Державні видатки, їх економічне та соціальне значення

Державний бюджет

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд із фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини складаються між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населенням — з другого боку, з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

1) великі розміри;

2) має силу закону;

3) в складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його стійкості.

На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні чинники:

Ø рівень розвитку економіки, розміри виробленого валового національного продукту;

Ø методи господарювання (ринкові, командно-адміністративні);

Ø склад системи оподаткування;

Ø масштаби зрушень в народному господарстві, соціальних і економічних завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів бюджету.

Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет завжди використовується державою і був:

v фінансовою базою для виконання покладених на неї функцій по впливу на економіку, по управлінню і обороні країни;

v найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери;

v інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело виплат по соціальному забезпеченню населення;

v інструментом міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів;

v з допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес;

v з бюджету у значній мірі фінансуються затрати по охороні навколишнього середовища, по зовнішньоекономічній діяльності.

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, - залежно від адміністративного поділу).

Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети.

В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Важливе значення в системі бюджетних відносин приділяється місцевим бюджетам. Останнім часом вони розвиваються швидкими темпами у зв'язку з підвищенням ролі і впливу місцевих органів влади: ростуть масштаби місцевого господарства, розширюються й ускладнюються функції місцевих органів влади. Місцеві бюджети все більше використовуються для регулювання економічних процесів, впливають на розміщення продуктивних сил, сприяють підвищенню конкурентоспроможності продукції, що випускається місцевими підприємствами, створенню територіальної інфраструктури, фінансуванню витрат щодо відтворення трудових ресурсів.

Важливу роль відіграють місцеві бюджети в реалізації соціальних програм, фінансуванні зростаючого обсягу соціальних витрат, обумовлених підвищенням вимог до зростання якості життя.

Окрему ланку в складі державних фінансів створюють позабюджетні фонди. Вони хоча і керуються центральною та місцевою владами, проте організаційно відділені від бюджетів і мають певну самостійність, До позабюджетних фондів відносяться: Фонд соціального страхування, Пенсійний фонд, інші цільові фонди державного та регіонального значення (природоохоронний, охорони праці тощо).

Головне призначення позабюджетних фондів будь-якого рівня –фінансування окремих цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань і інших джерел.

Специфічною частиною державних фінансів виступають грошові відносини, що складають зміст державного кредиту. Відносини з державного кредиту виникають у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів підприємств, організацій і населення та передачею їх у тимчасове користування органам державної влади для забезпечення фінансування державних витрат. Залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом продажу на фінансовому ринку облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Основними формами державного кредиту є позики та казначейські позички. Державний кредит відіграє важливу роль у зміцненні економіки та її фінансовому оздоровленні. З його допомогою ресурси, що акумулюються на фінансовому ринку, направляються на фінансування потреб економічного й соціального розвитку (через фінансування спеціальних довгострокових програм). Державні кредитні ресурси дозволяють цивілізованим способом покривати бюджетний дефіцит. Сприяючи відтокові грошей з обертання, державний кредит пом'якшує гостроту проблем у сфері грошового обігу.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.

Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання.

Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту).

Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

· зниженням рівня суспільного виробництва;

· глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

· послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

· нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

· великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;

· великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

3. Державні доходи та методи їхньої мобілізації

При функціонуванні державних фінансів виникають два тісно взаємозалежних процеси: мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження державних структур і використання засобів на різні державні потреби. Перший із цих процесів знаходить своє вираження в понятті державних доходів, другий - державних витрат.

Державні доходи представлені тією частиною фінансових відносин, що пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави (в особі різних його структур) і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси відносяться до розряду централізованих, що залишилися в розпорядженні державних підприємств – децентралізованих.

Централізовані державні доходи формуються в основному за рахунок податкових надходжень, доходів від зовнішньоекономічної діяльності і платежів населення.

Децентралізовані утворюються з грошових доходів і нагромаджень самих підприємств.

Розподіл державних доходів на централізовані й децентралізовані покликаний показати співвідношення джерел задоволення загальнодержавних і колективних інтересів. Насущне завдання сьогоднішнього дня полягає в тому, щоб домогтися оптимальних пропорцій у розподілі державних доходів з метою забезпечення найбільш повної реалізації різних видів інтересів і активізації впливу державних доходів на ефективність господарювання.

У складі централізованих державних доходів основне місце займають доходи бюджету, за рахунок яких забезпечується вирішення економічних і соціальних завдань суспільства. Централізація значної частини державних доходів у бюджетах різного рівня дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл засобів на користь прогресивних галузей народного господарства, задовольняти в приблизно однакових межах потреби невиробничої сфери, на якій би території не функціонували її установи. До централізованих державних доходів, крім бюджетних, відносяться ресурси державних позабюджетних фондів - соціального страхування, пенсійного, фонду зайнятості населення й ін.

Об'єктом грошових відносин, що складають зміст поняття державних доходів, виступає вартість суспільного продукту (частково – національного багатства), яка на різних етапах і стадіях розподілу з'являється і; різних фінансових формах. Так, об'єктом розподілу на державних підприємствах виступає виторг від реалізації продукції і такі її складені елементи, як прибуток, відрахування на соціальне страхування, амортизаційні відрахування тощо. Як об'єкт бюджетних відносин можуть розглядатися гакі форми, як прибуток і заробітна плата, податкові платежі з яких є джерелом формування бюджетних доходів. У свою чергу, об'єктом державних кредитних відносин є тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств (організацій, установ) та заощадження населення.

Головним джерелом формування державних доходів є національний доход. Але іноді, особливо в періоди настання надзвичайних обставин (війна, велике стихійне лихо тощо), як джерело державних доходів може; виступати раніше накопичене національне багатство; акумуляція державних доходів у цьому випадку здійснюється через використання перехідних залишків бюджетних засобів, що направляються на покриття витрат, продаж золотого запасу, платну приватизацію державного майна та ін.

Усі джерела державних доходів можна розділити на дві групи

· внутрішні

· зовнішні.

До внутрішнього відносяться національний доход і національне багатство, створювані всередині країни та використовувані державою для виконання властивих їй функцій.

До зовнішнього — національний доход, а у виняткових випадках - і національне багатство іншої країни, якщо вони запозичаються у формі державних позик або надходять у вигляді репараційних платежів.

Склад державних доходів значною мірою обумовлений методами, за допомогою яких держава акумулює необхідні йому грошові кошти.

В умовах ринкової економіки основними методами мобілізації державних доходів є податки (в різних їхніх формах), позики й емісії. Співвідношення між цими методами в різні історичні періоди неоднакове і визначається безліччю факторів: змістом фінансової політики, господарською кон'юнктурою, конкретною економічною і соціальною ситуацією, ступенем гостроти виникаючих соціальних протиріч.

Сукупність усіх видів державних доходів, сформованих різними методами, їхнє взаємопов'язане застосування складають систему державних доходів. Система державних доходів покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й економічні завдання – стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, впливати на розміщення продуктивних сил по території країни, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу. Виконуючи фіскальну функцію, система державних доходів не повинна підривати фінансову стійкість основної ланки господарювання підприємств (об'єднань, організацій).

Центральне місце в системі державних доходів займають податки. Вони є універсальною і разом з тим вихідною категорією, що виражає основні властивості фінансів, які функціонують у розвинутій економічній системі ринкового типу. Саме в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма стає переважною в загальній системі фінансових взаємозв'язків.

Податки є головним інструментом перерозподілу національного доходу та забезпечують мобілізацію переважної частини фінансових ресурсів при формуванні як бюджетних, так і позабюджетних фондів. Види податкових надходжень, механізм стягування кожного з них визначаються в законодавчому порядку і закріплюються за відповідними органами державного керування.

Податки мають фіскальне, економічне й соціальне значення. Забезпечуючи органи державної влади необхідними джерелами коштів, податки виконують свою фіскальну роль. Разом з тим механізм вирахування податків, застосовувані податкові пільги можуть позитивно впливати на розвиток суспільного виробництва, удосконалювання його галузевої й територіальної структури, створення потрібних інфраструктурних об'єктів і т. ін. І, нарешті, за допомогою податків вирішуються важливі соціальні завдання: регулюються доходи різних соціальних груп населення, звіль­няються від оподаткування особи, які знаходяться за межею бідності, виходячи з вимог демографічної політики, установлюються податкові пільги і т. ін.

Другим за фіскальним значенням доходом є державні позики. Вони використовуються не тільки для покриття бюджетного дефіциту, але й для забезпечення різних капітальних витрат, особливо в частині інвестування засобів у державний сектор економіки. Істотно зростає значення позик у періоди кризового стану економіки, коли підсилюється фінансова напруженість різних ланок фінансової системи. Як правило, зростання фінансової напруженості пов'язане з високим рівнем військових витрат, великими платежами за раніше взятими державними позиками, збільшенням державних витрат, обумовлених зростаючими соціальними програмами і необхідністю державного втручання в економіку. Зростання позик у період економічної кризи може навіть випереджати збільшення податків, оскільки останні з огляду на недостатню еластичність не здатні швидко мобілізувати великі фінансові ресурси.

Позики знаходять застосування в різних ланках державних фінансів: у центральному й місцевому бюджетах; при формуванні позабюджетних фондів; у складі притягнутих засобів державних підприємств. В останні роки особливо зросла частка позик у джерелах бюджетних надходжень.

Вони широко застосовуються для покриття бюджетного дефіциту, причому не тільки на центральному, а й на місцевому рівні. Разом з тим функціонування фінансового ринку дозволяє використовувати позики і для покриття витрат державних підприємств. Фінансування капітальних вкладень, що направляються на модернізацію підприємств, відновлення й розширення їхньої матеріально-технічної бази, може здійснюватися тепер за рахунок залучення додаткових фінансових ресурсів шляхом реалізації облігацій позик.

Між податками і державними позиками існує тісний зв'язок, обумовлений тим, що фінансовою базою погашення позик виступають податки. Зростаючі витрати держави, пов'язані з погашенням позик і виплатою відсотків за ними, обумовлюють необхідність підвищення податків. Останнє може бути забезпечене як за рахунок підвищення ставок діючих податків, так і шляхом уведення нових видів податкових платежів. Існує і зворотний вплив податків на позики. Наприклад, зростання податків неминуче наштовхується на опір платників податків, і уряд, не бажаючи допустити загострення соціальної напруженості, йде шляхом випуску все нових і нових позик. Єдиним бар'єром на цьому шляху є платоспроможний попит населення і підприємств на державні цінні папери, що, звичайно, має певну межу.

Третім методом мобілізації державних доходів є емісія, причому не тільки паперово-грошова, а й кредитна. До емісії держава вдається лише в тому випадку, якщо податкові і позикові надходження не забезпечують покриття зростаючих державних витрат, а на фінансовому ринку складається ситуація, несприятлива для випуску нових позик. І паперово-грошова, і кредитна емісії, якщо вони не пов'язані з потребами господарського обороту, а обумовлені необхідністю покриття бюджетного дефіциту, ведуть до посилення інфляційних процесів в економіці. Тому країни з розвинутим ринковим господарством звичайно прагнуть не вдаватися до кредитної емісії, замінюючи її випуском позик. Однак і позики можуть прискорювати перебіг інфляційних процесів, адже власники облігацій через реалізацію їх на фінансовому ринку можуть провокувати інфляційний процес, хоча останній протікає не в таких масштабах і не такими темпами, як це відбувається при емісії.

Охарактеризовані вище методи мобілізації державних доходів дозволяють формувати бюджетні фонди на різних рівнях державного керування. Позабюджетні фонди створюються за допомогою податків і неподаткових платежів; емісія тут не застосовується. У ході утворення децентралізованих грошових фондів широко використовуються інші методи відрахування, різного виду внески, добровільні надходження і т. д.

Особливо широко ці методи застосовуються недержавних підприємствах і на низовому рівні формування позабюджетних фондів.

Доходи Державного бюджету України утворюються за рахунок:

v податків, які повністю або частково надходять в бюджет у відповідності із діючими законами;

v частини доходів від приватизації державних підприємств;

v надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

v орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

v внесків до тимчасово приєднаних до Державного бюджету України позабюджетних фондів;

v надходжень від внутрішніх позик;

v дивідендів, одержаних від цінних паперів, що належать державі;

v інших доходів, встановлених законодавством України.

Найбільшу питому вагу в структурі доходів Державного бюджету займають податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Специфіка державних витрат є в забезпеченні потреб державної сфери діяльності. Тому зміст і характер державних витрат безпосередньо пов'язані з функціями держави - економічною, соціальною, управлінською, військовою.

Державні видатки покликані задовольняти найбільш важливі потреби суспільства в галузі розвитку економіки і соціальної сфери, здійснення державного управління та зміцнення обороноздатності країни. При цьому держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів керування, або через приналежні йому підприємства, організації, установи. Державні видатки складаються з прямих витрат держави, здійснюваних через систему бюджетних і позабюджетних фондів, та витрат державних підприємств, організацій, установ. І ті, і інші витрати виробляються з метою розширення виробництва (шляхом фінансування капітальних вкладень і обігових коштів), утворення суспільних фондів спеціального призначення та задоволення інших потреб держави. Оскільки в різних системах господарювання (ринкових і адміністративно-командної системи) і навіть на різних етапах розвитку економіки роль держави, її функції та сфера діяльності міняються, то відповідно до цього перетворюються структура й обсяг вироблених державою витрат.

Використання економічних, у тому числі й фінансових, методів дозволяє державі відмовитися від командного адміністрування з властивими йому методами бюджетного фінансування і дотування, що забезпечують заплановані темпи розвитку суспільного виробництва, і перейти до фінансового регулювання економіки шляхом створення принципово іншо-і о, ніж колись, режиму витрат фінансових ресурсів і докорінної перебудови бюджетного механізму. Перехід до фінансового регулювання економіки надасть можливості істотно скоротити державні витрати, змінити їхній склад і структуру, збільшити децентралізовані витрати, здійснювані безпосередньо державними підприємствами й організаціями.

Специфічним видом державних витрат в умовах ринкової економіки є витрати на інвестиції в діючі або знову створювані підприємства, нерідко здійснювані на часткових засадах. Створювана за рахунок державних інвестицій власність передається спеціальним органам керування держмайном.

Державні витрати в галузі економіки мають важливе народногосподарське значення: вони сприяють структурній перебудові суспільного виробництва, нарощуванню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей народного господарства.

Активну роль державні витрати відіграють у здійсненні інвестиційної політики, проведенні природоохоронних заходів, поширенні екологічно чистих технологій.

Поступово зростають державні витрати, обумовлені виконанням соціальної функції держави. Необхідність забезпечення основних соціальних прав працівників, потреба в державному регулюванні соціальних процесів викликає зростання відповідних державних витрат, розширення їхнього складу. При цьому основна частина державних витрат соціального характеру фінансується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів.

В останні роки одночасно з розвитком усіх ланок державних фінансів істотно зростає роль місцевих фінансів у покритті витрат щодо розширення й удосконалення соціально-побутової інфраструктури, змістові установ освіти й охорони здоров'я, фінансуванні муніципального будівництва.

Витрати держави, обумовлені його соціальною діяльністю, мають величезне значення. Сформовані з їхньою допомогою фонди соціального призначення впливають на зростання реальних доходів населення, підвищують матеріальний і культурний рівень життя народу. За рахунок соціальних витрат держави фінансуються заходи, що забезпечують відтворення робочої сили й перекваліфікацію працівників, виплачується допомога з безробіття тощо.

Важливу економічну та соціальну роль відіграють децентралізовані державні витрати, здійснювані безпосередньо державними підприємствами, об'єднаннями, організаціями.

Витрати державних підприємств охоплюють два види витрат:

1) пов'язані з господарською діяльністю підприємств - поточною й інвестиційною. Цей вид витрат необхідний для забезпечення розширеного відтворення основних і оборотних фондів, ефективного їхнього використання, одержання високого фінансового результату. Успішне розв'язання даного завдання дозволить підвищувати ефективність господарювання, збільшувати фінансові можливості держави.

2) обумовлені соціальними запитами трудового колективу й окремих працівників. Цей вид витрат сприяє зростанню рівня задоволення соціальних запитів працівників.

Виконуючи різноманітні функції, держава несе витрати не тільки щодо фінансування народного господарства і соціально-культурних заходів, але й на зміст управлінських структур. Витрати, пов'язані з виконанням державним апаратом керування його функцій, відносяться до бюджетних. Крім них, до державних витрат керування відносяться управлінські витрати, здійснені державними підприємствами, організаціями й установами. Удосконалювання організаційних форм керування, проведення заходів, спрямованих на здешевлення апарату керування, звичайно приводять до скорочення частки витрат на керування в загальному обсязі державних витрат.

Об'єктом державних витрат виступають мобілізовані в розпорядження держави та її підприємств доходи, що свідчить про тісний кількісний взаємозв'язок понять "державні доходи" і "державні витрати". Разом з тим окремі види державних доходів, як правило, не закріплені за конкретними видами державних витрат, а це дозволяє маневрувати фінансовими ресурсами, зосереджуючи їх на найбільш важливих напрямках соціально-економічного розвитку країни. Правда, винятки все-таки зустрічаються, і пов'язані вони з необхідністю забезпечення деяких видів суспільних потреб достатніми джерелами фінансування. У результаті, наприклад, у складі бюджету будь-якого рівня керування можуть виділятися внутрішньобюджетні фонди, забезпечувані цільовим закріпленням дохо­дів, що надходять у бюджет, за відповідними витратами; сугубо цільове значення мають амортизаційні відрахування на підприємствах.

Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємозалежних між собою, складає систему державних витрат.

Організаційна побудова даної системи базується на певних принципах, установлюваних державою. До числа найважливіших із них відносяться: цільовий напрямок засобів, безповоротність використання державних ресурсів, дотримання режиму економії.

Цільовий напрямок засобів означає, що державні витрати здійснюються чітко за цільовим призначенням відповідно до напрямків витрат, передбаченими у фінансових планах. Основними цільовими напрямками державних витрат у комерційній сфері діяльності є капітальні вкладення і фінансування обігових коштів, у некомерційній - заробітна плата, витрати на поточне утримання, капітальні вкладення і т. ін.

Держава встановлює пріоритетність тих або інших потреб, регламентуючи порядок їхнього задоволення, виходячи з економічної політики і наявних ресурсів. Такий підхід покликаний забезпечити умови для одержання максимального ефекту від використання наявних державних ресурсів. Однак у минулому реальна ефективність застосування державних засобів істотно відрізнялася від передбаченої в плані, тому що тверда регламентація сковувала ініціативу, заважала проявові творчої ініціативи людей, відповідальних за використання державних засобів.

Принцип безповоротності використання державних ресурсів означає, що засоби використані на фінансування народного господарства, соціальні й інші цілі, не мають потреби в обов'язковому їхньому відшкодуванні. Цей режим витрати фінансових ресурсів відрізняється, наприклад, шд використання кредитних засобів. Однак проходження принципу безповоротності не означає, що можна бути байдужим до кінцевого підсумку використання державних фінансових ресурсів. Порядок та умови їхнього інвестування в різні види витрат повинні бути такими, щоб сприяти розвиткові економіки та культури, підвищенню продуктивності праці і зростанню національного доходу, а в остаточному підсумку приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.

Рухові найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає принцип їхньої організації - дотримання режиму економії. Він може бути охарактеризований як система форм і методів послідовної мінімізації витрат щодо одержуваного результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скороченням витрат, але обов'язково припускає найбільш доцільне їх здійснення. Наприклад, у сфері соціального обслуговування, намагаючись боротися за дотримування режиму економії, не завжди варто прагнути до зниження витрат, але зате обов'язково - до більш високої їхньої результативності.

Фінансування державних витрат здійснюється в різних формах — у формі самофінансування, бюджетного фінансування або кредитного забезпечення.

Самофінансування використовується для покриття витрат державних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів. Бюджетне фінансування застосовується для забезпечення витрат, котрі мають загальнодержавне значення. Кредитне забезпечення використовується, з одного боку, державними підприємствами, котрі одержують банківські позички для покриття своїх поточних і інвестиційних витрат, а з іншого — державними структурами різного рівня керування, що вдаються до запозичення коштів на фінансовому ринку у формі державного кредиту.

Раціональне співвідношення між названими формами фінансового забезпечення державних витрат дозволяє знайти розумний баланс.

Склад видатків з Державного бюджету України:

1) фінансування загальнодержавних програм по підтримці і підвищенню життєвого рівня народу, соціальний захист населення;

2) фінансування загальнодержавного значення установ невиробничої сфери (освіта, культура, охорона здоров'я, наука);

3) фінансування виробничого і невиробничого будівництва, проектно-пошукових та інших робіт відповідно до загальнодержавних програм;

4) оборона;

5) охорона навколишнього середовища;

6) утримання правоохоронних і митних органів, податкової та контрольно-ревізійної служби, захисту прав споживачів, законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

7) здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

8) надання дотацій, субвенцій обласним бюджетам та бюджету Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;

9) створення державних матеріальних та фінансових резервів;

10) обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргів.

Дата добавления: 2017-02-01