Проблеми правового регулювання відносин за участю транснаціональних корпорацій

Після другої світової війни найважливішою тенденцією міжнародних економічних відносин стало поширення у світі багатонаціональних корпорацій. У повоєнні часи інтернаціоналізація капіталу мала здебільшого історичні підстави. Так, ринки європейських країн були заповнені товарами із США, американські корпорації створювали сотні дочірніх підприємств, які у Великій Британії, Німеччині та інших країнах ставали найбільшими національними виробниками. У 50—60 роки минулого століття інтенсивна ринкова конкуренція змушувала до розширення підприємств, пошуку за кордоном нових ринків збуту, дешевої робочої сили та інших факторів, що зменшували б витрати виробництва і надавали компаніям конкурентні переваги. Сьогодні взагалі відбувається процес глобалізації світового господарства, з початком якого пов’язана нова доба розвитку міжнародного підприємництва, коли на перше місце виходять транснаціональні корпорації (ТНК) та банки. Функціонування транснаціональних компаній — основа економічного зростання та технологічного прогресу в будь-якій країні. Разом з тим, ТНК самі суттєво впливають не лише на світову економіку, а й на політику держав.

За даними Доповіді Х сесії Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), що присвячувалася темі «Стратегія розвитку в усе більш взаємозалежному світі: врахування уроків минулого для перетворення глобалізації на ефективний інструмент розвитку всіх країн і народів», у 2000 році у світі нараховувалося приблизно 37 тисяч транснаціональних корпорацій, що мали понад 206 тисяч філій по всьому світу. Із 100 найбільших ТНК 38 — базуються у Західній Європі, 29 — у США, 16 — в Японії, інші — в Австралії, Канаді, Фінляндії та інших індустріальних країнах. На сьогодні ТНК контролюють до половини світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, 80% патентів та ліцензій на нову техніку та технології. Під контролем ТНК 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, залізної руди, 80 — чаю та олова, 75% — сирої нафти та натурального каучуку1. Така економічна могутність дозволяє компаніям істотно впливати на внутрішню та зовнішню політику держав, а також уникати контролю з їхнього боку. Країни, що розвиваються, стурбовані тим, що з допомогою ТНК країни-експортери капіталу встановлюють контроль за добуванням природних ресурсів і управлінням ключовими галузями виробництва, іноді така стурбованість переростає у відкриті конфлікти. Тому проблема правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій — одна з найактуальніших в міжнародному приватному праві.

У вітчизняній літературі виокремлюється чимало ознак ТНК: це економічно єдина система; група самостійних, взаємно відокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому полі, оскільки є суб’єктами національного права, тощо.

У зарубіжній літературі та практичній діяльності пропонуються більш конкретизовані критерії віднесення компаній до транснаціональних. Так, за визначенням Комісії з транснаціональних корпорацій ООН, ТНК — це компанія, яка:

— включає одиниці (підрозділи) у двох чи більше країнах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;

— оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше керівних центрів;

— має окремі одиниці (підрозділи), пов’язані спільною власністю в такий спосіб, що одна (або більше) з них можуть впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інтелектуальні та інші ресурси, відповідальність за результати функціонування і т. ін.).

Отже, корпорації вважають транснаціональними, якщо вони відповідають таким критеріям: кількість країн, в яких діє компанія (відповідно до різних підходів, вона становить від 2 до 6 країн); розмір, якого досягла компанія (за основними техніко-економічними показниками); мінімальна частка закордонних операцій у прибутках або продажах фірми (як правило, 25%); володіння не менш як 25% «голосуючих» акцій у трьох чи більше країнах (той мінімум пайової участі у закордонному акціонерному капіталі, що забезпечує фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства і надає прямі закордонні інвестиції); багатонаціональний склад персоналу компанії та її вищого керівництва.

Класифікувати транснаціональні корпорації можна за багатьма критеріями. За структурними ознаками розрізняють інтернаціональні, багатонаціональні та глобальні корпорації.

Інтернаціональна корпорація — це національна домінуюча компанія із закордонними активами. Правовий режим цього типу ТНК передбачає господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах створеними там філіями, структурними підрозділами (представництвами) і дочірніми компаніями. Вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника. Філії за кордоном створюються головним чином для забезпечення надійних поставок дешевої сировини або ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, надання переваги співвітчизникам у закордонних філіях (до цього типу належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація — це міжнародна корпорація, що об’єднує національні компанії кількох держав на виробничих і науково-технічних засадах. Багатонаціональна корпорація припускає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн. (Прикладом такої корпорації є англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу 60:40.) З позиції міжнародного права помітними ознаками цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації закордонних філій кадрами, що знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація — це корпорація, що інтегрує господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні корпорації виникли у 80-ті роки ХХ ст., і продовжують набирати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найновіт-нішим типом ТНК.

З метою визначення організаційно-правових форм важливим є поділ ТНК на холдингові (що засновані на акціонерній формі контролю) та нехолдингові (де взаємовідносини в об’єднанні будуються на засадах спеціальних угод). Щодо визначення поняття «холдинг» у вітчизняній і зарубіжній літературі є чимало варіантів, взагалі можна стверджувати, що холдингова компанія — це юридична особа, яка здійснює контроль над рядом інших юридичних осіб. Контроль у холдинговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх і залежних компаній, але можливі інші варіанти, наприклад перехресне та кругове володіння акціями. Серед холдингів розрізняють чимало типів: управлінські, державні, галузеві та міжгалузеві, регіональні, банківські тощо. До нехолдингових ТНК належать консорціуми, стратегічні альянси, що засновані на угодах. Договірний характер мали найперші транснаціональні об’єднання — синдикати та картелі.

Правове регулювання діяльності ТНК здійснюється на трьох рівнях: внутрішнє законодавство, двосторонні та багатосторонні угоди.

Внутрішнє законодавство передбачає підпорядкування діяльності філій і дочірніх підприємств ТНК національному законодавству. В Україні відповідні норми містяться в Законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження», «Про концесії» та інших, а також у низці підзаконних актів, таких як Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні тощо.

Україна в процесі ринкової трансформації економіки зазнає дедалі більшого впливу світових процесів транснаціо-налізації виробництва і капіталу. У першу чергу це стосується галузей, що найбільше інтегровані у світове господарство. Чи не найголовнішою такою галуззю є транспортування енергоносіїв до європейських споживачів, зокрема російського газу. Величезний інтерес транснаціональні корпорації виявляють і до інших галузей виробництва. Як свідчить світова практика, національний капітал здатний витримати конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку, якщо він сам структурований у потужні фінансово-промислові об’єднання, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньоекономічну політику. Тому завдання промислово-інноваційного розвитку української економіки передбачає утворення фінансово-промислових груп, у тому числі транснаціональних, які забезпечать розвиток базових технологій і створять умови для інтенсивного розвитку вітчизняної промисловості. Визначення мережі та здійснення організаційних заходів, спрямованих на утвердження таких структур, розглядається як одне з ключових завдань Уряду України на найближчі роки.Чинне законодавство передбачає можливість створення ТНК, країною базування яких стане Україна. Так, Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» встановлює правила, за якими створюються транснаціональні промислово-фінансової групи. Прикладом діяльності таких транснаціональних компаній є науково-виробнича інвестиційна група «Інтерпайп» (м. Дніпропетровськ), Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (м. Донецьк) та ін.

Проте одностороннє регулювання діяльності ТНК має чимало недоліків, оскільки через свою організаційну структуру дані компанії здатні уникати контролю з боку однієї держави. Крім того, підрозділи ТНК реалізують політику головного підприємства, тому необхідно враховувати той вплив, що здійснює законодавство країни їх базування. Нерідко країни-експортери капіталу намагаються поширити внутрішнє законодавство на підрозділи національної компанії, що розміщені за кордоном. Найбільш типовим прикладом може слугувати США, де дана позиція закріплюється в теорії «транснаціонального права». 1982 року Акт про управління експортом (1979 р.) був поширений на закордонні відділення американських транснаціональних компаній, що спонукало країни-імпортери прийняти законодавчі акти, спрямовані на зміцнення національного суверенітету. Рекомендації Організації Об’єднаних Націй стосовно ТНК виходять з того, що як тільки філія багатонаціональної компанії створюється в іншій країні, закони країни базування припиняють свою дію і застосовуються закони країни, що приймає.

Другий рівень регулювання складають двосторонні інвестиційні та інші угоди, що укладаються між зацікавленими державами. Такі угоди мають тенденцію до уніфікації, в них часто містяться майже однакові за змістом норми, хоча вони і не є ідентичними. Україною укладено понад 50 угод про сприяння та взаємний захист інвестицій, що гарантують сприятливі, стабільні та прозорі умови для інвесторів іншої країни.

Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною від 14 червня 1994 р. містить положення, присвячені гарантіям діяльності підрозділів національних компаній на території договірних Сторін. Зокрема передбачається, якщо нове законодавство чи правила, запроваджені в Україні, можуть спричинити більш обмежені умови для заснування компаній Співтовариства на її території і для функціонування дочірніх компаній і філій компаній Співтовариства, заснованих в Україні, ніж ті, що склалися на день підписання Угоди, то такі відповідні законодавство чи правила не застосовуватимуться протягом трьох років після набуття чинності відповідним законом до тих дочірніх компаній і філій, які вже були створені в Україні на момент набуття чинності відповідним актом.

Третім рівнем регулювання діяльності ТНК є міжнародні багатосторонні угоди, універсальне регулювання здійснюється під егідою ООН на підставі рекомендацій спеціально створених органів — Міжурядової комісії по ТНК і Центру по ТНК. 1975 року ними був розроблений Кодекс поведінки ТНК, положення якого забороняють застосовувати дискримінаційні заходи відносно партнера. ТНК повинні сприяти розвитку науково-технічного потенціалу країни, що приймає, надавати звіти про свою діяльність, виконувати вимоги фінансового та податкового характеру. Але Кодекс досі не прийнятий і головною причиною цього є розбіжності в питаннях правил націоналізації майна ТНК, юрисдикції врегулювання спорів та ін.

Чимало багатосторонніх міжнародних угод щодо ТНК є регіональними.

Особливе значення для України має правове регулювання діяльності, що здійснюється в рамках СНД. Конвенція країн СНД про транснаціональні корпорації була підписана 6 березня 1998 року у Москві, вона ратифікована Україною із застереженнями 13 липня 1999 р.3 і набула чинності 14 січня 2000 р. У Конвенції транснаціональна корпорація визначається як юридична особа (сукупність юридичних осіб):

а) яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на територіях двох і більше Сторін;

б) утворена юридичними особами двох і більше Сторін;

в) зареєстрована як корпорація відповідно до цієї Конвенції.

Поняття «транснаціональна корпорація» включає різні транснаціональні структури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.

Корпорація створюється добровільно як на основі міжурядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством Сторін способом. Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави — місця її реєстрації. За зобов’язаннями корпорації та/чи головного підприємства (центральної компанії), що виникли в результаті участі в діяльності корпорації, учасники несуть відповідальність згідно із законодавством Сторін, юридичні особи яких входять у корпорацію. Оподаткування юридичних осіб, що входять у корпорацію, здійснюється за їх місцезнаходженням відповідно до законодавства держави—місця її перебування.

На підставі зазначеної Конвенції в рамках СНД створено чимало транснаціональних компаній, наприклад Міждержавну фінансово-промислову групу «Граніт», транснаціональну фінансово-промислову групу із забезпечення експлуатації та ремонту авіаційної техніки цивільної авіації держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав тощо.

Останнім часом в юридичній літературі обговорюється питання про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єктності. Обґрунтовується концепція міжнародного корпоративного права, на яку підштовхують угоди корпорацій з різними державами. Британський науковець Б. Черг пропонує сформувати спеціальні правові системи, що складаються з договорів, які не регулюються національними нормами, а підпорядковуються міжнародному праву чи загальним принципам права. Проте більшість фахівців вважають, що договори, які укладаються між корпораціями та державами, є цивільними правочинами і відносяться до сфери міжнародного приватного права, корпорації не можуть бути вилучені з-під дії національних законів.

Отже, економічна могутність ТНК, їхній вплив на світову політику зумовлює появу концепцій про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єктності, формування міжнародного права корпорацій. Досить гострою є проблема боротьби між транснаціональною олігархією та різними державами. Тому регулювання діяльності ТНК має здійснюватися насамперед на міжнародному рівні, компанії діють відповідно до норм приватного законодавства і міжнародна юрисдикція за їхньою діяльністю має здійснюватися незалежно від їх бажання. Але на сьогодні проблема міжнародного регулювання діяльності ТНК не вирішена, оскільки не прийняті універсальні правила, а існуючі нормативні акти носять декларативний характер, бо не створені механізми їх реалізації. Ця проблема вимагає кропіткої роботи як теоретичної, так і практичної.

Дата добавления: 2017-02-01