Сучасна класифікація управлінських рішень.

Сучасні вимоги до побудови організаційних структур управління.

Організаційна структура управління — це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів і стійких, зв'язків між ними, що забезпечують функціонування об'єкта управління

Організаційна структура полягає у:

• способах організації підрозділів;

• логіці взаємозв'язку між підрозділами;

• регламентуючих документах, що спонукають працівників виконувати завдання;

• формах організації управлінської праці.

Організаційні структури мають відповідати таким вимогам:

• оптимальність — мінімально необхідна кількість зв'язків між органами управління;

• оперативність, гнучкість — здібність швидко реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі;

• надійність — гарантія достовірності передачі інформації, безперебійного функціонування;

• простота, економічність — мінімальні витрати на управління, відсутність дублювання та паралелізму в роботі;

• спеціалізація — зосередженість окремих працівників на виконанні заданих функцій управління;

• незалежність від конкретних осіб — відмова підлаштовувати організацію до особливостей наявних працівників, будувати її як інструмент для досягнення цілей організації, підбирати людей, які спроможні забезпечити досягнення місії організації.

Для побудови організаційних структур управління використовують такі основні методи:

• моделювання;

• експертних оцінок;

• організаційного нормування (регламентування).

Послідовність дій під час розробки організаційної структури:

1. Розподіл організації по горизонталі на широкі блоки, які відповідають найважливішим напрямам діяльності щодо реалізації стратегії.

2. Встановлення співвідношення повноважень різних посад.

3. Визначення службових обов'язків як сукупності визначених завдань і функцій та доручення їх виконання конкретним особам.

Основні принципи побудови організації:

1. Розвиток демократичних основ управління.

2. Принцип системного підходу.

3. Принцип керованості.

4. Принцип відповідальності об'єкта і суб'єкта управління.

5. Принцип адаптації (гнучкості).

6. Принцип спеціалізації.

7. Принцип професійної регламентації.

8. Принцип правової регламентації.

Прийняття рішень керівником становить основний зміст його діяльності і є складовою будь-якої управлінської функції. Необхідність у прийнятті рішень виникає на всіх етапах процесу

управління і пов'язана із усіма учасниками й аспектами управління.

Рішення — це багатозначне явище, воно означає і процес, і акт, і результат вибору. Рішення — це дія, що базується на аналізі інформації й направлена на досягнення запланованого (прогнозованого) результату в роботі організації.

Управлінське рішення — це вибір альтернативи, проведений керівником у межах його посадових повноважень, компетентності та спрямований на досягнення цілі організації

Для ефективного прийняття та реалізації управлінських рішень, важливе значення має їх класифікація за критеріями:

1. Термін дії наслідків рішення: довгострокові, середньострокові, короткострокові.

2. Частота прийняття: одноразові; такі, що повторюються.

3. Широта охоплення: загальні, тематичні, вузькоспеціалізовані.

4. Форма підготовки: одноосібні, групові, колективні рішення.

5. Складність: прості, складні.

6. Регламент: контурні, структуровані, алгоритмічні.

7. Належність до об’єктів управління: технічні, організаційні, економічні, соціальні.

8. Характер управлінської ситуації: програмні, ініціативні, виробничо-ситуаційні.

Дата добавления: 2017-02-01