Про зміну величини і структури власного капіталу.

Оцінка ефективності використання власного та залученого капіталу

Поряд з дослідженням структури і динаміки майна при оцінці фінансового стану підприємства необхідно здійснювати аналіз фінансових ресурсів, тобто капіталу, вкладеного в активи.

Використовуючи дані балансу підприємства, можна дати ха­рактеристику:

величини і динаміки капіталу, який розміщений в активах;

структури капіталу за окремими елементами;

складу і величини структурних змін власного капіталу і зо­бов'язань;

резервів поліпшення динаміки і структури джерел форму­вання капіталу.

При цьому в процесі загальної оцінки капіталу підприємства необхідно зробити наступні ви­сновки (провести наступні розрахунки):

Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного ка­піталу визначають виходячи з прямої пропорційної залежності, яка існує між критичним обсягом реалізації та власним капіталом і виражається таким співвідношенням:

де П - сукупні пасиви;

ВК_Т – теоретична величина власного капіталу;

- критичний обсяг реалізації;

– фактичний обсяг реалізації за період.

Звідси теоретична величина власного капіталу становитиме:

Отже, якщо в балансі підприємства величина наявного влас­ного капіталу менша від його розрахованої величини, то роблять висновок про те, що в умовах фактичного співвідношення дохо­дів і витрат частка власного капіталу дуже мала, а сама структура джерел коштів небезпечна для кредиторів.

При цьому збіль­шення капіталу за рахунок власних джерел фінансу­ва­н­ня свід­чить про реінвестування прибутку в господарську діяльність та / або додаткове внесення активів власниками.

Приріст величини і питомої ваги власного капіталу за рахунок реінвестованого прибутку є ознакою покращення діяльності під­приємства, добрих перспектив економічного зростання та інвес­тиційної привабливості об'єктів підприємництва.

Більш повно оцінка стану власного капіталу підприємства здійснюється через виконання ним його функцій за окремими складовими: ста­тутним капіталом, резервним капіталом, додатковим капіталом, нерозподіленим фінансовим результатом.

Так збільшення статутного капіталу свідчить про реалізацію інве­стиційних проектів розвитку підприємства, а зменшення – про згортання діяльності.

Важливою складовою аналізу власного капіталу є визначення резервів, які фор­муються на підприємстві у формі додаткового (капітальні резер­ви) і резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку) та резервів, сформованих як збільшення витрат. Зро­зуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

Тому в процесі фінансового аналізу досліджують величини наявних резервів, їх відповідність мінімально допустимим рівням та мож­ливість спрямування за призначенням. Рівень створених резервів оцінюють за коефіцієнтами захисту і ризику власного капіталу:

1) коефіцієнт захисту власного капіталу (КЗК):

2) коефіцієнт ризику власного капіталу (КРК):

3) коефіцієнт захисту статутного капіталу (КЗС):

де ДК – додатко­вий капітал;

РК – резервний капітал;

ВК – власний капітал;

СК – статутний капітал.

Так коефіцієнт захисту власного капіталу (КЗК) характеризує, яка частина активів здійснює захист власного капіталу. Збільшення цього показника свідчить про по­силення захисту.

Коефіцієнт ризику власного капіталу (КРК) – показує рівень ризику втрати підприємством статут­ного капіталу і наявного чистого прибутку. При збільшенні вели­чини показника підприємство втрачає довіру до нього з боку всіх учасників господарської діяльності. Мінімальна межа показника повинна бути не менше 5,0. Чим вище його значення, тим вищий ризик вкладення капіталу в це підприємство.

Коефіцієнт захисту статутного капіталу (КЗС) – свідчить про рівень захисту статутного капіталу. Зна­чення показника, відповідно до діючого законодавства, не може бути меншим ніж 0,25.

Найважливішим джерелом формування власного капіталу і впливу на його стан є чистий прибуток, який залишається на са­мофінансування господарської діяльності. Рівень розвитку під­приємства шляхом самофінансування визначається за допомогою коефіцієнта:

де КРФ – коефіцієнт розвитку підприємства за рахунок самофі­нансування господарської діяльності;

СЧП – створений чистий прибуток;

ЗЧП – використаний чистий прибуток на погашення зобов’язань.

2. ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ВЛАСНОГО І ЗАЛУЧЕНОГО КАПІТАЛУ.

При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки та струк­тури слід мати на увазі, що оцінка структури джерел здійснюєть­ся як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерсь­кої інформації. Відповідно до цього існують різні підходи до аналізу. Так, зовнішні користувачі (банки, постачальники та ін.) оцінюють зміни частки власних коштів підприємства в загальній сумі джерел фінансування з погляду фінансового ризику при укладанні угод; ризик зростає зі зменшенням частки власних джерел коштів.

Внутрішній аналіз структури джерел майна пов'язаний з оцін­кою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприєм­ства. Основними критеріями вибору виступають ступінь ризику, ціна того чи іншого джерела фінансування, умови залучення по­зикових коштів, строки сплати боргу, можливі напрями викорис­тання тощо.

Однак за інших рівних умов якщо частка власного капіталу більша, ніж залученого, то ризик креди­торів менший. Водночас, залучений капітал створює умови і ви­магає від власників підприємства відповідальності у відносинах з позичальниками та більш ефективного використання активів.

До основних показників, що характеризують структуру капі­талу, відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування, їх розраховують за наведе­ними нижче формулами.

1. Коефіцієнт незалежності:

де ВК – класний капітал;

ΣК - загальний капітал (валюта ба­лансу).

Цей коефіцієнт розраховують як інвестори, так і кредитори підприємства, оскільки він характеризує частку коштів, вкладе­них власниками в загальну вартість майна підприємства. Теоре­тично вважається, що якщо коефіцієнт незалежності більший або дорівнює 50 %, то ризик кредиторів мінімальний: продавши по­ловину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підпри­ємство зможе погасити свої боргові зобов'язання. Слід наголоси­ти, що таке положення не може розглядатися як загальне правило. Воно потребує уточнення і врахування специфіки діяль­ності підприємства, його галузевої незалежності та впливу інших факторів.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості:

де ДПК – довгострокові позикові кошти.

Значення коефіцієнта відображує частку довгострокових па­сивів у складі сукупного капіталу, тобто тих джерел фінансуван­ня, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час.

3. Коефіцієнт фінансування:

де ПК – позиковий капітал.

Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємст­ва фінансується за рахунок власних, а яка – за рахунок пози­кових коштів. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінан­сування менша за одиницю (більша частка майна підприємст­ва сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про загрозу платоспроможності і перешкоджати отриманню кредитів.

Однак слід зауважити, що рекомендовані значення показника недоцільно застосовувати до всіх підприємств. Висновки щодо допустимого для підприємства співвідношення власного та пози­кового капіталу необхідно робити з урахуванням інших характе­ристик його діяльності. Рекомендується поряд з результатами розрахунків коефіцієнта фінансування використовувати інфор­мацію про швидкість оборотності активів, рівень постійних ви­трат, попит на продукцію, налагодженість каналів постачання і збуту.

Підприємства, діяльність яких характеризується високою обо­ротністю коштів, зберігатимуть достатньо високу фінансову стійкість навіть тоді, коли частка власного капіталу в структурі джерел буде меншою від половини. Водночас у капіталомістких підприємств з тривалим періодом обороту коштів, що мають зна­чну частку необоротних активів, частка позикових коштів, яка становить 40 % – 50 %, може бути небезпечною для фінансової стабільності.

Продовжує аналіз структури джерел фінансування оцінка фак­торів, що впливають на співвідношення власних і позикових коштів і відповідно, на фінансову стійкість підприємства. До чи­сла важливих факторів, що обумовлені внутрішніми умовами ро­боти суб'єкта господарювання, відносять:

1. Спосіб розміщення джерел коштів в активах підприємс­тва. У цьому проявляється нерозривний зв'язок пасивної та ак­тивної частини балансу.

У процесі оцінки цього фактора перевіряють співвідношення:

• необоротних активів і джерел їх формування;

• оборотних активів і джерел їх формування;

• запасів і джерел їх формування.

Так необоротні активи мають формуватися в основному за рахунок власного капіталу та довго­строкових боргових зобов'язань. Якщо підприємство не має по­зикових коштів, що залучаються на тривалий час, основні засоби та інші необоротні активи слід формувати за рахунок власного капіталу. При цьому частка загальної величини останнього має бути спрямована також на формування оборотного капіталу.

Крім власного оборотного капіталу джерелами покриття поточ­них активів виступають короткострокові пасиви. Матеріальні за­паси мають формуватися за рахунок власних оборотних коштів, короткострокових позикових коштів і кредиторської заборгова­ності.

2. Структура активів підприємства з позиції їх лік відності. Підприємства, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, у складі оборотних засобів значний, повинні мати більшу частку власного капіталу.

3. Швидкість одного обороту коштів. Підприємство, швид­кість обороту коштів у якого вища, може мати більшу частку позикових джерел у сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Підприємство з високою оборотністю капіталу здатне забез­печити приплив грошових коштів у необхідному розмірі та своєчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями. Тому такі підприємства є більш привабливими для кредиторів та інвес­торів.

4. Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості. Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується ка­піталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бу­ти у підприємства.

5. Структура витрат підприємства. Відомо, що до складу витрат будь-якого підприємства належать змінні та постійні ви­трати. До останніх відносять амортизацію, орендну плату, заробіт­ну плату адміністративно-управлінського персоналу тощо. Чим вищий рівень умовно-постійних витрат у структурі собівартості продукції, тим вищий ризик неплатоспроможності підприємства, якщо з якихось причин його доходи зменшаться. Відповідно, підприємства, у яких частка постійних витрат у загальній їх сумі значна, повинні мати більший обсяг власного капіталу.

3. ПРО РІВЕНЬ ЗОВНІШНЬОГО ДОВГОСТРОКОВОГО ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТА­ЛУ.

Позиковий капітал у джерелах формування майна підпри­ємства в сучасних умовах набуває важливого значення для забез­печення ефективної фінансової діяльності, оскільки покриває тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, склад­ними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю по­повнення нестачі власних коштів та іншими об'єктивними при­чинами. Використання позикового капіталу дає змогу розширю­вати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому підсумку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Наявність капіталу з довгострокових джерел свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства, розвиток дія­льності за прибутковим сценарієм, довіру з боку кредиторів. Також наявність таких коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дає змогу підприємству користуватися позиковими кош­тами тривалий час. Проте при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов'язань до процесу фінансування ви­робничо-господарської діяльності суб'єкта господарювання реко­мендують ураховувати загальне правило фінансової стійкості, здат­ність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов'язань, дохідність діяльності тощо.

Дата добавления: 2017-02-01