижування (гімнастики), музики, танців і верхової їзди. Упровадження в життя всіх перерахованих дисциплін, та й, вочевидь, інших, покладали на розсуд міністерства.

Більшість посад посідали викладачі-поляки колишнього Волинського ліцею. Кафедру філософії очолював О. Новицький, російської словесності – М. Максимович, римської словесності та старожитностей – Ю. Корженьовський та М. Якубович, всесвітньої історії та статистики – В. Цих, грецьку граматику й авторів читали М. Якубович та А. Ставровський, згодом – І. Нейкірх. Першими викладачами богослов'я стали І. Скворцов та Ю. Ходикевич. Кафедру математики очолювали С. Вижевський та Г. Гречина, фізики – І. Абламович, зоології – А. Андржейовський, хімії – С. Зенович, ботаніки – В. Бессер, архітектури – Ф. Мехович, астрономії та геодезії – В. Федоров. З 1835 р. почав працювати юридичний факультет у складі п'яти кафедр: кафедру російського права очолив К. Неволін, законів благоустрою та благочиння – С. Богородський, російських цивільних законів – С. Орнатський, римського права – О. Міцкевич, кримінального права – І. Данилович; мови викладали кілька лекторів.

Всесвітню історію і статистику для студентів читали В. Цих та О. Ставровський. В. Цих, декан історико-філологічного відділення філософського факультету, ректор. За три роки свого перебування в університеті він встиг прочитати курси стародавньої, середньовічної і частину нової історії, вважаючи історичний процес процесом морального життя і розвитку людства і був прихильником не формального хронологічного поділу її на епохи, а того, що зараз прийнято вважати "цивілізаційним" підходом до неї. Його наступником став О. Ставровський. Щодо його наукової та педагогічної діяльності сучасники висловлювалися по-різному, іноді навіть досить критично.

Історію стародавнього світу та низку інших історичних дисциплін читав І. Нейкірх, професор грецької словесності, з 1837 р. латиною, причому вирізнявся німецькою скрупульозністю. Ю. Корженьовський викладав римську літературу і займався перекладами з неї, а також керував практичними заняттями студентів із перекладів із російської латиною, римськими старожитностями і міфологією.

Філософські науки (до яких відносили психологію та педагогіку, а також логіку) викладав із 1835 по 1850 рр. О. Новицький, автор одного з перших підручників із психології "Керівництво до дослідної психології" (1840).

Оскільки навчання в університеті, як і зараз, передбачало виховання не лише фахівців, але й громадян, то студентам викладали обов'язкові непрофільні предмети, що викликало у них неоднозначне ставлення. Так, 1836 р. студенти-математики звернулися із проханням скасувати розгляд творів російської літератури, ураховуючи, що вони й так слухають курс історії російської літератури, для того, щоб більше уваги приділити вивченню власне математики. На що отримали категоричну відмову.

На обох факультетах колишні співробітники Волинського ліцею також викладали французьку, німецьку та польську мови, згодом італійську й англійську (А. Плансон, В. Лідл, Й. Микульський – польську лише рік, згодом його замінив Ю. Корженьовський51 та ін.) і богословські дисципліни – І. Скворцовим (православний) та Ю. Ходикевичем (католик), професорами кафедри богослов'я, яких вважали позафакультетськими). Догматичне і моральне богослов'я, церковну історію і канонічне право мали слухати всі впродовж чотирьох років.

Варто також зауважити, що з 1837 р., до подій, пов'язаних зі "смутою" 1839 р., викладання усіх предметів уже провадилося російською мовою.

Перший професор ординарної і прикладної математики – С. Вижевський, він же – кількаразовий декан другого відділення філософського факультету, викладав диференційне й інтегральне числення, додаток диференціального й інтегрального числення до геометрії, варіаційне числення, інтегрування диференціальних рівнянь, аналітичну геометрію, статику й динаміку, відзначаючись скрупульозністю підготовки до занять. Чисту і прикладну математику в 1834–1838 рр. викладав екстраординарний професор Г. Гречина (алгебру, аналітичну геометрію, а по звільненню С. Вижевського – диференційне, інтегральне і варіаційне числення, статику, динаміку, гідростатику і гідродинаміку). Аналітичну геометрію й алгебру нетривалий час викладав також М. Грєнков (лише два роки). Першим, хто очолив кафедру фізики і фізичної географії, став ординарний професор І. Абламович, він же займався зі студентами практичними заняттями з метеорології, згодом його замінив В. Чехович.

Подібно до фізики, спочатку не дуже задовільним було викладання хімії. Для більшості природничих наук проблема полягала в тому, що в той час багато хто із дослідників нехтував точними експериментальними дослідженнями. Центром хімічних і геологічних досліджень в університеті стала кафедра мінералогії і геогнозії ІІ відділення філософського факультету, очолювана професором хімії С. Зеновичем. Він же розпочав організаційне оформлення мінералогічного кабінету з колекцій ліцею та Віленської академії. За спогадами, студенти ставилися до нього з великою симпатію, а сам вирізнявся особливим стилем викладання, пропонуючи власні теоретичні викладки, використовуючи мішанину різних мов, легко, проте, зрозумілу його слухачам.

Викладання географії спершу окремо не провадилося, читалися курси фізичної географії (В. Чеховичем та Е. Кнорром, з ухилом на мінералогію та геофізику) і ботанічної географії Р. Траутфеттером.

Юридичному факультету судилося започаткувати нове у викладанні відповідних дисциплін – "науково-позитивний" напрям досліджень, вільний від приказно-піддячого та, навпаки, відсторонено-філософського вивчення законів. Викладання здійснювали за "власною книгою", "власними записками", "Зводом законів", що могло засвідчувати певну нестачу літератури. І, незважаючи на те, що викладачам доводилося братися одразу за кілька дисциплін, через кілька років факультет перетворився в чи не найкращий в імперії.

Особливе місце в історії факультету належить О. Міцкевичу та І. Даниловичу, колишнім викладачам Волинського ліцею. О. Міцкевич, фахівець із римського і цивільного права, єдиний фахівець-юрист у Кременці, був переведений із ліцею до Києва, де став першим професором юридичного факультету і працював там з 1834 (35) до 1839 р., велику увагу приділяв роботі із джерелами і їхньому трактуванню, викладав латиною за власними записками і творами деяких авторів.

Отже, викладання більшості планованих дисциплін було забезпечено від початку існування навчального закладу. Так, у 1834–1835 рр. (навчальні роки, традиційно поділяли на півріччя) на першому відділенні філософського факультету читали російську (і руську), римську словесність, грецьку мову, стародавню історію, психологію, логіку, французьку, німецьку, польську мови, на другому – алгебру, вищу геометрію, фізіологію, анатомію, органологію рослин, зоологію, неорганічну хімію, фізику, нарисну геометрію, на юридичному – енциклопедію права й римське право, на всіх – церковну історію, догматичне богослов'я, малювання, музику, фехтування тощо. На переважну більшість дисциплін відводили по дві-три години на тиждень, на деякі – чотири (загальна історія, зоологія, енциклопедія права). У 1835–1836 р., із появою старших курсів, на юридичному факультеті майже всі дисципліни викладали вже по шість, і навіть сім годин на тиждень. Викладання мало провадитися в дусі віри, моральності, поваги до влади і любові до Батьківщини.

У 1838 р. на університет чекали певні організаційні зміни: філософський факультет було поділено на історико-філологічний і фізико-математичний. І, якщо на підбір дисциплін останнього це суттєво не вплинуло – там продовжували викладати традиційні фізику та фізичну географію, астрономію, чисту і прикладну математику, хімію, мінералогію і геогнозію, ботаніку, зоологію, технологію, сільське господарство, лісознавство й архітектуру, додали статику і динаміку, гідростатику і гідродинаміку, органічну хімію про тварин з аналізом складних тіл чи природну систему Жюссіє, то на першому відбулося певне розширення наук. До філософії, римської і грецької словесності і старожитностей, історії російської (руської) літератури, історії, всесвітньої і російської історії, політичної економіки та статистики додали філологічну археологію, теорію красномовства, і, головне, літератури слов'янських наріч (було утворено окрему кафедру) та східну словесність (арабську, турецьку, перську, монгольську, татарську мови).

Поворотним пунктом в історії університету, стали події 1839 р., викликані впливом діяльності організації Ш. Конарського, який закликав до боротьби проти царської Росії.

У березні 1839 р. університет закрили, при цьому лекції продовжувалися, але часто заняття переривалися появою жандармів, які арештовували студентів. Поки тривало слідство, надійшов час випускних іспитів і було вирішено дати можливість студентам четвертого курсу їх скласти. Після проведення таємного слідства з університету було відраховано понад 30 осіб (за іншими відомостями – 34), з яких 11 спершу було засуджено до смертної кари, згодом заміненої іншими видами покарань; 3 відправлено на каторгу, 11 – у солдати (6 – із позбавленням дворянства), 15 – на військову службу, 8 переведено до Казанського університету.

Після проголошення вироків читання лекцій було призупинено на рік, а студентам дозволено навчатися в інших університетах (близько 190 осіб) або стати чиновниками нижчого рангу (близько 30), причому спершу вирішено перевести усіх студентів, згодом – лише уродженців Царства Польського і західних губерній, потім дозволили залишити православних, протестантів, уніатів і навіть католиків (уродженців не західних губерній).

Викладачам збережено посади та заробітну платню, але виявлено турботу про те, щоб вони не залишилися без роботи – їх залучали до справ, що стосувалися навчального округу, а також доручили активно займатися науковою роботою, оскільки уряд не міг допустити, щоб за таких сприятливих обставин ординарні, екстраординарні, професори, ад'юнкти і викладачі не приносили жодної користі.

З відновленням діяльності навчального закладу восени 1839 р. тим зі студентів, які не були замішані в попередніх подіях, було дозволено повернутися до навчання. Проте лише після спеціального дозволу міністра освіти це ж стосувалося й абітурієнтів. До початку нового навчального року залишилося 58 студентів, переважно "русских". Власне, і до цього від студентів вимагали довідку-посвідчення про "непричетність до заворушень, які відбувалися в цьому краї".

Було змінено правила прийому студентів: дозволяли приймати лише випускників гімназій і обов'язково з вступними іспитами. Випускників Першої київської гімназії, які успішно навчалися у ній чотири старші класи, приймали без вступних іспитів.

Із запровадженням нового університетського статуту 1842 р. мали чітко розмежовуватися факультетські курси і дотримуватися принцип вільного вибору дисциплін, проте на практиці вони реалізовувалися слабко, тому студенти, "не знайшовши повного задоволення своїй допитливості, стали навчатися "не для Ісуса, а для хлібу куса", не заради науки, а заради служби", акуратно відвідуючи лекції і зубрячи професорські записки.

За спеціальним розпорядженням С. Уварова встановлено нагляд за вибором студентами квартир, наймання приміщення нужденних й, особливо, для неблагонадійних за невелику платню від них. Жорсткішим став нагляд за відвідуванням лекцій, обов'язковим відвідуванням церковної служби та виконанням релігійних обрядів, носінням форми. Вирішено було також звільняти з університету тих, хто упродовж двох років так і не зможе перейти з нижчого на вищий курс через неуспішність навчання, та застосовувати суворі покарання за непослух і зухвалість.

Із прийняттям статуту 9 червня 1842 р. на університет чекала нова реорганізація. Він знову повернув його структуру до попереднього зразка (до 1838): філософського факультету із двох відділень, юридичного і медичного факультетів, ради і правління.

Залишалися окремі кафедри для представників греко-католицького і римо-католицького визнань з відповідними дисциплінами. Було додано посаду астронома-спостерігача. Дещо змінилися лекційні мовні курси: передбачали лекторів німецької, французької, англійської й італійської мов. Саме їх і читали з кінця 1830-х: німецьку – С. Краузе (1839–1864), італійську – Ф. Бертоні (викладав не лише мову, але літературу 30 років – 1838–1868), французьку – А. Борель (1839–1868), англійську – М.-Й.-С. Фрейман (1843–1846), А.- Р. Томпсон (1847–1848) і Д. Сипневський (1849–1864).

Дата добавления: 2017-01-13