Типології сучасних психотехнологій.

Сучасні психотехнології за критерієм цільового ефекту впливу можна поділити на п’ять великих груп:

А) (психо-, соціо-,)-діагностичні;

Б) терапевтичні;

В) технології нормативного впливу;

Г) технології маніпулювання (маніпулятивного впливу);

Д) спецтехнології (технології психологічного узалежнення та психодеструкції).

А) Діагностичні психотехнології – це алгоритми ідентифікації профілів психічних властивостей (станів, процесів) індивідуальних та колективних суб’єктів, що дозволяють здійснювати мотивовані заключення (діагнози) щодо відповідності фактичних ознак психічних профілів набору відповідних оціночних критеріїв.

Діагноз – це структурований опис комплексу взаємопов’язаних психічних властивостей- здібностей, мотивів, сталих особистісних рис.

Оскільки діагностиці можуть піддаватись не лише індивіди, але і соціальні мікро- макрогрупи (макроспільноти), то є сенс говорити не лише про індивідуальні діагностичні психотехнології, але і про соціальні діагностичні психотехнології, тобто, соціодіагностику.

В застосуванні діагностичних психотехнологій ключову роль відіграють три «канали» отримання інформації: візуальний, вербальний та експериментально-поведінковий.

Через візуальний канал діагностичні дані отримують шляхом спеціальним чином організованого структурованого спостереження, в якому задіяні типологічні інструменти ідентифікації візуальних психічних ознак.

Через вербальний канал діагностичні дані отримують шляхом застосування стандартизованих/нестандартизованих, кількісних/якісних, структурованих/неструктурованих тестових методик (технік).

Через експериментально-поведінковий канал діагностичні дані отримують шляхом моделювання штучної ситуації, в якій дослідник провакує виникнення відповідних психічних ефектів.

У відповідності із зазначеними трьома каналами отримання діагностичних даних розрізняються візуально-аналітичні, тестові (тестингові) та експериментально-орієнтовані діагностичні психотехнології.

А.1. Візуально-аналітичні діагностичні психо-(соціо-)технології (візуальна аналітика – див.: [Романенко, 2008]) - комплекс міждисциплінарних методів структурованого візуального спостереження та ідентифікації структурно-анатомічних, психофізіологічних, функціонально-психологічних та соціально-психологічних ознак суб’єктів (індивідуальних або колективних) та створюваних цими суб’єктами візуалізацій матеріальної та духовної культури, що дозволяє вибудовувати прогностичні моделі їх імовірної взаємодії із середовищем.

Ідентифікація (від лат. «identificare» - ототожнювати) є процедурою впізнання на основі співставлення із еталонною типізацією, тобто, процесом, в якому суб’єкт візуального спостереження на основі співставлення емпіричних даних поточного візуального спостереження із еталонними типізаціями констатує відповідність/невідповідність візуально-спостережуваних проявів зазначених вище ознак цим еталонним типізаціям.

Автор, маючи власні практичні напрацювання, пропонує схему, що містить 5 рівнів візуально-аналітичного сканування-ідентифікації із відповідними їм субрівнями:

1.Візуальна ідентифікація родових соціотипологічних ознак

2. Візуальна ідентифікація структурно-морфологічних та функціонально-поведінкових проявів суб’єкта.

3. Візуальна ідентифікація фізіогномічних патернів

4. Візуальна ідентифікація невербально-комунікативних маркерів.

5. Візуальна ідентифікація символізму особистих атрибуцій, об’єктів культури, просторів та середовищ.

А.2. Тестові (тестингові) діагностичні психо(соціо-)технології – це формалізовані або ж неформалізовані методики отримання психологічної інформації у вигляді коротких стандартизованих проб, випробувань, що дозволяють в обмежений термін часу отримати характеристики індивідуально-психологічних особливостей людини (і, додамо, при відповідних обставинах - характеристики соцієтальної психіки та її поточних станів) по певних параметрах.

Б) Терапевтичні технології – це алгоритми зовнішньої та/або (само)-корекції, модифікації та трансформації певного сегменту психіки індивідуального або ж групового суб’єкта з метою надання йому (cуб’єкту) зовнішньої психологічної допомоги (або ж інформації щодо можливості отримання самодопомоги) в ситуаціях психологічних утруднень, а також у випадку потреби покращити якість власного життя.

За критерієм мішені терапевтичного впливу –тобто, сегментом психіки особи або групи, на який впливає агент терапії – поведінкові моделі, мисленнєві схеми, мовні структури, індивідуальне та колективне безсвідоме, ціннісні орієнтації тощо - а також рівнем глибинності психологічного впливу агента терапії на індивідуальну та/або колективну психіку адресата,- є доцільним розрізняти:

ББ.1. Біхевіористичні (поведінкові) терапії (біхевіористичні терапевтичні психотехнології), сегментом (мішенню) впливу яких є умовно-рефлекторні поведінкові моделі (патерни), їх корекція, модифікація та трансформація (перетворення).

До біхевіористичних терапій (серед найвідоміших течій) можна віднести когнітивно- орієнтовану біхевіористичну терапію за Міллером і Доллардом (її називають іноді психоаналітичним біхевіоризмом) та поведінкову терапію за Вольпе.

ББ.2. Лінгво-перцептивні терапії, сегментом (мішенню) впливу яких є структури мови (лінгвопатерни, мовні кліше-стереотипи) та перцептивні структури (структури сприйняття). До лінгвоперцептивних терапій відносяться нейролінгвістичне програмування (НЛП) і т.зв позитивна психотерапія за Пезешкіаном (її називають ще терапією, зфокусованою на рішеннях).

ББ.3. Когнітивні терапії, сегментом (мішенню) впливу яких є мисленнєві структури, що виступають у вигляді: а) переконань; б) неперервних (автоматичних) думок; в) продуктів довільного мислення (потоку свідомості), що піддаються рефлексії (зовнішньому аналітичному самоосмисленню). Серед найпоширеніших субнапрямків когнітивних терапій в науковій та навчальній літературі представлені когнітивна терапія за Беком, раціонально-емотивна терапія за Еллісом, терапія когнітивної модифікації поведінки за Мейхенбаумом, терапія когнітивних конструктів за Келлі.

ББ.4. Емотивно-феноменологічні терапії, сегментом (мішенню) впливу яких є поточні переживання, представлені в емоціях, відчуттях (афектах), потребах, потоці свідомості в цілому. До найвпливовіших і найвідоміших напрямків емотивно-феноменологічних терапій можна віднести гештальт-терапію за Перлсом та клієнто-центровану терапію за Роджерсом.

ББ.5. Психоаналітичні терапії, сегментом (мішенню) впливу яких є безсвідоме – сукупність психічних процесів, актів та станів, обумовлених явищами дійсності, щодо яких відсутній суб’єктивний, свідомий контроль, і у впливі яких суб’єкт не віддає собі звіту, а також форма відображення психічного, в якій образ дійсності і відношення до неї суб’єкта не виступають предметом рефлексії.

В залежності від рівня безсвідомого, з яким працює терапевт-психоаналітик, розрізняються напрямки ортодоксального (клінічно- та соціально-орієнтованого) психоаналізу та колективного (неортодоксального) психоаналізу (аналітичної психології).

Ортодоксальний психоаналіз застосовує терапевтичні технології роботи з невротичними та психотичними проявами безсвідомого, що складаються в особистісній психобіографії.

Неортодоксальний психоаналіз застосовує терапевтичні технології роботи з невротичними та психотичними проявами безсвідомого, враховуючи не лише чинники особистісної психобіографії, але і надіндивідних психічних утворень – архетипів, ціннісних орієнтацій етносоціальних спільнот, безсвідомих ментальних параметрів соціальних груп тощо. Отже, до безсвідомого неортодоксальний психоаналіз відносить не лише складові індивідуального, але і колективного безсвідомого. Під останнім, згідно з К.-Г. Юнгом, слід розуміти особливу форму соціального існування безсвідомого як інформаційно-символічного «резервуару» (звісно, в метафоричному розумінні) накопичення, збереження і відтворення генетично-успадкованого досвіду філогенетичного розвитку людства.

ББ.6. Терапевтичні технології роботи із зміненими станами свідомості (ЗСС).

Під зміненим станом свідомості можна розуміти психічний стан, в якому порушуються межі тотожності Я, або ж Его-ідентичності. В звичайному стані свідомості індивідум сприймає себе існуючим в певних межах свого фізичного тіла і сприйняття оточуючого світу обмежено можливостями зовнішніх рецепторів (екстерорецепторів) – зору, слуху дотику і т.д. Коли ж тілесні самовідчуття на певний час перестають бути помітними, а фокус самототожності свідомості втрачається, то є сенс вести мову про перехід із звичайного стану в змінений стан свідомості. До технологій роботи із зміненими станами свідомості відносяться технології гіпнозу, трансгенераційні технології та технології активації трансперсональних станів свідомості. Останні застосовуються в рамках таких терапевтичних напрямків, як холотропна терапія за С. Грофом, психосинтез за Р. Асаджіолі та орієнталістські квазітерапевтичні школи (агні-йога, трансцендентальна медитація Ошо і т.п.).

ББ.7. Терапевтичні технології роботи із ціннісними орієнтаціями та смислоутворюючою складовою психіки мають сегментом (мішенню) впливу ціннісно-смислові утворення – світогляд, цінності, життєву спрямованість. До цих напрямків міжна віднести дазайн-аналіз за Бюдженталем та логотерапію за Франклом.

В. Технології нормативного психологічного впливу – це алгоритми впливу на індивідуальну та групову психіку, що мають на меті спричинення у адресата ситуативних психічних ефектів у вигляді поведінкових реакцій, емоційних переживань, формування переконань, мотивів і т.п. і відповідають при цьому трьом вимогам: усвідомлення адресатом впливу факту застосування щодо нього психотехнології; зворотність психічного стану, який спричинений дією агента впливу; екологічність та психологічна безпечність технології в застосуванні.

Якщо застосовувана технологія впливу не відповідає зазначеним вимогам, то її можна віднести до розряду маніпулятивних.

Технології нормативного психологічного впливу, в залежності від психічної функції адресата, на яку зорієнтовано вплив, можна поділити на [Більш детально див: Кабаченко, 2000]:

ВВ.1. Технології впливу на когнітивну складову психіки - образи сприйняття та мисленнєві операції.

ВВ.2. Технології впливу на джерела активності (енергетичні драйвери психіки) – мотиви різного походження, а саме: потреби, ідеали, переконання, цінності.

ВВ.3. Технології впливу на чинники-регулятори прояву активності – установки, стереотипи, диспозиції, групові норми.

ВВ.4. Технології впливу на фонові стани свідомості: технології створення змінених станів, оптимальних та неоптимальних психоемоційних станів.

Г. Технології маніпулятивного впливу – це алгоритми цілеспрямованого психологічного впливу на індивідуальну чи колективну психіку адресата, які передбачають внедріння на рівні різних психічних сегментів таких психічних змістів (ідей, установок, стереотипів, поведінкових програм і т.п.), які спричиняють неусвідомлювані, неекологічні та психологічно-небезпечні ефекти у вигляді порушень мисленнєвої діяльності, емоційної рівноваги, збалансованості мотиваційної сфери та вольових регуляторів активності, трансформації ціннісних ієрархій і т.п.; психічні змісти, внедріння яких відбувається в процесі маніпулювання, мають «вірусний» щодо психіки адресата спосіб відтворення, тобто, вони змушують її (повністю або ж частково) функціонувати в напрямку, бажаному для маніпулятора.

Російський дослідник Є.Л. Доценко у своїй монографії «Манипуляция: феномен, механизмі, защита» пропонує поділ маніпулятивних психотехнологій на 6 груп:

ГГ.1. Маніпуляція образами – перцептивне маніпулювання (маніпулювання на рівні окремих образів сприйняття та перцептивних процесів).

ГГ.2. Конвенційна маніпуляція – маніпулювання через соціальні схематизми: сценарії, правила, норми.

ГГ.3. Предметно-операційна маніпуляція – маніпулювання через операційні схеми діяльності, звички, навички, стереотипії та інші інерційні регулятори діяльності.

ГГ.4. Логіко-операційна маніпуляція – маніпуляція на рівні простих та комплексних форм мислення (понять, суджень, умовиводів, теорій, когнітивних схем) та мисленнєвих операцій (аналізу, синтезу, індуктивно-дедуктивних операцій, абстрагування і т.п.).

ГГ.5. Особистісна маніпуляція (експлуатація особи) – маніпуляція на рівні радикалів психотипу (соціотипу) особи – характеру, темпераменту, особливостей емоційної сфери і т.п.

ГГ.6. Духовна маніпуляція (духовне узалежнення ) - маніпуляція на рівні цінностей, смислів, світогляду та інших складових, що включені до сфери смислоутворення особи або соціальної групи.

Дата добавления: 2017-02-01