Державотворча роль мови

План

ФУНКЦІЇ МОВИ. СТИЛІ, ТИПИ І ФОРМИ МОВЛЕННЯ

Черкаси ТЕМА № 1. ВСТУП. ДЕРЖАВОТВОРЧА РОЛЬ МОВИ.

ОПОРНІ ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ

С.С. Кабанюк

Циклова комісія української мови та літератури

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ОСНОВНА

1. Закон України “Про страхування”\\ Урядовий кур,єр. – 1996, № 72-73
2. Альгин П.А. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989, 188с.
3. Абчук В.А. Азбука менеджменту.- Спб.: Союз, 1998, 20с.
4. Андрійчук В., Багер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик. – К.: 1998, 316с.
5. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996, 188с.
6. Барлоу Р., Прошан Ф. Математическая теорія надежности. – М.: Сов.радио, 1996, 488с.
7. Бусленко Н.П. Методі статистического моделирования.- М.: Статистика, 1970, 112 с.
8. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті.- К.: ТОВ Борисфен-М, 1996, 326с.
9. Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С Гринько. – Сумы: Фирма «Реал», 1994. 464 с.
10. Внешнеэкономическая деятельность предприятия.Учебник. – М.: ЮНИТИ, 2001, 823с.
11. Грабовский П.Г. Риски в современном бизнесе. – М.: 1994, 195 с.
12. Голинкевич Т.А. Прикладная теория надежности. Учебник для вузов.- М.: Высшая школа, 1997, 224 с.
13. Клейнер Г.Б. и др. Предприятие в нестабильнойй єкономической среде: риски, стратегия, безопасность. – М.:1998, 245с.
14. Клименюк М.М., Брижань І.А. Управління ризиками в економіці. – К.: Просвіт, 2000, 256с.
15. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник/ А.С.Філіпенко, В.С.Будкін, О.В.Бутенко та ін. – К.: Либідь, 1992, 191с.
16. Моисеев Н.Н. Математика-управление-єкономика. – М.: Знание, 1970, 62 с.
17. Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси (пер.с англ. В.Ф.Овсієнка та В.Я.Мусієнка). – К.: Основи, 1993, 383 с.
18. Устинко О.Л. Предпринимательские риски: основы теории, методологические оценки и управление. – К.: Всеувито, 1996, 229 с.
19. Условия международних перевозом. – К.: 1993, 80с.
20. Черкасов В.В. Деловой риск в предпринимательской деятельности. – К.: Либре, 1996, 160с.
21. Шегда А.В. Основы менеджмента. Учебное пособие. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998, 512 с.

ДОДАТКОВА

1. Внуков Н.М. Управління ризиком лізингових операцій (науково-методичні рекомендації).- Х.: Бізнес-інформ, 1997, 48с.
2. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика./ Пер.с англ.2-ое изд. – К.: Хагар-Демос, 1993, 785 с.
3. Севру В.Т. Банковские риски. – М.: 1995, 125с.

«УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ»

1. Державотворча роль мови

2. Функції мови

3. Стилі, типи і форми мови

Народ (грецькою мовою етнос) – це історично сформована людська спільнота, яка відрізняється від сусідів окремою власною територією (батьківщиною), культурою, мовою, психічним складом та самосвідомістю. Народ, що історично дозрів до створення власної держави, називають нацією. Отже, нація - це вища стадія розвитку етносу, на якій останній творить - національну державу. В сучасному світі народ може цивілізовано існувати лише у формі нації, тобто у власній державі.

Ці думки є дуже близькими до тверджень педагога К. Ушинського, який у статті "Рідне слово" стверджував: "Коли зникає народна мова, - народу нема більше! Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови - ніколи: вимерла мова в устах народу - вимер і народ". Бо ж "мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії

Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності.

Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз’єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і, врешті-решт, стала важливим чинником возз’єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті.

Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України, державний статус української мови означає її обов’язкове застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом публічних сферах публічного життя, зокрема у роботі навчальних закладів, сфері обслуговування, культурі, засобах масової інформації.

Вільне володіння державною мовою – юридичний обов‘язок кожного громадянина України.

Престижу мови сприяє її державність і патріотичне ставлення до неї її носіїв, тому громадяни України, як і всякої іншої держави, мають мовні обов’язки, що полягають у захисті та збереженні рідної мови. Захист рідної мови - найприродніший і найпростіший, найлегший і найнеобхідніший спосіб національного відродження і самоутвердження. Володіння рідною мовою - не заслуга, а обов’язок справжніх патріотів. Знання рідної (державної) мови не обмежує можливості вивчати інші мови - споріднені і не споріднені. Вислів “Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина” ніколи не втратить своєї актуальності.

В Україні двомовність - природне явище. Але володіння двома мовами вимагає правильного користування ними. На жаль, вітчизняні білінгвісти часто говорять змішаною мовою, яку в побуті називають суржиком. Тому серед мовних обов’язків наших громадян слід виділити ще один - дотримуватись культури українського мовлення. Належний рівень мовної культури є свідченням розвинутого інтелекту людини, її вихованості.

Очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації – одне з першочергових завдань мовної політики. Мовлення штатних працівників теле- і радіостудій в ефірі має бути еталонним. Виконання нормативних вимог до якості мови має стати обов’язковою умовою отримання дозволу на право займатися освітньою, медійною чи рекламною діяльністю, а їх порушення – передумовою для позбавлення ліцензії.

Слід давати відсіч спробам культивувати в суспільстві уявлення про українську мову як ущербну й непрестижну. Насправді її пізнавальний, виражальний і комунікативний потенціал надзвичайно потужний. Український словник один з найбагатших у світі. Українська мова входить до третього десятка демографічно найпоширеніших мов світу і за цим параметром друга серед слов’янських. Значна частина її словника значно старша за майже півторатисячолітню історію її вживання в різних сферах громадського й культурного життя.

Українська мова – старописемна мова з великою історико-культурною спадщиною. Держава має піклуватися про наукове дослідження і публікацію давніх писемних пам’яток, їх популяризацію, використання їхніх елементів для збагачення ресурсу сучасної літературної мови. Залишається актуальним збереження й вивчення діалектів української мови – джерела її самобутності й життєвої сили.

Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства. Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя. Підвищенню авторитету української мови має сприяти якнайшвидше практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису.

Державна мовна політика має бути спрямована на підтримку і збереження української мови в середовищі українських спільнот за межами України шляхом надання відповідної допомоги культурно-освітнім закладам українців в інших державах.

Відмітимо, що в політиці фактор мови (як зовнішній, так і внутрішній) відіграє далеко не останню роль. Мова – важливий державотворчий фактор. Політичний аспект мовної проблеми найточніше висловили ще древні римляни: "Чия мова - того і влада".

Варто зазначити, що надмірна, неадекватна антагонізація – одна з головних вад політичного аспекту мовної проблеми в Україні. Не варто постійно протиставляти українську мову російській: яка з них краща, яка державніша чи "ворожіша". Цим можна лише створити собі зайвих ворогів.

Таким чином, з урахуванням мовної ситуації в Україні державна мовна політика спрямована на досягнення таких цілей:

- утвердження української мови як державної (офіційної) у всіх царинах публічної сфери суспільного життя на всій території;

- посилення функції державної мови як мови громадянства –як засобу зміцнення державної єдності України;

- утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування

- сприяння розвитку мов національних меншин із спеціальним наголосом на захисті мов, що опинились під загрозою зникнення;

- підтримання мовного розмаїття України та міжкультурного діалогу;

- сприяння підвищенню загальної мовної культури громадян;

- запобігання дискримінації за мовною ознакою та запровадження заходів позитивної дискримінації щодо мов, які потребують особливого захисту, зокрема щодо української мови в деяких регіонах України;

- сприяння у задоволенні мовних потреб українців у країнах поселення.

Дата добавления: 2017-02-01