Інкрементні і маржинальні витрати та доходи.

Методика обґрунтування релевантних витрат для альтернативних варіантів

Показники	Варіант 1 (покласти гроші на депозит в банк)	Варіант 2 (придбати комп'ютер і здати його в оренду)
Дійсні витрати	Плата за відкриття депозиту	Вартість комп'ютера
Можливі витрати	Втрата доходу від здачі комп'ютера в оренду	Втрата доходу від процен­тів за депозитом
Релевант-ні витрати	Сума дійсних і можливих витрат за варіантом 1	Сума дійсних і можливих витрат за варіантом 2

Під інкрементними (прирістними) розуміють додаткові витрати і доходи на весь додатковий обсяг продукції. При цьому постійні витрати можуть як включатися, так і не включатися в розмір інкрементних витрат. Так, якщо постійні витрати зміню­ються в результаті якогось рішення, то їх приріст належить до інкрементних витрат. А у випадку, коли постійні витрати не змінюються в результаті прийнятого рішення, інкрементних витрат не буде. Наприклад, коли приймається рішення про збільшення обсягів збуту продукції, інкрементними будуть додаткові ви­трати на оплату праці продавців, витрати на рекламу, на службові відрядження, а не зміняться амортизаційні відрахування, витрати на утримання приміщень для збуту, на оплату орендної плати (у випадку їх оренди).

Маржинальні (граничні) – це витрати на виробництво або збут кожної додаткової одиниці продукції. Економісти, розглядаючи взаємозв'язок між затратами, доходами й обсягами виробництва, як правило, використовують категорію маржинальних витрат і доходів як результату збільшення обсягу виробництва на одиницю продукції. Бухгалтерів більше цікавить аналіз інкрементних витрат і доходів як результату загального збільшення обсягів виробництва та збуту.

Висновки до розділу

1. Правові засади фінансового менеджменту регламентуються законами України, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів України, наказами та положеннями міністерств та відомств, а також установчими договорами та статутами підприємств.

2. Конкретна організаційна структура служб фінансового менеджменту залежить від таких чинників: масштаби та особливості статутної діяльності підприємства, умови та методи формування капіталу, інтенсивність інвестиційних процесів, характер розподільчих відносин, міра фінансової відповідальності перед власниками та вищими організаціями, наявність відокремлених структурних підрозділів та вертикальних організаційних утворень.

3. Інформаційна база фінансового менеджменту формується за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Користувачами фінансової звітності є менеджери, акціонери та потенційні інвестори, кредитори, постачальники, покупці, працівники підприємства та їх профспілки, біржі, консультанти, юристи, населення регіону та преса, державні органи керівництва та контролю.

4. Фінансова звітність підприємства є стандартизованою і регламентується національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО). У процесі обґрунтування фінансових рішень використовуються всі компоненти сучасної фінансової звітності підприємств: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансової звітності.

5. Облікова політика є важливою методологічною основою фінансового менеджменту. При обґрунтуванні фінансових рішень важливу роль відіграють прийняті на підприємстві методи оці­нювання окремих видів активів, списання витрат на продукцію, нарахування амортизації тощо.

6. Обґрунтування доцільності фінансових рішень базується на використанні класифікації витрат за певними ознаками: релевантні й нерелевантні, постійні й змінні, дійсні й можливі (альтернативні), інкрементні (прирістні) та маржинальні.

Дата добавления: 2017-02-01