Методи активного слухання

Основу професійно-практичної діяльності фахівців підприємств туристської індустрії становлять відносини системи «людина-людина». Остання досить повно характеризує комунікативні вимоги, що висуваються до працівників. Це прагнення до спілкування, уміння легко вступати в контакт із незнайомими індивідами, стійке гарне самопочуття при роботі з людьми, доброзичливість, чуйність, витримка, уміння стримувати емоції, здатність аналізувати поведінку оточуючих індивідів і свою власну, розуміти їх наміри й настрої, здатність розбиратися у взаєминах людей, уміння влагоджувати розбіжності між ними й організовувати взаємодію, здатність ставити себе на місце іншої людини, знаходити спільну мову з різними індивідами, володіння мовленням, мімікою, жестами, розвиненим мовленням, уміння переконувати людей, акуратність, пунктуальність, зібраність, знання психології людей.

Проведені опитування керівників різних туристських підприємств дозволили визначити модель поведінки працівників, які відрізняються високим рівнем функціональної готовності до ефективного професійного й ділового спілкування. Такий працівник:

- є патріотом своєї організації;

- відрізняється здатністю швидко настроюватися на роботу з обговоренням проблем, що виникають, і при необхідності переключатися на інші теми;

- детально «вибудовує» стратегію і тактику комунікативних контактів;

- націлений на досягнення максимально можливих результатів у ході професійного та ділового спілкування і в нього це виходить;

- професійно розбирається в обговорюваних запитаннях, завжди говорить по суті, висуває реальні й перспективні пропозиції;

- «тонко відчуває» і об'єктивно оцінює ситуацію, оперативно реагує на її зміни;

- має високий рівень професійно-комунікативної компетентності, який дозволяє йому знаходити найбільш правильні рішення в ході обговорення проблем;

- не втрачає самовладання у критичних ситуаціях;

- здатний протягом тривалого часу вести плідне професійне й ділове спілкування в умовах великого інтелектуального та емоційного навантаження;

- швидко вловлює думки, розуміє своїх співрозмовників з півслова;

- поважає себе, але при цьому критично ставиться до своїх висловлювань, вчинків, досягнень;

- у ході спілкування ніколи не переступає межі, за якою втрачається почуття особистого достоїнства;

- намагається не вступати у вербальну «сварку», але в принципових запитаннях відстоює свою позицію до кінця, не зважаючи на особу;

- приємний співрозмовник, не нав'язливий і не набридливий;

- уміє зберігати таємницю і не говорити нічого зайвого, що могло б завдати шкоди організації або колегам по роботі;

- має переважно гарний настрій, йому не властиво скаржитися на життя або дорікати у своїх проблемах оточуючих людей;

- людина з гумором, упевнена в собі, незлопам'ятна, вміє пробачати помилки інших.

Здатність людини встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими індивідами визначається як комунікативна компетентність. До складу компетентності відносять сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування. Такого роду компетентність припускає вміння змінювати глибину й коло спілкування, розуміти й бути зрозумілим партнерами по спілкуванню

З погляду психології комунікативна компетентність є цілісним структурним утворенням, що втілює в собі когнітивні й поведінкові елементи. До перших відносять знання відповідних засобів та їх адекватне використання, до других - психологічну адаптацію до ситуації.

Людське спілкування є центральним об’єктом комунікативної культури. Остання являє собою систему поглядів і дій, які служать індивіду моделлю орієнтування і об’єктом досягнення мети в спілкуванні з іншими людьми. До основ комунікативної культури майбутнього фахівця слід віднести вміння легко й швидко встановлювати контакт у процесі спілкування, вчасно проявляти гнучкість, психологічний і професійний такт, емоційну стійкість, володіти мовою, мімікою і пантомімікою, доречно застосовувати жарт і гумор, уміння користуватися мовним етикетом, аргументувати свою точку зору, використовувати різні методи організації спілкування, користуватися законами логіки тощо.

Туристська індустрія має багато специфічних рис. Одна з них полягає в тому, що послуги цієї галузі не існують до їхнього надання, тобто спостерігається нерозривність процесів виробництва й споживання послуг, протягом яких споживачі й працівники проходять багато етапів взаємодії. Часто під час спілкування споживачів і фахівців виникають нестандартні ситуації, що потребують миттєвого творчого рішення і оперативної, без попередньої підготовки взаємодії.

Особливостями комунікацій у сфері туристської індустрії є насамперед здійснення безпосереднього контакту її працівників і споживачів, визначальним в якому є володіння персоналом комунікативною компетентністю, а також дотримання відповідної культури. Спілкування у сфері послуг має переважно діалогічний характер. Окрім цього процес комунікації у сфері обслуговування має спонтанний характер - практично неможливо спрогнозувати зміст повідомлення клієнта (запит інформації, скарга, звертання за порадою, прохання) і форму його вираження, від точності й повноти розуміння яких залежить адекватність реакції службовця. Необхідно враховувати особливості споживачів туристських послуг, які розрізняються за віковою категорією, психологічною спрямованістю, соціальним статусом, рівнем культури та ін. Слід також відзначити їх психолого-поведінкові особливості, що характеризуються, як правило, високим рівнем освіченості, інформованості, вимог до комфорту та якості послуг, спонтанністю рішень, фізичною і розумовою активністю на відпочинку, прагненням отримувати різноманіття вражень, індивідуалізмом тощо.

Враховуючи такі характерні риси туристського ринку, як інтернаціоналізм та постійне динамічне його удосконалення, виникнення нових тенденцій у світі і, як слідство, необхідність ознайомлення і перейняття міжнародного досвіду, праця в туристській індустрії пов’язана з міжкультурними комунікаціями як взаємодії з представниками інших культур. Вони протікають у вигляді ділових переговорів з іноземними туристськими операторами, з постачальниками послуг (іноземними готелями, закладами ресторанного господарства та ін.), презентацій свого туристського продукту на міжнародному рівні, реклами, реалізації запропонованого пакету послуг іноземним туристам, перейняття сучасного світового досвіду та багато іншого. Все це вимагає від фахівців туристської індустрії наявності додаткових умінь - розуміти погляди й думки представників інших культур, коректувати свою поведінку, переборювати конфлікти в процесі комунікації, визнавати право на існування різних цінностей, норм поведінки. Знання мовного етикету, норм використання вербальних і невербальних засобів комунікації, особливостей їх застосування в інших національних культурах полегшує встановлення довірливого ставлення і доброзичливих відносин з діловими партнерами, співробітниками та споживачами. Уміння використовувати педагогічні й психологічні прийоми впливу на слухача, уміння запобігати й вирішувати конфліктні ситуації створюють позитивний емоційний фон процесу спілкування, сприяють взаєморозумінню, і, як наслідок, позитивно впливають на престиж і результати праці як окремого фахівця, так і підприємства в цілому.

Важливою у сучасних умовах глобальної комп’ютеризації суспільства є здатність до комп’ютерної комунікації, наприклад, уміння сприймати й передавати інформацію за допомогою мережі Internet.

Спілкування починається зі сприйняття співрозмовниками один одного (перцепції). Перший погляд на людину дозволяє сформувати перше уявлення про неї і часто відіграє найбільш важливу роль у подальшій оцінці сприйманого об'єкта. Але на перше враження сильно впливає минулий досвід, що пов'язано з ефектом ореола. Він проявляється в тому, що при формуванні першого враження загальне позитивне уявлення про людину приводить до переоцінки, а негативне - до недооцінки сприйманого об'єкта, тобто створюється так званий ореол, що виступає фільтром, через який пропускається тільки обмежена кількість позитивних або негативних якостей.

У процесі міжособистісного сприйняття виділяють такі найважливіші механізми, як установки, стереотипізація, механізми ідентифікації і рефлексії.

Комунікативна установка партнера являє своєрідну програму поведінки особистості у процесі спілкування.

Ідентифікація (від лат. identifico – ототожнюю) являє собою посилання на власний досвід у процесі спілкування, можливість стати на бік партнера, щоб добре його зрозуміти.

Рефлексія (від лат. reflexio - звернення назад)– розуміння того, як людина сприймається партнером.

Стереотипізація – класифікація форм поведінки людини та інтерпретація їх причин шляхом віднесення людини, з якою спілкуються, до вже відомих або тих, що вважаються відомими, типів людей. Стереотип (від грец. stereos - твердий, об’ємний та Typos – відбиток) - образ людини, що використовується у повсякденному житті як своєрідний штамп. Він складається на базі неповноти інформації та висловлювань інших людей про дану людину

Одним з джерел, на основі якого люди формують уявлення про іншу людину, є зовнішність. Зовнішність - це анатомічні, функціональні й соціальні ознаки людини. Зовнішність людини - досить ємне і складне джерело інформації.

Основне інформаційне навантаження несуть очі, брови, волосся і губи. Не менш важливий компонент зовнішності індивідуума, його жести, тобто рухи рук або кистей рук.

На основі цих функцій жести поділяють на комунікативні й описово-образотворчі. До перших відносять ті, що заміняють мовлення. Це можуть бути жести вітання, прощання, образливі рухи руками тощо. На відміну від них зміст описово-образотворчих жестів розкривається тільки в словесному супроводі. Для розуміння жестів важливо знати психологічні стани, що впливають на їхню динаміку, інтенсивність. Установлено, що інтенсивність жестикуляції підвищується, якщо мовець хвилюється або хоче зайняти лідируючу позицію в спілкуванні, якщо переривається зворотний зв'язок, у випадку, коли людина зазнає труднощів у висловленні думки. У всіх перерахованих ситуаціях жестикуляція виникає мимоволі й ледь усвідомлюється людиною. Жести більшою мірою, ніж міміка, свідчать про силу пережитих станів і в меншій мірі піддаються контролю і регуляції.

Щоб притягти людину до розмови, необхідно починати з того, що є для неї цікавим або важливим. Тому головною навичкою при веденні бесіди є навичка швидкої орієнтації в тому, що може бути предметом вступної, "малої" розмови. "Мала" розмова в більшості випадків стосується тих тем, які співрозмовникові приємно або цікаво обговорювати.

Відомо, що точно поставлене запитання - це наполовину вирішення проблеми. У спілкуванні добре поставленим запитанням буде те, на яке співрозмовник захоче й зможе відповісти або над яким йому захочеться подумати.

Дата добавления: 2014-01-04