Вестибулярний апарат

Це рецепторний аналізатор, що складається з присінка, розділеного на два мішечки й три півколових канали. Завдяки цьому апарату твари­на дістає інформацію про положення і рух тіла в просторі, Рецептори цього аналізато­ра знаходяться на стінці перетинчастого лабіринту присінка та півколових каналів. Ре­цепторні клітини з'єднані з біполярними клітинами, відростки яких утворюють волокна вестибулярної гілки слухового нерва. Імпульси по ньому передаються в довгастий мо­зок у ядро Дейтерса та інші вестибулярні ядра, від них до мозочка, а також у скроневу ділянку кори великих півкуль, де міститься центр аналізатора.

У присінку знаходяться два мішечки, в яких є підвищення — плями, де розміщені рецепторні клітини. Війки цих клітин знаходяться в драглистій масі, що називається по­кривною, або отолітовою, перетинкою. У цій драглистій масі розміщені камінці — крис­тали фосфату-карбонату кальцію, які називаються отолітами (Мал.). Отолітова мембрана при зміні положення тіла в просторі тисне на війки рецепторних клітин, спри­чинюючи в них збудження, яке потім передається в центри головного мозку.

У перетинчастих півколових каналах рецепторні клітини знаходяться лише в одному кінці кожного каналу, в його розширенні — ампулі. Тут розміщений так званий гребінець, що складається з рецепторних клітин з війками на кінці. Клітини занурені в прозору драг­листу масу, що вкриває гребінець. Проте ця маса не містить отолітів. Рецепторні кліти­ни гребінця сприймають подразнення у вигляді тиску ендолімфи, яка переміщується в півколових каналах в результаті повертання голови та прямолінійного руху тварини.

У разі сильного подразнення рецепторів півколових каналів виникають рефлектор­ні зміни в діяльності серця, дихання, потовиділення, інколи блювання ("морська хворо­ба" у людини).

Рецептори присінка та півколових каналів беруть також участь у здійсненні тоніч­них рефлексів.

Інд. Самостійна робота студентів.

Нюховий аналізатор.

Нюховий аналізатор — це сукупність утворів, яка забезпечує сприйняття і аналіз хі­мічних подразників повітря, що надходить у носову порожнину. Складається з органа нюху, нюхового нерва та нюхових центрів у головному мозку.

Орган нюху міститься в задньоверхній частині слизової оболонки носової порожни­ни і нюхових клітинах з війками на апікальному кінці (Мал). Загальна кількість ню­хових клітин у вівчарки становить понад 224 млн, у корови — близько 100 і у людини -до 10 млн. Хатні ссавці мають добре розвинений орган нюху.

Мал. Схема нюхового епітелію носової порожнини:

1 — нюхова клітина; 2 — нюхові волоски й мікроворсинки; 3 — опор­на клітина; 4 — базальна клітина; 5 — нюхові нитки

Під час вдиху повітря разом з молекулами летких пахучих речовин потрапляє в но­сову порожнину. Тут молекули пахучих речовин взаємодіють з рецепторними нюхови­ми клітинами шляхом адсорбції на їх мембрані. Внаслідок цього в них виникає збуджен­ня, яке по нюхових нервах передається в нюхові центри, розміщені в нюховій цибули­ні, амонових рогах та корі великих півкуль.

У центрах нюхова інформація аналізується, синтезується, і у тварини виникає від­чуття певного запаху.

За допомогою нюхового аналізатора тварини розпізнають стать, вік, функціональ­ний стан інших тварин. Вони користуються нюхом, коли розшукують корм, воду, йдуть чиїмись слідами, тікають від ворогів тощо.

Існує дві теорії запахів: хімічна і фізична. За хімічною теорією, молекула пахучої ре­човини подразнює рецептор у тому разі, коли її форма відповідає заглибленню на по­верхні мембрани рецептора (за аналогією з відповідністю між ключем і замком). Фізич­на теорія пояснює причину запаху тим, що молекулам пахучих речовин властиві елект­ромагнітні коливання, частота яких у різних речовин неоднакова. ЦІ електромагнітні ко­ливання пахучих речовин і сприймаються нюховими рецепторами.

Класифікація запахів точно ще не розроблена. Запахи позначають назвою тих ре­човин, які є їх джерелом. Наприклад, запах часника, цибулі, троянди тощо. За однією з класифікацій вважають, що існує сім основних запахів: камфорний, мускусний, квітко­вий, м'ятний, ефірний, гострий, гнильний.

Усі інші запахи виникають при їх змішуванні в певних пропорціях. Тварин з добре розвиненим нюхом називають макросматиками. Слабко розвине­ний нюх у птахів, китів, мавп, людини, — їх називають мікросматиками. Досить сильно розвинений нюх у собак, вони можуть визначати наявність однієї молекули пахучої ре­човини в 1 л повітря. Службові собаки розрізняють індивідуальні запахи слідів людей і тварин, добре відшукують за запахом отруйні речовини і наркотики. У сільськогоспо­дарських тварин нюх також добре розвинений. Так, корови добре визначають запахи трав на пасовищі. Худоба не пасеться на ділянках, де внесені органічні добрива. Коро­ви відчувають запах розчину аміаку в концентрації 1:100000. Досить добре розвинений нюх у коней, він їм допомагає під час орієнтування, вибору корму, статевого партнера. Свині з допомогою органа нюху можуть не лише знаходити корм, а й аналізувати його якість.

Серед пахучих речовин особливе сигнальне значення мають пахучі речовини, що їх виділяють самі тварини, — феромони. Феромони виділяються тваринами у складі сек­ретів спеціальних залоз і є засобом спілкування особин одного виду, з допомогою цих речовин тварини мітять територію, яку вони захопили. Під час тічки самки виділяють па­хучі речовини, які приваблюють і збуджують самців.

Смаковий аналізатор складається з органа смаку (смакових цибулин), розміщено­го в товщі смакових сосочків слизової оболонки язика, чутливих нервових волокон у складі 5, 7, 9 і 10-ї пар черпномозкових нервів та смакових центрів головного мозку.

Завдяки смаковому аналізатору тварина дістає інформацію про смакові якості ре­човин, які потрапляють у ротову порожнину з кормом.

Смакові цибулини мають овальну форму і складаються з рецепторних смакових клі­тин з мікроворсинками на апікальному кінці (Мал.).

Крім смакових цибулин, слизова оболонка ротової порожнини, язика, глотки міс­тить рецептори, здатні сприймати холод і тепло, біль, дотики.

У смакову цибулину з слиною потрапляють хімічні речовини, які взаємодіють з мік­роворсинками смакових клітин, внаслідок чого ці клітини збуджуються. Імпульси від ре­цепторів смаку передаються по чутливих нервових волокнах у довгастий мозок, а потім у таламус і від нього — в кору великих півкуль.

Завдяки діяльності смакового аналізатора тварини розрізняють солодкі, гіркі, кис­лі й солоні речовини та їх комбінації. Смаковий аналізатор тісно пов'язаний з діяльніс­тю органів травлення. Відчуття смаку збуджує травний центр і рефлекторно зумовлює діяльність травних залоз. При захворюванні органів травлення смакова чутливість зни­жується. Смакові відчуття посилюються за участі нюху.

У великої рогатої худоби смак розвинений добре. Його забезпечують 25 тис. сма­кових сосочків. Корови розрізняють гірке, солодке, кисле й солоне, при цьому перева­гу віддають солодкому. На пасовищі вони з'їдають не всю траву підряд, а вибірково.

У коней смак також розвинений добре. Це допомагає їм під час вибору корму та

оцінки його якості.

Смак у свиней розвинений досить добре, при цьому вони розрізняють гірке, солод­ке й солоне. Особливо вони чутливі до солоності кормів. Вміст солі в кормах понад 2% може спричинити отруєння свиней.

У птиці смак розвинений слабко. Птиця розрізняє солоне, кисле, гірке й солодке.

Самостійна робота студентів.

Дата добавления: 2014-01-04