Особливості кризових інтервенцій для дітей і підлітків

З дітьми в умовах травматичної кризи

Психологічна робота

Будь-яка криза приховує в собі як приховані можливості, так і небез-

пеку. З одного боку, криза може стимулювати оволодіння новими страте-

гіями вирішення конфліктів, розвивати впевненість завдяки новим уста-

новкам, новим способам поведінки і стратегіям рішення, забезпечувати

особистісне зростання і розвиток самості, посилення ідентичності. З ін-

шого боку, реальними небезпеками кризи стають: агресивні, непродумані

дії, психічні захворювання, соматизація, хроніфікація через заперечення,

відчай і замкнутість.

Завдання психолога – дати можливість дитині знизити навантаження

деструктивного_впливу.

До завдань практичного психолога входить психологічний супровід і

підтримка розвитку особистісних ресурсів дитини, психологічне консуль-

тування з подолання наслідків травмуючих ситуацій, розширення спосо-

бів поведінки. Ці завдання практичний психолог вирішує в консультуванні,

профілактичних бесідах, психокорекційній роботі.

Особливим методом психологічної допомоги при кризі є кризова ін-

тервенція. Кризова інтервенція – це робота, спрямована на вираження

сильних емоцій і інтенсивних почуттів, актуалізованих конкретною про-

блемою (ситуацією). Допомога при кризі сконцентрована на проблемі, а

не на людині. Цим кризова інтервенція відрізняється від консультування

або тривалої психотерапії. Кризові інтервенції вимагають швидкого здій-

снення терапевтичних цілей щодо негайної реорганізації всіх функцій і

контактів у зв’язку з їх втратою.

Процедура кризової інтервенції включає в себе:

• негайне втручання з метою вивільнення сильних почуттів страху,

збентеження і безнадії;

• перехід високої активность терапевта до психолога: важливо пере-

йняти ведення і відповідальність;

• зосередження заходів лікування на первинному і вторинному кон-

флікті, при цьому важливе розуміння і розкриття взаємозв’язків між

даною кризою і життєвою історією;

• залучення ресурсів оточення (насамперед сім’ї) та інших джерел

допомоги;

• консультацію лікаря і застосування психофармакології;

• залучення інших фахівців, помічників і соціальних інститутів;

• організація конкретної допомоги (фінансової, соціальної, педагогіч-

ної тощо).

Розвиток нових настанов, способів поведінки, механізмів оволодіння

собою, які знадобляться і в наступних кризах.

1. З дітьми також важливо вийти на рівень переживань і вияву по-

чуттів. Полегшення настає через контакт, через наявність візаві. Тому ко-

рисним є будь-який засіб, який допомагає вступити в контакт і підтримати

його. Відповідний контакт виводить дитину з її самотності. Діти та підлітки

спочатку не в змозі говорити про кризу. Тільки коли завдяки діям психо-

лога виникне контакт з дитиною і в неї зникає відчуття самотності, вона

почне говорити.

2. У дитячий кризі психолог виконує функцію захисту та підтримки.

Ми повинні зібрати від оточення і від дитини стільки інформації, скільки

можливо отримати, щоб відчути, що криза означає для життя дитини, і

забезпечити необхідний рівень підтримки.

3. Діти реагують на кризу формуванням симптому, що є особливим

засобом дитини повідомити про страждання. Це може бути енурез, фобія,

алергічна реакція і т.п. Як правило, симптом є захистом від загрозливого

досвіду, тому ми не чіпаємо симптом на першій стадії кризової інтервенції.

Ставимося до симптому як до необхідного захисту. Як тільки дитина буде

відчувати захищеність і зможе говорити про кризу (травму), симптом буде

не потрібний і відступить.

4. У роботі з сім’єю та оточенням ми досліджуємо питання: яка при-

чина, через яку дитині необхідний захист, може стати менш загрозливою Дитині ми допомагаємо у вираженні того, що є, її почуття і потреби (у грі,

за допомогою творчих матеріалів, лотка з піском тощо).

5. Ми підтримуємо зв’язок між невербальним рівнем переживання і

його виявом у мові.

У своїх кабінетах фахівці стикаються з напругою між професійною і грома-

дянською позицією, з напруженням мовчазного аналітичного вислуховування

і стрімкістю кризової інтервенції у разі гострої травматичної реакції, що відбу-

вається. Як зазначив К.Г. Юнг, «...Гуркіт грому соціальних потрясінь чути не

тільки на вулицях і площах, але і в тиші консультаційного кабінету. І якщо психо-

терапевт відповідальний перед своїми клієнтами, то він не сміє відводити їх на

рятівний острів тихої природи теорій, але особисто сам повинен брати участь

у битві конфліктуючих пристрастей і думок. Інакше він не зможе правильно

зрозуміти і оцінити сутність проблеми пацієнта або допомогти йому вийти з не-

дуги, не виходячи зі свого сховища. З цієї причини психолог не може уникнути

сутички з сучасною історією, навіть якщо його власна душа боїться політично-

го хвилювання, брехливої пропаганди, деренчливих промов демагогів. Немає

потреби згадувати про його обов’язок, як громадянина, який вимагає того ж

самого» [18].

Досвід роботи в умовах кризи – це досвід, який вимагає відкритості.

Новий досвід у таких умовах сповнений знахідок, сумнівів і помилок. Ми

не можемо навчитися працювати в кризі по книжках або посібниках, але

ми можемо співвідносити своє переживання досвіду з тим, як це було в

інших, знаходячи, можливо, додаткову точку опори в осмисленні того, що

відбувається, в обміні досвідом з колегами. Текст стає місцем додаткового

контейнера для тривоги і допомагає нам потроху рухатися далі.

Дата добавления: 2017-02-01