Християнство

Слива

Крани як устаткування

621.873.002.6 Крани як продукція

Загальні визначники з дефісом мають символ — 0. Існує два види таких визначників:

-03 Матеріали

-05 Особи. Особисті характеристики

Визначники -03 використовують для позначення ма­теріалів або компонентів, з яких зроблено вироби або предме­ти, а визначники -05 містять характеристики осіб, залежно від посади, роду діяльності тощо, наприклад:

621.798.1-033.5 Скляна тара (матеріал)

294.3-05 Буддист (релігійна належність)

Третю складову частину таблиць УДК складає алфавітно-предметний покажчик (АПП), який є путівником по таблицях. Основне призначення покажчика — визначити за назвою по­няття, його місце у таблиці та аспект розгляду. У покажчику поняття подані в алфавітному порядку, де кожному з них відповідає певний індекс. Алфавітне розташування дає мож­ливість зібрати в одному місці індекси всіх розділів, які відоб­ражують це поняття.

Наприклад:

- (ботаніка) 582.734.6; - (деревообробка) 674.031.734.4 - (плодівництво) 634.22

Поєднання таблиць УДК та АПП до них дає змогу відобра­зити всі об'єкти, що є предметом вивчення різних галузей знань, у двох аспектах: систематичному (у таблицях) і у пред­метному (в АПП). При цьому обидві частини класифікаційної системи утворюють єдине органічно взаємопов'язане нероз­ривне ціле. Розкриваючи зміст таблиць у легкодоступному для всіх алфавітному порядку, АПП не тільки значно полегшує й прискорює пошук потрібного індексу, а й сприяє підвищен­ню якості систематизації документів.

4.5. Синтаксичні засоби (знаки) УДК

В УДК широко використовують різні знаки (символи), за­стосування яких значно розширює можливості УДК як інфор­маційно-пошукової мови.

Знак приєднання + (плюс) означає наявність у документі двох або більше формальних особливостей. Його застосовують для з'єднання як основних індексів, так і визначників. Знак має властивості зворотності. Це означає, що індекси зі знаком «плюс» можна писати у будь-якому порядку. Знак приєднання потребує дублювання у каталозі. Наприклад:

669.14+669.24 Металургія сталі та нікелю

Знак поширення / (коса риска) призначений для узагаль­нення ряду послідовних індексів, які не мають загального (ро­дового) індексу, а також для скорочення нотації за збереження логічності ділення. Завдяки знаку розповсюдження відбу­вається злиття кількох розташованих одне за одним понять.

Наприклад:

635.21/.24 Картопля. Солодка картопля, батат. Топінамбури, земляні груші

Знак відношення: (двокрапка) з'єднує між собою індекси двох понять (предметів, тем), взаємозв'язаних по суті; при цьому утворюється складений індекс зі значенням, яке не збігається зі значенням кожного з них окремо, — якісно новий індекс, наприклад:

31:63 Сільськогосподарська статистика

Складені індекси із двокрапкою можуть бути оборотні (інверсовані), наприклад:

63:31 Статистика сільського господарства

Знак відношення:: (подвійна двокрапка) закріплює пев­ний порядок двох і більше компонентів у складеному індексі, що робить його необоротним. Наприклад:

528::629.783 Супутникова геодезія

Квадратні дужки [...] — знак, який використовують в усіх розділах УДК у складних та складених індексах. За квадратні дужки виносять визначники, що є загальними для двох чи більше індексів, а також виносять індекс, який повторюється.

Наприклад:

[622+669](477) Гірнича справа та металургія України

Ми розглянули основні теоретичні положення УДК. Під час виконання практичних робіт у модулі 4 ви зможете більш де­тально ознайомитись із використанням таблиць УДК.

Тема 5. Загальна методика систематизації документів

5.1. Поняття загальної методики систематизації та індексування документів

Систематизація документа — це визначення класифіка­ційного індексу документа відповідно до його змісту за табли­цями певної документної класифікації. Методика система­тизації документів — це сукупність науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів та правил, якими треба керуватися при систематизації. Завдання методики — забезпе­чити правильність, однаковість та єдність рішень при система­тизації, чіткий взаємозв'язок і розмежування розділів, засоби комбінування індексів.

Користуючись однаковими таблицями класифікації, мож­на по-різному виконувати систематизацію документів, відно­сити їх до різних рубрик. Саме правильність та доцільність розподілу матеріалів за рубриками забезпечує не лише одна класифікація, а й застосована методика. Методика зумовлена не тільки особливостями тих чи інших таблиць, а й загальни­ми принципами систематизації.

Розрізняють такі методики: загальну — про способи і пра­вила систематизації, що стосуються документів будь-якого змісту та часткову — про способи систематизації документів певних галузей знань та окремих видів документів (нотних, образотворчих, патентних, аудіовізуальних тощо). Багато проб­лем загальної методики схожі для різних класифікаційних систем одного типу (комбінаційних аналітико-синтетичних), але структура конкретної системи накладає відбиток на вирішення.

Часткова методика систематизації повністю пов'язана з ок­ремими класифікаційними системами й основні її положення відображаються у конкретних таблицях класифікації. Цю ме­тодику публікують не тільки в тексті самих таблиць, але й мо­жуть публікувати спеціальні посібники.

Індексування — це процес подання результатів аналізу змісту документа елементами інформаційно-пошукової або природної мови, як правило, з метою прискорення пошуку. Нагадаємо, що інформаційно-пошукова мова — це формалізована мова, що призначена для характеристики даних чи змісту документа з метою забезпечення його збереження та пошуку.

При індексуванні слід подавати з необхідною повнотою по­шуковий образ документа, як і терміни індексування змісту документа, а у разі потреби — його форму та призначення. Об'єктом індексування є окремий документ, його складова частина або сукупність документів.

Індексування повинно виконуватися на основі безпосе­реднього аналізу документа з урахуванням характеру інфор­маційно-пошукового масиву, елементом якого стає пошуковий образ документа, характеру інформаційних потреб тих, хто ви­користовує дану інформаційно-пошукову систему, відповідно до загальних принципів індексування та особливостей їх засто­сування у конкретній установі, організації, де здійснюють індексування.

Існує два основних принципи індексування — класифіка­ційний та предметизаційний.

Класифікаційний принцип індексування базується на по­данні змісту документа відповідно до певної спеціально розроб­леної класифікаційної системи, а також на використанні термінів індексування класифікаційних індексів. Класифіка­ційний принцип індексування уможливлює організацію інформаційного пошуку документа за ієрархічною ознакою.

Предметизаційний принцип індексування базується на по­данні змісту документа за допомогою понятійної системи певної природної мови, а також на використанні лексичних одиниць природної мови як термінів індексування.

Залежно від того, який принцип індексування є головним, розрізняють класифікаційні та предметизаційні інформацій­но-пошукові мови. Відповідно до характеру інформаційно-по­шукової мови індексування документів здійснюють або як систематизацію, або як предметизацію, а як терміни індексу­вання використовують або класифікаційні індекси, або пред­метні рубрики.

5.2. Основні принципи і правила загальної методики

систематизації документів

Основними принципами систематизації документів, що безпосередньо випливають із методологічних засад класифіка­ційних систем, є пріоритет змісту документа над його фор­мою та принцип об'єктивності.

Документи індексують, у першу чергу, відповідно до їх змісту. Ознаки, що не пов'язані безпосередньо зі змістом, ви­ступають, як правило, як вторинні і їх відображають за допо­могою типових рубрик. До них відносять:

•вид документа;

•мову твору;

•його цільове та читацьке призначення.

Винятками можуть бути випадки, коли у самих таблицях як первинна ознака класифікації прийняте ділення за видом видання, читацьким призначенням тощо. Наприклад, у табли­цях ББК передбачений відділ 95 для журналів, 91 — для бібліографічних посібників.

Принцип об'єктивності вимагає від систематизатора всебіч­ного розкриття змісту документа, виявлення у ньому головно­го змісту, суттєвого з точки зору сучасної науки. Часто, систе­матизуючи документ, доводиться мати справу не лише зі змістом документа, але й з метою, заради якої здійснюють сис­тематизацію, наприклад, для відображення у систематичному каталозі, для систематичної розстановки документа тощо. Так, у публічних та інших бібліотеках весь книжковий фонд, а в наукових бібліотеках — частину фонду, розставляють у систематичному порядку.

У систематичному каталозі можливо досягти різнобічного відображення документа відповідно до його змісту, наукової цінності, значення для споживача документальної інформації. Всебічне розкриття здійснюють за допомогою методів повтор­ного відображення та аналітичної систематизації.

Суть методу повторного відображення полягає у тому, що систематизатор відповідно зі змістом чи значенням документа встановлює два чи більше відділи, у яких документ відобража­ють у каталозі, присвоюючи йому кілька індексів. Відповідно оформлюють необхідну кількість карток, в електронному ката­лозі просто зазначають додатковий індекс.

Питання щодо повторного відображення вирішують, вихо­дячи із загальних методологічних основ побудови тієї чи іншої бібліотечно-бібліографічної класифікації, структури її розді­лів, системи каталогів (наявності предметного каталогу), особ­ливостей читацьких запитів тощо. При цьому враховують на­укову цінність, актуальність теми, під індексом якої повторно відображають запис документа.

Повторне відображення застосовують у таких випадках:

•коли це передбачено структурою таблиць;

•коли у документі розглядають окремо чи у взаємозв'язку два предмети;

•коли предмет розглядають в аспекті двох галузей науки чи практичної діяльності;

•коли особливості предмета ускладнюють розмежування літератури про нього за аспектом і структура таблиць не дає змоги замінити повторне відображення.

Повторне відображення не застосовують:

•коли це призводить до створення у різних відділах катало­гу комплексів бібліографічних записів документів, що збігають­ся за змістом;

•коли порушується закріплене у таблицях співвідношення ознак класифікаційного ділення.

Метод повторного відображення уможливлює підвищення пошукової функції традиційних карткових систематичних ка­талогів, але ступінь дублювання не повинен перевищувати двох карток на документ, оскільки надлишкове дублювання бібліографічних записів призводить до збільшення обсягу ка­талогу й ускладнює роботу з ним, підвищує затрати праці на його складання.

Суть методу аналітичної систематизації полягає у відоб­раженні в систематичному каталозі чи картотеках частини до­кумента (статті з журналу, збірки тощо), а також окремих томів багатотомних видань, якщо їх зміст виходить за межі змісту видання у цілому. Застосовуючи методи аналітичної систематизації, систематизатор встановлює додатковий відділ, у якому даний документ відображають у систематичному ката­лозі чи картотеці.

5.3. Процеси систематизації документів

Систематизацію документів можна розглядати як процес, що складається з кількох етапів:

• аналіз документа;

•переклад понять, що виявлені в результаті аналізу, на мо­ву індексів відповідної класифікаційної системи (знаходження відповідного індексу у таблицях класифікації);

•оформлення прийнятого класифікаційного рішення (на­писання індексів на документах).

Розглянемо перший етап. Процес систематизації починаєть­ся з ознайомлення з документом та його аналізом. Для роз­криття змісту, визначення предмета, цільового призначення документа та його форми слід ознайомитися з документом безпосередньо. Систематизувати документи без їх безпо­середнього перегляду та аналізу неможливо, навіть у випадках наявності розгорнутої анотації.

Перегляд друкованих документів починають із титульно­го аркуша, який дає загальне уявлення про книгу. Вміщені на ньому відомості, варто прочитати повністю, адже знайомство з книгою завжди починається з двох питань: про що написана книга та хто її автор?

У назві документа формулюють, як правило, його зміст, зазначають тему (предмет) документа та аспект його розгляду, наприклад, назва книги така: «Вплив християнства на станов­лення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект». Однак є певні документи, назва яких є дещо загальною. У таких випадках слід використовувати підзаго­ловні дані, які допомагають розкрити різні сторони документа. Наприклад: назва документа «Історія середніх віків», а у під­заголовних даних зазначено, що це хрестоматія.

У надзаголовних даних, як правило, відтворена назва серії, назва колективу, який створив цей документ тощо. Назва ви­давництва та видавничої організації, яка спеціалізується на випуску літератури певної тематики, теж може бути орієнти­ром у процесі аналізу документа. Видавнича анотація подає коротку характеристику змісту та цільового призначення до­кумента. Вона друкується на звороті титульного аркуша, або на останній сторінці книги. Більшість анотацій бувають до­статньо точними, але у зв'язку зі своїм невеликим обсягом не можуть вичерпно відображати всі аспекти змісту документа.

Під час аналізу документа слід також переглянути зміст, який є логічним планом документа. Назви розділів, частин ха­рактеризують зміст документа, тому за їх обсягом можна скласти певне уявлення щодо того, які з них є найбільш важ­ливими та вимагають детального перегляду.

У передмові, яка написана автором чи редактором, розгля­дають та оцінюють документ у цілому, викладають головні питання його змісту. Покажчики, ілюстрації, креслення, спи­сок використаної чи рекомендованої літератури доповнюють та розширюють загальну характеристику змісту документа. Отри­мавши початкове загальне уявлення про зміст документа, систематизатор переглядає текст документа. Існують також додаткові джерела, які використовують для визначення змісту документа, наприклад, довідкові видання тощо.

Аналіз документа треба виконувати відповідно до загаль­них правил систематизації, які застосовують незалежно від ви­ду таблиць класифікації.

По-перше, це визначення предмета (теми) документа. Як­що в ньому розглянуто два чи більше предметів, тоді виявля­ють, як вони висвітлені: на рівних засадах чи у взаємозв'язку, або один із предметів є основним; встановлюють, чи є побічна тема, що має важливе наукове значення; як глибоко та деталь­но вона розроблена.

По-друге, варто визначити чи предмет (тему) розглянуто у цілому чи тільки певну його частину (наприклад, викладено історію предмета в цілому чи у певний історичний період).

По-третє, слід визначити аспект дослідження, тобто, з точ­ки зору якої науки чи галузі практичної діяльності охаракте­ризовано предмет у документі. Особливо виділяють докумен­ти, де предмет розглянутий кількома науками.

Використовуючи викладені вище прийоми та правила аналізу документа, порівнюючи та узагальнюючи дані про зміст документа, систематизатор отримує достатньо інформації та може зробити попередній висновок щодо змісту документа.

Другий етап систематизації — прийняття класифікацій­ного рішення. Це — процес визначення за таблицями кла­сифікації найбільш точного та детального індексу, що характе­ризує документ з усіх сторін його змісту та форми. Керуючись правилами загальної та спеціальної методики систематизації, систематизатор повинен враховувати структуру таблиць, зафіксоване у ній розмежування відділів, співвідношення оз­нак поділу, систему типізації. У цьому разі використовують всі складові таблиць класифікації (основні таблиці, допоміжні таблиці, алфавітно-предметний покажчик до таблиць).

Приймаючи класифікаційне рішення варто звернутися до основних таблиць класифікації (до її робочого примірника), обираючи рубрику, яка найбільш точно відповідає змісту до­кумента. Використовуючи логічну структуру розділу, систематизатор знаходить підрозділ, який найбільш точно відповідає основній темі документа. Однак можуть виникати труднощі у пошуку. Тоді треба звертатися до АПП до таблиць. Однак його слід розглядати лише як посібник для пошуку потрібної рубрики у таблицях, а не джерело отримання гото­вого індексу. Знайшовши необхідний індекс за допомогою АПП, слід звертатися до основного тексту таблиць. Вірне кла­сифікаційне рішення може бути прийняте лише за основни­ми таблицями класифікації, оскільки у них уміщені розгор­нуті формулювання рубрик, методичні вказівки, посилання та відсилки.

Прийняття класифікаційного рішення передбачає уточнен­ня змісту та форми документа шляхом деталізації із застосу­ванням різних визначників, типових ділень тощо.

Третім етапом систематизації документа є оформлення кла­сифікаційного рішення, яке полягає у складанні повного індек­су. До його складу входять індекси всіх підрозділів карткового чи електронного систематичного каталогу, у яких будуть знаходитися бібліографічні записи даного документа. У повному індексі на першому місці зазначають індекс підрозділу, який основним місцем даного документа у каталозі. Другий та нас­тупні індекси вміщують у порядку їх розташування у табли­цях класифікації. У ББК ці індекси приєднуються за допомо­гою знака плюс, наприклад: «65.37+65.38 Економіка транс­порту та зв'язку».

Тема 6. Теоретичні основи предметизації документів

6.1. Поняття про предметизаційний принцип індексування документів

Існує два принципи індексування документів класифіка­ційний і предметизаційний. У попередній темі було розглянуто класифікаційний принцип та методику його застосування в ін­дексуванні документів. Він базується на поданні змісту доку­мента у певній класифікаційній системі та застосуванні кла­сифікаційних індексів як термінів індексування.

Предметизаційний принцип індексування документів ґрунтується на поданні змісту документа у понятійній системі певної природної мови і на використанні, як термінів індексу­вання, лексичних одиниць. Термін індексування — це подання поняття як елемента інформаційної мови чи терміна природної мови (переважно іменника чи іменного словосполучення), або класифікаційного індексу. В основі предметизаційного прин­ципу лежить предметизаційна інформаційно-пошукова мова.

Предметизаційний принцип індексування забезпечує можли­вість організації інформаційного пошуку документів за пред­метно-алфавітною ознакою.

Предметизація, як метод, що розкриває зміст кожного доку­мента, має на меті виявити у документі предмет (головну тему), а також установити аспект (аспекти) його характеристики й тих відношень та зв'язків, у яких розглядають предмет у даному документі. Правильне визначення предмета, його аспектів та зв'язків має відображатися у термінологічному й науково точно­му формулюванні предметної рубрики, що відповідає змісту до­кумента. Крім визначення основного предмета документа, при аналізі його змісту доцільним може бути виявлення тем, які так чи інакше пов'язані з основною темою документа. Наприклад, документ стосується автоматизованих систем управління (АСУ) у кольоровій металургії. Тут наявні два предметні поняття: авто­матизовані системи управління та кольорова металургія. Також може бути врахований вид документа тощо.

Отже, предметизація — це предметне індексування доку­мента засобами мови предметних рубрик.

Які ж загальні вимоги до інформаційно-пошукових мов (ІПМ) предметизаційного типу? ІПМ повинна:

•повно й точно передавати зміст, а за потреби — форму й призначення документа;

•забезпечувати однозначне тлумачення термінів індексу­вання;

• допускати внесення змін (доповнень і виправлень);

•забезпечувати достатню простоту та зручність індексуван­ня та інформаційного пошуку;

•відображати сучасний стан терміносистеми певної галузі наук.

Лексичний склад мови предметних рубрик передають лек­сичні одиниці, які є заголовками та підзаголовками предмет­них рубрик. Лексична одиниця — позначення окремого понят­тя, що прийняте в системі природної чи штучної мови і далі у цій функції є неподільним. Наприклад:

Дата добавления: 2014-01-04