Розроблення і впровадження нових технологічних процесів

Семенов Иван Тимофеевич

Лабораторный практикум

Часть III

Учебно-методический комплекс по дисциплине

ФИЗИКА

ОБЩАЯ И ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНАЯ

(Электричество и магнетизм)

Составитель

Компьютерный набор: Семенов И.Т., Торина Н.А.

Подписано в печать с готового оригинал-макета.

Печать – ризограф. Бумага офсетная. Формат 60х84 1/16.

Физ.печ.л. 5,75. Усл. печ. л. 5,34. Уч.-изд. л. 5. Тираж 100 экз. Заказ №4

Отпечатано в типографии Хакасского государственного университета

им. Н.Ф.Катанова

655017, г. Абакан, пр. Ленина, 94

Потреба у впровадженні нових технологічних процесів здебільшого виникає у разі освоєння нової продукції або за необхідності вдосконалення процесу її виготовлення. Здатність підприємства швидко та ефективно переходити на випуск нової продукції залежить не лише від конструк­торських рішень, а й від економічності її виготовлення, сформованої в процесі технологічної підготовки виробниц­тва (ТПВ). Конкретні завдання ТПВ полягають у створенні оптимальних матеріально-технічних передумов для ви­пуску в найкоротший термін і з мінімальними витратами спроектованих нових виробів заданого рівня якості.

У комплексі робіт зі скорочення трудомісткості та собі­вартості технологічної підготовки виробництва найважли­вішими є заходи, спрямовані на уніфікацію технологічного оснащення, агрегатування й конструкційних елементів. При цьому різко скорочується кількість спеціальних прис­тосувань у виробництві. Вони замінюються уніфікованими, що сприяє швидкому переналагодженню устаткування з оброблення однієї групи деталей на іншу.

Проектований технологічний процес повинен відобража­ти технічні вимоги до виробництва виробу і містити чіткий алгоритм його виготовлення. До того ж він має бути еконо­мічно ефективним, забезпечувати мінімізацію витрат на всіх технологічних стадіях. Рівень витрат виробництва на одини­цю виготовленої продукції є важливим індикатором еконо­мічної доцільності впровадження нової технології. Тому за наявності альтернативних варіантів технології виготовлен­ня нового виробу їх порівнюють за критеріями мінімізації витрат (за умови забезпечення альтернативними варіантами приблизно однакових якісних характеристик продукції).

Порівняння витрат на виготовлення продукції слід здійснювати без урахування управлінських і загальновиробничих, оскільки їх величина безпосередньо не залежить від прийнятого технологічного процесу. Для визначення ефективнішого варіанту достатньо розрахувати технологіч­ну собівартість виробу, тобто суму витрат, яка змінюється при переході від одного технологічного процесу до іншого.

Оскільки витрати на виготовлення продукції за мірою залежності від обсягу виробництва поділяють на змінні — пропорційні обсягу річного випуску продукції та умовно-постійні — величина яких майже не залежить від річної програми, то технологічну собівартість виготовлення одного виробу і річного випуску обчислюють за формулами:

, (1.6)

, (1.7)

де а — змінні витрати на одиницю продукції (включають витрати основних та допоміжних матеріалів за вирахуван­ням оборотних відходів; витрати на технологічну енергію; витрати заробітної плати відрядників, розраховані за від­повідними нормами часу і погодинною тарифною ставкою; витрати, пов'язані з роботою обладнання, які визначають множенням собівартості однієї машино-години його екс­плуатації на норму штучного часу; витрати на інструмент, обчислення яких здійснюють перемноженням погодинних витрат його експлуатації, норми штучного часу і коефіці­єнта використання машинного часу обладнання, яри цьо­му погодинні витрати на інструмент — це сума початкової вартості інструмента і вартості переточувань його за період до повного зносу, віднесена до кількості годин експлуата­ції інструмента протягом терміну його служби);

в — річний обсяг умовно-постійних виробничих витрат (витрати на переналагодження обладнання, розраховані на основі норм часу на одне переналагодження, кількості переналагоджень і погодинної заробітної плати налагоджувальника); витрати на технологічне оснащення і спеціальний інс­трумент, розраховані за відповідною нормою амортизації і експлуатаційних витрат;

В_р — річний випуск продукції;

С_Т — технологічна собівартість річного випуску продукції;

С _т — технологічна собівартість одиниці продукції.

Економічно ефективніший варіант технологій виготов­лення виробів визначають шляхом порівняння технологіч­ної собівартості. При заданому обсязі виробництва умова ефективності нового технологічного процесу (індекс 2) порівняно з базовим (індекс 1) може бути виражена нерівністю:

, (1.8)

У деяких випадках виникає необхідність порівняти альтернативні варіанти технології, впровадження яких дає різне співвідношення змінних та умовно-постійних витрат у загальному обсязі виробничих витрат,. Це означає, що при різних річних обсягах виробництва порівняльна ефективність альтернативних технологій буде різною. У такому разі передусім необхідно встановити критичну величину обсягу виробництва (В_кр), за якої порівнювані варіанти технології будуть рівноцінними. Для цього треба розв'язати рівняння: (С_Т)₁=а₁В_р+ в ₁ і (С_т)₂=a₂В_p+ в ₂, прийнявши за умову (С_т)₁=(С_т)₂ і В_р=В_кр. Тоді:

, (1.9)

Знайдене за формулою (1.9) значення критичного обсягу буде тією його величиною, яка розмежовує області доцільно­го застосування кожного із двох порівнюваних технологіч­них процесів. Якщо В_р<В_кр, то економічнішим буде варіант, що вимагає менших початкових витрат на технологічне оснащення і налагодження обладнання. При В_р>В_кр перевагу слід віддати другому варіанту, за якого витрати на початкове переналагодження більші, але змінні витрати менші.

Дата добавления: 2017-02-01