Показники виконання державного бюджету України за 2007–2011 рр

Класифікація доходів державного бюджету	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік (план)
млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%
Податкові надходження	116 670,8	70,2	167 883,4	72,5	148 915,6	66,1	178 909,0	71,8	234 288,8	83,2
Неподаткові надходження	42 114,7	25,4	52 817,6	22,8	66 296,4	29,4	60 962,	24,5	42 965,1	15,3
Доходи від операцій із капіталом	1 769,9	1,1	2 125,3	0,9	1 060,1	0,5	708,2	0,3	636,2	0,2
Доходи від урядів зарубіжних країн і міжнародних організацій	104,5	0,1	135,2	0,1	645,3	0,3	183,2	0,1	898,3	0,3
Цільові фонди	930,5	0,6	1 022,7	0,4	633,6	0,3	1 125,60	0,5	167,8	0,1
Офіційні трансферти	4 351,7	2,6	7 702,0	3,3	7 769,0	3,4	7 364,00	3,0	2 508,8	0,9
Усього доходів:	165 942,1		231 686,3		225 319,9		249 252,0	100,0	281 464,9

Отже, податкові прогнозування і планування - це один з напрямів державного прогнозування доходів державного бюджету, що ґрунтується на результатах наукових досліджень звітних і аналітичних даних, отриманих у ході виконання поточних податкових завдань.

Процес державного податкових прогнозування і планування реалізується за двома основними напрямами.

По-перше. Прогнозування сум податкових платежів на основі змінних макроекономічних величин:

- обсяг ВВП;

- темп економічного росту (відносний показник по ВВП);

- рівень цін (індекс споживчих цін - інфляції, індекс цін виробників)

- обмінний курс гривні до 1 дол. США;

- рівень безробіття;

- рівень відсоткових ставок;

- рівень реальної заробітної плати робітників і службовців.

Обов’язок стосовно забезпечення процесів державних податкових прогнозування та планування покладено на ДПАУ, її регіональні структури, а також Мінфін України. Оприлюднення макроекономічних прогнозів – є першим кроком бюджетного процесу і фактично є його початком.

Прогнозування дохідної частини бюджету здійснюється з урахуванням:

- очікуваного виконання бюджету поточного року;

- впливу досягнутих та прогнозованих макроекономічних показників;

- впливу зміни законодавчих актів;

- удосконалення системи адміністрування податків тощо.

По-друге. Розподіл регулювальних доходів за рівнями бюджетної системи з метою формування дохідної частини бюджетів територій.

Для забезпечення збалансованого регіонального розвитку значна частина доходів місцевих бюджетів формується за рахунок відрахувань від регулювальних доходів. Конкретне виконання місцевих бюджетів залежить не тільки від встановлених пропорцій розподілу загальнодержавних податків, а й від реальних податкових надходжень, що сплачують суб’єкти підприємницької діяльності на відповідній території. Прогнозування цих надходжень здійснюють територіальні фінансові управління разом із територіальними податковими органами.

До соціально-економічних чинників, які впливають на якість прогнозування та планування, слід віднести:

1) недосконалість методологічного забезпечення проектування дохідної частини державного та місцевих бюджетів.

2) часту зміну податкового законодавства, що супроводжується зміною податкової бази, порядку визначення суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових пільг тощо.

3) залежність податкових надходжень від рівня податкової дисципліни і культури платників податків, часто від політичної ситуації. Особливо це стосується таких галузей економіки: паливно-енергетичний та гірничо-металургійний комплекси, сільське господарство, експортна діяльність.

4) не врахування ряду важливих економічних чинників, які відчутно знижують податковий потенціал держави. Це, насамперед, збитковість підприємств, що спричинює практику реструктуризації сум податкової заборгованості, яка щорічно залишається непогашеною на рівні 20 - 25 відсотків.

5) відсутність в практичному застосуванні територіальних економіко-податкових паспортів регіонів, які б встановлювали їх податковий діапазон: від податкових можливостей до податкових резервів. Для підготовки таких паспортів необхідно, щоб на місцях були сформовані відповідні соціально-економічні плани розвитку територіальних громад, а також визначені обсяги та шляхи залучення необхідних інвестиційних ресурсів.

6) відсутність узгодженості щорічних бюджетів із перспективними довгостроковими соціально-економічними планами розвитку регіонів та держави в цілому. Податкові планування та прогнозування реалізуються здійснюється виключно для задоволення поточних соціальних потреб, без врахування інноваційної складової розвитку економіки.

7) необхідність удосконалення методів прогнозування та планування. Саме не реалістичність бюджетних параметрів поряд з широкою практикою внесення упродовж бюджетного року змін до системи оподаткування значною мірою формують підґрунтя для подальших неплатежів до бюджету. Не рідко фактичні макроекономічні показники (інфляція, ВВП, обсяги виробництва…) на момент затвердження бюджету суттєво відрізняються від прогнозованих макроекономічних показників, взятих за основу при плануванні. А відтак, доходи бюджету на кожен наступний рік затверджуються у більшому розмірі, ніж їх фактичне виконання у базовому періоді.

Під час ухвалення державного бюджету надзвичайно гостро постає проблема планування величини податкових надходжень на наступний рік. Процес прийняття нового бюджету вимагає обґрунтованої оцінки можливих джерел його фінансування, зокрема, визначення податкового навантаження окремих видів економічної діяльності. При розробці конкретних завдань стосовно податкових надходжень можна виділити декілька груп кількісних методів, які застосовуються в податковій роботі для визначення прогнозу надходжень податків.

Більшість методів прогнозування потребують наявності значної кількості даних і при їх відсутності просто не працюють. Інші, навпаки, розробляються при відсутності достовірної кількісної інформації. Існуючі методи прогнозування можна поділити на дві групи: аналітичні (методи статистичного, кореляційного, економіко-математичного аналізу) та суб’єктивні (методи індивідуальних і групових оцінок).

Методи статистичного аналізу базуються на вивченні статистичних даних, які є значеннями багатомірних кількісних та якісних ознак і дозволяють розрахувати вплив окремих факторів на результативний показник (метод відносних різниць, метод абсолютних різниць, метод ланцюгових підстановок, метод скоригованого показника, метод прогнозування тенденцій).

Приклад 1.1. Розрахувати вплив зміни чисельності платників, зміни ставки та бази оподаткування на суму регіональних податкових надходжень за методом відносних різниць (табл. 1.2).

Дані для проведення аналізу:

Таблиця 1.2

№ з/п	Факторний показник
	Чисельність юридичних осіб - платників податків	А	50 200	51 800
	Ставка податку, %	Б	0,25	0,20
	База оподаткування (річна), тис. грн	В	11 500,0	18 400,0
	Надходження до бюджету, тис. грн	Результативний показникR0	650 200,0	650 200,00 + 280 801,00 = 931 001,00

Розрахунок впливу кожного фактора на розмір податкових надходжень визначається за формулою:

,

де: ∆R_фактор – зміна податкових надходжень внаслідок зміни факторного показника;

%_{(фактор А,Б,В)} – темп приросту факторного показника;

R_o – базове значення результативного показника.

Розрахунок впливу зміни чисельності платників на розмір податкових надходжень:

650 200,0=20 721,87 тис. грн.

Аналогічно можна розрахувати динаміку податкових платежів за іншими факторними показниками.

Методи кореляційного аналізу дозволяють розглянути вплив декількох перемінних на доходи платників податків і забезпечує визначення щільності зв’язку між факторними та результативними показниками, що не перебувають у функціональній залежності.

Якщо функціональний зв’язок проявляється окремо і точно в кожному випадку, то кореляційний проявляється лише в загальному випадку на значному масиві спостережень. Кореляційний зв’язок імовірнісний. В основі його вивчення лежить припущення про те, що аналізовані явища і процеси підлягають певним ймовірнісним закономірностям.

Щільність зв’язку між факторним (х) та результативним (у) показниками визначається за допомогою коефіцієнта кореляції:

Чим ближче значення коефіцієнта кореляції до 1, тим зв’язок між явищами тісніший. Якщо r перебуває в межах:

0,1 – 0,3 – зв’язок слабкий;

0,3 – 0,5 – зв’язок помірний;

0,5 – 0,7 – зв’язок помітний;

0,7 – 0,9 – зв’язок тісний;

0,9 – 0,99 – зв’язок достатньо тісний.

З метою прогнозування майбутніх податкових надходжень, одним з прикладів застосування даного виду аналізу в податковій роботі може бути визначення тісноти зв’язку між кількістю проведених документальних перевірок і розмірами донарахованих платежів.

Наприклад, х - кількість проведених перевірок (факторна ознака); у – донараховані суми (результативний показник). Якщо за проведеними розрахунками коефіцієнт кореляції буде близьким до 1, це означає що ефективність проведених перевірок дуже висока; а якщо – менше 1, то це свідчить про низьку результативність проведеної податковими органами роботи.

Приклад 1.2. Розрахувати вплив ефективності податкових перевірок за звітний податковий рік за методом кореляційно-регресійного аналізу (табл. 1.3).

Дані для проведення кореляційного аналізу:

Таблиця 1.3

№ з/п	Суми донарахованих платежів тис. грн, (у)	Кількість перевірок за 1 міс., (х)	Розрахункові величини
		×
	294,5		9,23	7,08	65,35	85,19	50,13
	265,6		-19,67	0,08	-1,57	386,91	0,01
	213,7		-71,57	-9,92	709,97	5122,26	98,41
	305,4		20,13	1,08	21,74	405,22	1,17
	105,3		-179,97	-12,92	2325,21	32389,20	166,93
	452,9		167,63	4,08	683,93	28099,82	16,65
	352,8		67,53	6,08	410,58	4560,30	36,97
	365,1		79,83	-2,92	-233,10	6372,83	8,53
	365,7		80,43	5,08	408,58	6468,98	25,81
	234,6		-50,67	3,08	-156,06	2567,45	9,49
	197,3		-86,97	-2,92	253,95	7563,78	8,53
	269,3		-15,97	2,08	-33,22	255,04	4,33
			-	-	-	-	-
∑	3 423,2		-	-	4 455,37	94 276,98	426,92

Підставимо отримані результати у формулу:

Отримане значення коефіцієнта кореляції свідчить про тісний зв’язок між факторними (кількість проведених перевірок) та результативними (донараховані суми податкових зобов’язань) показниками, що засвідчує ефективність роботи податкових органів з мобілізації податкових платежів до державного бюджету.

До складу методів економіко-математичного аналізу можна віднести наступні методи.

1). Метод інтерполяції даних – передбачає знаходження приблизного чи точного значення якоїсь величини за вже відомими окремими значеннями, пов’язаних з нею.

2). Метод апроксимації даних – передбачає заміну одних математичних величин іншими, в тому чи іншому змісті близьких до вихідної. Апроксимація дозволяє вивчити числові характеристики та якісні властивості об’єкта, зводячи завдання до вивчення більш простих і більш зручних величин.

3). Імітаційні методи – застосовуються тоді, коли перемінні, які впливають на ситуацію, не мають простих аналітичних рішень. Їх реалізують сукупністю математичних інструментів, спеціально імітуючих програмних продуктів і технологій, які разом із процесами-аналогами дозволяють провести цілеспрямоване дослідження структури та функцій реального процесу в діалоговому режимі, а також провести оптимізацію деяких його параметрів.

4). Детерміновані методи досліджень – базуються на лінійному і нелінійному програмуванні. Вони застосовуються тоді, коли в наявності є багато взаємопов’язаних змінних величин і потрібно знайти оптимальне рішення.

Застосування аналітичних методів прогнозування та планування податкових надходжень, вимагають високого рівня достовірності статистичних даних, фахового забезпечення, часових термінів. Вищезазначені методи випливають з правил або моделей, в яких взаємовідносини між змінними, що досліджуються, є формалізованими. Тобто, податкова величина, що прогнозується, завжди є функцією ретроспективного масиву даних. Основу таких аналітичних досліджень складають припущення стосовно збереження в майбутньому тенденцій минулого.

За умов стабільного соціально-економічного розвитку застосування таких методів забезпечує високу ефективність прогнозних розрахунків.

До числа суб’єктивних методичних підходів, що можуть бути використані при визначенні прогнозу податкових надходжень, слід віднести методи експертних оцінок, які є менш поширеними ніж попередні і використовуються в податковій практиці за виключних обставин. Роль експертних методів актуалізується в період соціально-економічної нестабільності та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на діяльність податкових органів. Для такого часу характерний високий ступінь невизначеності впливу факторів зовнішнього середовища. Це призводить до того, що, наприклад, статистичні методи прогнозування не дають надійних результатів, оскільки можуть бути застосовані у випадках закономірного розвитку економіки держави. Якщо ж розвиток процесів не відповідає зазначеній вимозі, прийнятна точність процесів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були.

До складу методів експертних оцінок можна віднести:

1) метод індивідуальних оцінок - полягає у тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших експертів, а потім ці оцінки узагальнюють. Можуть бути представлені у вигляді інтерв’ю або аналітичних записок.

2) метод групових оцінок - грунтується на спільній роботі експертів і отриманні сумарної оцінки від усієї групи спеціалістів у цілому. Найвідомішим методом колективної експертної оцінки є метод "Дельфі", розроблений у США. Він ґрунтується на виявлені узгодженої оцінки експертної групи шляхом автономного опитування кожного з членів у декілька турів. Кожний тур передбачає введення додаткової інформації з метою додаткового (більш ширшого) обґрунтування оцінки експертів.

Суб’єктивні методи прогнозування ґрунтуються на здогадках, професійному досвіді, інтуїції та неформальних міркуваннях експерта. Цілком можливо, що на основі ідентичної інформації два різних експерта, або групи експертів дадуть відмінні прогнози. Тому, одним із найбільш відповідальних моментів застосування даних методів є формування групи експертів, підготовка і проведення експертизи, обробка експертних оцінок. Від чисельності та професіоналізму учасників такого процесу залежить точність та обґрунтованість прогнозу. З метою усунення однобічності та тенденційності під час прогнозування податкових надходжень склад експертних груп може формуватись з числа представників різних служб та організацій: ДПАУ, Міністерства фінансів, Митної служби, наукових установ, вищих навчальних закладів, а за необхідності – і правоохоронних органів.

Суб’єктивні методи прогнозування потребують дуже мало додаткової інформації, оскільки респонденти використовують свої власні методи побудови прогнозів. Тому ці методи доцільно використовувати у випадку, коли немає можливості використовувати більш точні, засновані на математичних розрахунках методи та у випадку, коли об’єкт прогнозування дуже простий або дуже складний і його прогнозну динаміку можна визначити інтуїтивним шляхом з певною долею ймовірності.

В системі планування та прогнозування всієї сукупності податкових платежів на наступний бюджетний період особлива увага приділяється ПДВ. Це обумовлено тим, що частка цього податку в загальних податкових надходженнях складає більше їх половини, а в структурі Зведеного державного бюджету України - близько 30%. (рис.1.5).

Рис. 1.5. Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за 2009 рік

Таким чином, можна стверджувати, що податкові надходження з ПДВ для України є бюджето-формувальними. Це зумовило необхідність прийняття відповідної методики прогнозування ПДВ (наказ Міністерства фінансів України, Міністерства економіки, ДПА України, Державної митної служби України №545/315/502/637 від 31.08.2004р. «Про затвердження Методики прогнозування надходжень податку на додану вартість»).

Зазначена методика передбачає шість етапів прогнозних розрахунків і дозволяє прогнозувати надходження податку, враховуючи зміни в кон’юнктурі внутрішнього попиту, в динаміці та структурі валової доданої вартості за видами економічної діяльності, зміни поточних і перспективних обсягів експортно-імпортних операцій:

1) визначення прогнозу надходжень податку із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на основі динаміки та змін кон’юнктури внутрішнього попиту за роздрібним товарообігом та обсягом реалізованих послуг населенню – ПДВ_ВП; 2) визначення прогнозу надходжень податку із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на основі динаміки та змін кон’юнктури валової доданої вартості за видами економічної діяльності – ПДВ_ВД; 3) визначення усередненого значення прогнозу надходжень ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), виходячи із результатів розрахунків, передбачених першим та другим етапами за формулою: ;4) визначення прогнозу надходжень податку із ввезених на територію України товарів (ПДВ_І) на основі динаміки імпорту товарів;5) визначення прогнозу бюджетного відшкодування податку грошовими коштами (БВ) на основі динаміки експорту товарів і послуг та динаміки промислового виробництва;6) визначення сальдо надходжень податку до бюджету за формулою: .Для забезпечення більшої достовірності прогнозних розрахунків останні коригуються з врахуванням прогнозних макроекономічних показників Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, ДПАУ, а саме:

а) впливу зростання податкового боргу та переплат;

б) зміни контингенту платників, які висловили бажання не перебувати на обліку платників ПДВ, унаслідок того, що обсяг їх оподатковуваних операцій є меншим за встановлений законом;

в) впливу макропоказників на податкові надходження за рахунок:

– індексу інфляції;

– темпів зростання (зменшення) виробництва, в т. ч. по кожному регіону;

– темпів зростання (зменшення) обсягів експорту товарів;

– рівня безробіття та споживчого попиту;

– рівня відсоткових ставок тощо;

г) динаміки сум реструктуризованої заборгованості у наступних податкових періодах;

ґ) можливих змін у податковому законодавствіза рахунок: запровадження або відміни пільг, "нульової" ставки на окремі операції; зменшення чи збільшення бази оподаткування тощо;

д) очікуваних результатів податкових надходжень з урахуванням коефіцієнта резерву податкових платежів.

Застосування викладених механізмів прогнозування та планування ПДВ дає можливість не тільки підвищити рівень обґрунтованості та точності прогнозів податкових надходжень на практиці, а й забезпечити комплексність і узгодженість прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

1.5. Податкове регулювання

Державне регулювання економіки реалізується через встановлення та застосування різних правил та процедур, спрямованих на коригування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб.

До системи економічних методів державного регулювання належать:

- індикативне планування;

- державне замовлення;

- регулювання цінами і тарифами;

- регулювання кредитами;

- регулювання оплатою праці;

- бюджетне регулювання;

- митне регулювання;

- податкове регулювання.

Податкове регулювання – є одним з напрямів державного податкового менеджменту, що базується на зміні податків, податкових ставок, податкових пільг, зниження чи підвищення загального рівня оподаткування тощо іспрямованого на забезпечення та підтримку збалансованого економічного зростання, ефективного використання ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької діяльності.

Важливою рисою податкового регулювання є його залежність від інтенсивності державного регулювання економіки в цілому. Різний рівень економічного втручання на окремих етапах суспільного розвитку обумовлює відмінну динаміку співвідношення фіскальної та регулюючої функції податків. Значення регулюючої функції податків підвищується в економіках транзитивного типу та економіках, де реалізується інноваційна модель соціально-економічного розвитку.

За масштабом втручання в економіку розрізняють податкове регулювання економічних процесів на макро- і мікрорівні.

До найважливіших завдань, що вирішуються за допомогою податкового регулювання на макрорівні, відносять:

- регулювання структури попиту та пропозиції. Вирішення цього завдання забезпечується зміною співвідношення прямих та непрямих податків, збільшення в бюджетних надходженнях питомої ваги акцизних зборів та мита;

- формування раціонального співвідношення між накопиченням і споживанням. Додаткове підвищення податкового навантаження стримує процеси накопичення капіталу;

- регулювання інфляційної динаміки. Головним регулятор в цьому процесі виступають непрямі податки, механізм економічного впливу яких закладено в основу їх адміністрування. Непряме оподаткування, з точки зору впливу на зростання цін в країні, містить більший інфляційний потенціал в порівнянні з іншими податковими платежами;

- формування раціональної галузевої структури. Диференціація податкового навантаження на різні господарські сектори призводить до зменшення фінансових вилучень у підприємств певної галузевої групи, що забезпечує підвищення рентабельності виробництва та прискорений розвиток галузі;

- стимулювання інвестиційних процесів та інноваційної діяльності. До податкового інструментарію, що забезпечує реалізацію даної економічної парадигми, слід віднести: державну підтримку у вигляді прямих пільг інноваційним підприємствам; запровадження спеціальних режимів оподаткування конкретних інвестиційних проектів; застосування норм прискореної амортизації тощо.

- прискорений розвиток депресивних регіонів. Реалізується за рахунок запровадження спеціальних (вільних) економічних зон, посилення ролі органів місцевого самоврядування в реалізації податкової політики.

Реалізація податкового регулювання на мікрорівні відбувається через регулювання податкового навантаження на конкретних платників, з метою вирішення певних економічних завдань, наприклад: розвиток підприємництва в напрямку наукової та науково-технічної діяльності; розвиток конкурентного середовища; перерозподіл структури споживання; стимулювання раціонального використання ресурсів та ін.

Дія механізму податкового регулювання реалізується через певний набір методів та способів, який можна відобразити наступним чином (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Механізми податкового регулювання

Адміністрування - це система заходів і прийомів, обумовлена нормами чинного законодавства, яка забезпечує мобілізацію надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів.

Реструктуризація податкової заборгованості - це розстрочення сплати податкової заборгованості платників податків рівними частками на визначений строк.

Зміна податкового періоду - це термін (період часу), протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання. Наприклад, для платників ПДВ, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 300 тис. грн, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю. Платники податку, що мають менший обсяг операцій з продажу, можуть обирати на свій вибір податковий період, який дорівнює або календарному місяцю, або кварталу.

Спрощені технології оподаткування застосовуються для оподаткування окремих видів підприємницької діяльності, або окремих підприємницьких структур і ніколи не поширюють на всіх платників податку.

В Україні спрощені технології використовуються для оподаткування малих форм підприємства. Наприклад, суб’єкти малого бізнесу – юридичні особи можуть застосовувати загальну систему оподаткування або спрощену систему обліку і звітності (6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість або ставку у розмірі 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору і ПДВ).

Податкові канікули - це звільнення від сплати окремих податків, зборів і обов’язкових платежів суб’єктів підприємницької діяльності на певний термін з метою залучення інвестицій (у т. ч. іноземних) у розвиток пріоритетних галузей економіки, зменшення податкового навантаження та ін.

Легалізація неоподаткованих доходів здійснюється у вигляді податкової амністії шляхом легалізації тіньового капіталу, що повинно бути підкріплене подальшим контролем за великими витратами з боку відповідних державних органів.

Міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування - це угоди, які укладаються між країнами з метою уникнення оподаткування одного і того ж об’єкту ідентичними або аналогічними податками.

Оптимізація податкових ставок. Теоретичний зміст даного процесу полягає в досягненні відносної рівності між податковими функціями: фіскальною і регулювальною. На практиці їх паритет є дуже важливим. Градація податкових ставок - важлива частина податкового регулювання. Пошук оптимального розміру податкових ставок є процесом складним і суперечливим, але життєво необхідним для обґрунтування бюджетно-податкової політики держави.

Згідно теорії американського економіста Артура Лаффера (народився 1940р.), зі зростанням податків, податкова база стає більш еластичною, що зумовлює, починаючи з певного рівня оподаткування, зменшення надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази та ухилення від сплати податків.

Разом з тим, дослідження перехідних економік у багатьох країнах не підтверджують чіткої негативної залежності між зміною ВВП та рівнем податків. Це пов’язано з більшими можливостями державного інвестування у ті сфери (науково-технічний прогрес, людський потенціал), які, власне, забезпечують зростання економіки.

Природно, що із зменшенням податків у суб’єктів підприємницької діяльності залишається більше коштів, які можуть прямо чи опосередковано (через зростання платоспроможного попиту) сприяти розвиткові виробництва, а отже, і збільшенню у подальшому доходів бюджету. Але динаміку виробництва та надходжень до бюджету визначають значно більше факторів. Світовий досвід переконує, що без паралельного вирішення ряду інших економічних проблем, зниження податків не обов’язково приведе до нарощування сукупного попиту, оскільки не гарантує розвитку виробництва. Тому необхідним є комплексний підхід, що враховує відносні переваги чи недоліки зміни як обсягів податкових надходжень, так і державних витрат, фінансованих за рахунок останніх.

Бюджетно-податкове регулювання. За допомогою бюджетних трансфертів, субсидій, субвенцій, дотацій, урядових бюджетних позичок досягається баланс між доходами і видатками регіональних бюджетів.

Податкове регулювання, як одна із складових податкової політики держави, повинно бути спрямованим на вирівнювання економічних умов розвитку територій не за рахунок фінансових вливань, а шляхом надання їм можливостей самостійно організовувати і використовувати наявний економічний потенціал.

Способи податкового регулювання реалізуються через запровадження системи пільг для платників податків. Податкові пільги є одним з елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення.

Податкові пільги – це право суб’єкта господарювання, передбачене чинним законодавством, на повне або часткове звільнення від оподаткування.

Податкові пільги можна класифікувати за наступними напрямами:

- зниження податкових ставок для окремих галузей та видів діяльності (сплата ФСП, 0% ПДВ на експортні операції, оподаткування страхових операцій: страхування життя – 0%; інші види страхування – 3%);

- звільнення від сплати податків окремих категорій підприємств (звільняються від оподаткування прибутку підприємства інвалідів, де їх кількість складає не менше 50% загальної кількості працюючих і фонд заробітної плати становить не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці);

- звільнення від сплати податку окремих видів господарських операцій і продукції, робіт і послуг (операції з обігу і продажу цінних паперів);

- запровадження вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, що забезпечують регіональні відмінності у системі оподаткування.

Разом з тим, система податкових пільг послаблює фіскальну функцію податкової системи. Зважаючи на те, що у соціально-орієнтованій ринковій економіці проблеми соціального захисту необхідно вирішувати через надання адресної соціальної допомоги (тобто, через бюджетне фінансування), перед органами влади стоїть завдання скасувати податкові пільги (особливо це стосується пільг за галузевими та професійними ознаками), і за рахунок цього розширити базу оподаткування. Актуалізації даного питання додають вимоги Світової організації торгівлі (СОТ), які зобов’язують своїх членів мінімізувати обсяги надання податкових пільг суб’єктам господарювання для забезпечення рівних умов досягнення конкурентоспроможності.

Високий рівень ефективності податкового менеджменту на практиці досягається не лише за рахунок оптимальної адміністративної структури органів управління оподаткуванням, встановлення законодавчих норм поведінки учасників податкових відносин, застосування процедур аналітичної роботи, визначення прогнозних показників податкових надходжень на основі досягнутих бюджетних результатів, а також пошуку науково обгрунтованих податкових регуляторів. Зазначені функції є безперечно важливими, оскільки належать до стратегічного рівня управління в сфері податкової діяльності, і забезпечують макроекономічний баланс в суспільстві. Але їх реалізація була б неможливою без отримання відповідної інформації з базового або оперативно-тактичного рівня за рахунок проведення облікових та контрольних процедур.

Питання для самоперевірки:

1. Визначте ієрархічні рівні та назвіть приклади законодавчих актів, якими регулюється діяльність органів ДПС України.

2. Визначте функції державного податкового менеджменту.

3. Назвіть суб’єкт і об’єкт податкового менеджменту.

4. Охарактеризуйте методи податкових прогнозування та планування.

5. Аргументуйте актуальність прогнозування сум податкових надходжень з ПДВ та проаналізуйте значення впливу макроекономічних показників.

6. Які ви знаєте механізми податкового регулювання на макро- та мікрорівні?

7. Що таке реструктуризація податкової заборгованості?

8. Назвіть відмінні характеристики коефіцієнтів ефективності державного та корпоративного менеджменту.

9. Назвіть аргументи «за» і «проти» використання податкових пільг у системі оподаткування.

10. Визначте напрями податкової оптимізації в діяльності суб’єктів господарювання.

11. Що собою представляють офшорні зони? Охарактеризуйте, з точки зору оподаткування, риси їх привабливості.

Завдання для самостійної роботи (теми рефератів):

1. Становлення податкової системи України та концептуальні засади її реформування.

2. Призначення податкової міліції в системі органів ДПС України.

3. Прогнозування прямих та непрямих податків.

4. Застосування податкових механізмів для регулювання економіки.

5. Податкова політика в системі управлінських рішень суб’єкта господарювання.

6. Офшорні зони, як фактор бюджетного дефіциту національних економік.

Перелік рекомендованих джерел: [ 6, 7, 8, 9, 123, 124].

Дата добавления: 2017-01-13