Структурно-семантична характеристика кореневих морфем 3 страница

Історію творення слова, його генетичну структуру, історичні зміни, що відбувалися з плином часу, вивчає діахронний словотвір. І.Бодуен де Куртене і П.ФОртунатов звертали увагу на те, що факти однієї мови не можна пояснювати фактами іншої мови. У мові діахронія й синхронія не мають чітких меж і важко розмежовуються на всіх рівнях, однак найтісніше їхня взаємодія відбувається на словотвірному рівні. Саме тут розмежування синхронії та діахронії вдається найважче, бо з утратою семантичного зв’язку часто зберігається формальна подібність споріднених у минулому слів.

Синхронний(описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слова, засоби і способи творення похідних на певному етапі розвитку мови. У курсі СУМ вивчається сучасна словотвірна структура слова й сучасні словотвірні процеси, що відбуваються в мові. Так, із погляду СУМ одні слова стали непохідними, бо втратилися смислові і/або словотвірні зв’язки із словами, від яких вони утворені:

весн-а ‹— іє. * ves-r-, * ves-n-

вікн-о‹— *око

В інших словах змінився напрям словотвірної мотивації й відповідно іншою стала їхня словотвірна структура:

Синхронія Діахронія

машин-а → авто-машин-а авто-машина → машин-а

З погляду сучасного синхронного словотвору важливим є не те, коли і як утворені слова в минулому, а як їхня сучасна словотвірна структура.

4. Похідне слово. Критерій Г.О. Винокура для визначення синхронних відношень похідності між словами.

За ознакою належності чи неналежності до процесу словотворення противставляються слова непохідні (немотивовані) й похідні (мотивовані). Похідні слова – ті, що є або сприймаються як утворені від інших слів, а отже6, як правило, вони семантично (за значенням) і/або структурно (за кількістю морфем) складніші. Значення похідних слів мотивоване, тобто його можна пояснити через значення того слова, від якого воно утворене. Мотивованість слова слугує основною ознакою похідності. Похідні слова семантично співвідносяться із твірними словами.

Поняття мотивації та критерій встановлення й опису семантики похідного слова шляхом зіставлення його з твірним і виявлення відношень між ними запропонував Г. Винокур. «Є слова, - зазначав учений, - які за своє структурою становлять умовні позначення відповідних предметів дійсності, і слова, які становлять мотивовані позначення предметів дійсності, причому мотивованість таких позначень виражається у відношеннях між значеннєвими звуковими комплексами, що містяться в самій структурі таких слів»: трав-ин-а ‘один пагонець трави’, трав-к-а ‘демінутив до трава’, трав-о-йід-Ø ‘той, хто їсть траву’. Отже, словотвірна мотивація – це відношення між похідним і твірним спільнокореневими словами у двох планах: 1) структурному і 2) семантичному. Два спільнокореневі слова перебувають у відношеннях словотвірної мотивації, якщо зв’язки між ними повторюються у спільнокореневих словах і/або у словах з однаковою словотвірною структурою. Тобто коли форма і/або значення основи одного з них зумовлені формою і/або значенням основи другого слова.

5. Твірна і похідна основи. Словотвірний формант. Види словотвірних формантів.

Похідна основа – це така основа, що утворена від іншої основи і тому, як правило, формально складніша на словотвірний формант і/або семантично складніша, оскільки її значення визначається шляхом співвіднесення значення твірної основи. Твірна основа – це може бути як непохідна, так і похідна основа, від якої утворюється нове похідне слово. Словотвірний формант (дериватор) – структурно-семантичний компонент (афікс або комплекс афіксів), за допомогою якого утворюється похідне слово. Це найменша одиниця за формою (не за кількістю морфем) і за змістом, що є в похідній основі і якої немає в твірній основі:

ПС: вивіл'нити ПО: вивіл'ни-

ТС: віл'ний ТО: віл'н-

СФ: ви- … -и-

Словотвірні форманти бувають:

1. афіксальні (морфема-афікс у словотвірній функції) – префіксальний, суфіксальний і постфіксальний форманти;

2. конфіксальні (функціональна єдність кількох афіксів) – префіксально-суфіксальний, суфіксально-постфіксальний та префіксально-суфіксально-постфіксальний форманти).

6.Твірні бази і морфонологічні засоби

Термін «ТБ», запропонований Р.Манучаряном та В.Лопатіним, охоплює не лише твірні основи, а й твірні слова та сполуки слів.

Твірна база – слово – функціональноспіввідносна з твірною основою при префіксації, коли СФ приєднується не до основи, а до слова в цілому, в усіх інших випадках ТБ – це сполуки слів, від твірних основ (або їх частин) яких утворюються похідні слова:

зал'іков-к-а=зал'іков-а(книжка-#);

ЦК=Ц(ентрал'н-#) К(комітет-#).

Твірними базами (твірними словами і сполуками слів) для похідних української мови є:

1. вихідні словоформи: гострий гостр-и-ти-Æ, весна=про-весна, будувати-Æ=від-будувати-Æ

2. похідні словоформи: весел-ий=весел'-іш-ий, розумн-ий=розумн'-іш-ий

3. прийменниково-відмінкові сполуки: під дахом=під-дашш-Æ-а,
за озером=за-озер-й-а;

4. сурядні сполуки слів: білий і чорний=біл-о-чорн-ий, хліб і сіль=хл'іб-Æ-с'іл'-Æ.

5. підрядні словосполучення: сніг падає=с'н'іг-о-пад-Æ-Æ

6. речення: Люби мене не покинь=л'убимененепокин'-Æ.

7.Словотвірна похідність, синхронні відношення мотивації між словами.

Похідні слова мають внутрішню форму, оскільки їхнє значення базується на значенні складових компонентів, якими є твірна основа (основи, іноді слово або слова), від якого вони утворені, та словотвірний формант, за допомогою якого вони творені. Тобто похідне слово завжди мотивоване.

Трав-ин-а «один пагонець трави»

тоав-к-а «демінутив до трава»

трав-о-йід- ᴓ- ᴓ «той, хто їсть траву»

Між синхронно твірним і синхронно похідним словами є певна залежність, що в теорії словотвору дістала назву мотивації. Мотивувальне (твірне) і мотивоване (похідне) є та мінімальна пара слів, між якими встановлюється відношення похідності, а відношення між мотивувальним та мотивованим словом є основним у синхронному словотворі.

8. Словотвірна структура похідного слова.

Будь-яке похідне слово має свою внутрішню будову, яку називають словотвірною структурою слова. Похідне слово можна розглядати як бінарну структуру, яка містить лише два компоненти – твірну основу (основи) і словотвірний формант: ПС = ТО + СФ. Наприклад, писанкар- + -к-(-а). Словотвірне значення – це єдність форми і значення. З формально погляду твірна основа може входити до похідної основи без змін (шахт-а – шахт-ар-Ø) або у зміненому вигляді чергування (вітр'ак-Ø – вітр'а к/ч -ок- Ø), усічення (наказа-ти- Ø – наказ-[а - #]-Ø-Ø), інтерфіксації (чил'і - чил'і/ й -с'к-ий). Із семантичного погляду похідне слово – це єдність значення твірної основи, яка перебирає на себе значення твірного слова, і словотвірного форманта.

9.Словотвірне гніздо як комплексна одиниця системи словотворення. Структура і типологія словотвірних гнізд української мови

Словотвірне гніздо (СГ ) – це сукупність усіх спільнокореневих похідних слів, пов’язаних між собою відношеннями словотвірної похідності (мотивації).

Корінь – «ген спадковості» (Солнцев), він зберіг. семантичну єдність усіх спільнокор.

Початком (вершиною) СГ є непохідна основа (корінь), воно немотивоване (непохідне), а всі інші – мотивовані (похідні), розташовані за принципом безпосереднього підпорядкування одних пох. один. іншим.

Глибина СГ=кількості тактів похідності.

Напр, СГ з коренем -сон- (вершина) об’єднує 64 похідних. Похідні розташ. на 3 словотвірних тактах, 1 такт – 31 похідне, 2 такт – 28, 3 – 4.

На матеріалі укр. мови принципи гніздового упорядкування лексики втілила Є. Карпіловська в «Кореневому гніздовому словнику укр..мови».

Укладені словники дають можливість виявити типологію кореневих словотвірних гнізд:

1. за частиною мови вершини гнізда;

2. за кількістю похідних у гнізді;

3. за структурою гнізда.

Структуру СГ становлять:

1. словотвірна пара – це похідне і твірне слова, що різняться між собою одним словотвірним формантом: школ-а – школ'- ар- ø. Твірне і похідне перебувають у відношеннях безпосередньої похідності;

2. словотвірний ланцюжок – це сукупність спільнокореневих, які перебувають у відношеннях послідовної похідності, тобто коли кожне попереднє слово є твірним для наступного: школ-а – школ'- ар- ø – школ'ар-с'к-ий;

3. словотвірна парадигма – упорядкована сукупність сумісних похідних одного словотвірного такту, що мають спільну твірну основу й різні словотвірні форманти та перебувають у відношеннях сумісної похідності (кодеривації).

10.Словотвірна парадигма

У словотвірному гнізді простежується таке угрупування слів, коли від одного твірного утворюється кілька похідних на одному такті похідності. Таке упорядкування спільнокореневих похідних називають словотвірною парадигмою.

Словотвірна парадигма – це упорядкована сукупність сумісних похідних одного словотвірного такту, що мають спільну твірну основу й різні словотвірні форманти. У парадигмі між похідними виникають відношення сумісної похідності.

До словотвірних парадигм входять похідні різних частин мови, утворені за допомогою різних способів творення і різних словотвірних формантів. Слово, від якого утворені похідні, не є членом словотвірної парадигми. Словотвірні парадигми виявляються у словотвірному гнізді. У гнізді стільки парадигм, скільки є твірних слів. На базі конкретних парадигм формуються типові словотвірні парадигми. Типові парадигми мають чітко визначений набір словотвірних значень, тому є закритими структурами.

Словотвірна парадигма найбільш наочно ілюструє системну упорядкованість словотворення, виявляє реалізовані й нереалізовані можливості кожного твірного слова з урахуванням його семантичного потенціалу.

Конкретна словотвірна парадигма іменників – назв рослин

Частина мови	Словотвірне значення	Твірні іменники
Верб-а	Дуб- ᴓ
іменник	демінутивність	Верб-очк-а Верб-он’к-а Верб-иц’-а	Дуб-очок- ᴓ     Дуб-ок- ᴓ
зменшеність	-	Дуб-ец’- ᴓ
одиничність	Верб-ин-а	-
місце	Верб-ник- ᴓ Верб-н’ак- ᴓ	Дуб-н’ак- ᴓ
предмет	-	Дуб-ин-а
прикметник	Загальна відносність	Верб-н-ий Верб-ов-ий	- Дуб-ов-ий
	подібність	-	Дуб-уват-ий
дієслово	Наділяти ознакою	-	Дуб-и-ти
Набувати ознаки	-	Дуб-і-ти

11. Словотвірний тип. Класифікація словотвірних типів: а) за ознакою «синтаксична/лексична деривація»; б) за ознакою «мутаційні/модифікаційні»

Словотвірний тип – основна одиниця класифікації (Є. Клобуков, О.Моїсеєв, М.Плющ), що об’єднує похідні слова однієї частини мови (абстраговано від конкретного лексичного значення), утворенні за однією словотвірною моделлю.

При творенні нових слів відбуваються неоднакові словотвірні процеси, що спричинюють певні семантичні відношення між твірним і похідним, які об’єктивуються в різних типах ономасіологічних категорій. Відповідно до тих семантичних відношень, що існують між похідним і твірними словами, виділяють, за М. Докулілом такі типи ономасіологічних категорій – мутаційні, модифікаційні та транспозиційні, а отже, і словотвірні типи.

Мутаційні СТ об’єднують похідні, значення яких відрізняється від значення твірних лексичною семантикою, тобто значення похідних відмінне від значення твірних.Мутаційні похідні можуть належати як до однієї частини мови з твірними, так і до іншої частини мови:

пек-Ø-ти-Ø – печ-ив-о, планет-а – планет-ар’ій-Ø, волод’і-ти-Ø – волод-ар-Ø

Модифікаційні СТ об’днують похідні, лексичне значення яких відрізняється від значення твірних певними відтінками, найчастіше стилістичними. Модифікаційні похідні належать до однієї частини мови з твірними.

Жовт-ий – жовт-ав-ий, жовт-уват-ий, Слон-Ø – слон-ик-Ø, хвил’уватис’а – за-хвил’уватис’а

Модифікаційними вважають похідні, які належать до таких СТ: іменників за знач. «пестливість», «згрубілість», «одиничність», «збірність», «дитинча», «здрібнілість», прикметників зі знач. «пестливість», «неповний вияв ознаки», дієслів за зі знач. «Початок дії», «інтенсивність дії», «тривалість дії» та інше.

Транспозиційні СТ об’єднують похідні, тотожні за лексичним значенням із твірними, але які набувають іншого категорійного (частиномовного) значення і виконують іншу синтаксичну функцію. Транспозиційними вважають похідні, які належать до таких СТ:

V →N (віддієсл. Іменники) боро-ти-Ø-с’а – борот’-б-а. Adj→N мужн’-ій – мужн’-іст’-Ø.

Adj→Adv важлив-ий – важлив-о. N→Adj вишн’-а – вишн-ев-ий.

12. Словотвірне значення похідного слова; методика його визначення

Відомі 2 підходи до визначення поняття:

1. вузький -має індивідуальний хар-р, це «мотивоване ЛЗ», кожного окремо взятого похідного слова; генетично первісне ЛЗ слова – це його індивід. СЗ;

2. широкий – словотвірне значення – це узагальнене значення, властиве похідним словам одного словотвірного типу, яке встановлюється на основі семантичного відношення твірних і похідних слів, абстраговано від їхніх конкретних ЛЗ.

Словотвірне значення виражається формантом, який входить до складу похідного слова. У простих словах - це афікси, конфікси, у складних – інтерфікси, операційний формант (усталений порядок слів, закріплений наголосом, вічнозелений). Лексичне значення слова виражається його основою. Лексичне значення індивідуальне. Граматичне значення властиве цілому класу слів. Значення слова з похідною основою завжди визначається за допомогою з’ясування значення відповідної первинної (твірної) основи.

3. Абстрагування на рівні частиномовної семантики: СЗ «предметність» за відношенням до дії: коментува-ти- Ø – комент-ар- Ø.

4. Абстрагування на лексико-семантичному рівні (більш конкретизоване ніж перше): СЗ «особа, яка хар-ся за відношенням до предмета» аптек-ар- Ø, голуб-ар- Ø

13. Словотвірне значення. Види словотвірних значень. Засоби його вираження.

Словотвір, предметом вивчення якого є лише похідні слова оперує значенням, яке в науковій літературі називається словотвірним значенням. Відомі 2 підходи до визначення СЗ слова – вузький і широкий.

Вузьке розуміння СЗ визначається щодо окремо взятого слова.

Казкар- казк-ар-

Лікар- лік-ува-ар-

СЗ завжди формально виражене. Формальне вираження є його словотвірна структура. Бінарній словотвірній структурі відповідає семантичний аналог у вигляді словотвірної перифрази – це двокомпонентна структура, яка є формулою словотвірного тлумачення слова, і яка складається з узагальненого займенникового слова (репрезентант) і характеристичної ознаки (значення твірного слова).

У широкому розумінні СЗ – це узагальнене значення слів, які входять до одного словотвірного типу, що формується на семантичних відношеннях між похідними і твірними та структурних відношеннях між твірними основами та словотвірним формантом.

СЗ 1 ‘хто [характеризується за відношенням] до предмета’

(казк-ар-, книг-ар-, словник-ар- і под.).

СЗ 2 ‘хто [характеризується за відношенням] до дії’

(л'ік-ар-, пек-ар-, пл'ітк-ар- і под.).

СЗ 3 ‘хто [характеризується за відношенням] до ознаки’

(скуп-ар-, глух-ар- і под.).

У простих словах формантами є афікси та конфікси: афікси — префікс (при-солити- ‘неповнота [дії]’); суфікс (муш-в-а ‘збірність [чогось]’; с'мілив-іс'т'- ‘абстрактність [ознаки]’ або ‘опредметнена [ознака]’;); постфікс (умивати--с'а ‘зворотність [дії]’); сварити-с'а (‘взаємна зворотність [дії]’);

конфікси — префікс і суфікс (перед-гір-й-а ‘місце (простір) перед [чимось]’; суфікс і постфікс (храбр-и- ти--с'а ‘виявляти [ознаку]’, родич-а-ти--с'а ‘бути [як хто]’), префікс, суфікс і постфікс (при-земл-и-ти--с'а ‘локалізація дії [при чомусь]’; з-банкрут-и-ти--с'а ‘стати [ким]’).

У складних словах (а також складених та абревіатурах) словотвірне значення має іншу, відмінну від простих похідних, природу. У складному слові твірні основи поєднуються переважно за допомогою інтерфікса, який вважають виразником особливого — єднального СЗ. Таке словотвірне значення В. Лопатін назвав синтагматичним.

Синтагматичне значення — найбільш абстрактне словотвірне значення, характерне лише для складних слів, яке полягає в “ідеї єднання” компонентів складного слова.

У складних словах виразниками словотвірних значень є такі форманти:

— інтерфікси -о-, --: жовт-о-блакитний (‘ознака + ознака’ [жовтий і блакитний]), дизел'--мотор- (‘предмет + предмет’ [дизель і мотор]);

— інтерфікси -о-, -е-, -и- і суфікс (найчастіше) або префікс і суфікс (рідше): земл-е-мір-- (‘особа [за відношенням] до дії на предмет’ [землю міряти]);

— інтерфікси -и-, -- (генетичні закінчення наказової форми діє-лова): перекот-и-пол-е (перекоти поле), гул'ай--пол-е (гуляй поле);

— інтерфікси -и-, -ох-, -- (генетичні закінчення числівників) і суфікс: тр-и-кут-н-ий (‘ознака [за відношенням] до кількості предметів’ [три кути);

— операційний формант: усталений порядок слів, закріплений єдиним наголосом (у словах): бознашчо (орфогр. бозна-що, бог зна що); вічнозелений (‘ознака ознаки + ознака’ [вічно зелений]).

Лексичне значення — обов’язкове (властиве кожному слову); індивідуальне; найбільш конкретне та найменш абстрактне.

Граматичне значення — не індивідуальне, властиве певним класам слів; узагальнене й абстрактне; є поняттям про відношення між предметами та явищами дійсності; несамостійне.

Категорійне значення — обов’язкове (властиве кожному слову); найбільш абстрактне; узагальнення лексичних значень слів однієї частини мови як відображення зв’язку з предметами та явищами дійсності.

Словотвірне значення — необов’язкове (властиве лише похідним словам); не індивідуальне. Словотвірне значення похідних залежно від ступеня абстрагування має різний вияв конкретності / абстрактності.

14. Словотвірна категорія. Типові словотвірні категорії укр. мови.

Словотвірна категорія — комплексна одиниця словотворення, що об’єднує похідні різних словотвірних типів зі спільним словотвірним значенням та однаковим способом творення, але з різними за фонемним вираженням словотвірними формантами.

Словотвірна категорія є зручним інструментом лінгвістичного опису та впорядкування лексики різних частин мови. Відповідно до частиномовної належності всі словотвірні категорії поділяють на іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові. У межах кожної частини мови з урахуванням семантики твірної основи і способу творення похідних встановлюються власні словотвірні категорії. Наприклад, є такі іменникові словотвірні категорії (суфіксальні похідні з твірною основою дієслова) зі значенням:

1) ‘абстрактна процесуальна ознака’:

(збира-н'н'-а, мал'ува-н'н'-а, чита н'н'-а і под.; би-тп'т'-а, ми-тп'т'-а, ши-т'т'-а і под.);

2) ‘особа — діяч/носій процесуальної ознаки’:

(мр'ій-ник-, настав-ник-,розвід-ник- і под.; вод'ій-, крут'-ій-е, плакс'-ій- і под.);

3) ‘предмет’:

(довід-ник-, пройав-ник- і под.; вимик-ач-в, програв-ач-, т'аг-ач- і под.)

4) ‘місце’:

(ковза-нк-а, стойа-нк-а і под.; спа-л'н-а, чита-л'н-а і под.; друк-арн'-а, л'ік-арн'-а і под..).

15.Поняття валентності твірних основ. Види обмежень при словотворенні: семантичні, формальні, стилістичні.

Вале́нтність (від лат. valentia - сила) — здатність слова визначати кількість і якість залежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями. Так, властивості дієслова «керувати» передбачають його поєднання з іменними формами називного й орудного відмінка у позиціях підмета і додатка.
Дієслова, здатні визначати залежні від них словоформи, називаються валентними, а дієслова без такої здатності — невалентними. Словоформи — поширювачі валентних дієслів мають статус необхідних; вони можуть бути обов'язковими або потенційними (нереалізованими). Конститутивні поширювачі валентних дієслів (їх можна назвати актантами) протиставляються факультативним, тобто таким, які не зумовлені валентністю дієслова.

Валентність відрізняється, з одного боку, від інтенції як поняття, співвіднесеного з рівнем семантики, а з другого — від керування (валентність, на відміну від керування, стосується не лише додатка, а й підмета, обставини). Розрізняють ліву і праву валентність. Ліва валентність пов'язується з підметом, вираженим іменником у формі називного відмінка або його субститутом, включаючи підрядне речення, права — з додатками й обставинами. Сукупність валентного дієслова, вжитого в певному значенні, утворює його валентну структуру. На валентній структурі дієслова ґрунтується валентна структура речення.

Мовна продуктивність СТипів зумовлена внутрішньомовними факторами – чинниками, що обмежують творення похідних (семантичними, формальними, стилістичними)

Семантичні обмеження – основний вид; викликані несумісністю твірної основи і СФ. Суфікс –ісʹтʹ- поєднується переважно із прикметниковими твірними основами (скуп-ісʹтʹ-нульовий суфікс, швидк-ісʹтʹ -0,), рідше із дієслівними (рад-ісʹтʹ, жалʹ-ісʹтʹ). Префікс пра - - переважно із твірними основами іменників (прадід, падуб, праліс) рідше – із прикметниками (прас лов*Янський, праіндоєвроп)..Виділяють також часткові семантич обмеження: суф-с –ин- зі значенням «одиничність» утворює похідні лише на баз іменників з речовинним значенням, і до того ж не всіх, а тільки від тих, від яких можна утворити похідні зі знач «збірність» (картопля – картоплиння – картоплина; зерно-зернові-зернина).

Формальні обмеження зумовлені морфонологічними чинниками. Вони виникають тоді, коли при приєднанні до твірної основи СФ на морфемному шві опиняються морфонолог несумісні фонемо сполуки. В такому випадку пристосування ТО до СФ відбувається через усічення, чергування, накладання….

-к-// -н/к-, -ів/к- перевір-к-а але ковза-н/к-а, лазʹ-ів/к-а

-н-// -ов/н- - холод-н-ий але такт-ов/н-ий

-а-//-к/а- - ох-а-ти-нуль і – ох-к/а-ти-нуль

Стилістичні обмеження зумовлені функціональною несумісністю ТО і СФ. ТО книжного стилю не поєднуються з афіксами розмовно-побутового стилю. (здоров-ий – здоров-енн-ий, активний - … (нічо немає.)

15. Загальна характеристика способів словотворення сучасної української мови.

У науковій літ-рі спосіб словотворення немає єдиного загальноприйнятого поняття.

1. як одиниця класифікації похідних, об’єднаних спільним словотвірним засобом (Є. Клобуков, В. Лопатін. О. Тихонов)

2. як засіб вираження словотвірного значення (О. Земська)

3. як узагальнено-диференційне відображення засобів словотворення (О. Моїсеєв)

4. як шляхи і прийоми творення слів (В. Горпинич, І. Ковалик, Н. Клименко)

Фактично, способи словотворення враховують ті словотвірні форманти, за допомогою яких утворюються прості (на твірній базі одного слова) та складні (на твірній базі кількох слів) похідні та які є виразниками відповідних словотвірних значень. Творення простих слів називають словотворенням, а складних – словоскладанням.

Найдавніша класифікація способів творення слів за В. Троїцьким, який назвав їх відповідно до підсистеми мови і розділів мовознавства – морфологічним, синтаксичним, семантичним. Наявність/відсутність афіксів передбачає протиставлення морфологічних та неморфологічних способів. Неморфологічні: морфологічно-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний. Основний словотвірний засіб творення слів – словотвірний формант – є одиницею словотворення. Сучасна класифікація базується на словотвірних засобах. Похідні від цього поділяються на: афіксальні (й конфіксальні) – безафіксні; прості похідні – складні похідні.

16. Афіксальні способи творення похідних української мови.

Афіксальні способи базуються на словотвірному форманті, які поділяються на власне афіксальні та конфіксальні. Власне афіксальні форманти – однокомпонентні, формально тотожні морфемі (префіксу, суфіксу, постфіксу). Семантично воно актуалізують СЗ морфеми-афікса у словотвірній фун-ї.

Афіксальний словотвірний формант встановлюється шляхом віднімання від похідної основи твірної основи: не-спокійний

спокійний

не-

Префіксальний спосіб – творення похідних шляхом приєднання словотвірного форманта – префікса – до твірної основи. Префіксальний формант переважно не змінює ЛЗ твірного слова, він є виразником модифікаційного словотвірного значення: ви-котити- ᴓ «дія назовні» - від-котити- ᴓ «дія в певному напрямку». Продуктивною є префіксація дієслів, малопродуктивною – іменників, прикметників, найменш – прислівників, бо вони рідко утвор. шляхом безпосереднього приєднання префікса до твірного прислівника.

Суфіксальний спосіб – творення похідного слова шляхом приєднання словотвірного форманта – суфікса – до твірної основи: ТО+СФs. Формант може бути нульовим, коли похідна основа не містить фонемного афікса, але в похідному слові є СЗ, яке в інших похідних передають фонемно виражені форманти: наказ- ᴓ- ᴓ

наказа-(ти- ᴓ)

- ᴓ-

СЗ «опредметнена дія»

Суфіксація – один із найпродуктивніших способів творення похідних.

Постфіксальний спосіб – приєднання постфіксального словотвірного форманта до твірної бази дієслів, прислівників, займенників. Потенційно від кожного дієслова можливе -сʹа- дієслово: писати -ᴓ – писати- ᴓ-сʹа. Постфікс -сʹа- формує групу зворотніх дієслів із різними значеннями: власне зворотні (одягатися), взаємно-зворотні (лаятися), загально зворотні (веселитися), безоб’єктно-зворотні (телитися), непрямо-зворотні (збиратися), пасивно-зворотні (затверджуватися), безособово-зворотні (не сидиться). Постфіксальні прислівники та займенники входять до непродуктивних словотвірних типів із закритими рядами слів, які в СУЧ не поповнюються новотворами: де- сʹ, коли- сʹ.

Конфіксальні форманти – це функціональна єдність двох-трьох морфем, які лише разом утворюють нове слово префіксально-суфіксальним, префіксально-постфіксальним, суфіксально-постфіксальним, префіксально-суфіксально-постфіксальним способом: роз-погод-и-(ти- ᴓ)-сʹа

-погод- (а)

роз- -и- -сʹа

Префіксально-суфіксальний спосіб – творення похідного слова одночасним приєднанням двокомпонентного конфікса – суфікса і префікса – до твірної основи: ТО+СФp-s. Один із найпродуктивніших способів.

Дата добавления: 2017-02-01