Порядок виконання роботи 4 страница

Стандарт 802.3 періодично модифікується для введення нових технологій. Після 1985 року до нього були уведені специфікації нових середовищ для 10 Мб/с Ethernet, наприклад, скручені пари провідників, а останньо - специфікації для 100 Мб/с Fast Ethernet. На сьогодні стандарт IEEE 802.3 описує всі мережі, базовані на Ethernet, із швидкостями 10, 100 і 1000 Мб/с. Це означає, що вони придатні до простого з'єднання одна з одною, бо належать до однієї спільноти. Для сполучення двох різних мереж Ethernet 10 Мб/с між ними достатньо ввімкнути повторювач з відповідними інтерфейсами; те ж саме справедливе для двох мереж 100 Мб/с із різними стандартами. Однак для з'єднання мереж 10 Мб/с і 100Мб/с потрібний міст. Відмінності між різними стандартами для 10 Мб/с зосереджені на Рівні 1 еталонної моделі OSI, тоді як різниці між мережами 10 Мб/с і 100 Мб/с локалізовані на підрівні MAC Рівня 2 цієї моделі.

Систему Ethernet складають три основні елементи:

· фізичне середовище, яке застосоване для переносу сигналів Ethernet між комп’ютерами

· рамка (пакет) Ethernet, яка складається із стандартизованої системи бітів, використаної для переносу даних через систему

· правила доступу до середовища, вбудоване в кожний інтерфейс Ethernet, що дозволяє багатьом комп’ютерам коректно здобувати доступ до спільних каналів Ethernet.

2.2 Середовища передачі даних

В даний час в локальних мережах на змiну коаксiальному кабелю приходить кабель на основi витих пар провiдникiв. Вита пара являє собою два скручених провiдники. В якостi провiдникiв використовується мiдний одножильний або багатожильний скручений провiдник. Вартiсть кабеля першого типу менша, однак кабель другого типу є бiльш надiйним та зручним при монтажi кабельних з’єднань. Вцiлому вартiсть кабеля на витiй парi провiдникiв є меншою нiж вартiсть коаксiального кабеля. За зовнiшнiм виглядом кабель на базi витої пари подiбний до телефонного кабеля, але вiдрiзняється вiд нього наявнiстю певного числа скруток на один погонний метр.

Вита́ па́ра (англ. twisted pair) — вид мережного кабелю, є однією або декількома парами ізольованих провідників, скручених між собою (з невеликою кількістю витків на одиницю довжини), для зменшення взаємних наведень при передачі сигналу, і покритих пластиковою оболонкою. Використовується як мережний носій в багатьох технологіях, таких як Ethernet, ARCNet і Token ring. В даний час, завдяки своїй дешевизні і легкості в установці, є найпоширенішим для побудови локальних мереж.

Рисунок 2.1 Провідники кабелю “вита пара”

Кабель підмикається до мережних пристроїв за допомогою з'єднувача RJ-45, трохи більшим, ніж телефонний з'єднувач RJ-11. Підтримує передачу даних на відстань до 100 метрів. На більш тривалих відстанях сигнал через загасання стає нечитаним; якщо передача даних на більшу відстань все ж таки необхідна, потрібно скористатися повторювачем.

Залежно від наявності захисту — електрично заземленої мідної сітки або алюмінієвої фольги навколо скручених пар, визначають різновиди даної технології:

· неекранована вита пара (UTP — Unshielded twisted pair)

· екранована вита пара (STP — Shielded twisted pair)

· фольгована вита пара (FTP — Foiled twisted pair)

· фольгована екранована вита пара (SFTP — Shielded Foiled twisted pair)

В деяких типах екранованого кабелю, захист може використовуватися ще і навкруги кожної пари. Екранування забезпечує кращий захист від електромагнітних наведень як зовнішніх, так і внутрішніх, і т.д.

Існує декілька категорій кабелю вита пара, які нумеруються від CAT1 до CAT7. Кабель вищої категорії звичайно містить більше пар дротів і кожна пара має більше витків на одиницю довжини. Категорії неекранованої витої пари описуються в стандарті EIA/TIA 568 (Американський стандарт проводки в комерційних спорудах).

· CAT1 — телефонний кабель, всього одна пара. В США використовувався раніше, і провідники були скручені між собою. Використовується тільки для передачі голосу або даних за допомогою модему.

· CAT2 — старий тип кабелю, 2 пари провідників, підтримував передачу даних на швидкостях до 4 Мбіт/с, використовувався в мережах token ring і ARCNet. Зараз іноді зустрічається в телефонних мережах.

· CAT3 — 2-парний кабель, використовувався при побудові локальних мереж 10BASE-T і token ring, підтримує швидкість передачі даних тільки до 10 Мбіт/с. На відміну від попередніх двох, відповідає вимогам стандарту IEEE 802.3. Також дотепер зустрічається в телефонних мережах.

· CAT4 — кабель складається з 4-х скручених пар, використовувався в мережах token ring, 10BASE-T, 10BASE-T4, швидкість передачі даних не перевищує 16 Мбіт/с, зараз не використовується.

· САТ5 — 4-парний кабель, це і є, те, що звичайно називають кабель «вита пара», завдяки високій швидкості передачі, до 100 Мбіт/с при використанні 2 пар і до 1000 Мбіт/с, при використанні 4 пар, є найпоширенішим мережним носієм, що використовується в комп'ютерних мережах дотепер. При прокладці нових мережах користуються дещо вдосконаленим кабелем CAT5e, який краще пропускає високочастотні сигнали.

· CAT6 — Застосовується в мережах Fast Ethernet і Gigabit Ethernet, складається з 4 пар провідників і здатний передавати дані на швидкості до 10000 Мбіт/с. Доданий в стандарт в червні 2002 року, пропускає сигнали частотою до 200МГц. Існує категорія CAT6е, в якій збільшена частота сигналу, що пропускається, до 500МГц. За даними IEEE 70 % встановлених мереж в 2004 році, використовували кабель категорії CAT6, проте можливо це просто дань моді, оскільки кабель CAT5 і CAT5e цілком справляється в мережах 10GBASE-T

· CAT7 — Специфікація на даний тип кабелю поки не затверджена, швидкість передачі даних до 10000 Мбіт/с, частота сигналу, що пропускається, до 600—700 Мгц. Кабель цієї категорії екранований.

Найбiльш перспективним середовищем передачi, що забезпечує високу швидкiсть передачi iнформацiї на значнi вiдстанi, є оптоволоконний кабель. На показано два види оптоволоконного кабелю, перший з них – полегшений, другий – посилений. В якостi середовища передачi в оптоволоконному кабелi використовується оптичне волокно (свiтловод), який являє собою тонку скляну або пластмасову нитку товщиною 8,3-100мк. Свiтловод вкритий скляною оболонкою, яка має iнший коефiцiєнт вiддзеркалення, нiж у свiтловода. Скляна оболонка вiдображає свiтло, направляючи його вздовж свiтловода. Мiж оболонкою свiтловода та зовнiшньою пластиковою оболонкою може помiщатися рiдкий гель (полегшений кабель) або посилюючi жили (посилений кабель). Внутрiшня скляна оболонка забезпечує необхiдну жорсткiсть та стiйкiсть до розриву, перегрiвання або переохолодження. Гель та посилюючi жили забезпечують додатковий захист вiд механiчного впливу та впливу оточуючого середовища. Кабель може мiстити одне волокно, яке проводить свiтло, але переважно їх є кiлька. Сигнал по оптичному волокну може розповсюджуватися по одниму шляху у виглядi достатньо тонкого пучка свiтла, або у виглядi кiлькох пучкiв свiтла. В першому випадку говорять про одномодовий, в другому випадку – про багатомодовий кабель. Свiтловод одномодового кабеля значно тонший нiж у багатомодового. Сигнал у одномодовому кабелi генерується з допомогою лазерного джерела свiтла. При виборi в якостi джерела свiтла лазерного дiода, який може переключатися з частотою в кiлька тисяч МГц, забезпечується досить висока швидкiсть передачi цифрових сигналiв. Оптичне волокно досить гнучке, що дозволяє прокладати оптоволоконнi кабелi практично по тих же каналах, що й коаксiальнi кабелi. При вiдповiднiй технологiї виготовлення оптоволоконного кабеля можна досягти того, що свiтло буде розповсюджуватися вздовж свiтловода i не випромiнюватися назовнi, навiть при скручуваннi кабеля. Поряд з високою швидкiстю передачi, оптоволоконний кабель є значно тоншим i легшим вiд звичайного. До переваг даного кабеля слiд вiднести також стiйкiсть до електронних перешкод, що дозволяє використовувати його поряд з джерелами сильних електромагнiтних полiв, наприклад, електрозварювальних апаратiв.

Вартiсть оптоволоконного обладнання та його установка значно вища вартостi iнших видiв мережевого обладнання. В зв’язку з цим в даний час оптоволоконний кабель використовується в основному в мережах значної довжини, при наявностi великої кiлькостi електромагнiтних перешкод, а також при необхiдностi захисту вiд несанкцiонованого зчитування iнформацiї з середовища передачi.

2.3 Карта мережевого інтерфейсу

Карта мережевого інтерфейсу (Network Interface Card - NIC), яку також називають мережевим адаптером або мережевою картою - це пристрій, який здійснює фізичне під’єднання комп’ютера до мережі, тобто забезпечує фізичне сполучення між мережевим кабелем і внутрішньою шиною комп’ютера. У більшості випадків ця карта встановлюється безпосередньо в шину розширення комп’ютера. В окремих випадках карта може бути частиною окремого пристрою, до якого комп’ютер під’єднаний через паралельне або послідовне сполучення.

Карта мережевого інтерфейсу отримує дані від персонального комп’ютера, перетворює їх до відповідного формату і пересилає через кабельну систему до іншої мережевої карти; остання приймає дані, переводить їх у форму, зрозумілу для даного комп’ютера і висилає їх у цей комп’ютер.

Мережеві карти можуть підтримувати широкий вибір передавальних середовищ і різні типи шин - ISA, MCA, EISA, PCI, PCMCIA. Чим більша кількість біт може передаватися через NIC, тим швидше NIC може передавати дані в мережевий кабель. В сучасних комп'ютерах застосовують переважно 32-бітові карти.

Функціонування мережевої карти охоплює вісім завдань; це основні кроки, які повинні бути здійснені для переміщення даних з пам’яті одного комп’ютера у пам’ять іншого:

1. Підготовка до передавання. Зв’язок персональний комп’ютер - мережева карта.

2. Буферизація.

3. Формування рамки.

4. Перетворення паралельний/послідовний код

5. Кодування/декодування.

6. Доступ до середовища (кабеля).

7. Встановлення зв’язку.

8. Передавання/приймання.

Мережі Ethernet підтримують швидкості 10 Мбіт/с, 100 Мбіт/с та 1 Гбіт/с

У порівнянні з специфікаціями Ethernet 10 Мб/с, система Ethernet 100 Мб/с (Fast Ethernet - швидкий Езернет) має у десять разів коротшу тривалість бітів, тобто 10-кратно менші витрати часу на передавання бітів через канали Ethernet або швидкість передавання, більшу у 10 разів. Однак формат рамок, кількість даних в рамці та управління доступом до середовища залишені без змін. Специфікації Fast Ethernet включають механізм автоузгодження (Auto-Negotiation) щодо швидкості передавання даних в середовищах. Це дає виробникам можливість забезпечити двошвидкісний інтерфейс, який дозволяє автоматично використовувати будь-яку з вказаних систем - із швидкістю 10 Мб/с або 100 Мб/с.

На рисунку 2.3 показані три можливі варіанти середовищ, визначених для передавання сигналів Ethernet із швидкістю 100 Мб/с.

Рисунку 2.3 Три види середовищ (кабельних систем) для мереж Ethernet із швидкістю 100 Мб/с.

Ідентифікатори середовищ згідно із стандартом IEEE складаються із трьох частин. Цифра “100” означає швидкість передавання даних, рівну 100 Мб/с. Слово “Base” означає застосування основної смуги частот сигналу. Третя частина визначає вид середовища: “Т4” - кабель типу “скручена пара” телефонної якості (категорія 3), “TX” - кабель типу “скручена пара” для передавання даних (категорія 5), “FX” - оптоволоконний кабель із використанням двох оптичних волокон для передавання даних. Середовища TX і FX разом позначають як 100Base-X.

Відмінності між різними топологіями мереж 100 Мб/с зосереджені в частині PHY. Ця секція під'єднується безпосередньо до кабеля та відповідає за все, що стосується справ, залежних від середовища - за лінійне кодування, напругу при передаванні тощо.

PHY є абревіатурою від об'єкт Фізичного рівня (Physical Layer Entity). Включає в себе підрівень фізичного кодування (Physical Coding Sub-layer - PCS) та інтерфейс, залежний від середовища (Medium Depended Interface - MDI). Поєднання PCS з MDI називають трансівером TX. Трансівер для 100Base-TX базується на стандарті FDDI (X3T9.5).

PCS. Підрівень фізичного кодування відповідальний за кодування і декодування сигналів для того, щоб вони були зрозумілими для нижчих та вищих рівнів. Компетенції: кодування даних; контроль помилок; виявлення колізій.

PMA. Підрівень прикріплення до фізичного середовища (Physical Medium Attachment - PMA) відповідальний за всі аналогові функції, такі як передавання хвилеподібних коливань і розпізнавання прийнятих даних.

Компетенції: моніторування сполучення; виявлення носія; несправність на віддаленому кінці.

PMD. Підрівень, залежний від фізичного середовища (Physical Medium Dependend - PMD) для TX запозичений у стандарті FDDI (ANSI X3.263 TP-PMD, Revision 2.2, March 1995). Це не стовідсоткова копія, але в основному співпадає.

Компетенції: аналогові функції; відновлення тактового генератора (годинника); кодування бітів, шифрування (скремблінг).

Автоузгодження. Автоузгодження (Auto-Negotiation або NWAY) є настроюванням, яке вживається тільки в мережах з кабельною системою UTP (не STP). Воно дозволяє встановити можливості сполучення на обидвох кінцях. У цей спосіб можна виявити здатність мережевої карти 10 Мб/с до зв'язку з картою 10/100 Мб/с.

100Base-TX: основні властивості

Основні властивості мережі 100Base-TX визначені стандартом IEEE 802.3u, прийнятим у 1995 р., і наведені в таблиці. 1.2

Загальний огляд 100Base-TX
Специфіфкація IEEE	802.3u
Максимальна швидкість	100 Мб/с
Кабелі	UTP Категорії 5
З'єднувачі	RJ-45
Використані контакти	1&2, 3&6
Максимальна довжина сегменту	100 м
Максимальна кількість під'єднань у сегменті
Максимальна кількість станцій у мережі
Максимальна кількість повторювачів
Топологія	Зірка

Топологія мережі 100Base-TX - це зірка. Максимальна топологія зображена на рис. 1.8 Мережа передає дані через сполучні сегменти, утворені 4 провідниками (2 парами) кабеля UTP або STP. Це можуть бути тільки кабелі Категорії 5 (для UTP) або Типу 1 (для STP), а їх максимальна довжина не може перевищувати 100 м. Діаметр цілої області колізій може становити 205 м (100 м +100 м між станціями і повторювачами і 5 м для сполучного сегменту між повторювачами (IRL - InterRepeater Link)). Тільки використання мостів (комутаторів) або раутерів дозволяє розширити мережу 100Base-TX на більші відстані.

Компоненти мережі 100Base-TX

Відповідність компонент мережі 100 Base-TX Рівню 1 еталонної моделі OSI ілюструється таблицею:

MDI. Інтерфейс, залежний від середовища для TX - це з'єднувач RJ-45 для UTP або Sub-D9 для STP. Призначення контактів RJ-45 аналогічне до застосованого в 10Base-T. З'єднувач Sub-D9 показаний на рис. 1.9, а призначення його контактів - у табл. 1.3 Відзначимо, що номери контактів з’єднувача (а також номери провідників у кабелі) для системи 100Base-TX відповідають таким для системи 10Base-T і змінені порівняно з специфікаціями ANSI TP-PMD з метою забезпечення сумісності між двома системами: 10Base-T і 100Base-TX[1].

Середовище. Кабельна система 100Base-TX базується на специфікаціях стандарту ANSI TP-PMD і працює через дві пари провідників кабеля UTP Категорії 5 або STP Типу 1: одна пара використовується для передавання, а друга - для приймання сигналів даних. Оскільки специфікації ANSI TP-PMD передбачають можливість використання як неекранованих, так екранованих кабелів типу “скручена пара”, то система 100Base-TX також це допускає, однак найбільше поширення на сьогодні мають кабельні системи з кабелями “неекранована скручена пара” (UTP). Обмеження довжини кабелів до 100 м викликане переважно вимогами до часу обігу петлі, тоді як в стандарті 10Base-T це обмеження обумовлене переважно зменшенням амплітуди сигналів.

100Base-FX: основні властивості.

Основні властивості мережі 100Base-FX визначені стандартом IEEE 802.3u і наведені в таблиці.1.3

Загальний огляд 100Base-FX
Специфіфкація IEEE	802.3u
Максимальна швидкість	100 Мб/с
Кабелі	Оптоволоконні
З'єднувачі	Різні
Максимальна довжина сегменту для півдуплексу	412 м
Максимальна довжина сегменту для дуплексу	2000 м
Максимальна кількість під'єднань у сегменті
Максимальна кількість станцій у мережі
Максимальна кількість повторювачів
Топологія	Зірка

Максимальна топологія аналогічна до топології 100Base-TX і зображена на рис. 1.10

Компоненти мережі 100Base-FX.

Для побудови оптоволоконного сегменту 100Base-FX та сполучення з ним застосовують такі компоненти:

· мережеве середовище;

· з’єднувачі MDI;

· повторювачі 100Base-FX;

· тест цілісності сполучення 100Base-FX.

Відповідність компонент мережі 100 Base-FX Рівню 1 OSI аналогічна до 100Base_TX.

Мережеве середовище. Система 100Base-FX дозволяє використовувати сегменти довжиною до 412 м з міркувань прийнятного часу обігу петлі. Специфікації стандарту 100Base-FX вимагають використання двох оптичних волокон для одного сполучення: одного для передавання, а другого - для приймання даних, з перехрещенням волокон. Типовим є застосування багатомодових оптичних волокон з градієнтним профілем і з розмірами волокна 62.5/125 мкм. Довжина світлової хвилі становить 1300 нм. PHY. Поєднання підрівня фізичного кодування (PCS) з інтерфейсом, залежним від середовища (MDI) називають трансівером FX. Трансівер для 100Base-FX базується на стандарті FDDI (X3T9.5).

PCS. Підрівень фізичного кодування (Physical Coding Sub-layer - PCS) відповідальний за кодування і декодування сигналів для того, щоб вони були зрозумілими для нижчих та вищих рівнів. Компетенції: кодування даних; контроль помилок; виявлення колізій.

PMA. Підрівень прикріплення до фізичного сердовища (Physical Medium Attachment - PMA) відповідальний за всі аналогові функції, такі як передавання хвилеподібних коливань і розпізнавання прийнятих даних (аналогічно до 100Base-TX).

Компетенції: моніторування сполучення; виявлення носія; несправність на віддаленому кінці.

PMD. Підрівень, залежний від фізичного середовища (Physical Medium Dependend - PMD) для FX запозичений у стандарті FDDI. Чинний трансівер базується на стандарті ISO 9314-3: 1990.

3 Підготовка до роботи

3.1 Ознайомитись з інструкцією
3.2 Опрацювати теоретичний матеріал за темою роботи

3.3 Усно дати відповіді на контрольні запитання вхідного контролю
3.4 Продумати методику виконання роботи

3.5 Підготувати бланк звіту

4 Питання вхідного контролю

4.1 Дати визначення поняттю комп'ютерних мереж

4.2 Як класифікуються комп'ютерні мережі?

4.3 Що таке фізичне середовище передачі даних?

5 Основне обладнання
5.1 Персональний комп'ютер з мережевою картою

5.2 Кабель вита пара категорії 5

5.3 Обтискачі та джеки RJ- 45

5.4 Комутатор

Найважливішою частиною локальної мережі є структурована кабельна система (CKC). Вона призначена для об'єднання компьютеризованных робочих місць у єдину інформаційну інфраструктуру і є уніфікованим середовищем для передачі голосу, цифрових даних та іншого. Як правило, до СКС підключаються телефонні лінії, комп'ютерні мережі й системи безпеки. У даній практичній роботі ми оволодіємо основними етапами й особливостями формування мережі Ethernet в лабораторії інформаційних мереж зв'язку.

6.1 Устаткування й підготовка до побудови мережі

Насамперед, необхідно визначитися з устаткуванням, яке буде потрібно для організації мережі, і створити план розміщення робочих станцій, підрахувавши сумарну відстань між ними з урахуванням вигинів... Беручи до уваги, що комп'ютери в лабораторії комплектуються вбудованими в материнські плати мережевими контролерами за замовчуванням, нам непотрібно встановлювати додаткові мережеві інтерфейси. Зате будуть потрібні комутатори (один або декілька), восьмижильний кабель "вита пара" і конектори RJ-45. Кабель і конектори необхідно відразу брати із запасом, оскільки, по-перше, у процесі прокладки мережі можуть виникнути несподівані утруднення, а, по-друге, згодом, найімовірніше, прийде створювати додаткові робочі місця або переносити старі.

6.2 Вибираємо комутатор

Комутатор (switch) призначений для передачі трафіку від джерела до одержувача. При цьому комутатор аналізує Mac- Адреси (фізичні адреси мережевих плат) і направляє пакети даних тільки на той комп'ютер, якому вони призначаються. Комутатори мають власні процесор і пам'ять. На відміну від комутаторів, концентратори (hub) діють інакше: вони копіюють отримані пакети і посилають їх відразу на всі порти. Зрозуміло, що це призводить до різкого зниження продуктивності мережі й тривалим затримкам. Втім, "хаби" вже зняті з виробництва й зустрічаються вкрай рідко.

При виборі комутатора необхідно враховувати кілька основних моментів. Насамперед, слід визначитися зі швидкістю роботи: для гігабітної мережі, природньо, буде потрібно й відповідний "світч", здатний передавати дані зі швидкістю 1 Гбіт/с. По-друге, потрібно підрахувати число необхідних портів, яке буде визначатися кількістю присутніх у мережі пристроїв. При цьому, знову ж, слід ураховувати ту обставину, що в перспективі до мережі можуть бути підключені нові комп'ютери або додаткові комутатори. Тому бажано залишити два- три порти вільними, про всякий випадок.

6.3 Прокладка й обтиснення кабелю

Кабелі можуть бути, прокладені над підвісними стелями й у коробах, що кріпляться на стіни. Не рекомендується укладання по підлозі, оскільки в цьому випадку кабель може бути легко ушкоджений при збиранні, перестановках меблів і ін.
Після прокладки кабелів слід зробити обтиснення їхніх кінців. Для цього використовується спеціальний інструмент, за допомогою якого можна обрізати кабель, видалити зовнішню оболонку й затиснути в конекторі RJ-45. При цьому розведення проводів на обох кінцях кабелю повинно бути однаковим й відповідати одному із двох стандартів - 568A або 568B. Дані стандарти припускають розкладку проводів у наступному порядку (контакти нумеруються ліворуч праворуч за умови, що рознімання розташоване контактною групою догори).
У випадку мережі на два комп'ютери (без комутатора) застосовується кабель типу "кроссовер"(crossover), один кінець якого обжимається по стандарту 568A, а іншої - по стандарту 568B. Такий же кабель слугує для з'єднання між собою двох комутаторів.

568A/568B
1 TX+ Tranceive Data+ Білозелений/Білопомаранчовий
2 TX- Tranceive Data- Зелений/Помаранчовий
3 RX+ Receive Data+ Білопомаранчовий/Білозелений
4 n/c Not connected Синій/Синій
5 n/c Not connected Білосиній/Білосиній
6 RX- Receive Data- Помаранчовий/Зелений
7 n/c Not connected Білокоричневий/Білокоричневий
8 n/c Not connected Коричневий/Коричневий

Перевірка наявності з'єднання

Після того, як кабелі прокладені, а все устаткування розташоване по місцях, бажано перевірити наявність фізичного з'єднання. Для цього досить вставити коннекторы мережевих кабелів у гнізда RJ-45 і потім включити живлення комп'ютерів і комутатора(-ів). Про наявність контакту на фізичному рівні свідчать зелені індикатори, розташовані на мережних платах (як правило, поруч із розніманнями RJ-45) і комутаторах (поруч із розніманнями RJ-45 або на спеціальній панелі з номерами портів). Якщо вогники зайнялися й на мережевій платі і на комутаторі, значить з'єднання встановлене. У тому випадку, якщо горить тільки один із двох індикаторів або не горить жоден, можливі наступні проблеми: обрив кабелю, його неправильне обтиснення, вихід з ладу мережної карти або комутатора (можливо, окремого порту).

7 Питання вихідного контролю

7.1 Пояснити зміст використання кросс- кабелю

7.2 Які функції виконує мережева карта?

7.3 Якому стандарту IEEE відповідає мережа типу Ethernet?

7.4 Які відмінності мережі 100Base-TX, 100Base-FX та 100Base-T4?

7.5 Описати призначення провідників для кабелю UTP – 5

7.6 Який тип мережі Ethernet у лабораторії інформаційних систем зв’язку?

8 Оформлення звіту
8.1 Мета роботи
8.2 Теоретичні відомості
8.3 Інструмент, обладнання і прилади
8.4 Завдання

8.5 Звіт по роботі

Література
1. Петерсен Р. П29 Энциклопедия Linux. Перевод с англ. - Спб.: Питер, 202-1008с.
2. Сивер Э., Спейнауэр С„ Фиггинс С., Хекман Д. Linux. Справочник. - Пер. с англ. - СПб:

Символ-Плюс, 2001. - 912 с.

3. Бруй В. В., Карлов С. В. Б. LINUX-сервер: пошаговые инструкции инсталляции и

настройки. – М.: Изд-во СИП РИА, 2003. – 572 с.

Дата добавления: 2017-01-14