Лекція. Основи лідерства в системі управління.

1. Лідерство і керівництво: загальне і відмінності.

2. Лідер, основні теорії лідерства.

3. Керівник, типи.

Характеристика динамічних процесів, які проходять в групі вимагає відповіді на питання про те як група формується, хто бере на себе функції організатора її життєдіяльності, і які при цьому виникають особливості управлінської діяльності. Мова йде про проблему лідерства і керівництва в групі, про механізми соціально-психологічного впливу, метою якого є досягнення групової згуртованості і максимального ефекту групової діяльності.

Перш за все нам необхідно уточнити і розмежувати поняття «лідер» і «керівник», «лідерство» і «керівництво».

В англійській мові слово «leader» означає одночасно «керівника, голову, лідера, вождя». Однак для психології малих груп принципово важливо розрізнення «лідера» і «керівника» (англ. manager - управляючий, завідувач, директор), незважаючи на те, що між ними є певна схожість.

Керівництво – це управлінський феномен, коли індивід чи колективний субʼєкт управління з певним наміром впливає на інших людей з метою структурувати дії та взаємини в групі чи організації.

Лідерство – соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни з оптимальним ефектом та відповідає встановленим в суспільстві соціальним відносинам.

Загальне в лідерстві та керівництві:

- Лідерство і керівництво - це процеси, що забезпечують управління групою, організацію діяльності членів групи з метою досягнення максимального ефекту спільної діяльності;

- Лідерство і керівництво - це персоніфіковані форми соціального контролю;

- Лідерство і керівництво подібні за цільовими функціями: стимулюють групову діяльність; націлюють малу групу на вирішення певних завдань; забезпечують засоби досягнення (вирішення) цих завдань.

Відмінності між лідерством і керівництвом:

Керівництво	Лідерство
Може бути тільки у формальних групах	Може бути у формальних і неформальних групах
Це регламентований суспільством правовий процес, є офіційні права і обов’язки	Це психологічна характеристика поведінки певних членів групи, лідер може офіційно не мати прав і обов’язків
Задається ззовні і виникає цілеспрямовано під контролем соціальної структури	Виникає стихійно в результаті внутрішніх процесів в малій групі
Керівництво є стабільним	Виникає стихійно в результаті внутрішніх процесів в групі і пов’язане з міжособистісними взаємовідносинами
Є елементом макросередовища (мала група в більш широкій соціальній системі	Є елементом мікросередовища, тобто сфера діяльності лідера – це лише дана мала група
Процес прийняття рішення більш складний, враховуючи і зовнішні обставини	Менш складний, оскільки рішення приймаються щодо групи і стосуються лише групової діяльності
Володіє певною і регламентованою системою санкцій відносно групи	Може використовувати лише засоби особистого впливу

Враховуючи зазначені відмінності, феномен лідерства викликає особливий інтерес дослідників психології групи - чому деякі люди «раптом» стають лідерами, виявляються дуже впливовими в групах - не менш, а іноді і більше, ніж керівники цих груп?

2. Лідер, теорії лідерства.

Лідер - це найавторитетніша в групі особистість, за якою всі інші члени групи визнають право приймати відповідальні рішення в значимих для групи ситуаціях. Існує кілька підходів до пояснення походження лідерства:

* Теорія рис, концентрує свою увагу на вроджених якостях лідера. «гасло» цієї теорії можна сформулювати наступним чином - «лідерами не стають, ними народжуються». У рамках даного підходу було розроблено декілька теорій, однак всі вони пропонують абсолютно різний набір «рис» (які сприяють тому, щоб людина стала лідером) і сходяться у відношенні тільки 4-х характеристик:

1. Інтелект вище середнього, але не «геніальний»;

2. Ініціатива, самостійність і винахідливість;

3. Впевненість в собі, високий рівень домагань, висока і при цьому «диференційована» самооцінка (знання різних сторін своєї особистості, а не просто «любов до себе в цілому»);

4. Фактор «вертольота» (helicopter) - здатність «підніматися» над частковостями ситуації і «бачити» її цілісно (у більш широкому контексті «тут і зараз», а також з елементами передбачення, прорахунку ймовірностей розвитку подій у майбутньому і т. п.).

* Ситуаційні теорії лідерства, згідно з якими лідерство - це продукт ситуації, що склалася. Відповідно, в різних ситуаціях різні члени групи можуть стати лідерами; ймовірність того, чи стане конкретний член групи лідером, залежить від того, чи потрапить колись дана група в ситуацію, при якій важливими і необхідними виявляться якості (особисті чи ділові) цієї людини.

Ситуативна теорія лідерства підкреслює відносність рис, характерних лідеру, і передбачає, що якісно різні обставини можуть дати запит на якісно різних лідерів.

Для того, аби запобігти можливим запереченням, ніби теорія розглядає особистість лідера як маріонетку, американський вчений Е.Хартлі запропонував модифікацію цієї теорії. Він запропонував:

По-перше, якщо людина стає лідером в одній ситуації, то не виключено, що вона стане ним в іншій;

По-друге, в результаті стереотипного сприйняття лідери в одній ситуації розглядаються групою як "лідери взагалі";

По-третє, ставши лідером в певній ситуації, людина здобуває авторитет, який сприяє обранню її лідером наступного разу;

По-четверте, лідером частіше обирають людину, яка має мотивацію для досягнення цієї позиції.

Ситуативні теорії, виявивши взаємозв’язок між характером ситуації та проявами лідерства, допомогли довести хибність ідеї про існування універсального набору лідерських якостей. Але виключно ситуативний підхід у поясненні лідерства є неправильним. Ситуація лише створює можливість для появи потенційного лідера,яка не обов’язково має бути реалізована.

При цьому існує лише два «типажу»:

1. Лідер, орієнтований на завдання - такі лідери більш успішні в дуже сприятливих чи, навпаки, в дуже несприятливих для групи умовах; хвилюється щоб робота була зроблена добре

2. Лідер, орієнтований на людей - такі лідери більш успішні в помірно сприятливих для групи умовах і цікавляться в більшій мірі, які почуття і взаємовідносини виникають в середовищі працівників.

* Синтетична (системна) теорія, в якій визнається внесок у лідерство і особистих рис, і ситуацій, але звертається увага на те, що лідерство - це ще й «функція» групи, результат міжособистісних відносин. Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб'єкта управління цим процесом. Представники цієї теорії суттєву увагу звертають при цьому на структуру особистості лідера, тривалість існування групи та ін. Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв'язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв'язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність умов для їх розв'язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера. Більшість вітчизняних досліджень лідерства здійснюється саме в координатах цієї теорії.

Тому при аналізі конкретних груп необхідно враховувати і характер діяльності, яку виконує група, і умови цієї діяльності, і особливості складу групи (включаючи особистісні риси її учасників), і характеристики групи як цілого - рівень її згуртованості, стадію розвитку та ін..

З одного боку, такий підхід дозволив виділити різні типи лідерства, наприклад:

1. Лідер-натхненник (пропонує програму дій);

2. Лідер-виконавець (організовує роботу групи по вже існуючій «програмі»);

3. - Лідер-ерудит (є носієм важливої для групи інформації);

4. - Лідер-генератор емоційного настрою, та ін.

З іншого боку, те, який (які) тип (типи) лідерства «знадобляться» групі, залежить від діяльності групи, а хто саме з членів групи стане лідером - від усіх інших перерахованих вище характеристик.

У межах своєї нормативної моделі В.Врумом та Ф.Йеттоном були виокремленні п’ять стилів лідерства. Перший - лідер сам приймає рішення, керуючись наявною тільки у нього інформацією; другий - рішення також приймається одноосібно, але вже після аналізу інформації, наданої членами групи; третій - рішення приймається без створення проблемної групи, але після консультації з кожним членом групи; четвертий - лідер консультується з групою, але може і не враховувати точку зору підлеглих; п’ятий – «повна участь», коли лідер ставить перед групою проблему, а рішення приймається на основі спільного обговорення альтернативних варіантів. Модель Врумаė-Йеттона підкреслює, що універсальний метод впливу на підлеглих відсутній. Вибір стилю залежить від багатьох ситуаційних чинників.

Дата добавления: 2017-02-01