Соціальна активність особистості

Соціалізація особистості — складний і тривалий процес прилучення особистості до соціального.

Соціалізація особистості

Соціалізація - це найбільш широке поняття, що служить для характеристики формування особистості. Ведучим і визначальним початком соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Однак соціалізація включає і стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості.

Соціалізація відбувається під впливом величезної кількості суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації. Тут маються на увазі, зокрема: родина, родичі, навчальні заклади, трудові колективи, громадські організації, засоби масової інформації, література, мистецтво й ін.

Індивід соціалізується, включаючи в різні форми соціальної діяльності, освоюючи характерні для них соціальні ролі.

У зміст соціалізації входить засвоєння індивідом мови соціальної спільності, що відповідає способу мислення, властивому даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків і прийомів діяльності і т.д.

Соціологи виділяють різні рівні, фази, етапи і стадії соціалізації. При визначенні рівнів інтеграції індивіда в суспільство звичайно виділяють 4 рівні: соціально – економічний, функціональний, нормативний і міжособистісний.

Виділяють дві фази соціалізації: соціальну адаптацію та і нтеріоризацію. Соціальна адаптація означає пристосування індивіда до соціально-економічних умов, до рольових функцій, соціальних норм. У свою чергу, і нтеріоризація - це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини.

Процес соціалізації складається з ряду етапів. Виділяють первинну і вторинну соціалізацію (засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її в дану культуру, і наступне засвоєння соціальних ролей, що відрізняють життєдіяльність дорослої людини).

Виділяють такі стадії соціалізації як дотрудова; трудова; послятрудова.

Істотним моментом соціалізації особистості є розвиток її соціальної активності.

В умовах якісного перетворення суспільства проблема соціальної активності мас і особистості здобуває особливе значення.

Вихідним, відправним у розумінні соціальної активності є з'ясування її зв'язку із соціальністю особистості.

Соціальність особистості в широкому змісті цього слова — це її зв'язок із соціально цілим: суспільством, соціальними спільностями, людством. Соціальність може бути розкрита тільки через вивчення системи соціальних зв'язків особистості з найрізноманітнішими спільнотами: класовими, професійними, поселенськими, демографічними, етнічними, культурологічними, статусними і т.д.

Чи відчуває, чи розуміє особистість потреби, інтереси соціуму й у зв'язку з цим цілі і задачі соціальних рухів? Чи приймає їх у якості власних? Чи здатна усвідомити, самостійно осмислити? Як реалізує? Чи усвідомлює себе як суб'єкта суспільних відносин? Наскільки розвинуте людське в людині, чи засвоєний досвід її історичного соціального розвитку? Не можна відповісти на ці питання без звертання до категорії соціальної активності.

Соціальна активність особистості — системна соціальна якість, у якій виражається і реалізується рівень її соціальності, тобто глибина і повнота зв'язків особистості із соціумом, рівень перетворення особистості в суб'єкт суспільних відносин.

Найважливішими ознаками соціальної активності особистості є сильне, стійке, а не ситуативне прагнення впливати на соціальні процеси і реальна участь у суспільних справах, що диктується прагненням змінити, перетворити, чи навпроти, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми, сторони.

По своєму змісту, з орієнтованістю на визначені цінності, а також за рівнем їхнього осмислення, по характеру і рівню реалізації соціальна активність дуже різноманітна. Вважається, що аналіз її зв'язку із соціальністю дає можливість визначити типи соціальної активності. Виходячи з особливостей цього зв'язку, можна виділити три основних критерії соціальної активності: широту цінностей особистості; міру, глибину прийняття, засвоєння особистістю цінностей; особливості реалізації цінностей особистості.

Перший критерій дає можливість визначити широту, діапазон цінностей особистості, рівень соціальності в плані орієнтації на інтереси не тільки однієї соціальної групи, але і всього суспільства в цілому, людства. Соціальна активність може мати езопову спрямованість, замикаючи людину в просторі її особистої суб'єктивності; альтероцентричну, що підкоряє життя служінню близьким; соціоцентричну, спрямовану на реалізацію суспільних потреб різного рівня.

При використанні такого критерію, як глибина засвоєння цінностей вихідним методологічним принципом є виділення трьох сторін особистості: раціональної, чуттєво-емоційної, вольової. Особистість може приймати цінності на рівні почуттів, настроїв, чи знань вольових устремлінь.

Як правило, на рівні емоцій особистість засвоює цінності поверхово, хоча й у яскравій емоційній формі. На рівні знань відбувається більш глибоке і конкретне засвоєння цінностей. На рівні вольових устремлінь формуються соціальні установки, тобто готовність до дії, до реалізації потреб, цінностей. Тільки в єдності всі ці рівні дають дійсно повне і глибоке прийняття цінностей. Яскравим вираженням органічного зв'язку знань, почуттів і волі, що забезпечує справжню соціальну активність, є переконання особистості, її соціальні установки.

Показниками рівня реалізації цінностей виступають характер і масштаби, результати, форми діяльності.

При аналізі характеру особливо важливо з'ясувати, чи реалізуються інтереси, соціальні ролі чисто формально, чи стандартно творчо, який рівень творчості, новацій у методах, способах реалізації. Чи є реалізація внутрішньо несуперечливим процесом, коли реалізуються ціннісні орієнтації особистості, її соціальні установки, чи існує розрив між цінностями, ціннісними орієнтаціями особистості, її соціальними установками і діяльністю, коли на базі ситуаційних мотивів реалізуються інші цінності. Виявлення внутрішньої єдності процесу реалізації досягається в результаті зіставлення ціннісних орієнтацій, соціальних установок і діяльності особистості.

При вивченні масштабів необхідно виявити, чи бере особистість на себе в зв'язку з орієнтацією на визначені цілі, додаткові зобов'язання, більш вагомі спеціалізовані ролі чи лише сумлінно або ініціативно виконує раніше їй властиві.

При вивченні форм активності найважливіше виявити одноплановість чи різноплановість проявів соціальної активності. Чи реалізуються визначені цінності, інтереси, цілі в одній чи різноманітних формах? Тісний зв'язок, взаємопроникнення форм соціальної активності є необхідною умовою її існування і розвитку. І, навпаки, активність буває неповноцінною, коли форми не доповнюють, а суперечать одна одній. Наприклад, зараз у нашій країні особливо гостро стоїть протиріччя між політичною і моральною активністю.

Дата добавления: 2014-01-04