Правове регулювання кошторисно-бюджетного фінансування. Одна з проблем юридичного визначення податку полягає » тому, що в теорії та практиці оподаткування термін «податок» вживається у різних значеннях

Лекція

Одна з проблем юридичного визначення податку полягає» тому, що в теорії та практиці оподаткування термін «податок» вживається у різних значеннях. При широкому підході до складу платежів податкової системи відносяться будь-які вилучення коштів у фізичних І юридичних осіб для фінансу­вання публічних видатків. У вузькому сенсі до платежів сис­теми оподаткування відносяться виключно платежі, визначе­ні чинним податковим законодавством, наділені характер­ними ознаками, які відрізняють їх від інших платежів.

До основних ознак податку відносяться:

— обов'язкоєість і примусовість, тобто відсутність у платника вибору (платити чи не платити) і встановлення відповідальності за ухилення від оплати податку;

— безоплатність, чітка спрямованість коштів від платника до держави І відсутність зустрічних зобов'язань з боку держави;

— безумовність сплати податку без виконання будь-яких

дій з боку держави;

— нецільовий характер, відсутність чітких вказівок про напрямки використання надходжень від певного податку;

— безповоротність, тобто сплачені у вигляді податків кошти напряму не повертаються до платника.

До податкових надходжень відносяться обов'язкові пла­тежі, які у примусовому порядку, відповідно до чинного по­даткового законодавства, стягує держава

Ст. 6. Податкового кодексу України встановлює, що податком с обов'язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляєтеся з платників податку відповідно чинного законодавства

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до від­повідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними орга­нами, органами місцевого самоврядування, іншими уповно­важеними органами та особами юридичне значимих дій.

Податкове право належить до дуже рухливих юридичних систем, що пояснюється проникненням в його сутність дуже великої кількості політичних відносин, які знаходяться в пос­тійному розвитку. Тому закони та нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі оподаткування, є дуже мо­більними.

Сьогодні податкове законодавство України складається з Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом, опе­рацій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та законів -І питань митної справи; рішень Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим кодексом України.

Так, стаття 67 Конституції України чітко вказує, що «кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і ро­змірах, встановлених законом». Деталізують права та обов'язки юридичних і фізичних осіб у сфері оподаткування Податковий кодекс України та ряд Інших законодавчих актів.

3. Поняття податку

П оявляючись як епізодичні, випадкові, тимчасові платежі, податки перетворюються в стабільний атрибут державної організації, розвиток їх визначається широким спектром історичних, економічних, політичних, географічних й національних особливостей. Характеризуючи зміст податку, А. А. Ісаєв звертав увагу на дві найбільш принципові й важливі особливості даних платежів: обов'язковість і грошовий характер. Обов'язковість дозволяє, на його думку, відрізняти податки від доходів держави із приватного господарства, доходів, що надходять у скарбницю з державних доходів, не сполучених для приватних господарств із зобов'язанням сплачувати їх без одержання від держави відповідних цінностей. Акцент на грошовий характер податків дозволяє відрізняти ці внески від натуральних повинностей. Виходячи із цього, податки визначалися ним як «... обов'язкові грошові платежі приватних господарств, що служать для покриття загальних витрат держави й одиниць самоврядування».

У ст. 67 Конституції України: «Кожний зобов'язаний платити податки й збори в порядку й розмірах, установлених законом. Всі громадяни щорічно подають у податкові інспекції за місцем проживання декларації про своє майнове положення й доходи за минулий рік у порядку, установленому законом». Аналізуючи зміст ст. 67 Конституції України, варто врахувати - трохи розмите де легування податкового обов'язку - «кожному» (ч. 1) і «всім громадянам» (ч. 2). По-перше, видається не доречний акцент на громадянстві. Не громадянам спрямоване це зв'язування, а всім фізичним особам, що перебувають на території держави і є зобов'язаних суб'єктів податкових правовідносин. До них ставляться й громадяни, і іноземці, і особи без громадянства. І, по-друге, податковий обов'язок властивий не тільки фізичним, але і юридичним особам, яким вона делегована також як імперативна вимога.

Під податком варто розуміти обов'язкові для громадян платежі відомої частки свого майна або праці з метою задоволення державних або суспільних потреб. В иділяємо й дві, на його погляд, головні риси податку: 1) обов'язковість платежу й уста новлення його верховною владою; 2) платіж, внесений для задоволення потреб держави. Сучасна юридична наука включила дефініцію в коло найбільш дискусійних понять. Так, Н. И. Химичева визначає податок як «обов'язкові й за юридичною формою індивідуально безоплатні платежі юридичних і фізичних осіб, установлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему (або в зазначених випадках — позабюджетні цільові фонди) з визначенням їхніх розмірів й строком сплати». С. Г. Пепеляева: «Податок— єдино законна форма відчуження власності фізичних й юридичних осіб на засадах обов'язковості, індивідуальної безплатності, безповоротності, забезпечення державним примусом, що не носить характер покарання або контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб'єктів публічної влади».

Аналізуючи зміст податків, варто враховувати, що вони - не єдине джерело доходів бюджету, а лише один з видів позаекономічного державного примуса. Крім властиво податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень: ліцензійні й реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприємства й громадяни роблять обов'язкові відрахування в позабюджетні фонди, платять різні тарифи й інші обов'язкові платежі. У зв'язку з різноманіттям форм вилучень виникає необхідність визначити, що ж й I н їх є безпосередньо податком, а що - неподатковими платежами. Всю систему платежів, які входять у податкову систему, можна розділити на податки й платежі податкового характеру. Якщо до першої групи ставляться саме податки (на прибуток, на землю й т.п.), то друга група складається зі зборів й податкових платежів (мито).

Поняття обов'язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність податків і зборів (при цьому варто враховувати, що мова йде про обов'язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення теж мають обов'язковий, але не податковий характер). У широкому змісті обов'язкові платежі податкового характеру й становлять податкову систему. У свою чергу, податки й збори - видові категорії і являють собою форми обов'язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов'язкові платежі в нашому контексті включають:

1) податки;

2)збори;

3) податкові плати (мито, плата за торговельний патент і т.д.).

По-перше, коли мова йде про податки, те це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після їхнього надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів, так це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша.

Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив'язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (мова можуть навіть йіти про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки в основному надходять у бюджети, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні фонди. Тому, якщо необхідно закріпити винятково стабільні надходження в бюджети нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких вони направляються, - це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенція виконавчих органів.

Сьогодні ще не доводиться говорити про сформований єдиний підхід до визначення податку національними законодавствами. Податкове законодавство України взагалі йде від цієї проблеми й не виділяє окремо категорії податку.

Ознаки податку

1. Податок являє собою вид платежу, закріплений актами органа державної влади.

2. Одним з найбільш істотних ознак податку є його обов'язковий характер.

3. Одним з обов'язкових ознак податку є його примусовий характер.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його у фонди, які акумулюються державою й територіальними громадами використаються на задоволення публічних потреб.

5. Важлива ознака податку - індивідуальна безоплатність чи однобічний характер його встановлення.

6 Аналізуючи зміст податку, варто звернути увагу й на його безповоротний характер.

7. Платіж у грошовій формі.

Податковий кодекс(ПКУ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, і порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права й обов'язки, компетенцію контролюючих органів, права і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом

Податкове законодавство України ґрунтується на наступних принципах:

· загальність оподаткування — кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є відповідно з положеннями ПКУ;

· рівність усіх платників перед законом — недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

· невідтворність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

• презумпція правомірності рішень платника податку І) разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають не­однозначне (множинне) трактування прав та обов'язків плат­ники) податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податку, так і контролюючого органу;

· фіскальна достатність -— встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

— соціальна справедливість — установлення податків і зборів відповідно до платоспроможності платників податків»; економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

— нейтральність оподаткування — установлення податків Іа зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

— стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила га ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

— рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками,

— єдиний підхід до встановлення податків та зборів визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено Податковим кодексом України, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своє­часного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Принципи оподаткування, основні види податків та механізм їх справляння становлять податкову систему держави.

Податкова система – це сукупність податків, зборів, мит й інших обов'язкових платежів у бюджети різних рівнів і державні позабюджетні фонди, установлених на принципах й у порядку, передбаченому законами і які стягують на території держави.

Хоча.п.6.3.ст. 6 ПКУ визначае її, як сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються відповідно до ПКУ.

1. Перший тип припускає вирішальний вплив центрального органа державної влади на сферу податкової ініціативи.

2. Другий тип характеризується участь на паях органів влади, при якому частка кожного рівня влади в податках визначається їхньою компетенцією.

Відповідно до цим необхідно розділити зовнішню й внутрішню форми податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків по відповідних бюджетах і надходження їх у централізовані державні фонди. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини по стягненню податків і зборів і фактично включати видовий список обов'язкових платежів податкового характеру.

. Основними елементами податкової системи є:

· економічні характеристики податкової системи;

· поточні й перспективні напрямки податкової політики;

· система й принципи податкового законодавства;

· система податкових й інших фіскальних органів;

· правовий статус платника податків й інших зобов'язаних осіб;

· умови взаємодії бюджетних і податкових систем;

· система податків;

· порядок розподілу податків по бюджетах;

· форми й методи податкового контролю;

· порядок й умови податкового виробництва;

· відповідальність суб'єктів податкових правовідносин;

Однак при цьому хотілося б звернути увагу на співвідношення понять «податкова система» й «система оподатковування».

Система оподатковування являє собою сукупність законодавчо встановлених податків, зборів, обов'язкових платежів; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни або скасування; способів забезпечення; дій, що забезпечують сплату й контроль за своєчасним і повним надходженням коштів від податків і зборів у бюджети й цільові фонди.

Податкова політика держави має бути побудована таким чином, аби податки, які стягуються в державі, з одного боку, не стримували економіку, а з іншого — їх було достатньо для виконання своїх функцій. Основними функціями податків є:

— фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави;

— регулююча (регулювання процесу нагромадження грошових фондів функціонування національного ринку та інше;

— стимулююча (стимулювання прискорення темпів економічного зростання, інвестиційних процесів тощо),

— розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними групами та верствами населення, між сферами і галузями економіки).

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом України, і є обов'язковими до сплати на усій території України До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку І в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Ст. 9 Податкового кодексу України встановлює, що до за­гальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. екологічний податок;

6. рентна плата;

7. мито.

До місцевих податків згідно Ст. 10 Податкового кодексу Укриши належать:

1. податок на майно;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

2. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог ПКУ щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Податки є основним джерелом формування державних фінансів. На жаль, історія свідчить, що ніхто і ніколи не відчував бажання сплачувати податки, хоч якими малими вони не були. До сьогодні людство не винайшло жодних мотивацій, які б сприяли сплаті податків, крім застосування заходів державного впливу на платників Причому, неможливо винайти єдину формулу побудови податкової системи, яка б задовольняла усі без винятку держави, навіть на однакових рівнях їх розвитку. Кожна держава повинна шукати свій шлях побудови податкової системи, зумовлений широким спектром історичних, територіальних, національних, економічних пі інших особливостей.

Саме сьогодні Україна І перебуває на стадії реформування податкової системи, головним завданням якої є створення умов для економічного розвитку, і на цій основі забезпечення задоволення державних та соціальних потреб. Треба підкреслити, що податки — це плата за цивілізацію, і справлятися вони повинні цивілізовано

1. За формою справляння всі податки поділяються на дві групи:

· прямі

· непрямі

Прямі податки — це податки, остаточним платником яких є власник оподаткованої власності чи отримувач опода­ткованого доходу. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більші внески до бюджету справляють ті особи, котрі мають вищий майновий статок або виший рівень доходів. До таких податків відносяться: по­даток на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно та ін.

Непрямі податки — це податки, які сплачуються в залежності від зроблених виплат, І вони, як правило, становлять певну частку в ціні товарів (робіт, послуг), які є об'єктом купівлі платника податків. Таким чином, остаточним платником непрямого податку є споживач продукції (послуг), на якого податок перекладається через надбавку до ціни А закон покладає юридичний обов'язок сплати такого податку (надбавки до ціни) на підприємство після реалізації продукції(Послуг). Основними видами непрямих податків в Україні є податок на додану вартість та акцизний податок.

Класифікація податків може проводитися і за іншими ознаками.

2. Так, залежно від платника (суб'єкта оподаткування) вони поділяються на:

· такі, що справІяються з юридичних осіб (податок на Прибуток та ін.);

· такі, що справляються з фізичних осіб (наприклад, податок на доходи фізичних осіб);

· змішані, що припускають у якості платників як юриди­чних, так і фізичних осіб (збір за першу реєстрацію транспо­ртного засобу, плата за землю).

3. Залежно від каналу надходження податкові платежі поділяються на:

· закріплені, які безпосередньо і цілком надходять до конкретного бюджету,

· регулюючі — надходять одночасно до бюджетів різних рівні» у пропорціях бюджетному законодавству.

4. Залежно від періодичності стягнення:

· систематичні (регулярні) — податки, які стягуються регулярно через певні проміжки часу протягом всього періоду діяльності платника (щомісячно, щоквартально),

· разові, що сплачуються один раз при здійсненні певних дій (податок з майна, що переходить у порядку спадкування, збір першу реєстрацію транспортного засобу).

Існують й інші класифікації податків, які є предметом багатьох спеціальних досліджень.

Основною економічною характеристикою податкової системи більшість вчених вважає податковий тягар (навантаження), який визначається як відношення загальної суми податкових платежів до сукупного національного продукту. Тобто цей показник показує, яка частка виробленого суспільного продукту розподіляється шляхом бюджетних механізмів.

В основних розвинутих країнах він коливається в межах 40- 45 %. При цьому у всьому світі спостерігається певна тенденція до зростання податкового навантаженій.

Дата добавления: 2017-01-13