Основні зовнішні ознаки хімічних опіків аналогічні ознакам термічних опіків. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видалити речовини, що потрапили на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змити їх струменем води (краще під тиском - з водопроводу, насоса) не менше як 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. Якщо є можливість, то після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами:

· у випадках опіку кислотами - 2% розчином соди чи мильною водою;

· у випадках опіку лугами - 1-2% розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти;

· у разі опіку фосфором роблять примочки з 5% розчину марганцевокислого калію.

Після цього на обпечену поверхню потрібно накласти суху пов’язку.

Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при контакті з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік, і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов’язку. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно направити в медичний заклад.

Отруєння - це група захворювань, викликаних впливом на організм отрути різного походження.

При отруєнні, особливо невідомою токсичною речовиною, необхідно негайно викликати лікаря. До прибуття лікаря необхідно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрапляти в організм трьома шляхами - через шлунково-кишковий тракт, органи дихання та шкіру або слизові оболонки, то цим визначається характер першої допомоги.

Розрізняють отруєння:

· харчовими продуктами;

· ліками, алкогольними та наркотичними речовинами;

· кислотами та лугами;

· оксидом вуглецю.

Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою.

Електричні травми умовно поділяються на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, і загальні електротравми, так звані електричні удари, коли уражається центральна нервова система або існує загроза ураження всього організму через порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем, таких як головний мозок, серце, легені.

Місцеві електротравми - чітко окреслені місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше - це поверхневі пошкодження, тобто пошкодження шкіри, іноді інших м’яких тканин, а також зв’язок і кісток.

До місцевих електротравм відносять: електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмію.

Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків ураження організму людини поділяють на чотири ступені:

I - судомне скорочення м’язів, що супроводжується болями, але без втрати свідомості;

II - судомне скорочення м’язів із втратою свідомості та/або зупинкою дихання;

ІІІ - втрата свідомості і порушення серцевої діяльності;

ІV - клінічна смерть.

Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного розладу організму, який виявляється одразу ж після удару або через декілька годин, днів і навіть місяців.

Так, внаслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або зниження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз), ендокринні порушення тощо. Можливі послаблення пам’яті та уваги. Вважається, що електричні удари послаблюють стійкість організму до захворювань [3, с.271-290].

Засвоєння знань прийомів надання першої долікарської допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях є однією з найважливіших складових підготовки працівників служби цивільного захисту України.

Основна література

1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / Березуцький В.В., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. та ін.; За ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.: Факт, 2005. – 384 с.

2. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. Підручник. – Вид. 4-те, доповнене. – Львів: Афіша, 2001. – 256 с.

3. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. 3-є вид. / За ред. Є.П. Желібо. – К.: Каравела, 2004. – 328 с.

4. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. Мазоренко Д.І., Тіщенко Л.М., Троянов М.М. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. – Київ: Кондор, 2003. – 424 с.

Додаткова література

5. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Л.А. Михайлов, В.П. Соломин, А.Л. Михайлов, А.В. Старостенко и др. – СПб: Питер, 2005. – 302 с.

6. Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. – К.: ІЗМО, 1996. – 427 с.

7. Безпека життєдіяльності / Всеукраїнський науково-популярний журнал. 2003 – 2006.

8. Гетьман В. Перша долікарська допомога в екстремальних ситуаціях. // Охорона праці. – 1995. - № 5. – С. 28 – 32.

Дата добавления: 2014-01-04