Правила спора

Реакция оппонента на уловки в споре

Исследователи разрабатывают специальные методики защиты от некорректных приемов ведения спора. Например, если оппонент переводит обсуждение спорной проблемы на другую, не менее важную тему, то рекомендуют сначала согласиться с тем, что новая тема, безусловно, заслуживает внимания, а затем предложить вернуться к прежней. Мелкие уколы со стороны оппонента целесообразно игнорировать, а при явных оскорблениях необходимо на время прервать спор.

Полезные методические указания по разрешению сложных ситуаций при принятии управленческих решений содержатся в книге Отто Эрнста «Слово предоставлено Вам: практические рекомендации по ведению деловых бесед и переговоров». Автор описывает действия партнера во время спора и возможные реакции на эти действия. Приведем эту таблицу полностью.

Действия партнера во время спора

Возможная реакция оппонента на действия партнера за счет постановки вопросов

· голословные утверждения · отклонение решения («все равно не получится» · обвинение в иллюзиях («чи­стая теория») · непродуктивные вопросы (например, об организаци­онных деталях при обсужде­нии стратегических вопросов) · упрощение проблемы («пой­дет своим чередом») · усложнение проблемы (эк­стремальный метод «да, но» — постоянная позиция) · выдвижение требований (по численности трудящихся, финансовым, материальным средствам) · рутина («всегда так поступали, и все обходилось») · многословие («много воды — мало аргументов») · уход от смысла (высокопар­ные слова, сложные непо­нятные конструкции пред­ложений) · односторонний подход (например, излишнее теоретизи­рование при необходимости обсуждения практических аспектов) · ошибка при обобщении (отдельное, общее явление) · недостаток критериев при оценке (самонадеянные суж­дения) · произвольность сравнений (количество, качество)

какие аргументы можно привести? какое другое решение возмож­но?   какие реальные цели (средства, пути решения) возможны? как это связано с обсуждаемой проблемой?   какие противоречия, препят­ствия могут при этом возник­нуть? как можно решить задачу?   как удовлетворить эти требова­ния?     какая разница в эффективности (новое, старое)?   каков смысл вашего высказыва­ния?   требование (прямое) говорить ясно     в чем заключается практическая ценность сказанного?     прямые вопросы: не касается ли это частного случая, явления, возможности? на основе каких критериев сде­лана оценка? не нужен ли здесь дифференци­рованный подход?

Существует немало приемов и правил ведения спора, которые успешно применяют в своей речевой практике опыт­ные ораторы, полезно проанализировать некоторые из них.

1. Не доказывайте очевидного. Слушатель ждет от говорящего чего-то нового, незнакомого. Чем меньше он находит такого, тем скорее теряет инте­рес к изложению содержания. Особая опасность возникает, когда слушатель не ощущает нового со­держания, запрятанного в известных словосочета­ниях.

2. Сначала должны быть приве­дены спорные доводы, не столь категоричные, но все же убедительные, а в заключение — произ­носится окончательный веский неоспоримый довод.

3. Избегайте ненадежных доводов. Только самые убедительные доказательства должны входить в речь. Важно качество, а не количество. Не следует опасаться, что речь покажется слабой от малого числа доказательств. Чтобы не ошибаться, не нужно позволять себе ненадежных аргументов. Каждый слабый довод, привлекая внимание, под­рывает доверие ко всем другим.

4. В ходе доказательства не упускайте из виду глав­ной мысли, наоборот, используйте любой случай, чтобы напомнить о ней.

5. Веские аргументы приводите порознь, развивая каждый в отдельности. Если они слабы, то их сле­дует собрать вместе и использовать как один аргу­мент.

6. Как можно чаще подкрепляйте одно доказательст­во другим.

7. Не объясняйте того, в чем сами не вполне увере­ны. Не произносите своих сомнений вслух, т.к. они разрушают всю систему доказательств.

В ходе доказательства могут возникнуть возраже­ния, которые можно нейтрализовать, используя сле­дующие приемы:

- разделите обобщенные доводы оппонента;

- не показывайте особой старательности, возра­жая оппоненту. Настойчивое возражение может при­дать вес оппоненту в представлении слушателей;

- не оставляйте без возражения сильных дово­дов противника. Но, возражая на них, не следует развивать их или повторять те соображения, которы­ми эти доводы подкрепляются. Повторяя возражения конспективно, мы усиливаем впечатления от них. Затем экспромтом переходим к их опровержению. Оно, как правило, не подготовлено, страдает много­словием. Мы не успеваем развить свои доводы до конца, хватаемся за первые пришедшие в голову со­ображения и упускаем из виду более важные, излага­ем мысли в неясной, неудачной форме;

- не доказывайте, когда можно отрицать;

- отвечайте фактами на слова;

- не спорьте против несомненных доказательств и верных мыслей;

- не опровергайте невероятного.

В устных выступлениях часто применяются дема­гогические приемы, которых следует избегать:

· подмена дела высокими словами и призы­вами;

· слишком частое объяснение трудностей сегод­няшнего дня наследием прошлого;

· клятвенные заверения от имени всех;

· ложный пафос;

· использование большого количества цифр, не­вероятных фактов без их анализа и сопоставления;

· наклеивание ярлыков;

· перекладывание вины на других;

· оскорбления, слезы, крик, вместо спокойного обсуждения проблемы.

В книге профессора С.И.Поварнина «Искусство спора» изложены некоторые правила ведения спора:

1. «… первая обязанность и, во всяком случае, одно из важнейших свойств хорошего спорщика – уметь их (доводы противника) выслушать, точно понять и оценить. Против этого грешит большинство спорщиков. Но само собой ясно, что кто не умеет слушать противника и понимать его ясно и полно, то не может никогда ни охватить спора, ни владеть спором. Уменье слушать – уменье трудное, но нечего себя обольщать: без него – хороший спорщик немыслим. Это первое и одно из неизбежных умений спорить. Это фундамент искусства спора. Без него никакие способности и знания не дадут настоящего мастера спора.

2. Второе важное условие настоящего, хорошего и честного спора – уважение к убеждениям и верованиям противника, если мы видим, что они искренни.

3. Большое, нередко огромное значение в споре имеет манера спорить.

Джентельменский спор – это самая высокая форма спора. В таком споре никаких непозволительных уловок не допускается.

Хамский спор прежде всего отличается открытым неуважением или пренебрежением к мнениям противника.

Чрезвычайно важно, спорим ли мы спокойно, хладнокровно, или возбуждённо, взволнованно, яростно. При условиях, приблизительно равных, всегда и неизменно одолевает более хладнокровный спорщик.

Памятка участнику диспута.

(по В.Т.Лисовскому)

1. Прежде, чем вы будете спорить, подумайте, о чём вы будете говорить.

2. Спорьте честно и искренне, не искажайте мыслей и слов товарищей.

3. Начиная спорить, ясно и чётко выскажите положения, которые будете защищать, доказывать. Эти тезисы должны оставаться неизменными на протяжении всего спора.

4. Помните, что лучшим доказательством или способом опровержения являются точные и бесспорные факты.

5. Доказывая и опровергая, говорите ясно, просто, отчётливо, точно. Старайтесь говорить своими словами.

6. Если доказано ошибочность Вашего мнения, имейте мужество признать правоту своего «противника».

7. Заканчивая своё выступление, подведите итог, сформулируйте выводы.

Можно также использовать шутливые правила, которые рекомендовал народный артист СССР Н.П.Акимов:

1. Не бойся выступить первым. Если у тебя есть, что поведать человечеству, тем скорее оно это узнает. Если абсолютно нечего сказать, старайся попасть в число ораторов, которые за поздним временем слова не получают.

2. Обстреливая своих противников, не прячься за памятники знаменитых людей. Их не для того ставили.

3. Говоря от лица своего коллектива, помни, что коллективная нескромность ничуть не лучше единоличной.

4. Никогда не говори, начиная свою речь: «Товарищи, я очень волнуюсь». Если твоё волнение поможет тебе выступить с блеском, не надо раскрывать заранее секрет успеха. Если оно, наоборот, помешает, тут уж ничем не поможешь.

5. Подбирая умные цитаты для выступления, следи за тем, чтобы твои собственные мысли не звучали слишком большим контрастом к ним.

ЛЕКЦІЯ 13.

ДІЛОВА НАРАДА (ЗБОРИ) ТА ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ

1. Ділова нарада

2. Прес-конференція

1. Нарада як вид організації ділового спілкування групи

Ділова нарада (збори) - усна комунікативна взаємодія групи людей (колективу). У цьому виді спілкування сполучаються різні жанри: ораторський монолог (вступне і заключне слово ведучого, виступи учасників, доповідь), бесіда (обмін інформацією, висування й обговорення ідей при «мозковій атаці»), дискусія.

Ефективність зборів багато в чому залежить від таланту організатора - від його мовленнєвої майстерності й управлінських здібностей. Нерідко збори проводить сам керівник.

Виділяють наступні основні задачі ділових нарад:

1)З'ясувати, проаналізувати стан справи (як виконується намічене, що відбувається в колективі...); обмінятися інформацією з обговорюваних питань, скоординувати зусилля і зробити організаційні висновки. Цим задачам відповідає інформаційний тип зборів.

2)Проінформувати колектив про пошуки в рішенні проблем, про новий досвід і можливості його впровадження, переконати співробітників у правильності проведеної господарської політики. Для рішення цих задач призначенеі роз'яснювальні збори чи збори - інструктаж.

3)Знайти колективне рішення проблеми, зібрати ідеї. Це тип зборів - проблемні чи «мозкова атака».

4)Відібрати і прийняти конструктивні рішення. Це задача зборів – прийняття рішення.

5)Дати учасникам необхідні знання, підвищити їхню кваліфікацію. Цей тип називається конференція чи навчальні збори.

Якщо керівник зацікавлений у постійних контактах з колективом, він організує регулярні наради. За частотою проведення збори можуть бути також разовими і періодичними.

Етапи підготовки і проведення зборів

Збори - це групове спілкування, що керується, організується. Їх успіх на 90% залежить від підготовки, обмірковування структурних елементів комунікативного етапу і наступної оцінки та самооцінки.

Докомунікативний етап	Комунікативний етап	Посткомунікативний
1.З'ясування необхідності наради	1.Вступне слово голови	Аналіз зборів
2.Формулювання теми і мети	2.Обговорення проблеми (повідомлення, чи бесіда -дискусія)
3.Розробка порядку денного, проекту рішення	3.Прийняття рішень (факультативно)
4.Визначення і підготовка учасників	4.Підсумковий монолог голови
5.Призначення часу і місця проведення

Підготовка наради починається з визначення її необхідності. Цей складний вид роботи доцільно використовувати, якщо немає альтернатив, таких, наприклад, як бесіда, рішення вищого керівника, об'єднання з іншими нарадами. Після рішення організувати колективний процес обговорення уточнюють його тему і ціль. Шляхом виділення й угруповання проблем розробляється порядок денний. Обираючи послідовність розгляду питань, виходять із психологічних основ. Найбільш «важкі» пункти, що вимагають розширеного обговорення, пророблення, найкраще помістити в другу третину зборів, коли фізична і розумова працездатність групи досягає піка. Поточні чи термінові питання, що не вимагають багато часу, можна вирішити в першу чергу, а «найпростіші» чи пункти найбільш цікаві - залишити наприкінець.

Загалом треба підготуватироект рішення. Він нерідко являє собою «запитальник», по кожному пункту якого учасники в ході зборів будуть давати конкретні відповіді.

Наступний крок - визначення кількісного і якісного складу аудиторії, підготовка учасників.

Зовсім не обов'язково на кожну нараду запрошувати керівників усіх підрозділів. Залучаються звичайно ті посадові особи, що найбільш компетентні у обговорюваній проблемі. Треба визначити, чи представляють комуніканти широкий спектр думок,чи утворять групу з однаковими поглядами. За кількістю учасників збори можуть бути вузькими (до 5 чоловік), розширеними (до 20 чоловік) і представницькими (понад 20 чоловік). Маленькі групи високопродуктивні, але в них важко зав'язати розмову, є ризик прийняття ненадійних рішень. Великі, як правило, приймають вивірені рішення на основі багатьох точок зору, але в них важко дійти згоди, необхідний посилений контроль, існує небезпека виникнення угруповань, тиску на «саботажників». Ідеальна кількість учасників для внутрішнього ділового засідання - від 6 до 9. Усі співробітники повинні бути завчасно ознайомлені з темою, метою, порядком денним і необхідними матеріалами, документами.

Найкращий час для проведення зборів, згідно ергономічним дослідженням, - це пізній ранок (11 годин середи, четверга). Для регулярних нарад відводять визначений день тижня.

Місцем проведення, як правило, є кабінет керівника організації. Однак краще скликати наради в спеціально обладнаному приміщенні. Воно повинно мати гарну акустику, звукоізоляцію, вентиляцію, нормальну температуру повітря (+ 19^ос), зручні для роботи меблі. Оптимальне розташування учасників - на відстані витягнутої руки один від одного за столом трапецієподібної форми.

Доцільна тривалість спільної розумової діяльності великого числа людей - 40 - 45 хвилин. Якщо обставини справи вимагають більшого часу, то після 40 хвилин оголошують десятихвилинну перерву. Регламент установлюється на початку наради. Звичайно вступне і заключне слово ведучого, а також усі виступи плануються на 10 хвилин. У вступному слові треба ясно і конкретно, коротко викласти обговорювані проблеми і ще раз звернути увагу присутніх на кінцеву мету наради. Щоб створити стимул для дискусії, можна підкреслити практичну значимість питань, поставити перед слухачами ряд конкретних задач. Одне з найважливіших вимог до голови наради - не нав'язувати із самого початку свою позицію іншим учасникам. Посада надає словам керівника особливої вага і ті з працівників, хто дотримується протилежних поглядів, можуть просто не зважитися їх висловити, щоб не суперечити начальству. Треба постаратися зайняти нейтральну позицію, викласти свою думку від 3-ї особи або сформулювати у вигляді питання. Найсерйозніші збори буває доречно починати зі зненацька цікавої репліки і навіть жарту. Дуже ефектно, якщо фраза, думка, якою відкривається нарада, буде використана й у її завершенні. Звертаючись до ораторів, головуючий називає учасників на ім’я по батькові, за можливістю підкреслює їхній досвід і компетентність з відповідного питання. Голова повинен бути вкрай уважний не тільки до суті виступу, але і до того, як кожен з них вписується у загальну конструкцію, як працює на досягнення наміченої мети; чи не веде убік. Організатор стежить за регламентом, у ході і після розгляду кожної проблеми коротко резюмує виступи. Це дозволяє домогтися впевненості в тому, що всі присутні чітко розуміють, про що мова, що в ході дискусії досягнуть визначеного прогресу. Якщо оратор виходить за рамки питання, варто дипломатично зупинити його. Критичну оцінку пропозицій дають негайно після промови, чи, якщо використовується метод «мозкового штурму», після висловлення всіх ідей.

Наступний можливий етап наради - прийняття рішень. Зачитується заздалегідь підготовлений проект рішення, і учасники наради вносять свої корективи, приймають його за результатами голосування. Після прийняття рішень визначаються особи, що здійснюють його виконання і контроль.

Закінчуючи збори головуючий може закликати усіх до виконання тих планів, програм, до досягнення тих цілей, до яких прийшли в підсумку; коротко резюмувати хід обговорення; похвалити найбільш вдалі ідеї, ділові виступи; подякувати усіх за продуктивну роботу.

Англійський дослідник наради Елан Баркер справедливо думає, що постійний аналіз проведених колективних обговорень веде до одержання прибутку. Оцінка повинна бути об'єктивною, формулюватися всією групою на окремій зустрічі, поза рамками зборів. Можна запропонувати учасникам заповнити анкету, використовуючи для відповідей так звану ковзку шкалу: (немає) 1 2 3 4 5 6 (Так):

- чи була необхідна нарада?

- чи ясна її мета?

- чи відповідала вона меті?

- чи згодні ви, що тривалість і час проведення були зручні?

- чи задовольнило вас приміщення?

- чи вчасно ви одержали порядок денний, документи?

- чи всі пункти порядку денного були викладені?

- чи володіли присутні відповідною компетенцією?

- чи здійснював голова належний контроль?

- чи задоволені ви процедурою прийняття рішень?

Аналіз зборів можна провести більш ефективно, якщо залучити незалежного експерта. У нього буде можливість сторонньої оцінки того, що йде добре, а що необхідно змінити.

Менеджер - початківець може аналізувати колективне спілкування самостійно за схемою:

1.Який тип наради в залежності від мети?

2.Чи вдало сформульована тема і підтеми (порядок денний)?

3.Коли запланований розгляд найбільш складних питань?

4.Чи доречні місце, час проведення, кількість і склад учасників?

5.Про що говорить ведучий у вступному слові?

6.Який регламент прийнятий?

7.Які організуючі мовні дії ведучого в ході діалогу?

8.Чи всі присутні беруть участь в обговоренні?

9.Які рішення прийняті?

10.Как організатор закінчив нараду?

11. Чи оформлений протокол?

Протокол наради - це первинний офіційний документ, на підставі якого карівник має право вимагати від працівників виконання доручених ним завдань. Секретар фіксує в протоколі найбільш важливі моменти: основні положення, висловлені ораторами, досягнення мети наради, прийняті рішення, їхніх виконавців і терміни виконання.

Виділяють наступні частини цього документа:

1.Найменування.

2.Дата.

3.Перелік присутніх.

4.Порядок денний.

5.Слухали.

6.Ухвалили.

7.Підпис (голови, секретаря).

ПРЕС - КОНФЕРЕНЦІЯ

Прес - конференція - це вид взаємодії ділової людини з представниками преси, акредитованими своїми редакторами з метою одержання потрібної інформації.

Причини для скликання прес-конференції можуть бути різними: оголошення про випуск нового товару, про відкриття нового заводу, про одержання патенту на винахід, пояснення у важкій ситуації, наприклад, при висуненні фірмі звинувачення у забрудненні навколишнього середовища тощо.

Пресс- конференція - синтезований жанр, у якому поєднуються ораторський монолог (заява) і публічний діалог (відповіді на питання).

Ще до початку заходу варто вирішити, що ви хочете сказати пресі і громадськості. Потрібно мати у наявності вже готову заяву. У ній звертаються до найбільш важливих тем. Спробуйте спрогнозувати питання, що зададуть і продумайте відповіді. Вони повинні бути спокійними, правдивими і, бажано, короткими. На питання треба намагатися відповідати без затримок, авторитетно і довірливо.

Традиційно після офіційної частини прес-конференції журналісти збираються навколо її організаторів. Вони хочуть задати уже свої особисті питання, відшукують матеріал для спеціальних заміток.

Дата добавления: 2014-01-04