Лекция 12. Экономика общепрофильных и специализированных социальных служб

План.

Теорія управлінських рішень

Лекція № 12.

Прийняття управлінських рішень

Тема 9.

1. Сутність і значення рішень в управлінні та їх класифікація.

2. Процес підготовки управлінського рішення.

3. Принципи та етапи процесу прийняття рішень.

Ключові терміни та поняття:

Управлінське рішення, класифікація управлінських рішень за функціональним призначенням, класифікація управлінських рішень за змістом, класифікація управлінських рішень за характером дій, класифікація управлінських рішень за часом дії, класифікація управлінських рішень за напрямом впливу, класифікація управлінських рішень за способом прийняття, класифікація управлінських рішень за рівнем прийняття рішень, класифікація управлінських рішень за ступенем ефективності, класифікація управлінських рішень за методами підготовки, класифікація управлінських рішень за ступенем структурованості, етап підготовки рішення, етап прийняття рішення, етап реалізації рішення.

Література (основна)

1. Кузьмін О.Є, Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник.- К.: „Академ – видав.”, 2003, с. 217-223
2. Осовська Г.В., Косовський О.А. Основи менеджменту: Підручник. Видання 3-є, перероблене і доповнене. – К.: «Кондо», 2008, с. 480-495
3. Шегда А.В. Менеджмент: Навч. Посіб.- К.: т-во „Знання”, КОО, 2002, 352-359, 372-388, 396-403

Література (додаткова)

1. Андрушків Б.М.,Кузьмін О.Є. Основи менеджменту.-Л.: Світ,1995, с. 141-146

2. Карсекін В.І., Манов М.А. Менеджмент підприємствах торгівлі та громадського харчування.: Підручник.- К.: Вища шк..,1994, с. 110-128

3. Шегда А.В. Менеджмент: Навч. Посіб.- К.: т-во „Знання”, КОО, 2002, 114-137

Лекція № 12.

Тема: Теорія управлінських рішень

План.

1. Сутність і значення рішень в управлінні та їх класифікація.

2. Процес підготовки управлінського рішення.

3. Принципи та етапи процесу прийняття рішень.

Питання 1. Сутність і значення рішень в управлінні та їх класифікація.

Управлінські рішення є основою процесу управління.

Управлінське рішення — результат вибору суб'єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації.

Прийняття рішення — творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Управлінські рішення спрямовані на організацію колективної праці і приймаються людиною, яка має відповідні владні повноваження.

Значення управлінських рішень:

— встановлюють цілі діяльності;

— закріплюють людей за посадами і робочими місцями;

— визначають функції, права і відповідальність працівників;

— встановлюють правила поведінки на роботі;

— розробляють систему заходів щодо заохочення і адміністративного покарання працівників;

— розподіляють ресурси — матеріальні, трудові, фінансові та ін.;

— оцінюють якість продукції тощо.

Особи, які приймають рішення, є суб'єктами управлінського рішення. Це менеджери і групи працівників, що мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

Вимоги, які забезпечують успішність рішення. Управлінські рішення є багатоаспектними і містять економічну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і педагогічну складові. Успішне рішення має бути: науково обґрунтованим, цілеспрямованим, кількісно та якісно визначеним, правомірним, оптимальним, своєчасним, комплексним, гнучким, повністю оформленим.

Наукова обґрунтованість. Передбачає розроблення рішень з урахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які відображаються у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість. Згідно з цією вимогою кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'язану із стратегічними цілями та планами розвитку об'єкта управління.

Функція менеджменту «рішення»

Кількісна та якісна визначеність. Управлінське рішення обов'язково передбачає досягнення організацією очікуваних результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимогу кількісної визначеності управлінського рішення задовольняють встановленням конкретних кількісних показників, яких необхідно досягти внаслідок його реалізації. Результати, які не підлягають кількісному вимірюванню, визначають якісно. Наприклад, рішення, спрямовані на підвищення продуктивності праці, можуть передбачати заміну устаткування, поліпшення умов освітлення робочих місць, раціоналізацію режиму праці та відпочинку. Результат заміни устаткування, а отже і механізації певних трудових операцій, може бути оцінений кількісно і якісно. Якісна оцінка заходів щодо поліпшення умов праці передбачає благоустрій робочих місць, перегляд режиму праці та відпочинку, проте не дає змоги кількісно визначити можливе зростання продуктивності праці.

Правомірність. Діяльність усіх служб системи менеджменту передбачає дотримання чинних правових норм. Тому управлінське рішення не повинно порушувати їх та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

Оптимальність. Ця вимога зумовлює у кожному випадку вибір варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків за мінімуму витрат.

Своєчасність рішень. їх необхідно приймати або в запрограмованому порядку або у момент виникнення проблем, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів. Рішення не може бути прийнятим заздалегідь чи із запізненням. Своєчасність рішення означає дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та дієвий контроль виконання. – 1 -

Комплексність. Діяльність організації передбачає взаємопов'язану сукупність елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію господарських процесів і праці, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати господарювання. Кількісні та якісні зміни одного з них зумовлюють відповідну зміну інших. Комплексність управлінського рішення передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей у діяльності організації.

Гнучкість. Господарська організація є динамічною системою, яка постійно розвивається. Кожне рішення з управління нею (особливо розраховане на відносно довгостроковий період) може потребувати коректив, а інколи й нових рішень. Разом із тим, формулювання кожного рішення має передбачати простір для творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, пошуку ефективніших шляхів та засобів досягнення визначених цілей.

Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успішної реалізації управлінських рішень велике значення має форма їх викладу. Необхідно, щоб формулювання рішення виключало непорозуміння або двоїстість у розумінні працівниками завдань, давало змогу контролювати його виконання, вносити корективи. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно. Разом із конкретними завданнями слід вказувати способи та засоби їх виконання; необхідні ресурси; строки виконання; конкретних виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів; порядок взаємодії виконавців; правомірність документів, які можуть бути одержані про хід виконання рішення тощо.

Функції управлінського рішення. Зміст управлінського рішення розкривається у скеровуючій, координуючій та мобілізуючій (стимулюючій) функціях, які воно виконує в загальній системі управління виробничо-господарською діяльністю організації.

Скеровуюча функція. Будь-яке рішення розробляють, орієнтуючись на певну стратегію управління соціотехно-економічною системою, тобто з урахуванням довгострокової перспективи. У рішенні формулюють конкретне завдання, яке потрібно виконати у певний строк. При цьому найвищих результатів досягають, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу, за яким те, що вигідно організації, має бути вигідним і кожному окремому працівнику.

Координуюча функція. Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника організації у вирішенні поставлених завдань, погоджує та вза-ємопов'язує їх дії та необхідні ресурси у часі і в просторі. Функція координації (узгодження) у поєднанні з іншими заходами повинна забезпечити злагодженість дій трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми.

Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання її полягає у забезпеченні найповнішої активізації окремих виконавців, трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.

Приймаючи рішення, необхідно забезпечити реалізацію усіх функцій. Недооцінка будь-якої з них призводить до нерозуміння цілей та завдань, непогодженості в діях, безініціативності, а нерідко й до порушення трудової дисципліни.

Класифікація управлінських рішень.

Необхідність прийняття управлінського рішення зумовлена або зовнішніми обставинами (припис вищої організації, регулювання відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі організації, відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо). У кожній організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл.).

1. За функціональним призначенням:

— планові — стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;

— організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;

— регулюючі — регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;

— активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;

— контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

2. За змістом:

— економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);

— соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);

— технічні — пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо); - 2 -

— наукові — стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо.

3. За характером дій:

— директивні — потребують обов'язкового виконання;

— нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;

— методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;

— рекомендаційні — рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення;

— дозвільні — дозволяють певні дії.

4. За часом дії:

— стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу перспективу (5—15 років чи більше);

— тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1—2 роки;

— оперативні — визначають конкретні заходи (розраховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів.

5. За напрямом впливу:

— внутрішнього спрямування — спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;

— зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.

6. За способом прийняття:

— індивідуальні — приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження;

— колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;

— колективні — приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За рівнем прийняття рішень:

— організація в цілому — приймаються вищим рівнем менеджменту;

— структурні підрозділи — приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;

— функціональні служби — приймаються функціональними менеджерами;

— окремі працівники — приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

8. За ступенем ефективності:

— оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;

— раціональні — передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За методами підготовки:

— креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'язання проблеми;

— евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;

— репродуктивні — використовують відомі й раніше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).

10. За ступенем структурованості:

— структуровані;

— слабоструктуровані;

— неструктуровані.

Для рішень різного ступеня структурованості розробляється своя система інформації, свій алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта і його реалізації.

Питання 2. Процес підготовки управлінського рішення.

Метою управлінської діяльності є знаходження таких форм, методів, засобів та інструментів прийняття рішень, які б сприяли досягненню оптимального результату в конкретних умовах.

Технологія розроблення, прийняття і реалізації рішень та процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій передбачають їх чітку послідовність.

- 3 -

Розробляючи управлінські рішення, необхідно встановити порядок здійснення операцій, пов'язаних із накопиченням, рухом, зберіганням, обробленням, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць, а також визначити дії, необхідні для вирішення господарських завдань.

Раціональна технологія прийняття і реалізації управлінського рішення передбачає такі етапи: підготовку, прийняття, реалізацію рішення.

1. Етап підготовки — проведення економічного аналізу ситуації на мікро- і макрорівні; охоплює пошук, накопичення, опрацювання інформації, виявлення і формулювання проблем, що потребують вирішення та ретельного вивчення чинників, що їх обумовили.

2. Етап прийняття — охоплює розроблення й оцінювання альтернативних рішень, визначення критеріїв вибору оптимального рішення, вибір і прийняття рішення.

У межах існуючих ресурсних чи інституційних обмежень з розроблених рішень вибирають те, що відповідає обумовленим критеріям вирішення проблеми. Кількість запропонованих для вирішення проблеми варіантів залежить від наявних ресурсів, часу, інформації, необхідної для обґрунтування рішення тощо

3. Етап реалізації — розроблення заходів для конкретизації рішення і доведення його до виконавців; здійснення контролю за його виконанням; внесення необхідних коректив; оцінювання результату, отриманого внаслідок реалізації рішення.

Підготовка управлінського рішення. Розроблення ефективного управлінського рішення ґрунтується на таких передумовах

1. Інформаційне забезпечення управлінського рішення.

Інформацію, яка спонукає до прийняття управлінського рішення, поділяють на внутрішню і зовнішню. Внутрішня інформація — це сукупність даних про поточну діяльність організації та ступінь відповідності її перспективним цілям та завданням. Зовнішня інформація охоплює дані про дії державних органів управління, інших ринкових суб'єктів господарювання, громадських організацій тощОі] Внутрішня і зовнішня інформація є предметом інформаційного моніторингу для розроблення управлінського рішення. Моніторинг дає змогу своєчасно виявити виникнення певної виробничо-господарської чи іншої ситуації, яка потребує втручання.

2. Чітке визначення проблем, вирішення яких може поліпшити ситуацію або використати її на свою користь. Як правило, проблеми формулюються після детального аналізу причин, які зумовили ситуацію. Якщо проблема точно сформульована, то наполовину вона вже вирішена. Але іноді за формулювання приймають лише встановлення складових і взаємозалежностей проблеми. А неправильне або помилкове формулювання проблеми робить неефективним весь процес пошуку альтернатив і вибору рішення.

Правильне формулювання проблеми покликане:

— ясно, чітко й детально визначати сутність проблеми. Невизначеність і туманність визначення неприпустимі;

— передбачати підпорядкованість і взаємозалежність проблеми з іншими, оскільки окремі організаційні проблеми часто так взаємопов'язані, що інколи неможливо вирішити одну з них без вирішення інших. У такий спосіб створюють передумови для комплексного, системного вирішення проблеми у масштабах усієї організації;

— містити точне й детальне визначення підпроблем, якщо проблема піддається поділу;

— охоплювати пріоритетні розв'язання взаємопов'язаних проблем і підпроблем.

3. Збір і оброблення додаткової інформації. Ця фаза може бути наступною після фази формулювання проблеми, коли вже відомо, чи буде потрібна допоміжна інформація про потенційні або реальні труднощі (про «проблемну ситуацію»).

Крім того, необхідно збирати інформацію, яка стосується історії й методів усунення подібних труднощів (наприклад, попередні рішення були неправильними, не реалізовувалися у повному обсязі; нинішні проблеми в минулому взагалі не виникали; подібні проблеми ще не траплялися; подібні проблеми завжди вирішувалися успішно тощо).

4. Формулювання мети управлінського рішення. Як правило, мету формулюють, виходячи зі змісту проблеми.

Визначення комплексу цілей і субцілей управлінського рішення у багатьох випадках дає змогу уточнити ситуацію та сформульовані первинні проблеми, розділити їх на підситуації і відповідно — сформулювати підпроблеми.

- 4 -

5. Структурний аналіз об'єкта рішення (визначення його складових відповідно до цілей і субцілей рішення) для формулювання комплексу управлінських завдань окремим особам та структурним підрозділам організації.

Метою структурного аналізу об'єкта рішення є виявлення найчутливіших елементів, вплив на які забезпечить реалізацію цілей рішення. Якщо продовжити аналіз наведеного прикладу, то такими елементами є економічна, управлінська та технологічна підсистеми організації.

6. Розроблення альтернативних рішень. Виявивши найчутливіші елементи об'єкта управління, будують модель майбутнього рішення. На її основі розробляють можливі варіанти рішення.

Вироблення кількох варіантів рішень є однією із основних умов успішного вирішення будь-яких проблем. Між часто використовуваними двома правильними рішеннями існує багато альтернативних. ОПР (особа, яка приймає рішення) не завжди прагне знайти ідеальне, найкраще і оптимальне рішення; інколи їй достатньо задовільного.

Більшість альтернативних рішень не будуть новими і творчими, а лише модифікованими варіантами тих, що раніше дали добрі результати при вирішенні подібних проблем.

Загалом усі альтернативні рішення можна поділити на типи:

— рішення, що відрізняються за основними параметрами (елементами);

— рішення з подібними основними параметрами (елементами), які відрізняються кількісно і якісно.

7. Вибір оптимального рішення. Більшість практиків вважає цю стадію вирішення проблем основною. Оптимальним є рішення, яке найповніше задовольнятиме комплекс заданих критеріїв оцінки. Вирішення організаційних проблем є, як правило, комплексним. Оскільки з кожним альтернативним рішенням пов'язаний ризик (особистий, колективний чи ризик організації) ймовірної невдачі (економічної, соціальної), то оптимальним буде рішення, яке забезпечує найсприятливіше співвідношення між якістю рішення і ризиком, який воно передбачає. Тому при виборі такого рішення необхідно порівнювати варіанти не за абсолютними показниками користі й ризику, а за співвідношенням цих показників.

Складність полягає в тому, що при вирішенні більшості проблем неможливо передбачити всі наслідки. Виявлення наслідків різних рішень завжди приблизне. На

У процесі розроблення управлінського рішення поширеним є конфлікт між раціональністю та ірраціональністю. Особа, яка приймає рішення, здебільшого впевнена, що вони є об'єктивними, раціональними, вільними від особистих емоцій і почуттів. Однак аналіз рішення та процесу його прийняття наводить на висновок, що прийняте воно на основі психологічних неусвідомлених спонукань. Ними можуть бути прагнення до самоствердження, надмірна самовпевненість, автофілія (самозакоханість), інколи — бажання поліпшити наслідки реалізації попереднього невдалого рішення тощо. Проблеми психології прийняття рішень ще недостатньо досліджені. Уникнути впливу суб'єктивно-психологічного чинника можна завдяки залученню співробітників до його розроблення і прийняття.

Готовність до прийняття рішень певною мірою можна підвищити, вдаючись до цілеспрямованого навчання — ділових ігор, тренінгів тощо.

Питання 3. Принципи та етапи процесу прийняття рішень.

Зміст управлінських рішень залежить від конкретних особливостей управління і зовнішнього середовища, суб'єктивних факторів керівника, його досвіду, рівня компетентності, особистих якостей. Тому теорія менеджменту не містить рекомендацій про те, яке конкретно рішення слід прийняти в тій або'іншій ситуації. Разом з тим є багато спільного з погляду методології процесу приймання рішення. Незалежно від класифікаційної характеристики рішення, виду об'єкта управління процес приймання рішень має загальний зміст (рис. 21), для якого характерні три етапи: підготовка, приймання і реалізація управлінського рішення;

На етапі підготовки рішення необхідно виявити проблему, сформулювати ціль рішення, зібрати і проаналізувати потрібну інформацію, розробити можливі альтернативи. Вихідним моментом тут є з'ясування проблеми, ситуації, яка потребує управлінського впливу. При цьому використовують два підходи. Згідно з першим, проблемою вважають ситуацію, коли поставлених цілей не досягнуто. Тому потрібно приймати рішення для згладжування відхилення. У цьому випадку управлінське рішення реагує на події, що реально відбулися. Другий підхід грунтується на визначенні потенційних проблем, які необхідно вирішити раніше, ніж вони стануть незабезпечними. У практичній діяльності використовують обидва підходи. – 5 -

Визначити і точно сформулювати проблему надзвичайно складно, оскільки всі частини підприємства взаємопов'язані і взаємозалежні. Робота одного підрозділу впливає на роботу іншого. Тому наслідок можна прийняти за причину, а симптом «хвороби» — за саму «хворобу». Так, високий рівень плинності кадрів на підприємстві може бути симптомом (проявом) водночас кількох проблем — неефективної системи мотивації і стимулювання працівників, важких умов праці, несприятливого психологічного клімату в колективі та ін. Уміння виявити проблему, відокремивши головне від другорядного,— одна з найважливіших якостей сучасного менеджера.

Після визначення проблеми, що потребує вирішення, необхідно сформулювати мету управлінського рішення. Спочатку мета має досить загальне формулювання, спрямоване на вирішення проблеми. Наприклад, проблема полягає в низькій ефективності діяльності торгового підприємства, що відбивається на його недостатній рентабельності, фондовіддачі. Початкове формулювання мети може полягати в підвищенні ефективності підприємства. Однак щоб рішення було реальним і досяжним, його необхідно уточнити введенням необхідних обмежень і розробкою критеріїв приймання рішень.

Потреба формулювання обмежень пов'язана з тим, що у керівника або у підприємства може бракувати ресурсів для вирішення проблеми. Кількість і зміст обмежень залежать від ситуації і конкретних керівників. Найчастіше обмеження враховують недостатність фінансових засобів і працівників потрібної кваліфікації, потребу в новій, ще не розробленій технології або в обладнанні.

Крім формулювання обмежень керівник має визначити стандарти, за якими оцінюють альтернативні варіанти вибору рішення. Ці стандарти називають критеріями приймання рішення. Так, при укладенні договорів про постачання торгового підприємства критеріями можуть бути вимоги до якості, пакування, обсягу поставок, цін та ін. Формулювання обмежень і критеріїв рішення сприяє уточненню мети, завдяки чому вона стає конкретною, набуває кількісних і якісних характеристик.

Після уточнення мети вдаються до збирання, опрацювання і аналізу інформації. Інформація, яка використовується в процесі приймання рішень, має бути достовірною, вчасною, оптимальною, систематизованою. Джерелами інформації можуть бути нормативні акти центральних і територіальних органів державної влади і управління, дані бухгалтерської і статистичної звітності підприємства, матеріали галузевої і наукової преси та ін. Конкретний обсяг інформації, потрібний для приймання рішення, залежить від складності проблеми, її значущості для підприємства, вартості одержання і систематизації інформації.

Етап підготовки управлінського рішення завершується розробкою можливих варіантів рішення — альтернатив з урахуванням сформульованих раніше обмежень і критеріїв приймання його. Бажано знайти всі можливі альтернативи розв'язання проблеми, оскільки це дасть змогу вибрати найкращу. Однак на практиці це утруднено, оскільки потребує значних витрат часу і коштів. Тому часто обмежуються розробкою кількох варіантів рішення.

На етапі приймання рішення порівнюють і оцінюють альтернативи, вибирають кращий варіант, затверджують і документально оформляють рішення

Для оцінки і вибору кращої альтернативи використовують критерії приймання рішення. Найкращим альтернативним варіантом вважають той, який забезпечує досягнення поставленої мети з максимальною відповідністю обмеженням і критеріям рішення. Звичайно альтернативи оцінюють порівнянням їх з комплексом економічних, техніко-організа-ційних і соціально-психологічних критеріїв. До економічних критеріїв належать збільшення товарообороту, прибутку, рентабельності, зменшення витрат та ін. Тех-ніко-організаційні критерії полягають у визначенні технічних, технологічних і організаційних можливостей реалізації рішення. До соціально-психологічних критеріїв відносять ставлення працівників до прийнятого рішення, вплив рішення на мотивацію їх, психологічний клімат у колективі.

При оцінці альтернатив необхідно враховувати всі види критеріїв рішення. Тільки в цьому випадку рішення буде дійсно оптимальним і ефективним. Наприклад, вибір альтернативи з погляду економічних критеріїв може виявитися помилковим, якщо таке рішення суперечить інтересам працівників. У цьому випадку працівники не будуть мотивовані до реалізації рішення, що робить його виконання неможливим або утрудненим.

Після вибору найкращої альтернативи рішення затверджує керівник або колегіальний орган управління підприємства і, як правило, його документальн0 оформляють. При цьому необхідно використовувати чіткі і зрозумілі формулювання, які не припускають різне тлумачення. У підприємствах торгівлі і громадського харчування управлінські рішення оформлюють у вигляді розпорядчих документів — наказів, розпоряджень, а також вказівок.

- 6 -

Контрольні питання:

1. Розкрийте сутність та основне призначення управлінських рішень.

2. За якими ознаками класифікують управлінські рішення?

3. Назвіть вимоги до управлінських рішень.

4. Охарактеризуйте місце управлінських рішень як категорії менеджменту у процесі управління організацією.

5. Охарактеризуйте основні підходи до прийняття управлінських рішень.

6. Які чинники впливають на процес прийняття управлінських рішень?

Викладач: __________ Пронак І.М.

Экономическая деятельность предприятий и организаций в сфере социальной защиты имеет специфические особенности и направлены на повышение эффективности социальной поддержки населения.

План:

1. Сущность и основные функции экономической деятельности социальных служб.

2. Планирование как составная часть экономической деятельности.

3. Особенности экономической деятельности государственных, муниципальных и негосударственных социальных служб.

Социальная служба - это система социальных мер, а также реализующих их государственных и негосударственных организационных структур по предоставлению населению социальных услуг и помощи в преодолении сложной жизненной ситуации и побуждению граждан к активной самопомощи в ее преодолении.

Правовой основой, регламентирующей деятельность учреждений, предприятий социальных служб, является федеральный закон «Об основах социального обслуживания населения в Российской Федерации», вступивший в действие в декабре 1995 г.

Социальное обслуживание понимается как деятельность социальных служб по социально-экономической поддержке, оказанию социально-бытовых, медико-социальных, психолого-педагогических, правовых услуг, осуществлению социальной адаптации и реабилитации отдельного человека и семей, находящихся в трудной жизненной ситуации.

В систему служб, осуществляющих социальное обслуживание, входят:

- государственные (федеральные, региональные);

- муниципальные (местные);

- смешанные (государственно-общественные);

- частные и службы других форм собственности.

К основным видам социального обслуживания относятся:

- материальная помощь (денежная и продуктово-товарная);

- социальный патронаж в стационарных учреждениях, на дому или в группах дневного пребывания ЦСО;

- предоставление временного приюта;

- консультативная помощь по различным направлениям;

- реабилитационные услуги и т.д.

Несмотря на кажущееся разнообразие учреждений социального обслуживания и различие названий, всех их можно условно подразделить на две группы: общепрофильные и специализированные.

К общепрофильным относятся учреждения, открываемые для обслуживания жителей определенного территориального формирования или любой территориально-административной единицы (микрорайона, поселка, муниципалитета и т.п.). Находясь максимально близко к месту жительства людей, они преследуют цель оказывать первичную социальную поддержку всем нуждающимся, обратившимся за помощью.

Преобладающей моделью общепрофильных социальных служб в настоящее время являются центры социального обслуживания (ЦСО), где, как правило, имеются отделения социальной помощи на дому, дневного пребывания, срочной социальной помощи.

Кроме того, к общепрофильным учреждениям можно отнести территориальные центры социальной помощи семье и детям, дома милосердия, комплексные центры социального обслуживания и др.

К специализированным относятся учреждения, обслуживающие определенные группы населения (пожилые люди, одинокие, инвалиды, мигранты и т.п.) или оказывающие специфические услуги правового, психолого-педагогического, медицинского характера. К ним относятся:

- социально-реабилитационные центры для несовершеннолетних;

- центры помощи детям, оставшимся без попечения родителей;

- социальные приюты для детей и подростков;

- центры экстренной социальной помощи по телефону;

- центры (отделения) социальной помощи на дому;

- дома ночного пребывания;

- специальные дома для одиноких престарелых;

- стационарные учреждения социального обслуживания;

- геронтологические центры и др.

Важную роль играют стационарные учреждения социального обслуживания: дома-интернаты для престарелых и инвалидов, психоневрологические интернаты, детские дома и интернаты для умственно отсталых детей, дома-интернаты для детей с физическими недостатками.

Одной из новых организационных форм социального обслуживания является развитие сети специальных жилых домов для одиноких пожилых граждан и супружеских пар с комплексом служб социально-бытового назначения. В соответствии с примерным положением о специальном доме для одиноких пожилых людей этот дом предназначается для постоянного проживания одиноких граждан, а также супружеских пар, которые сохранили полную или частичную способность к самообслуживанию в быту и нуждаются в создании условий для самореализации своих основных жизненных потребностей. Как правило, жильцами таких домов становятся те, кто заключил договор на передачу своего жилья государству.

Основная цель создания таких домов - обеспечение благоприятных условий проживания и самообслуживания; предоставление социально-бытовой и медицинской помощи; создание условий для активного образа жизни, в том числе посильной трудовой деятельности.

На основе действующего законодательства гражданам, проживающим в таких домах, пенсия выплачивается в полном размере. Они имеют право на первоочередное направление в стационарные учреждения органов социальной защиты населения.

Специальные жилые дома для одиноких пожилых людей и супружеских пар - это один из путей решения сложной задачи по оказанию социальной помощи, а также целого комплекса социальных проблем престарелых граждан.

Общепрофильные и специализированные социальные службы и учреждения, как правило, имеют юридический статус, собственную материальную базу, счет в банке, их деятельность регламентируется уставом, разрабатываемым с учетом типовых положений. Они создаются, реорганизуются и ликвидируются местными органами исполнительной власти по согласованию с соответствующими органами социальной защиты населения, а их структурные подразделения - решением директора центра.

Структуру таких центров можно представить в виде отдельных модулей, набор которых зависит от конкретных обстоятельств, места, времени, ресурсов. Модули могут заменяться или дополняться новыми по мере необходимости, изменения потребностей в социальных услугах их клиентов.

Экономическая деятельность учреждений социального обслуживания включает: планирование и финансирование, кадровую политику, организацию и оплату труда работников.

Источниками финансирования социальных служб являются:

- нормативные отчисления из бюджета соответствующего уровня;

- поступления из Фонда социальной поддержки населения за счет выделения части средств на цели социальной поддержки семей с детьми;

- средства из Федерального бюджета на выполнение уставных задач и целевых программ;

- финансирование в результате перераспределения средств между комитетами и отделами служб различного уровня на реализацию региональных, областных, городских и районных программ;

- дополнительные средства из областного и местного бюджетов на обеспечение целевых мероприятий по адаптации доходов населения к росту стоимости жизни;

- доходы от реализации платных услуг и хозяйственной деятельности учреждений и предприятий службы;

- доходы от приватизации государственной собственности, а также специальных источников: видеосалонов, баров, игровых автоматов и иной досуговой индустрии, от коммерческих магазинов, частной и кооперативной аренды муниципального имущества, платы за землю и другие природные ресурсы и т.п.;

- благотворительные пожертвования и взносы предприятий, общественных организаций и частных лиц, поступившие от благотворительных акций.

Службы могут работать полностью на бюджетном финансировании, на благотворительные средства, на деньги от своей коммерческой деятельности или быть на смешанном финансировании.

Экономические функции служб определяются положением об их деятельности. Так, в соответствии с примерным положением (Минсоцзащиты от 14 августа 1994 г.) в территориальных центрах социальной помощи семье и детям предусмотрено создание отделений социально-экономической помощи. В их функции входит:

- содействие в получении льгот, пособий, компенсаций и других выплат, материальной помощи, кредитов, алиментов, в улучшении жилищных условий в соответствии с действующим законодательством;

- организация мероприятий по привлечению средств для оказания помощи малообеспеченным семьям (выставок-продаж вещей, благотворительных аукционов, лотерей и т.п.);

- консультирование по вопросам самообеспечения семей, семейного предпринимательства, надомных промыслов;

- содействие в вопросах занятости, устройства на курсы переподготовки;

- социально-экономический патронаж многодетных, неполных, малообеспеченных семей, экономическая поддержка выпускников детских домов и школ-интернатов на начальном этапе самостоятельной жизни до достижения ими совершеннолетия и материальной независимости и т.п.

План работы - это обязательный для исполнения адресный документ, который предусматривает комплекс мероприятий, увязанных по ресурсам, исполнителям и срокам выполнения работ, относящихся к сфере социального обслуживания и социальной поддержки населения.

План работы может быть комплексным или целевым по отдельным проблемам, в зависимости от сроков исполнения - перспективным (на один год и более длительный срок) и текущим (на месяц, квартал).

Особенностью плана работы социальной службы (центра) является то, что границы его действия совпадают с границами административно-территориального деления и то, что орган управления (районные, городские отделы или управления социальной защиты населения) являются организационным звеном в структуре местной администрации.

Поэтому план работы социальной службы (центра) имеет самостоятельное значение, но в то же время является составной частью местной программы социальной защиты населения и направлен на ее реализацию.

Разработка плана начинается с анализа социально-экономических и демографических процессов, происходящих на территории (район, город, село и др.). На этом этапе выявляются тенденции, диспропорции, узкие места в экономическом и социальном положении населения, определяются приоритетные направления на предстоящий плановый период.

На основании данного анализа формируется концепция (основные направления) долгосрочного развития социальной службы (центра) и ее работы. Затем разрабатываются цели и задачи, производится предварительная оценка ресурсных затрат, разрабатывается структура перспективного, текущего планов службы и ее подразделений.

После этого определяются программные мероприятия, исполнители, уточняются необходимые ресурсы. Мероприятия, включенные в план работы, должны быть увязаны с требованиями Положения (Устава) о службе (центре) социального обслуживания населения. Разработанный проект плана согласовывается с вышестоящими органами, заинтересованными службами и предприятиями. План может рассматриваться на попечительском совете, собрании трудового коллектива или расширенном производственном совещании. Утверждается план директором службы (центра), после чего становится документом, обязательным для исполнения. План должен быть доведен до каждого исполнителя.

Важнейшим условием успешной реализации плана является действенная система контроля. Руководителю службы необходимо систематически анализировать и подводить итоги выполнения плана, его отдельных разделов на планерках и совещаниях, оценивать результативность мероприятий на основе вопросов, анкетирования, социологического исследования и т.д.

Структура перспективного плана работы центра социального обслуживания населения на год может быть примерно следующей:

I. Организационная работа.

II. Основные виды социального обслуживания.

III. Ресурсное обеспечение социального обслуживания.

IV. Контроль за деятельностью по социальному обслуживанию.

К плану могут прилагаться мероприятия всех структурных подразделений центра, отдельных комиссий, целевые программы. На основе перспективного формируется план-сетка на каждый месяц, квартал или полугодие, который является одной из форм контроля. Таким образом, рациональная деятельность по разработке, осуществлению и контролю за выполнением плана будет служить залогом повышения эффективности социального обслуживания и способствовать успешному решению задач, стоящих перед социальной службой.

Наиболее детально структура перспективного плана работы может быть представлена на примере деятельности центра социального обслуживания населения.

I. Организационная работа:

1) разработка и принятие нормативных актов и других документов, связанных с работой центра и его структурных подразделений: положение о работе ЦСО, комплексных социальных программ и др.;

2) управление центром: делопроизводство, формирование банка данных по всем категориям населения, собрания, планерки, семинары; использование достижений науки и практики.

II. Развитие основных видов социального обслуживания:

1) предоставление материальной помощи: денежной, натуральной; предоставление специальных технических средств для инвалидов;

2) организация социального патронажа на дому: выявление и учет клиентуры, определение перечня платных и бесплатных социально-бытовых услуг и расширение их ассортимента и арсенала;

3) предоставление временного проживания;

4) организация дневного пребывания для одиноких пожилых людей. Предоставление социально-бытового, медицинского, культурного и иного обслуживания в отделении дневного пребывания;

5) консультативная помощь: телефон доверия, психолого-педагогическая, социально-экономическая, правовая, медико-социальная и др.;

6) реабилитационные услуги в мастерских, комнатах психологических разгрузок и т.п.

III. Ресурсное обеспечение социального обслуживания:

1) имущественное обеспечение центра: создание подсобного хозяйства; приобретение необходимого оборудования, транспорта, техники; строительство, ремонт, реконструкция и т.д.;

2) финансовое обеспечение: составление смет расходов бюджетных поступлений; привлечение внебюджетных поступлений от проведения благотворительных мероприятий; обращение за материальной помощью к предприятиям, организациям, фондам и т.д.;

3) хозяйственная деятельность: создание и функционирование собственных или совместных предприятий и производственных служб; организация внутрихозяйственной деятельности;

4) кадровое обеспечение: комплектование кадрами в соответствии со штатным расписанием; проведение учебы и аттестации, конкурсов на лучшего по профессии, разработка и реализация форм морального и материального стимулирования работников, непосредственно оказывающих эти услуги и организующих эту деятельность;

5) льготы по налогообложению в сфере социального обслуживания: внесение предложений в местные органы самоуправления.

IV. Контроль за деятельностью по социальному обслуживанию:

1) контроль за предоставлением социальной помощи и услуг;

2) контроль за деятельностью работников центра (заслушивание отчетов, проведение опроса мнения клиентов, рейдов-проверок и т.д.);

3) контроль за выполнением планов работ центра и его структурных подразделений;

4) подготовка письменного и других отчетов, цифровых данных анализа и других документов о деятельности центра; изучение предложений, заявлений, жалоб граждан.

Общепрофильные и специализированные учреждения и предприятия социального обслуживания становятся важнейшим элементом организационно-экономического механизма социальной поддержки наиболее уязвимых категорий граждан в системе социальной защиты населения. Экономика их деятельности направлена на обеспечение экономической эффективности их функционирования.

В то же время экономическая эффективность деятельности социальных служб в решающей степени зависит от организации их деятельности, профессионализма кадров, материального и морального стимулирования работающих.

Основные категории темы:

Экономические функции социальных служб, хозяйственно-финансовая деятельность, социально-экономический патронаж, перспективный план, текущий план.

Темы рефератов:

1. Экономическая деятельность социальных служб (на конкретном примере).

2. Особенности экономической деятельности негосударственных социальных учреждений и служб.

3. Перспективное и текущее планирование экономической деятельности в сфере социального обслуживания (на конкретном примере).

Вопросы для самоконтроля:

1. Раскройте основные направления экономической деятельности социальных служб.

2. В чем состоят основные функции, виды и формы экономической деятельности социальных служб.

3. Какова роль планирования в экономике социальных служб.

Список литературы:

а) основная:

1. Пантелеева Т.С., Червякова Г.А. Экономические основы социальной работы. - М., Владос, 2001.

2. Организация, технологии и методы управления социальной защитой населения (опыт, проблемы, перспективы). - Электросталь, 1998.

б) дополнительная:

1. Ляшенко А.И. Организация и управление социальной работой в России. - М., 1995.

2. Пантелеева Т.С. Особенности экономических отношений в системе социальной защиты населения.//Ученые записки МГСУ, 2001 № 3.

Дата добавления: 2017-02-01