Що є характерною ознакою кулачкового механізму?

Приклад

Припустимо, що сьогодні в країні грошова база становить 80,0 млрд. грн., норма обов'язкових резервів – 10 %, тобто Р₀/Д = 0,10, а Г₀/Д – 0,40, Р_в/Д – 0,05. На підставі наведеної формули розрахуємо обсяг пропозиції грошей, який реально діє в економіці країни на цей час:

Пр

Якби пропозиція грошей розраховувалася за формулою простого мультиплікатора депозитів 1/ п, за якого т = 10, то обсяг її і становив би 800,0 млрд. грн. (80,0 · 10), тобто майже в чотири рази більше. Така похибка робить розрахунок пропозиції грошей на підставі т = 1/ п безглуздим. Настільки істотна відмінність між ідеальним обсягом пропозиції (800,0 млрд. грн.) і реальним (204,0 млрд. грн.) спричинена зниженням грошового мультиплікатора внаслідок відпливу готівки з депозитів у позабанківський обіг та утримання банками частини своїх резервів як вільних.

Пропозиція грошей та грошово-кредитна політика

Пропозиція грошей є ключовим об'єктом грошово-кредитної політики центрального банку, а її формування визначається цілями та завданнями останньої. За допомогою системи механізмів та інструментів грошово-кредитної політики центральний банк регулює пропозицію грошей (її обсяги, темпи уростання) відповідно до вказаних цілей і завдань. Без такого регулювання формування пропозиції грошей під впливом об'єктивних чинників відбувалося б стихійно, вступаючи в гострі суперечності з іншими актуальними завданнями суспільного розвитку.

Наприклад, якби НБУ не мав завдання підтримувати валютний курс гривні на певному рівні, який визначається Основними засадами грошово-кредитної політики, то він не втручався б у кон'юнктуру валютного ринку. Це призвело б до того, що курс гривні часто й у великих обсягах змінювався б, ставлячи у скрутне становище суб'єктів зовнішньоекономічних відносин. І навпаки, якби, проводячи політику стабільного курсу, НБУ не мав завдання утримувати в певних в певних межах масу грошей в обороті, то неминуче змушений був би викуповувати весь надлишок інвалюти на ринку, ризикуючи переповненням обороту грошовою масою та інфляцією, чи продавати на ринку свої валютні резерви наражаючись на ризик втрати цих резервів та зниження ліквідності економіки.

Розглянемо такий умовний приклад впливу грошово-кредитної політики на формування пропозиції грошей на графічній моделі (рис. 7.3).

Припустимо, що в Основних засадах грошово-кредитної політики передбачено утримувати валютний курс у межах біля 5,0 грн./дол. США, якому відповідає рівновага валютних попиту (крива пропозиції (крива Пр) у точці А, адекватній грошовій базі в 100,0 млрд. грн. Виконати це завдання монетарної політики зростання грошової бази можна лише за умови, що попит і пропозиція на валютному ринку зростуть однаково і їх криві змістяться відповідно в позиції По₁ та Пр₁, а рівновага встановиться в А₂, якій відповідає той самий валютний курс – 5,0 грн./дол. США. Проте так добре узгоджена стихійна зміна попиту і пропозиції ринку малоймовірна. НБУ теж не може вплинути на них немонетарними методами, оскільки чинники їх зміни формуються за межами його компетенції. Тому залишається лише монетарний метод впливу, тобто через зміну грошової бази.

Рис. 7.3. Зв'язок між валютним курсом та грошовою базою за політики курсової стабільності

Припустимо, що пропозиція на валютному ринку збільшилася і її крива Пр (рис. 7.3) змістилася вправо в позицію Пр₁, а попит залишився незмінним. Точка рівноваги зміститься в позицію А₁, а валютний курс знизиться до 4,0 грн./дол., що суперечить вимогам монетарної політики. Тому НБУ повинен вийти на ринок і довести сукупний попит на валюту до рівня, за якого крива По зміститься в позиціюПо₁, а рівновага встановиться в точці А₂, завдяки чому повернеться до попереднього рівня – 5,0 грн./дол. Але одночасно зросте і грошова база: зі 100,0 млрд. грн. до 120,0 млрд. грн., тобто відповідно зростанню рівня валютного курсу (за умови, що весь приріст попиту на валюту забезпечив центральний банк через валютну інтервенцію).

Якщо ж Основні засади грошово-кредитної політики передбачили зростання грошової бази в менших обсягах чи взагалі не передбачили, то НБУ змушений буде проводити стерилізаційні заходи для зменшення грошової бази до запланованого рівня. У світовій практиці у таких випадках збільшують обсяги продажу ОВДП на вторинних ринках. Проте стан цього ринку в Україні тривалий час не давав можливості ефективно використовувати цей захід стерилізації і НБУ змушений був у подібних ситуаціях вдаватися до скорочення рефінансування банків, що теж зменшує грошову базу до запланованого рівня, проте негативно впливає на розвиток банків.

Не менш виразно проявляється визначальна роль грошово-кредитної політики у формуванні грошової бази через механізм відкритого ринку, особливо за умов дефіциту державного бюджету. Як зазначалось вище, якщо НБУ купує на ринку урядові цінні папери; то для цього він використовує емісійні ресурси і на суму таких купівель зростає грошова база, а отже, і пропозиція грошей. Якщо таке зростання грошової бази обмежене завданнями політики, то НБУ змушений буде зупинити таку купівлю, як тільки ці завдання будуть виконані. В уряду залишиться одна можливість монетизувати решту дефіциту – активізувати продаж своїх зобов'язань небанківським інституціям та банкам. Але йцей шлях має свої обмеження, які криються у тій самій грошово-кредитній політиці.

Попит небанківських інституцій та банків на державні цінні папери теж не безмежний, хоч він прямо нічим не обмежений. Але в мру нарощування бюджетного дефіциту протягом тривалого часу запаси державних зобов'язань у портфелях активів цих інституцій досягають такого рівня, що вони починають відмовлятися від подальшої їх купівлі за попереднього рівня доходу. Щоб стимулювати цей попит, уряд змушений буде підвищувати рівень процентної ставки за своїми зобов'язаннями. Якщо таке підвищення набуває тривалої і значної тенденції, це може вступати в протиріччя з завданнями грошово-кредитної політики, у якій процентна займає одне з провідних місць. Якщо в грошово-кредитній політиці передбачені стабілізація чи зниження облікової ставки та ринкової процентної ставки, то НБУ не може залишатися байдужим до зростання процентної ставки на ринку державних цінних паперів, оскільки це може загальмувати досягнення монетарних цілей Але у нього немає прямого впливу на поведінку уряду щодо підвищення процентних ставок за своїми зобов'язаннями і він змушений буде збільшити власний попит на ці папери до рівням якого процентна ставка повернеться до попереднього рівня, розплатиться за це збільшенням грошової бази.

Проілюструємо ці положення на графічній моделі ринку державних цінних паперів (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Зв'язок між процентом на відкритому ринку та грошовою базою за політики процентної стабільності

Припустимо, в Основних засадах грошово-кредитної політики на поточний рік передбачено стабілізувати процентну ставку на рівні 10%, якій адекватна рівновага попиту і пропозиції на ринку державних цінних паперів у точці А. Цій точці відповідає грошова база на суму 100,0 млрд. грн., що була в наявності на початок року.

Щоб монетизувати запланований у бюджеті дефіцит, уряд збільшує пропозицію своїх зобов'язань і крива пропозиції зміщується вправо в позицію Пр₁ за незмінного попиту. Рівновага зміщується в точку А₁, якій відповідає процентна ставка 12 %, тобто на зросла на 20 %. Це означає, що на зростання процентної ставки домогосподарства та фірми відреагували зростанням попиту на ОВДП (зміщення його по кривій По від А до А₁), який зрівноважився з новою пропозицією Пр₁, на вищому рівні процента. Такі зміщення попиту і пропозиції відбулися за рахунок внутрішніх ресурсів ринку і не зачіпали грошової бази – вона все ще залишається на рівні 100,0 млрд. грн.

Зростання процентної ставки суперечить стабілізаційній процентній політиці НБУ, що спонукає його до збільшення попиту на державні зобов'язання, щоб змістити загальний попит у положення По₁ а рівновагу – в точку А₂, завдяки чому процентна ставка встановиться на попередньому рівні – 10 %. Оскільки такі купівлі здійснюються НБУ за рахунок емісійних ресурсів, це призведе до зростання грошової бази до 120,0 млрд. грн.

Подібний спосіб узгодження монетизації бюджетного дефіциту з завданнями грошово-кредитної політики буде успішним лише за умови, що в останній теж передбачено збільшення грошової бази до рівня не менше 120,0 млрд. грн.

У противному разі НБУ потрібно буде проводити додаткові заходи щодо зменшення грошової бази до запланованого рівня. Це може бути зниження рефінансування комерційних банків чи збільшення інтервенцій НБУ на валютному ринку, що може дестабілізувати весь механізм пропозиції грошей.

Щоб уникнути подібних суперечностей між бюджетним дефіцитом і завданнями монетарної політики, необхідно забезпечувати реальне узгодження бюджетної і монетарної політики ще на стадії їх формування: розроблення та затвердження Основних засад грошово-кредитної політики та Державного бюджету України на відповідний рік. У світовій практиці таке узгодження базується на так званому правилі урядового бюджетного обмеження, зміст якого виражається рівнянням:

(Дефіцит державного бюджету(–)) = (Зміна портфеля ОВДП небанківських інституцій (+,–)) + (Зміна портфеля ОВДП комерційних банків (+,–)) + (Зміна портфеля ОВДП НБУ = зміна грошової бази (+)).

Це рівняння виражає зв'язок між державними доходами та витратами, обсягом бюджетного дефіциту, обсягами купівель ОВДП небанківськими інституціями та банками, зміною грошової баз. З нього можна зробити такі висновки:

· дефіцит бюджету може не спричиняти зростання грошової бази, якщо потрібну для його монетизації суму коштів буде одержано від продажу ОВДП небанківським інституціям та комерційним банкам. Тоді НБУ не доведеться купувати їх у свій портфель;

· зростання грошової бази може бути меншим від обсягу бюджетного дефіциту на суму зростання портфелів ОВДП у банків та небанківських інституцій. Тому дуже важливо максимально розмістити випуски ОВДП у портфелях цих «гравців», щоб зменшити тиск бюджетного дефіциту на пропозицію грошей;

· зміна грошової бази може бути більшою від обсягу бюджетного дефіциту, якщо банки та небанківські інституції відмовляться від купівлі нових випусків ОВДП і почнуть продавати зі своїх портфелів запаси ОВДП попередніх випусків. У такому разі НБУ змушений буде монетизувати за рахунок емісії не тільки весь дефіцит поточного року, а й зниження портфелів ОВДП інших їх покупців на відкритому ринку, що й спричинить зростання грошової бази за межі дефіциту поточного року.

Ці висновки свідчать про те, що зростання грошової бази хоч і є одним із трьох джерел монетизації бюджетного дефіциту, роль його в цьому процесі не звичайна, а балансуюча. Тому якщо при плануванні чи виконанні бюджетних завдань, у тому числі дефіциту, у змінах портфелів ОВДП банків і небанківських інституцій будуть допущені прорахунки чи порушення, це призведе до понадпланової зміни грошової бази, а отже, до послаблення урегульованості пропозиції грошей. Щоб цього не сталось і не було порушено шкоди стабільності грошей, процес узгодження фіскальної політики з грошово-кредитною повинен відбуватися не від бюджетного дефіциту до грошової бази, а навпаки. Запланований і затверджений керівними органами НБУ приріст грошової бази, має бути орієнтиром, тобто об'єктивною межею для планування бюджетного дефіциту. В іншому випадку регулятором грошової бази виявиться Міністерство фінансів чи Державне казначейство, а не центральний банк.

Інші чинники, що впливають на формування пропозиції грошей, теж мають чітко узгоджуватися з завданнями грошово-кредитної політики. Це стосується і політики облікової ставки, і політики рефінансування і обов'язкового резервування депозитів та ін. Без належного їх узгодження знизиться урегульованість процесу формування пропозиції грошей, що може завдати шкоди збалансованості грошового ринку, стабільності грошей і негативно вплинути на економічний розвиток та соціальний стан суспільства.

ВИСНОВКИ

1. Модель формування пропозиції грошей у найбільш загальному вигляді може бути виражена рівнянням Пр = Б_г · т, де Пр – обсяг пропозиції грошей, Б_г – обсяг грошової бази, т – рівень грошового мультиплікатора, що фактично склався. Відповідно до цієї моделі процес формування пропозиції грошей можна умовно розділити на два етапи: формування грошової бази, яке складається з готівки в обігу та банківських резервів, та формування грошового мультиплікатора.

2. Визначальну роль у формуванні Пр відіграє Б_г, оскільки цей елемент пропозиції грошей є найбільш регульованим: на нього переважно впливає лише один суб'єкт – центральний банк, чинники впливу визначаються і контролюються державою. Грошовий мультиплікатор виражає величину, на яку змінюється пропозиція грошей у відповідь на зміну грошової бази. Чинники впливу на грошовий мультиплікатор перебувають поза прямим контролем і впливом держави.

3. Формування пропозиції грошей різниться за грошовими агрегатами (М0, М1, М2, М3). Відмінність зводиться до різного рівня мультиплікації: по агрегату М0 мультиплікація взагалі не відбувається, тому пропозиція готівки Дорівнює готівковому елементу грошової бази (Г_о); по агрегатах М1,.М2, М3 мультиплікація депозитів діє, але вона має різний рівень залежно від тривалості депозитів: по пропозиції М1 він найнижчий, по пропозиції М3 – найвищий. У цьому підручнику аналізувався процес формування пропозиції грошей за агрегатом М1.

4. Учасниками процесу формування пропозиції грошей є центральний банк, комерційні банки та небанківські інституції (вкладники і позичальники). Центральний банк переважно впливає на формування грошової бази і частково мультиплікатора депозитів; комерційні банки переважно впливають на формування мультиплікатора депозитів і частково – грошової бази; небанківські інституції впливають на мультиплікатор депозитів.

5. На грошову базу впливають усі грошові операції, які відображаються на балансі центрального банку: зміни статей актив впливають прямо пропорційно, а зміни статей пасиву, які не входять у грошову базу, – обернено пропорційно. Але можливості центрального банку впливати на зміну статей свого балансу далеко не однакові: найвищі вони за статтею «Цінні папери уряду» дещо нижчі за статтями, що формують золотовалютні резерви, та за статтею «Кредити банкам». За рештою статей вони зовсім обмежені. Тому регуляторами грошової бази у світовій практиці, як правило, є центральні банки (в Україні це НБУ), а основними інструментами такого регулювання є переважно операції з урядовими цінними паперами на вторинному ринку, і меншою мірою – операції з рефінансування банків та операції на валютних ринках (валютні інтервенції). В Україні через нерозвинутість вторинного ринку цінних паперів та високий приплив у країну іноземної валюти НБУ використовує ті самі інструменти, але в іншій послідовності: переважають інтервенційні операції на валютному ринку і зовсім обмежено використовуються операції з державними цінними паперами та з рефінансування банків.

6. На грошову базу може впливати дефіцит державного бюджету, якщо для його фінансування (монетизації) залучаються емісійні ресурси центрального банку. Уникнути такого залучення можна за умови, що дефіцит бюджету монетизується за допомогою тимчасового збільшення податкових надходжень або ж розміщення державних цінних паперів серед комерційних банків та небанківських інституцій. Долучитися до монетизації бюджетного дефіциту центральний банк може кількома способами, але найдоцільнішим із них, з позицій регулювання грошової бази, є купівля державних цінних паперів на вторинному ринку. За такого способу центральний банк може контролювати обсяг купівлі ДЦП виходячи з завдань монетарної політики. Проте це ще не гарантує від надмірного зростання грошової бази по каналах бюджетного дефіциту. Для виключення такої можливості потрібно чітко дотримуватися завдань та цілей монетарної політики.

7. Грошова мультиплікація є досить складним процесом, у якому беруть участь усі суб'єкти формування пропозиції грошей: центральний банк – через обов'язкове резервування депозитів (вплив на відношення Р_о/Д); комерційні банки – через вплив на обсяги вільних резервів (відношення Р_в/Д) і небанківські інституції – через вплив на відношення готівки в обігу до депозитів (Г_о/Д). Зміна відношення Ро/Д, Р_в/Д та Г_о/Д впливає на мультиплікатор і пропозицію грошей обернено пропорційно: у міру їх зниження мультиплікатор і пропозиція грошей будуть збільшуватись, а в міру зростання – зменшуватись.

8. У процесі грошової мультиплікації розрізняють два етапи: простий мультиплікатор депозитів, рівень якого залежить від норми обов'язкового резервування і визначається за формулою т = 1/ n × 100 %; реальний грошовий мультиплікатор, рівень якого залежить від рівня простого мультиплікатора депозитів та зміни коефіцієнтів Г_о/Д і Р_в/Д і визначається за формулою m_n .

Рівень реального грошового мультиплікатора менший від рівня простого мультиплікатора депозитів, оскільки відплив депозитів у готівку, що виражається відношенням Г_о/Д, і утримання банківських резервів у вільних резервах, що виражається відношенням Р_в/Д, гальмують процес мультиплікації порівняно з рівнем, заданим нормою обов'язкового резервування.

9. Незважаючи на об'єктивний характер формування пропозиції грошей, цей процес повинен регулюватися державою.

Світова практика виробила дієвий механізм такого регулювання у формі грошово-кредитної політики центрального банку. Завдання та цілі цієї політики, що визначаються на кожний рік, є орієнтирами та кількісними обмежувачами при формуванні пропозиції грошей, насамперед обсягу грошової бази.

Запитання для самоконтролю

1. Запишіть формулу загальної моделі процесу формування пропозиції грошей.

2. З яких двох етапів складається процес формування пропозиції грошей? Яке місце в загальному процесі займає кожний з цих етапів?

3. Назвіть трьох «гравців» процесу формування пропозиції грошей. На які етапи цього процесу переважно впливає кожний із них?

4. Назвіть і коротко охарактеризуйте укрупнені статті активів НБУ. Як пов'язана з грошовою базою кожна з них?

5. Назвіть і коротко охарактеризуйте укрупнені статті пасивів НБУ. Як пов'язана з грошовою базою кожна з них?

6. Назвіть складові грошової бази. Яку роль вона відіграє у формуванні пропозиції грошей? Які складові грошової бази піддаються грошовій мультиплікації, а які ні?

7. Яку роль відіграють банківські резерви у формуванні позиції грошей? Що таке обов'язкові резерви і як вони визначаються? Що таке вільні резерви і як вони визначаються?

8. Які інструменти використовує НБУ для зміни грошової бази? Чому і які з них він застосовує широко, а які обмежено?

9. Що повинен зробити НБУ на валютному ринку, щоб збі льшити грошову базу; те ж саме на вторинному ринку ці них паперів, щоб зменшити грошову базу?

10. Поясніть, як відбувається процес простої мультиплікації депозитів? Які чинники впливають на рівень просто мультиплікатора депозитів? За якою формулою визначається рівень простого мультиплікатора? і

11. Які чинники впливають на процес реального грошового мультиплікатора і в який бік вони відхиляють його від рів простого мультиплікатора депозитів?

12. Що виражає і як впливає на грошовий мультиплікатор коефіцієнт Г_о/Д? Які економічні суб'єкти впливають зміну цього коефіцієнта і під впливом яких чинників?

13. Що виражає і як впливає на грошовий мультиплікатор коефіцієнт Р_в/Д? Які економічні суб'єкти впливають зміну цього коефіцієнта і під впливом яких чинників?

14. Запишіть формулу повної моделі формування пропозиції грошей. Чим вона відрізняється від формули загальної моделі?

15. Чи враховуються в грошовій базі кошти, що зберігаються в НБУ на коррахунку Державного казначейства? Поясніть відповідь.

16. Як впливає грошово-кредитна політика НБУ на формування грошової бази? Поясніть свою відповідь.

17. За яких умов бюджетний дефіцит впливає на грошову базу і пропозицію грошей? Хто і як може регулювати цей вплив?

18. Що таке урядове бюджетне обмеження і як воно впливає на формування пропозиції грошей?

д) відповіді в і г разом.

Дата добавления: 2017-02-01