Обстеження хворого. Обладнання хірургічного кабінету передбачає необхідний мінімум для невідкладних діагностичних процедур і маніпуляцій

Оснащення

Обладнання хірургічного кабінету передбачає необхідний мінімум для невідкладних діагностичних процедур і маніпуляцій.

Оснащення операційній:

- операційний стіл

- пересувний столик для інструментів

- столик для медикаментів

- шафа для зберігання інструментів та медикаментів

- наркозний апарат

- столик наркотизатор

- стерилізатор

- гвинтові табурети

- джерело світла

Оснащення перев'язувального кабінету:

- невеликий стіл для стерильних інструментів і перев'язувального матеріалу

- кип'ятильник

- стіл для перев'язок і невеликих гнійних операцій

- 2 табурета

- шафа для зберігання медикаментів перев'язувального матеріалу та інструментів

- умивальник, відра з кришкою, поліетиленові мішки для використаного матеріалу

- набір для масочного наркозу, наркотичні засоби (ефір, хлоретил)

Обладнання хірургічних кабінетів:

- стіл для хірурга або фельдшера, сестри, що ведуть прийом

- табурети, стільці й кушетки для огляду хворих

- ширми

3. Прийом та операції

Прийом в хірургічному кабінеті ведуть хірург і медична сестра. Хірург оглядає хворого, веде основну документацію, сестра здійснює перев'язки, маніпуляції. Планові операції проводять в певні дні та години. У цей час інших хворих не приймають.

У хірургічному кабінеті проводять такі невідкладні операції:

1. Реанімаційні заходи: ШВЛ, інкубація трахеї, трахеостомія, зовнішній масаж серця.

2. Первинну хірургічну обробку невеликих поверхневих ран і зупинку кровотечі в рані.

3. Переважають втручання з приводу ліпом, атером.

4. Розтин панариция, гнійного маститу, флегмони кисті.

5. Досить часто виконують операції з приводу врослого нігтя, вальгусного викривлення I пальця стопи.

6. Розтин абсцесів сідничної області

7. Втручання при ліктьовому бурситі, контрактурі Дюпюітрена.

8. Кілька рідше роблять операції з приводу сухожильного ганглія, молоткообразних пальця, розриву сухожилля пальцем кисті, стенозуючого лігаментіти, поверхнево розташованих сторонніх тіл, куприкової кісти, а також розтин поверхневих абсцесів і флегмон інших локалізацій.

У амбулаторних умовах не можна видаляти:

- пігментні пухлини (меланоми),

- лейкоплакії губ,

- пухлини молочних залоз,

- поліпи прямої кишки, тому що в цих випадках необхідно проводити термінове гістологічне дослідження видалених препаратів.

Доброякісні пухлини інших локалізацій після видалення підлягають гистологическому дослідженню в плановому порядку.

Відомо, що в поліклініках хірурги не тільки займаються малої хірургією, а й продовжують лікування хворих, виписано зі стаціонару після великих операцій і важких травм. Вони беруть на облік і здійснюють динамічне спостереження за хворими з деякими хронічними хірургічними захворюваннями: - грижами різних локалізацій,

- варикозним розширенням вен нижніх кінцівок,

- трофічними виразками гомілки,

- посттромбофлебітичний синдромом,

- доброякісними пухлинами молочної залози,

- тріщинами заднього проходу,

- параректальних норицями.

Цих хворих активно викликають для огляду 1-2 рази на рік з вирішенням питання про обсязі необхідних лікувальних та профілактичних заходів.

При облітеруючому ендартеріїті,

облітеруючому атеросклерозі артерій нижніх кінцівок,

- хвороби Рейно

повторні огляди проводять 2-4 рази на рік.

Після резекції шлунка та інших великих операцій на органах живота і грудей спостереження за хворими активно здійснюється протягом 5 років з оглядами 2 рази на рік.

Хворих з наслідками переломів і вивихів, з хронічним остеомієлітом спостерігає в динаміці травматолог-ортопед поліклініки, а за його відсутності хірург. Після переломів проводять огляд та необхідне обстеження 4 рази на рік протягом 2 років. p> Динамічне спостереження проводять для виявлення ранніх форм захворювання та розвиваються ускладнень, які потребують амбулаторного чи стаціонарного лікування, а також для своєчасного здійснення профілактичних заходів. На кожного такого хворого ведеться карта диспансерного спостереження.

Найбільш складне і відповідальне завдання поліклінічного хірурга полягає в організації та практичному виконанні операцій. Необхідно мати не тільки відповідні приміщення (операційну, перев'язувальну) і інструментарій, знати показання до хірургічного лікування даного захворювання в амбулаторних умовах, але і вміти правильно виконувати самовмешательство і правильно вести хворого в післяопераційному періоді.

Важливо дотримуватися і правові норми. Операцію можна проводити тільки при згоді на неї самого хворого, а для дітей до 14 років необхідна згода батьків або опікунів. Відмова хворого від невідкладної операції слід з його підписом занести в індивідуальну карту амбулаторного хворого.

При ряді гострих захворювань хірург поліклініки надає лише першу лікарську допомогу і терміново направляє хворого в хірургічний стаціонар.

Показання для термінової госпіталізації:

1. Неможливість надати повноцінну допомогу в умовах поліклініки при показаннях до термінової операції та інтенсивному стаціонарному лікуванні.

2. Гострі гнійні захворювання, що вимагають великих оперативних втручань і тривалого стаціонарного лікування.

3. Гострі хірургічні захворювання і травми органів черевної та грудної порожнин. p> 4. Стан після проведених реанімаційних заходів. p> 5. Гострі оклюзійні ураження магістральних судин. p> У плановому порядку направляють на госпіталізацію:

1. Хворих з хронічними хірургічними захворюваннями, які не підлягають лікуванню в амбулаторних умовах.

2. За відсутності ефекту амбулаторного лікування. p> 3. Хворих з важкими супутніми захворюваннями і високим операційним ризиком, потребують хірургічних втручаннях в обсязі малої хірургії.

Показання для госпіталізації можуть бути розширені або звужені залежно від умов в поліклініці і від рівня професійної підготовки хірурга.

Об'єм амбулаторних оперативних втручань залежить також від можливості тимчасової квартирної госпіталізації після зробленої операції. За свідченнями таких хворих відвозять додому санітарним транспортом.

Тимчасова госпіталізація їх в домашніх умовах передбачає можливість догляду за хворим, а також періодичне відвідування його на дому медичною сестрою і хірургом поліклініки.

Обстеження хірургічного хворого складається з детального розпитування і об'єктивного дослідження (огляд, перкусія, аускультація).

Розпитування хворого включає з'ясування скарг, історію розвитку справжнього захворювання і історію життя.

Анамнез важко зібрати під час сильного больового нападу. Якщо хворий перебуває в несвідомому стані, інформацію про перебіг хвороби прагнуть отримати від родичів. Деякі хворі навмисне перебільшують хворобливі прояви (аггравация) або придумують ознаки хвороби (симуляція). Хворі з психічними захворюваннями можуть ненавмисно симулювати ознаки різних захворювань. Іноді хворий намагається приховати ознаки хвороби (диссимуляция) через страх перед можливим хірургічним втручанням. Така поведінка частіше спостерігається у дітей. Збираючи анамнез, необхідно уважно слухати хворого і вміло направляти його розповідь.

Скарги хворих залежать від характеру захворювання. У хірургічній клініці найбільш часто пред'являють скарги на болі різної локалізації. Необхідно з'ясувати локалізацію і поширення болів. Слід визначити час появи болів, їх тривалість, зв'язок з їжею, фізичним навантаженням.

Треба прагнути отримати документальне підтвердження про характер перенесеного перш хірургічного втручання (виписка з історії хвороби, довідка).

З'ясовують особливості роботи, професійні шкідливості, перенесені протягом життя захворювання, спадковість. Враховують шкідливі звички і ступінь інтоксикації (зловживання алкоголем, куріння).

Ретельно збирають алергологічний анамнез, відомості про переносимість антибіотиків і ліків.

5.Об’єктивне обстеження хворого

Об'єктивне обстеження хірургічного хворого включає детальний огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію.

Починають з огляду хворого. Відзначають положення хворого: активне, пасивне, вимушене. Визначають забарвлення шкірних покривів, вони можуть бути інтенсивно жовтими (механічна, паренхіматозна жовтяниця), при вадах серця - ціанотичний, при анемії - бліді, при раку - землисті. Шкіра може Профарбовують лікарськими препаратами.

Звертають увагу на пігментацію шкіри, вологість, тургор і еластичність, особливо на обличчі, животі, кінцівках.

Фіксують ознаки порушення кровообігу в шкірі (петехії, пурпура) і пошкодження, розчухи в результаті тривалого свербежу, шкірні рубці, їх положення, розміри.

Відзначають стан вен, наявність трофічних виразок на гомілці, крижах, стопах.

Детально визначають стан слизових оболонок очей, губ, зіву, порожнини рота; їх колір (Бліді, рожеві, синюшні, пігментовані). p> Стан підшкірної жирової клітковини оцінюють в цілому і по окремих областях (живіт, стегна).

Визначають набряки явні, місцеві і загальні; стан лімфатичних вузлів по областях; розвиток м'язової тканини; зміни кісток (деформації, викривлення, укорочення) і суглобів.

При пальпації виявляють м'язову напругу, патологічні утворення, больові точки, збільшені лімфатичні вузли. Пальпація необхідна при травмі кінцівок і захворюванні судин.

Метод аускультації має основне значення в діагностиці захворювань серця, легенів. Іноді дає цінну інформацію про моториці кишечника. При захворюванні великих судин вислуховується систолічний шум над ураженою ділянкою артерії.

Метод перкусії полягає в вистукуванні грудної клітки або черевної порожнини. Застосовується для визначення скупчення рідини (плеврит, кровотеча в порожнину) і зміни кровонаповнення органу (запалення легенів), розмірів печінки, селезінки при порушенні кровообігу. Перкусія дозволяє також виявити больові точки.

У всіх хворих із захворюванням органів черевної порожнини проводиться пальцеве дослідження прямої кишки, а у жінок, крім того, досліджують органи малого тазу через піхву.

6.Додаткові методи обстеження

Лабораторні методи дослідження

Лабораторні дослідження здійснюють залежно від передбачуваного діагнозу і майбутнього хірургічного втручання.

Рентгенологічні методи дослідження

Рентгенологічні методи можна умовно розділити на обов'язкові та спеціальні. Так, всім хворим незалежно від характеру захворювання роблять рентгеноскопію грудної клітини (Флюорографія). p> У Залежно від передбачуваної патології планується дослідження органів черевної порожнини: оглядова рентгеноскопія (при непрохідності кишечника), рентгеноскопія шлунка (при раку і виразці шлунка), контрастне дослідження сечових шляхів (при нирковій патології), контрастне дослідження жовчних шляхів (При хронічному холециститі). p> Ендоскопічні методи дослідження

Огляд порожнин і органів за допомогою оптичних приладів (ендоскопів) дає важливу інформацію для постановки діагнозу.

Діагностична пункція

Діагностична пункція застосовується для визначення характеру вмісту в плевральній, черевній порожнинах і в суглобах. Мікроскопія осаду, витягнутої рідини дозволяє уточнити характер захворювання. За кількістю білка в рідині можна відрізнити транссудат (випіт) від ексудату (запальний випіт).

Біопсія

Біопсія - Це дослідження віддалених за життя хворого тканин. В останні роки особлива значення надається пункційної біопсії.

Дата добавления: 2017-01-13