Проблеми монетизації економіки України

Приклад

В Україні обсяг ВВП у 2004 р. становив 344,8 млрд. грн. На початок року в обороті перебувало (за агрегатом М1) 51,5 млрд. грн. і на кінець року – 67,1 млрд. грн., середньорічний обсяг – 59,5 млрд. грн. Середня швидкість обігу гривні (V) за 2004 р. становила 5,8 раза , середня тривалість одного обороту гривні – 62,1 дня .

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обігу (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються. Тому величина V залежить передусім від частоти та обсягів товарних трансакцій кожним суб’єктом грошового обороту. Проте й інші – нетоварні – платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також з тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інституцій, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо суб’єкти грошового обороту затримують гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснюють платежі за своїми зобов’язаннями, то збільшуватиметься тривалість обороту грошей і зменшуватимеся їх швидкість. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Уповільнення обігу грошей спияє формуванню в економічних суб’єктів грошових заощаджень, які є джерелом зростання ресурсної бази банків та інших фінансових посередників. Якщо ж уповільнення швидкості грошей відбувається за рахунок накопичення їх у готівковій формі, то це призведе до відволікання грошей з банківської системи, послаблення її кредитної активності, зростання банківського процента.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонаправленим характером дії. Всі їх можна поділити на дві групи – ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи – розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.

Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий оборот уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивним за надходження і грошовий оборот прискориться. Тому швидкість грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємопов’язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного вироб­ництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії об­міну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Чим глибший по­діл суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник «викидатиме» товарів у сферу обігу, частіше продаватиме і купуватиме їх, зумовлюючи прискорення обігу грошей.

Певний вплив на швидкість грошей справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема авто­матизації безготівкових розрахунків), ринку цінних папе­рів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до по­купця і передання грошей від платника до одержувача.

Зауважимо, що зміна швидкості грошей не є дзеркальним відображенням зміни інтенсив­ності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб'­єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють оборот грошей. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають при­скорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін і уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів «на всякий випадок». Коли знецінен­ня грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний попит, «втеча» від грошей до товарів, що ще більше при­скорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду – прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні на­слідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і тим са­мим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує ре­гулювання грошового обороту; дає узагальнююче відображен­ня зміни інтенсивності економічних процесів. Тому спостереження й аналіз її по­казників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.

Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови ста­лості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обороту грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задоволь­нятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обороту стає додатковим інфляційним фактором.

Уповільнення грошового обороту розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо спові­льнення грошового обороту завжди входять до антиінфляційних програм як їх складова, а економічна ситу­ація, що характеризується уповільненням обороту грошей є найсприятливіша для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей – явище об’єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон’юнктуру ринку. Не випадково представники кількісної теорії грошей тривалий час намагалися абстрагуватися від цього чинника впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж. М. Кейнс довів безпідставність цього припущення і визнав, що швидкість обігу може істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Будучи пов’язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно і істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс узагалі поставив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дієвих інструментів регулювання економіки у фіскально-бюджетну сферу.

М. Фрідман – засновник сучасної монетаристської теорії – слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. Наприклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати його вплив на ринок можна збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорюється – то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.

Проблема монетизації економіки полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов’язань. Із суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту та пропозиції грошей на грошвому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси в обороті. Якою б мврою остання не змінилася (угору чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об’єктивною, тобто не надмірно великою чи малою.

Проте, з практичного погляду, вирішення цієї проблеми є значно складнішим, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину (попит на гроші), на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не за відхиленням фактичного її рівня від нормативного, а за динамікою деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються відносно стабільними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Коли їх тренд виявляє тенденцію до підвищення, то монетизація є надмірною, а якщо тенденцію до зниження, то – недостатньою (рис. 2.2):

Рис. 2.2. Динаміка рівня цін за різних рівнів монетизизації ВВП

Ціновий тренд 1, що позначений горизонтальною лінією, свідчить про нормальну монетизацію економіки, коли попит і пропозиція збалансовані так, що рівноважний рівень цін тривалий час залишається незмінним. Ціновий тренд 2, що позначений висхідною лінією, свідчить про дещо надмірну монетизацію економіки, через що урівноваження попиту і пропозиції на товарних ринках щороку відбувається на більш високому рівні цін. Цей ефект може бути викликаний такими чинниками:

- систематичним скороченням реального обсягу ВВП;

- випереджаючим зростанням пропозиції грошей (порівняно зі зростанням попиту на гроші);

- прискоренням швидкості обігу грошей;

- зростанням частки ВВП, що реалізується на засадах бартеру;

- зменшенням попиту на гроші як капітал у зв’язку з погіршенням умов капіталізації грошей на грошовому ринку.

Ціновий тренд 3, що позначений низхідною лінією, свідчить про недостатність монетизації економіки. За цих умов попит на товарних ринках і середній рівень цін будуть знижуватися.

Зазначені зміни ринкових індикаторів можуть об’єктивно характеризувати стан монетизації валового внутрішнього продукту за умови високого рівня розвитку ринкових відносин, вільного ціноутворення, вільної конкуренції, ефективного механізму банкрутства тощо. Без цих передумов окремі індикатори можуть змінюватися незалежно від рівня монетизації і перестати виражати її стан.

Показник фактичного стану монетизації ВВП звичайно розраховують як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП:

де К_м – рівень монетизації;

М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3;

ВВП – річний номінальний обсяг валового внутрішнього продукту.

Розрахований за станом на 1 січня 2005 р. рівень монетизації ВВП в Україні дорівнював 16,5 % . Узятий сам по собі цей показник не дає відповіді на питання, чи достатній він для монетизації економіки України, оскільки немає і, як зазначалося вище, не може бути нормативного (достатнього) рівня монетизації, з яким його можна було б порівняти. Тому на практиці його порівнюють з таким самим показником у даній країні в попередні роки (місяці) чи в інших країнах (табл. 2.2).

Як видно з навведених даних, рівень монетизації ВВП в Україні протягом 1991 – 1995 рр. систематично знижувався з 80,2 % у 1991 р. до 13,1 % у 1995 р. Це дає підстави стверджувати, що забезпеченість економіки грошовою масою за цей період погіршилася, тобто відбулася демонетизація економіки. Це негативно вплинуло на стан платіжної дисципліни, а отже на розвиток економіки: поглибилася платіжна криза, широкого розмаху набув бартер, помітно знизилася ліквідність економічних суб’єктів та банків, ослабло матеріальне стимулювання тощо.

Таблиця 2.2

Дата добавления: 2017-02-01