Акцизний податок

Акцизний податок як форма специфічних акцизів

Одним з невід'ємних елементів податкових систем країн світу є індивідуальний (потоварний) акциз, який в Україні має своє втілення у функціонуванні такого податку як акцизний.

Акцизний податок (до 2011 року - акцизний збір) - це різновид непрямих податків, яким оподатковуються високорентабельні та монопольні товари, який включається у ціну товару та платниками якого виступають кінцеві споживачі товару, на який нараховується акциз.

Акцизне оподаткування в податковій системі України започаткувалося у X ст. н.е. Саме в історичних письмових джерелах цього часу зустрічається згадка про "медову" данину та "бражне" мито із солоду, хмелю та меду. Саме вони і стали першими підакцизними товарами Київської Русі. Згадка про мито з кожного "хмільного" короба зафіксована у договорі між Великим Новгородом та тверським князем Ярославом у 1265 році.

Історично склалося так, що одним із найзначніших джерел доходу державної казни було акцизне оподаткування виробництва та реалізації алкогольних напоїв як основних підакцизних товарів. Державна монополія на цей вид діяльності у Великому князівстві Московському була запроваджена у 1474 році Іваном III. Спочатку московські князі оподаткували місця продажу алкоголю - корчми, а згодом почали відкривати власні "питущі заклади" - царські кабаки, перший з яких засновано у 1533 році.

В окремих випадках, коли держава вимагала значних обсягів фінансування для проведення реформ, оборони чи ведення воєн, застосовувалася система відкупів, при якій приватним особам передавалося виключне право "курити вино" та продавати його на певній місцевості за встановлену плату, яку необхідно було вносити у встановлений термін до одного із Наказів, до якого приписана місцевість, віддана на відкуп.

Акцизи були важливим джерелом доходу Української держави часів Богдана Хмельницького. Крім грошового акцизу стягували цей податок і в натуральній формі - по одному відру із торговців алкоголем, які взамін отримували право на торгівлю ним у землях Коша за цінами, визначеними козацькою адміністрацією.

В новітній історії України акцизний збір запроваджено з прийняттям Закону України "Про акцизний збір" від 18.12.1991 року №1996-ХІІ, який введено у дію з 01.01.1992 року. Разом з податком на додану вартість вони замінили податок з обороту на окремі види товарів. При цьому українські акцизи орієнтувалися не стільки на міжнародну практику і досвід акцизного оподаткування, скільки на попередню практику податку з обороту. Так, до переліку підакцизних товарів ввійшло 27 товарних позицій, де головними критеріями для віднесення тих або інших груп товарів до підакцизних були порівняно високі ставки податку з обороту в попередні роки. Таким чином, у 1992 році до переліку традиційних підакцизних товарів - алкогольних та тютюнових виробів - було додано, так звані, товари розкоші: килими і кришталь, ікру і рибні делікатеси, шоколад і автомобільні шини, вироби з хутра, одяг з натуральної шкіри. Це було пов'язано, насамперед, з фіскальною спрямованістю податкової політики цього етапу розвитку держави. Суттєве скорочення підакцизних товарів відбулося з 1999 року.

Склад місцевих податків і зборів і порядок їх встановлення

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених податковим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

збір за місця для паркування транспортних засобів;

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Місцева система оподаткування і принципи її формування Місцеві податки і збори є невід’ємною частиною податкової системи держави. Тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування. Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах. Доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких видів. 1. Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні: а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок); б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частина акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні. 2. Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування — власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо). 3. Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори). Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, реалізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори — це обов’язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.

За звітний місяць фонд оплати праці працівників підприємства становив 15 тис. грн. Визначити розмір відрахувань до Пенсійного фонду та до Фонду соціального захисту населення.

Єдиний соціальний внесок (ЄСВ) враховує раніш використовувані відрахування до ПФ, Фонду соц. страхування, ФЗ, ФСНСл.

Сьогодні ЄСВ залежить від класу професійного ризику виробництва, яких є 67,— починаючи з 36,76% (1-й клас) і закінчуючи 49,7% (67-й клас);

Якщо умовно взяти наше підприємство як бюджетне, розрахунок ЄСВ буде виглядати таким чином:

Визначити суму податку на прибуток страхової організації: сума валових доходів за звітний період від страхування життя
складає 40 000 грн., від інших видів страхової діяльності — 80 000 грн. Валовий дохід, отриманий за договорами страхування життя у випадках дострокового розірвання договорів, становить 10 000 грн.