Основні концепції соціального конфлікту

Соціальний конфлікт - боротьба за цінності і претензії на визначений статус, владу і ресурси, боротьбу, у якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку чи знищення суперника.

Основні концепції в конфліктології представлені в теоріях її головних авторів. Незважаючи на спільність багатьох позицій, кожен автор має свій специфічний підхід, що дозволяє дослідникам виділити різні концепції.

Перша концепція представлена теорією Л.Козера, характерною рисою якої є обґрунтування функціональності конфлікту. Головна його ідея полягає в прагненні довести позитивні функції конфлікту в суспільній життєдіяльності, його корисність у справі відновлення соціальних систем і відносин. По Козеру, конфлікт - це страхуючий, запобіжний клапан системи, що дозволяє через необхідні для його дозволу реформи і интегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність з умовами, що змінилися.

Уявлення Л.Козера про соціальну реальність будуються на наступних вихідних положеннях: соціальний світ можна розглядати як систему взаємозалежних частин; у будь-якій соціальній системі виявляється дизбаланс, напруженість, протистояння інтересів; процеси, що протікають у складових частинах системи і між ними, за певних умов сприяють збереженню, зростанню чи ослабленню інтеграції, її адаптивним здібностям; багато процесів, що звичайно вважають руйнівними для системи (наприклад, насильство, розбіжності, відхилення і конфлікти), за певних умов можна розглядати як засоби, що зміцнюють основи інтеграції системи, а також її пристосованість до навколишнього середовища.

Козер робить висновок, що причини конфлікту криються в таких умовах, коли існуючій соціальній нерівності, визначеній системі розподілу дефіцитних ресурсів починають відмовляти в правомірності. Відмова в законності існуючій системі виявляється результатом дії таких соціальних структурних перемінних, як можливість відкрито виражати невдоволення в межах даної системи, рівень мінімальної взаємної лояльності, рівень мобільності, що допускається в системі, а також темпи інтенсифікації зубожіння і наявність різних обмежень, що накладаються на незаможні шари.

Головною особливістю розглянутої концепції конфлікту є те, що тут конфлікт виступає як засіб збереження, зміни й адаптивності соціальної системи. Т.т., акцент робиться на позитивних функціях конфлікту. Відповідно до аргументів Козера, конфлікт сприяє більш чіткому розмежуванню між груповими інтересами, сприяє ідеологічній єдності, підсилює соціальний контроль. Усе це дало можливість оцінювати концепцію Козера як близьку по своїх висновках функціоналістській концепції. Навіть сам автор останньої, Р.Мертон вважав протиставлення "соціології згоди" (структурного функціоналізму) і "соцології конфлікту" - непорозумінням. Незважаючи на критику різних недоліків цієї теорії, все-таки вона зробила анесок у поглиблене розуміння соціальних проблем.

Наступний різновид теорії конфлікту представлений розробками німецького соціолога Р.Дарендорфа. Наприкінці 50-х р.р., коли панував функціоналістський підхід у поясненні суспільства, він різко виступив проти помилкової думки, що в суспільстві панує стабільність, гармонія і згода й у той же час ігноруються не менш істотні риси - зміни, напруженість, конфлікти. Ці ідеї поклали початок впливовому напрямку в соціології - діалектичній теорії конфлікту. Суспільний організм завжди має дві сторони: світлу, котра виражається в суспільній згоді і темну, що проявляється в безупинній боротьбі. Р.Дарендорф вважає, що конфліктність у соціальній дійсності виявляється завжди і скрізь, її не можна усунути. Конфлікти є головними пружинами змін у суспільстві, а саме зміни виступають за мету соціальних теорій. Тлумачення суспільства як постійного протистояння життєвих шансів його членів, підкреслення загальності соціальних конфліктів дали підставу назвати концепцію німецького соціолога " панконфліктизмом ".

Як учений, Р.Дарендорф розумів обмеженість своєї теорії, але вважав її більш придатною для пояснення суспільних явищ, ніж колишні розробки. Процес інституалізації включає створення так званих "імперативно координованих асоціацій" (ІКА), що являють собою чітко помітну організацію ролей. Будь-яку соціальну спільність (групу, установу, співтовариство чи ціле суспільство) можна розглядати в аналітичних цілях у якості названих ІКА, якщо спостерігається диференціація влади. Навіть у випадках насильницького характеру влади одних над іншими в рамках яких-небудь ІКА, ці відносини прагнуть знайти узаконену форму і мають санкціоноване право панувати над кимось. Таким чином, соціальний порядок затверджується через процеси створення авторитету визначених ролей у різних асоціаціях у суспільстві. Конфлікти мають місце в різних соціальних утвореннях і в різний час. Конфликтність "розлита" у соціальних системах, а не концентрується в якій-небудь суспільній формі, що може поставити під загрозу її життєстійкість.

Слід зазначити, що хоча Р.Дарендорф і критикує марксистське розуміння класової боротьби, проте він випробував вплив К.Маркса, також, як і вплив Р.Мертона.

Р.Дарендорф вважає визначальними факторами дійсності протистояння сил усередині соціально-структурованих організацій. По його логіці, головне джерело конфлікту, що відновлюється - у інституалізації авторитету, що складається, (влади) у людських асоціаціях, що підданий постійному перегляду в міру розвитку соціальних структур.

Свої дослідження німецький теоретик вважав "ліберальною відповіддю світу, що радикально міняється". На його думку, ліберальна демократія є "спосіб правління через конфлікти". Марксову концепцію класової боротьби вважав застарілою. Колишні форми боротьби замінюються "упорядкованими формами дискусій між класами". Колишні лінії розколу суспільства розмиваються. І хоча конфлікти цілком не переборні, вони так чи інакше керовані і контрольовані.

Ще одна концепція в конфліктології представлена вченням англійського соціолога Джона Рекса. Він розглядав конфлікт в ув'язуванні з загальними процесами необхідних соціальних змін, стратифікації, нерівності, класового протистояння. До основних джерел конфліктів, що, на його думку, були виявлені в марксистському аналізі класової боротьби на основі економічної нерівності й у веберівському обґрунтуванні походження статусних розходжень, Рекс додав ще чисто інституціональні фактори боротьби за владу.

Схема протікання інституціональних конфліктів представляється англійським соціологом у такий спосіб: у зрілому соціальному інституті неминуче утвориться керівне ядро, що здобуває згодом ряд переваг у розподілі благ; у міру розвитку інтереси правлячої еліти й інших членів організації починають розходитися, привілейована група, маскуючись загальними цінностями і культурними стандартами, переслідує насамперед свою мету; наростає напруженість між пануючими й обділеними групами, оголюється суперечливість інтересів бажаючих зберегти існуюче положення і прагнучими перерозподілити владні функції; висуваються лідери опозиції, формується її ідеологічне обрамлення; вирішення конфлікту приводить до змін, у результаті яких відбувається відновлення чи заміна правлячої еліти, коректування цілей діяльності. Цикл завершується і готовий до повторення. Вузловими моментами цієї схеми є припущення наявності в кожному соціальному організмі латентних, схованих конфліктних цілей у силу розбіжності інтересів людей, втягнутих у його діяльність, а також поняття "правляча еліта", панівний клас.

Дж.Рекс прагне створити універсальну модель конфлікту, у якій можна виділити три складові. Насамперед увага звертається на розподільні відносини, до яких в основному зводяться причини конфліктності. Потім інтеграція соціальної системи розглядається переважно як наслідок тотального контролю правлячого класу над усіма соціальними інститутами, прагнення додати пануванню однієї групи над іншими узаконений, раціональний вид. І, нарешті, соціальна зміна представляється як продукт серії конфліктів із приводу влади між визначеними соціальними групами.

Дата добавления: 2014-01-04