Матеріальний побут

Розвивати сухопутні засоби комунікації в долині Нілу, яка що року затоплювалася повеневими водами, було дуже складно. Доводилося задовольнятися тимчасовими дорогами, які пролягали по дамбах і греблях.

Для зміцнення дамб єгиптяни обсаджували їх обабіч кущами й деревами. Дорогами служили також сухі русла рік (ваді), проте користуватися ними було небезпечно, адже під час дощу вони перетворювалися на трясовину. В II тис. до н. е. Фаюмський оазис було сполучено з портовим містом Дельти дорогою, викладеною чорними кам’яними плитами.

Подорожували єгиптяни по-різному, залежно від своїх можливостей. Бідняки покладалися на власні ноги, люди середнього статку їхали верхи на ослі, вельможі користувалися престижним паланкіном — носилками, на яких закріплювався стілець чи крісло. В епоху Нового Царства знать захоплювалася їздою на міцних і елегантних колісницях, запряжених парою коней. Правив колісницею візник чи сам пасажир.

Великий вантаж єгиптяни транспортували на дерев’яних санках, в які впрягалися люди чи бики. Дорогу перед санками поливали, щоб полозки не загорілися від тертя. Колесо єгиптяни знали ще в епоху Середнього Царства, проте колісний транспорт не набув у них поширення, оскільки він руйнував дороги-дамби.

Основним транспортним засобом у Стародавньому Єгипті були річкові судна. В епоху Стародавнього Царства судна для перевезення зерна, худоби, овочів та іншого вантажу існували в усіх великих господарствах.

Уяву про їхню конструкцію можуть дати священні барки фараона Хеопса, одна з яких реставрована, а друга зберігається у своїй кам’яній схованці поблизу царської піраміди. Довжина реставрованої барки становить 43,4 м, ширина — 5,9 м, водотоннажність — близько 40 т. Барка плоскодонна, без кілля, з вузьким днищем. Побудована вона без жодного цвяха, всі деталі скріплені за допомогою шипів і мотузяних стяжок.

В епоху Нового Царства в Єгипті з’явилися невеликі парусні й веслові судна, призначені для плавання по Нілу та каботажного плавання в Червоному й Середземному морях. У носовій чи середній частині такого судна містився вантажний відсік, на кормі стояла каюта. Ці судна використовувалися також як прогулянкові (перевозили прочан в Абідос, Фіви, Мемфіс та інші релігійні центри). Для транспортування великих вантажів використовувались спеціальні баржі, що їх буксирували судна звичайного типу (на баржах перевозили кам’яні обеліски, вага яких іноді сягала 2400 т, і статуї).

Звичайно, не кожен єгиптянин міг дозволити собі плавання на судні. Бідняки переправлялися на протилежний берег Нілу чи каналу вплав, ризикуючи при цьому стати поживою для крокодилів.

Щоб долати нільські пороги, єгиптяни пробили через них та в обхід їх, по узбережжю, волоки, стіни яких укріпили дерев’яними шпалами, а дно зробили трохи похилим, що давало можливість перетягувати вантажі без особливих фізичних зусиль. Завдяки волокам вони могли плавати по Нілу навіть тоді, коли рівень води в річці був низький.

Свої житла єгиптяни будували з цегли-сирцю, виготовленої з нільського мулу, піску та січки. Дах (у давнину, як і нині, єгиптяни спали на ньому, рятуючись від спеки, скорпіонів та отруйного гадюччя) найчастіше робили плоским. Бідняцька сім’я задовольнялася обмазаною мулом й обкладеною циновками очеретяною халупою, в якій вона мешкала разом з домашньою худобою. Дрібні чиновники будували чи купували собі невеликі будиночки, які коштували дуже дешево. Вельможі жили в просторих будинках, в яких існували навіть своєрідні ванни та вбиральні. Така оселя разом із господарськими прибудовами, водоймищем, садком і виноградником, оточена захисною стіною, складала садибу.

Міста в Стародавньому Єгипті були забудовані одно-, дво- чи триповерховими будинками, дуже схожими між собою, причому їхні стіни впритул примикали одна до одної. Міські будинки мали галереї і портали з двома-чотирма колонами та кількома сходинками, а часом і дві тераси — верхню та нижню. До верхньої тераси від покрівлі портика вели невеликі східці. Вікна закривали від сонця та пилюки шторами. Внутрішнє планування будинку було асиметричним.

Убранство жител бідняків обмежувалося циновками, на яких вони сиділи, спали, споживали страву. Заможні ж господарі зі смаком обставляли своє помешкання меблями, прикрашеними інкрустаціями із слонової кістки та позолотою. Хатні меблі складалися з ліжок, ніжки яких мали форму бичачих ніг чи лев’ячих лап, низеньких стільців, крісел, столів, лавок і скрині, в якій зберігався домашній скарб. Замість подушки єгиптяни використовували дерев’яний підголівник. Починаючи з доби Середнього Царства, в ужиток увійшли невеликі складані стільці, що призначалися тільки для чоловіків.

Одягалися єгиптяни якнайпростіше, бо в спеку кутати своє тіло не доводилось. Діти та деякі робітники (пастухи, птахолови, рибалки, човнярі тощо) взагалі ходили голими. Танцівниці та рабині-прислужниці обходилися скромною пов’язкою на стегнах, а коли й носили верхній одяг, то неодмінно напівпрозорий, причому одягали його на голе тіло. Навіть світські дами намагалися побільше оголити своє тіло, передусім торс, руки та ноги, причому носили вбрання, яке щільно облягало тіло, особливо ззаду. Майже ніяких прикрас простий і строгий одяг стародавніх єгиптян не мав і здебільшого був обгорткового типу (розстібного вбрання єгиптяни не знали).

Староєгипетський одяг був переважно з льняної тканини. Тканину із вовни єгиптяни почали використовувати вже в епоху Пізнього Царства, причому виготовляли з неї лише верхнє вбрання. Одягалися вони здебільшого в біле, хоча грубі тканини фарбували й в інші кольори, прикрашаючи стилізованим рослинним орнаментом. Царський костюм, особливо парадний, оздоблювали магічним зображенням кобри, жука-скарабея, коршака тощо, а в період сонцепоклонницької реформи Ехнатона — стилізованими зображеннями сонячних променів.

Єдиним взуттям у єгиптян були прості сандалі без задника, виготовлені з шкіри, очерету, листя папірусу чи пальми. Втім, навіть цю скромну взуванку носили тільки фараон та вельможі, причому й вони мали звичку прогулюватися босоніж (їхні сандалі несли за ними слуги).

Рядові єгиптяни мали на голові коротке чи напівдовге волосся, жерці (а в епоху Нового Царства й чиновники) ходили бритоголовими, хлопчики й дівчатка мали туго закручену коротку косичку. Жіночі зачіски від чоловічих майже не відрізнялися. В епоху Середнього Царства в моду ввійшли перуки, які імітували природну зачіску.

До середини II тис. до н. е. прості єгиптяни головних уборів не носили, а фараон та вельможі покривали голову запнутою особливим способом парадною хусткою-клафтом (її бічні кути звисали поза вухами на плечі). В епоху Нового Царства чоловіки почали носити невеликі повстяні, полотняні чи шкіряні шапочки, які щільно облягали голову. Жіночі головні убори від чоловічих мало чим відрізнялися.

Чоловіки в Стародавньому Єгипті голили своє лице. Лише фараон носив накладну борідку завдовжки до 15 см, яка вважалася атрибутом богів і царів (її підв’язували до підборіддя стрічкою-шнурком).

Стародавні єгиптяни любили прикрашати себе, тим більше, що прикраси мали також магічне призначення. Чоловіки носили коміри-наплічники з бус, браслети (біля зап’ястя та вище ліктя), персні, а жінки — ще й сережки та ножні браслети. Єгиптянки стягували волосся пов’язкою та металевим обручем, прикрашали зачіску квітами лотоса.

Жінки користувалися косметикою, яка в спеку мала також гігієнічне призначення, бони підфарбовували губи і брови, підводили очі зеленуватою або чорною пастою, обводили їх контрастною чорною лінією, яка сходилась біля зовнішнього кута ока і тягнулася до скроні, що надавало оку мигдалевидної форми; очі, щоб надати їм блиску і розширити зіниці, закапували соком бела донни. Світські дами носили на голові конус із насиченого ароматичною олією жиру. Жир танув, стікав по обличчю, захищаючи шкіру від сонячних опіків.

Простий люд харчувався переважно ячмінними та пшеничними коржами, пшеничною кашею, сушеною рибою, овочевими стравами (єгиптяни не споживали тільки бобів, бо вважали їхні плоди нечистими). Пастухам іноді вдавалося поживитися м’ясом, загалом же і їхній харчовий раціон обмежувався хлібом та овочами. Меню заможних єгиптян було значно багатшим. Вони споживали м’ясо, зокрема дичину, хліб і пироги, молоко й сир, овочі й фрукти. М’ясні страви заможних гурманів були різноманітні й навіть вишукані, адже релігійне табу в Єгипті поширювалося лише на свинину та (в окремих номах) рибу. Напоєм бідноти було пиво, верхи вживали також вино, медові напої.

Дата добавления: 2017-02-01