Ознаки класифікації страхування

КЛАСИФІКАЦІЯ СТРАХУВАННЯ

Тема 2.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає необхідність страхового захисту?

2. Які специфічні ознаки має категорія страхового захисту?

3. У яких формах може бути створений страховий фонд суспільства?

4. Що представляють собою централізовані резерви держави?

5. Що представляє собою фонд самострахування?

6. Що представляє собою фонд страховика?

7. Які специфічні ознаки притаманні страхуванню?

8. Дайте визначення терміну «страхування».

9. Хто є суб’єктами страхових взаємовідносин?

10. Хто такий страховик та страхувальник?

11. В якій організаційно-правової формі можна створювати страхові компанії в Україні.

12. Хто такий застрахований та вигодонабувач?

13. Що може бути об’єктами страхування?

14. Які функції виконує страхування?

15. На яких принципах ґрунтується страхування?

16. У чому полягає економічна сутність франшизи?

17. Які види франшизи бувають?

18. Що таке страхова сума?

19. Що означає суброгація?

20. Що представляє собою співстрахування та перестрахування?

21. Які існують системи страхування?

22. Як розраховують страхове відшкодування за системою пропорційної відповідальності?

23. Як розраховують страхове відшкодування за системою граничної відповідальності?

24. Яка з систем страхування є найбільш привабливою для страхувальника?

План

2.1. Класифікація страхування за різними ознаками.

2.2. Форми страхування: обов'язкова та добровільна

_________________________________________

Для збирання, групування, узагальнення інформації про об'єкти та явища з метою розробки оптимальної та ефективної стратегії роз­витку, упорядкування розмаїття економічних відносин у сфері стра­хування необхідна єдина взаємопов'язана система – класифікація.

Класифікація страхування – це наукова система розподілу страху­вання на різні сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, підвиди та фор­ми, яка спирається на специфіку діяльності страхових компаній, об'єкти страхування та категорії страхувальників.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо.

У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

– істо­ричні, при яких можна відслідкувати протягом тривалого історичного періоду еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій;

– економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні та ступінь розвитку страхо­вої справи;

– юридичні що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди, підписані державою.

За історичними ознаками страхування класифікується:

– за часом виникнення окремих видів страхування;

– етапами розвитку страхування.

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення.

За часом виникнення класифікація передбачає поділ страхування на [14]:

− морське страхування (з XIV століття);

− страхування життя (з XVI століття);

− страхування від вогню (з XVII століття);

− страхування від нещасних випадків (з XIX століття);

− страхування транспортних засобів (з XX століття).

Вказані історичні періоди виникнення окремих видів страхування є приблизними, оскільки в різних літературних джерелах різняться.

Етапи розвитку страхування у світовому розрізі та відносно України[1] (на підставі джерел [49, 50]) подані у додатку Б.

За економічними ознаками страхування класифікується за:

– спеціалізацією (або сферою діяльності) страховика;

– родами небезпек;

– об'єктами;

– галузями, підгалузями і видами страхування;

– статусом страховика;

– статусом страхувальника.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це страхування прийнято поділяти на дві групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «страхування життя» (Life insurance). Страхові платежі за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії договору з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії договору розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівнював би страховій сумі за договором. Відбувається начебто "накопичення" страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування.

Друга група договорів – це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансових ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям «загальне страхування» або «ризикове страхування» («Non-life», «General insurance»). В Законі України «Про страхування» вживається термін «види страхування інші, ніж страхування життя".

З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу (як і в Україні – ст. 38) заборонено створювати так звані універсальні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. Страховий ринок чітко поділений на ринок страхування життя і ринок загального страхування.

Тому за спеціалізацією страховика або сферами його діяльності страхування поділяють на:

– страхування життя;

– загальні (ризикові) види страхування.

Іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Тому за родом небезпеки виділяють страху­вання:

− автотранспортне;

− морське;

− авіаційне;

− сільськогосподарське;

− кредитних ризиків тощо.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей: особистого страхування, майнового страхування та страхування відповідальності (об'єкт - відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником житло, здоров'ю, майну третьої особи).

Тому за об’єктами страхування виділяють:

− особисте страхування;

− майнове страхування;

− страхування відповідальності.

Виходячи з об'єктами страхування, на які спрямований страховий захист, виділяють:

– галузі страхування (співзвучні за назвами з об’єктами);

– підгалузі страхування;

– види страхування.

Як видно класифікація передбачає виділення галузей (вища ланка), підгалузей (середня ланка) та видів страхування (нижча ланка). При цьому всі ланки охоплюють як обов’язкову так і добровільну форми страхування. За таким підходом можуть виділяти небезпеки, які за ієрархією не пов'язані між собою, але відносяться до конкретного об'єкту або групи об'єктів, що становить основу комплексного страхування. Наприклад, галузь страхування – особисте страхування, підгалузь – страхування від нещасних випадків, вид – особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Необхідно відмітити, що якщо назви галузей та видів страхування прописані у законодавстві, то назви підгалузей – це суб’єктивне бачення окремих авторів. Тобто підгалузь – це дуже умовний поділ. Якщо в особистому страхуванні практично всі дослідники виділяють підгалузі: страхування життя, страхування від нещасних випадків та медичне страхування, то в майновому та страхуванні відповідальності такої єдності немає. Умовно в майновому та страхуванні відповідальності можна виділити лише страхування майна та відповідальності юридичних осіб та громадян.

За статусом страховика виділяють:

– державне страхування;

– комерційне страхування;

– взаємне страхування.

Державне страхування здійснюють спеціалізовані державні страхові організації), комерційне – згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю), взаємне здійснюють товариства взаємного страхування.

Необхідно відмітити, що в деяких літературних джерелах, класифікацію за статусом страховика відносять до юридичних ознак, оскільки мова йде про юридичний статусом страховика. Така класифікація використовується переважно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспекті).

За статусом страхувальника передбачено поділ страхування залежно від того, чиї інтереси обслуговує страховик, а саме:

– юридичних осіб;

– громадян.

За юридичними ознаки страхування класифікується за:

– ліцензованими видами страхування;

– формою проведення страхування;

– формою організації страхування).

Класифікація за ліцензованими видами передбачає кілька підходів:

– класифікацію за вимогами міжнародних угод;

Насамперед це – виокремлення певних видів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування (див. додаток В).

– класифікації за нормами внутрішнього законодавства.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року (з моменту прийняття Закону «Про страхування») приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі "видами") страхування при видачі страховикам ліцензій практикується і в Україні. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в статтях 6, 7 закону України «Про страхування». Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України.

За формою проведення страхування класифікується на:

– обов’язкове;

– добровільне.

Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами.

За формою організації страхування класифікується на:

– індивідуальне;

– колективне.

При індивідуальному страхуванні договори укладаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку, вони забезпечують урахування визначених потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, май­нового та сімейного стану. Колективне страхування передбачає укладання договорів з адміністрацією підприємств, організацій, установ, які виступають у ролі страхувальника, застрахованими є особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації. У колективі може бути створено декілька страхових груп, в основі критерію поділу яких виступає посада, вік тощо. Для кожної групи визначається однакова страхова сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф (страховий платіж).

Дата добавления: 2017-02-01