Розмовний стиль

Розмовний стиль функціонує в сфері повсякденно-побутового спілкування. Цей стиль реалізується у формі невимушеної, непідготовленою монологічного або діалогічного мовлення на побутові теми, а також у формі приватної, неофіційної переписки. Під невимушеністю спілкування розуміється відсутність установки на повідомлення, що має офіційний характер (лекцію, виступ, відповідь на іспиті і т. п.), неофіційні стосунки між говорять і відсутність фактів, що порушують неофіційність спілкування, наприклад сторонні особи. Розмовна мова функціонує лише у приватній сфері спілкування, в побутово-побутової, дружній, сімейної і т. д. У сфері масової комунікації розмовна мова непридатна. Однак це не означає, що розмовний стиль обмежується побутової тематикою. Розмовна мова може торкатися і інші теми: розмова в колі сім'ї або розмова людей, що знаходяться в неофіційних відносинах, про мистецтво, науці, політиці, спорті та іншому, розмова друзів на роботі, пов'язаний з професією говорять, бесіди в громадських установах, наприклад поліклініках, школах і т. п.

Основними рисами розмовного стилю є вже зазначені невимушений і неофіційний характер спілкування, а також емоційно-експресивна забарвлення мови. Тому в розмовній мові використовуються всі багатства інтонації, міміка, жести. Однією з її найважливіших особливостей є опора на позамовних ситуацію, тобто безпосередню обстановку промови, у якій протікає спілкування. Розмовний стиль мовлення має свої лексичні та граматичні особливості. Характерною рисою розмовної мови є її лексична різнорідність. Тут зустрічаються найрізноманітніші в тематичному і стилістичному відношенні групи лексики: і общекніжная лексика, і терміни, і іншомовні запозичення, і слова високого стилістичного забарвлення, і навіть деякі факти просторіччя, діалектів та жаргонів. Це пояснюється, по-перше, тематичною різноманітністю розмовної мови, не обмежується рамками побутових тем, повсякденних реплік, по-друге, здійсненням розмовної мови у двох тональностях - серйозної і жартівливій, і в останньому випадку можливе використання різноманітних елементів.

Розмовної мови властиві емоційно-експресивні оцінки суб'єктивного характеру, оскільки мовець виступає як приватна особа і висловлює свою особисту думку і ставлення. Дуже часто та або інша ситуація оцінюється гіперболізовано: «Нічого собі ціна! З розуму зійти!»,«Квітів в саду - море!», «Пити хочу! Помру!»Характерно використання слів у переносному значенні, наприклад: «У голові у тебе каша!». Порядок слів в розмовній мові відрізняється від використовуваного в письмовій. Тут головна інформація конкретизується на початку висловлювання. Хто говорить починає промову з головного, істотного елемента повідомлення. Щоб акцентувати увагу слухачів на головній інформації, користуються інтонаційним виділенням. Взагалі ж порядок слів в розмовній мові має високою варіативністю.

Отже, домінанта розмовного стилю, особливо розмовної мови, що побутує в усній формі неофіційного персонального спілкування, - зведення до мінімуму турботи про форму вираження думок, звідси фонетична нечіткість, лексична неточність, синтаксична недбалість, широке використання займенників і т. д.

Зразок тексту розмовного стилю
- Який вже година? Щось є полювання. Чайку б.
- Народ від неробства завів звичку їсти, як сказав Гоголь. Зараз чайник поставлю. - Ну, ми-то з тобою сьогодні ого-го скільки напрацювали, а неробство ти знаєш що таке? - Здогадуюся. - І що б ти тоді робила, коли б неробство наступила? - Навіть не уявляю. Це адже вчитися треба, неробства-то!
1.2 Науковий стиль

Сфера суспільного діяльності, в якій функціонує науковий стиль - це наука. Провідне становище в науковому стилі займає монологічне мовлення. Цей функціональний стиль володіє великою різноманітністю мовних жанрів. серед них основними є: наукова монографія і наукова стаття, дисертаційні роботи, науково-навчальна проза (підручники, навчальні та методичні посібники тощо), науково-технічні твори (різного роду інструкції, правила техніки безпеки та ін), анотації, реферати, наукові доповіді, лекції, наукові дискусії, а також науково-популярна література.

Мета наукового стилю - повідомлення, пояснення наукових результатів, форма реалізації - діалог. У науковій мові є типовими смислова точність, прихована емоційність, об'єктивність викладу, строгість і т. д.
Науковий стиль має свою специфіку, що дозволяє вживати його незалежно від характеру науки (природно-наукової чи гуманітарної). Його специфіка визначається цілями повідомлення: це може бути доповідь, де важливо показати факти, з'ясувати деякі закономірності.
Основні риси наукового стилю визначаються філологами:

1) логічною послідовністю;

2) упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання;

3) прагненням авторів до точності, однозначності, стислості виразу при збереженні насиченості змісту.

Одним з найважливіших жанрів наукового стилю є наукова стаття, яка може передавати різноманітну за своїм характером і призначенням інформацію і найбільш часто використовується як основне джерело науково-технічної інформації: саме тут фіксується все нове, що з'являється у певній галузі науки. Наукові статті представлені кількома різновидами: стаття - коротке повідомлення про результати науково-дослідної та дослідно-конструкторської робіт; власне наукова або науково-технічна стаття, в якій досить докладно викладаються результати роботи; передова стаття; науково-публіцистична стаття; рекламна стаття. Кожна з різновидів статті відрізняється власним змістом і демонструє профіль видання, де вона опублікована.

Науковий стиль реалізується переважно у письмовій формі мови. Однак з розвитком засобів масової комунікації, із зростанням значущості науки в сучасному суспільстві, зі збільшенням числа різного роду наукових контактів, таких як конференції, симпозіуми, наукові семінари, зростає роль усній наукової мови.

Основними рисами наукового стилю і в письмовій, і в усній формі є точність, абстрактність, логічність і об'єктивність викладу. Саме вони організують в систему всі мовні засоби, що формують цей функціональний стиль, і визначають вибір лексики у творах наукового стилю. Для цього функціонального стилю характерне використання спеціальної наукової та термінологічної лексики, причому останнім часом тут все більше місця займає міжнародна термінологія (сьогодні це особливо помітно в економічній мови, наприклад менеджер, менеджмент, квотування і т. д.

Лексичний склад наукового стилю характеризується відносною однорідністю і замкнутістю, що виражається, зокрема, у меншому використанні синонімів. Обсяг тексту в науковому стилі збільшується не стільки за рахунок вживання різних слів, скільки за рахунок багаторазового повторення одних і тих же слів.

Науковий стиль належить до числа книжкових стилів літературної мови. Можна виділити ряд загальних мовних особливостей:

1) попереднє обдумування висловлювання;

2) монологічний характер, строгий відбір мовних засобів;

3) тяжіння до нормованої мови.

Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру наук і жанрових відмінностей.

Науковий стиль має різновиди (підстилі):

1) науково-популярний;

2) науково-діловий;

3) науково-технічний;

4) науково-публіцистичний і навчально-науковий.

Науковому стилю притаманна сухість, він позбавлений емоційного забарвлення та образності.

Лексика наукової доповіді або статті в середньому на 25% складається з термінів, це теж одна з основних рис наукового стилю. Фразеологія наукового стилю включає терміни, складені терміни («сонячне сплетіння», «коронарне шнутірованіе» і т. д.), використовує кліше - «в даній проблемі хотілося б розглянути...», в тому числі і як зв'язки між пропозиціями.
Речові і абстрактні іменники вживаються у формі множини: «шуми в радіоприймачі».

При синтаксичних побудовах частіше використовуються іменники, трохи рідше - дієслова, назви дій. Прикметники використовують термінологічну функцію, вказують на різні ознаки. Синтаксис в науковому стилі часто складний, ускладнюється додатково однорідними членами та додатковими членами пропозицій.

Можна зробити висновок, що домінантою наукового стилю є понятійна точність (тому використовується системно організована в кожній частині галузі наукового знання термінологія), підкреслена логічність мови, що приводить в текстах-міркуваннях до широкого вживання спеціальних текстових скреп типу: з цього випливає, це призводить до..., отже, таким чином і т. д. Точність наукового стилю менше пов'язана з точною відповідністю конкретної дійсності, є більш абстрактною, узагальненою, ніж точність ділового стилю.

Зразок наукового стилю: Реформа орфографії 1918р. наблизила лист до живої мови (тобто скасувала цілу низку традиційних, а не фонематических орфограмм). Наближення орфографії до живої мови зазвичай викликає і рух в іншому напрямку: прагнення зблизити вимова з орфографією..... Проте вплив листи контролювалося розвитком внутрішніх фонетичних тенденцій. Тільки ті орфографічні особливості зробили сильний вплив на літературну вимову. Які допомагали розвиватися російської фонетичної системи за законом І.А. Бодуена де Куртене або сприяли усуненню фразеологізмів у цій системі... При цьому, треба підкреслити що, по-перше, ці особливості були відомі наприкінці Х I Х ст. і що, по-друге, їх і зараз не можна вважати повністю перемогли у сучасній російській літературній вимові. З ними конкурують старі літературні норми.

1.3 Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль відрізняється стійкістю і замкнутістю. У ньому більшою мірою поширені клішірованія, штампованість, посилена нормативність.

Офіційно-діловий стиль - це сукупність мовних засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або між ними, між організаціями і приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Ділова мова реалізується у вигляді письмових документів, побудованих за єдиними для жанрових різновидів правилами. Типи документів різняться специфікою свого змісту (які офіційно-ділові ситуації в них відображені), а відповідно, і своєю формою (набором і схемою розміщення реквізитів - змістовних елементів тексту документа); об'єднані вони набором мовних засобів, традиційно використовуваних для передачі ділової інформації.

Розрізняють щонайменше 3 підстилі (різновиди) ділового стилю:
·Власне офіційно-діловий

· Юридичний (мовою законів та указів);

· Дипломатичний.

При ряді відмінностей ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. Офіційно-ділові та дипломатичні документи зближує те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін при особливо «етикетної» природі дипломатичних формул; на відміну від них для «язика законів» характерно прагнення до перерахування умов та обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність. Але саме в канцелярському підстилів чітко і послідовно викладають специфічні риси офіційно-ділового стилю в цілому.

У сфері ділового мовлення мають справу з документом, тобто з діловою папером, що володіє юридичною силою, і сам факт обумовлює письмовий характер реалізації мовних засобів офіційно-ділового стилю.

Специфіка культури офіційно-ділового мовлення полягає в тому, що вона включає в себе володіння двома різними за характером нормами:

1) мовними, регулюючими закономірності відбору мовного матеріалу для наповнення змістовної схеми документа;
2) текстовими, регулюючими закономірності побудови документа, закономірності розгортання його змістовної схеми.
Документи відрізняють не тільки особливий стиль, але й порядок їх заповнення, відтворення, наявність мовних штампів, через це використовують готові бланки.

Офіційно-діловий стиль - це стиль документів: міжнародних договорів, державних актів, юридичних законів, ділових паперів і т. д. Незважаючи на відмінності у змісті та різноманітність жанрів, офіційно-діловий стиль в цілому характеризується рядом спільних рис. До них відносяться:

· стислість, компактність викладу;

· стандартна форма розташування матеріалу;

· використання термінології, номенклатури, складноскорочених слів, абревіатури;

· вжиття віддієслівних іменників, різних словосполучень, що служать для зв'язку частин складного речення (з тієї причини, що...);

· оповідальний виклад, використання речень з перерахуванням;
переважаючий принцип його конструювання, прямий порядок слів у реченні;

· переважання складних речень;

· відсутність експресивної лексики;

· він не індивідуальний.

Крім того, для ділової мови характерне прагнення не вживати в текстах особисто-вказівних займенників він (вона, воно, вони), оскільки їх використання в контексті може суперечити точності і ясності викладу.
В області синтаксису ділова мова повинна бути логічною, аргументованою. З цієї причини ділова мова багата складними конструкціями: велика вжиткового складнопідрядних речень із сполучниками, передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність всякого роду уточнень у тексті (причетні, дієприслівникові звороти, вставні конструкції), диференціація смислових відносин за допомогою складних спілок (типу внаслідок того що) і прийменників (типу на предмет чого). Перераховані відмінні мовні риси ділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічно вписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації.
Всі специфічні (і текстові, і мовні) власне канцелярські риси офіційно-ділового стилю закріплені в ГОСТах та посібниках, що забезпечує високий рівень стандартизації і уніфікації текстів ділової документації.
Зразок тексту офіційно - ділового стилю.
Діловий лист-прохання:

З метою ознайомлення з асортиментом продукції, що випускається Вами продукції просимо направити нам каталоги жіночого взуття з зазначенням розміру відпускних цін.

Директор Н.В. Васильєв

Діловий лист-відповідь

У відповідь на ваш лист від 25.01.03 повідомляємо, що, на жаль, не можемо вислати Вам каталог жіночого взуття, так як він ще перебуває у пресі.

Директор В.В. Іванов

1.4 Публіцистичний стиль

У цьому стилі реалізується мовна функція впливу (агітації та пропаганди), з якою поєднується суто інформативна функція (повідомлення новин). У публіцистичних творах зачіпаються питання досить широкої тематики - актуальні питання сучасності, що представляють інтерес для суспільства: політичні, економічні, моральні, філософські, питання культури, виховання, повсякденного побуту. Публіцистичний стиль знаходить застосування в суспільно-політичній літературі, періодичній пресі (газетах, журналах), політичних виступах, промовах і зборах.
У рамках публіцистичного стилю широке поширення отримала його газетно-журнальний різновид. До основних рис мови газети належать:
• економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості;
• відбір мовних засобів з установкою на їх дохідливість (газета - найбільш поширений вид масової інформації);

• наявність суспільно-політичної лексики і фразеології, переосмислення лексики інших стилів (зокрема, термінологічної) для цілей публіцистики; використання характерних для даного стилю мовних стереотипів, кліше;
• жанрове розмаїття і пов'язане з цим різноманітність стилістичного використання мовних засобів: багатозначності слова, ресурсів словотворення (авторських неологізмів), емоційно-експресивної лексики;
• суміщення рис публіцистичного стилю з рисами інших стилів (наукового, офіційно-ділового, літературно-художнього, розмовного), обумовлене різноманітністю тематики і жанрів;
• використання зображально-виражальних засобів мови, зокрема засобів стилістичного синтаксису (таких як риторичні запитання і вигуки, паралелізм побудови, повтори, інверсія і т. д.).

У чому ж конкретно виявляється вплив розмовної і книжкової мови на синтаксис газетної мови?

1. З розмовної мови прийшли на газетну смугу різні еліптичні речення - безглагольних фрази, які характеризуються стислістю, енергійністю вирази: Новатори - виробництву; Наш девіз - якість!

2. До засобів експресивного синтаксису відносяться номінативні пропозиції, що позначають буття, наявність того, що названо. Яскравий сліпуче світло. Білі стіни, стелю. Білий ковпак, біла марлева маска і над нею - строгі очі. І знову біла стеля. Слабкість така, що не можу поворухнутися. Доктор сидить поруч з ліжком. (З газет)

3. Широко використовуються в різних газетних жанрах так звані сегментовані конструкції, або конструкції з «подвійним позначенням».
Ініціатива - ось чого нам найбільше не вистачає.

У різних публіцистичних жанрах широке поширення отримали приєднувальні конструкції:
Не дарма чи приїхали? Та ще з вузлами, з валізами.

У будь-якому випадку звертайся до мене. У будь-яку хвилину.

4. Особлива виразність притаманна так званої парцеляції. Парцеляція як засіб посилення виразності, дієвий стилістичний прийом, що дозволяє актуалізувати смислове і експресивне боку висловлювання, знаходить широке застосування в газетних жанрах.

5. Газетний текст часто починається вступної конструкцією, що вказує на джерело повідомлення (Як повідомляє наш кореспондент...; За даними Гідрометцентру...).

Характерні риси:

• економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості;

• відбір слів і конструкцій з установкою на їх дохідливість (використання слів у прямому значенні, переважання простих синтаксичних побудов);

• наявність оборотів-кліше (як передає наш кореспондент);

• відсутність елементів індивідуального авторського стилю.

Його домінанта - соціальна оцінність. Вона проявляється не тільки в газетних «ярликах» (фашист, демократ, псевдодемократ), не тільки в словах з оцінною конотацією (порів.: ватажок і ватажок; з'їзд, конгрес і збіговисько), але і в самому відборі фактів, ступеня уваги до них, у використанні фразеології і експресивного синтаксису.

Зразок тексту публіцистичного стилю
Як передає наш кореспондент, вчора над центральними районами Пензенської області пройшла небувалої сили гроза. У ряді місць були повалені телеграфні стовпи, порвані дроти, з коренем вирвані столітні дерева. У двох селах виникли пожежі в результаті удару блискавки. До цього додалося ще одне стихійне лихо: зливовий дощ місцями викликав сильну повінь. Завдано збиток сільському господарству. Тимчасово було перервано залізничне та автомобільне сполучення між сусідніми районами. (Інформаційна замітка в газеті).

1.5 Художній стиль

Художній стиль як функціональний стиль знаходить застосування в художній літературі, яка виконує образно-пізнавальну та ідейно-естетичну функції. Щоб зрозуміти особливості художнього способу пізнання дійсності, мислення, що визначає специфіку художньої мови, треба порівняти його з науковим способом пізнання, визначальним характерні риси наукової мови.
Художній літературі, як і іншим видам мистецтва, властиве конкретно-образне уявлення життя на відміну від абстрагованого, логіко-понятійного, об'єктивного відображення дійсності в науковому мовленні. Для художнього твору характерні сприйняття за допомогою почуттів і перевоссозданіе дійсності, автор прагне передати насамперед свій особистий досвід, своє розуміння і осмислення того чи іншого явища.

Для художнього стилю мовлення типово увагу до приватного і випадковому, за яким простежується типове і загальне. Згадайте «Мертві душі» М. В. Гоголя, де кожен з показаних поміщиків уособлював якісь конкретні людські якості, висловлював певний тип, а всі разом вони були «обличчям» сучасної авторові Росії.

Світ художньої літератури - це «перевоссозданний» світ, зображувана дійсність є певною мірою авторська вигадка, а значить, в художньому стилі мовлення найголовнішу роль відіграє суб'єктивний момент. Вся навколишня дійсність представлена ​​через бачення автора. Але в художньому тексті ми бачимо не тільки світ письменника, а й письменника в художньому світі: його переваги, осуду, захоплення, неприйняття і т. п. З цим пов'язані емоційність і експресивність, метафоричність, змістовна багатоплановість художнього стилю мовлення.

Лексичний склад і функціонування слів у художньому стилі мовлення мають свої особливості. У число слів, що складають основу і створюють образність цього стилю, входять насамперед образні засоби російської літературної мови, а також слова, які реалізують у контексті своє значення. Це слова широкої сфери застосування. Вузькоспеціальні слова використовуються в незначній мірі, тільки для створення художньої достовірності при описі певних сторін життя.

У художньому стилі мовлення дуже широко використовується мовна багатозначність слова, що відкриває в ньому додаткові смисли і смислові відтінки, а також синонімія на всіх мовних рівнях, завдяки чому з'являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. Це пояснюється тим, що автор прагне до використання всіх багатств мови, до створення свого неповторного мови і стилю, до яскравого, виразного, образного тексту. Автор використовує не тільки лексику кодифікованого літературної мови, а й різноманітні зображальні засоби з розмовної мови і просторіччя.
На перший план у художньому тексті виходять емоційність і експресивність зображення. Багато слів, які в науковій мови виступають як чітко певні абстрактні поняття, у газетно-публіцистичної мови - як соціально узагальнені поняття, у художньому мовленні - як конкретно-чуттєві уявлення. Таким чином, стилі функціонально доповнюють один одного. Для художньої мови, особливо поетичній, характерна інверсія, тобто зміна звичайного порядку слів у реченні з метою посилити значеннєву значимість якого-небудь слова або додати всій фразі особливу стилістичне забарвлення. Прикладом інверсії може бути відома рядок з вірша А. Ахматової "Усе мені бачиться Павловськ горбистий...». Варіанти авторського порядку слів різноманітні, підпорядковані загальному задуму.

У художньому мовленні можливі і відхилення від структурних норм, обумовлені художньої актуалізацією, тобто виділенням автором якийсь думки, ідеї, риси, важливою для смислу твору. Вони можуть виражатися в порушенні фонетичних, лексичних, морфологічних і інших норм.
За різноманітністю, багатством і виразним можливостям мовних засобів художній стиль стоїть вище інших стилів, є найбільш повним вираженням літературної мови.

Як засіб спілкування художня мова має свою мову - систему образних форм, відображену мовними та екстралінгвістичними засобами. Художня мова поряд з нехудожньої виконує читача-образотворчу функцію.
Домінантами художнього стилю є образність і естетична значимість кожного його елемента (аж до звуків). Звідси прагнення до свіжості образу, незаяложений виразами, велика кількість тропів, особлива художня, а не понятійна і не денотатная (дійсної) точність, використання спеціальних, характерних тільки для цього стилю виразних засобів мови - ритму, рими, навіть у прозі особливої ​​гармонійної організації промови.

Зразок тексту художнього стилю: Ранок. Виглядаю в шматочок вікна, не запушених морозом, і не дізнаюся лісу. Який велике спокій! Над глибокими, свіжими снігами, що завалили хащі ялин, синє, величезне і дивно ніжне небо. Такі яскраві, радісні фарби бувають у нас тільки вранці в афанасьевской морози. І особливо гарні вони сьогодні, над свіжим снігом і зеленим бором. Сонце ще за лісом, просіка в блакитний тіні. У коліях санного сліду, сміливим і чітким півколом прорізаного від дороги до будинку, тінь зовсім синя. А на вершинах сосен, на їх пишних зелених вінцях, вже грає золотистий сонячне світло. І сосни, як корогви, завмерли під глибоким небом. (І. Бунін)

ЛЕКЦІЯ 5.

Дата добавления: 2014-01-04