Правовий статус територіальних управлінь Національного банку України

Аналізуючи правовий статус філій (територіальних уп­равлінь) Національного банку України, слід зазначити, що вони є найважливішими структурними елементами систе­ми центрального банку. Наявність філій НБУ створила базу для формування регіональної банківської системи. Вони бе­руть безпосередню участь у дослідженні та прогнозуван­ні економічних процесів та найважливіших показників фі­нансової діяльності регіонів. Зокрема, на філії покладено обов'язок щомісяця здійснювати комплексний аналіз ос­новних показників діяльності кожного комерційного банку на визначеній території і складати відповідну аналітичну записку з висвітленням тенденцій економічних процесів, а та­кож порушень і їхніх причин.

Незважаючи на централізовану структуру системи НБУ, на принцип вертикального підпорядкування, саме регіо­нальні відділення прямо чи непрямо сприяють підвищенню ефективності суспільного відтворення та розвитку економіки регіонів (а отже, і держави загалом), виконуючи основні функції у сфері банківської діяльності. Фактично через регіо­нальні відділення НБУ має можливість здійснювати постій­не регулювання грошового обігу, кредитування економіки (в першу чергу, через механізм рефінансування), забезпечу­вати безготівкові розрахунки тощо. Слід також враховувати й роль територіальних відділень НБУ у виконанні бюджетів усіх рівнів, оскільки через центробанк та його територіаль­ні підрозділи установи Державного казначейства України здійснюють обслуговування бюджетної системи країни.

Філії Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, вони діють від імені НБУ в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції територіальних підрозділів визначають­ся відповідним Положенням НБУ. Згідно із законодавством України філії НБУ вирішують питання, що належать до їх­ньої компетенції, на засадах єдності та централізації в здійс­ненні грошово-кредитної та валютної політики, банківського нагляду, бухгалтерського обліку і розрахункових операцій, при складанні фінансової та статистичної звітності тощо.

До складу територіальних управлінь центрального банку належать Головні управління НБУ в АРК та по місту Києву і Київській області, а також 23 управління НБУ по облас­тях. Тобто в основі розташування територіальних управлінь центрального банку держави лежить адміністративно-територіальний устрій України, визначений Конституцією України (ст. 133). При цьому відсутність відділень НБУ на рівні районів пояснюється загальними засадами організації діяльності центрального банку та функціями, які поклада­ються на його філії.

Такий підхід є виправданим для вітчизняної банківської сис­теми, однак він не є єдиним для систем центрального банку інших країн. Наприклад, з 1992 р. Банк Франції має 211 від­ділень.

До функцій філії Банку Франції входить: запровадження банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, зокрема по опе­раціях з цінними паперами; організація клірингових розра­хунків через розрахункові палати; збирання інформації про діяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультування підприємств з питань фінансового аналізу та експертизи; збирання та аналіз економічної та фінансової інформації на регіональному рівні, зокрема за допомогою кон'юнктурних обстежень у різних галузях економіки.

В Італії на місцевому рівні Банк Італії представлений прак­тично в усіх провінціях своїми філіями різного рангу: основ­ні регіональні філії та звичайні філії, загальною чисельніс­тю 99. У минулому Банк Італії був зобов'язаний мати філії в кожній провінції. Прийнятий у 80-ті роки XX ст. закон зро­бив це положення більш гнучким, і зобов'язання було ска­совано. Присутність Банку Італії в провінціях на сучасно­му етапі визначається функціональними та економічними причинами. Завданнями філій Банку Італії є: а) рефінансування місце­вих банків та всіх банків, що мають операційні структури на місцях; б) нагляд за місцевими банками (тобто банка­ми, що мають головні контори в провінції); в) визначення та аналіз економічних і фінансових тенденцій на місцевому рівні, надання спеціальних звітів до Департаменту дослід­жень у Римі або надання консультативних послуг місцевому відділу нагляду; г) діяльність в якості місцевого відділення Казначейства, прийняття грошових надходжень та здій­снення виплат від імені держави (ці операції проводяться через рахунок Казначейства, що знаходиться в Центральній Конторі в Римі); д) емісія банкнот та їх вилучення; є) про­ведення операцій з надання місцевих клірингових послуг; є) функціонування як представництв італійського Офісу іноземних валют. З метою забезпечення координації діяль­ності всіх місцевих філій було створено 12 адміністративних округів.

Достатньо специфічною є організація філій центрального банку в Німеччині, на формування якої вплинули історичні та національні особливості країни. Після прийняття нової редакції Закону про Німецький федеральний банк 22 жовт­ня 1992 р. організаційна структура банку була пристосована до державного устрою і одночасно скорочена в результаті об'єднання Німеччини. НФБ утримує в кожній землі по од­ному головному управлінню, що іменується Центральним банком землі для 9 регіонів. ЦБ землі здійснює угоди та ад­міністративне управління, що приходиться на регіон його головного управління. Правління Центрального банку зем­лі складається із президента, віце-президента і ще одного члена правління. При кожному центральному банку існує рада, яка обговорює з Президентом ЦБ питання валют­ної і кредитної політики, з Правлінням ЦБ вирішення за­вдань, що лежать у сфері його компетенції. Слід зауважити, що Рада не є органом ФНБ, це дорадчий орган, через який Федеральний банк підтримує контакт із кредитним госпо­дарством та підприємствами-позичальниками в окремих федеральних землях.

Німецький федеральний банк може мати філії (головні від­ділення та відділення). Головні відділення управляються двома директорами, які підпорядковуються відповідному Центральному банку землі. Відділення управляються одним директором, який підпорядкований головному відділенню. Станом на 1 листопада 1992 р. існувало 190 таких відділень, в тому числі 15 у «нових» землях Федерації. Така мережа від­ділень має традицію в системі емісійного банку Німеччини і, зокрема, полегшує забезпечення готівковими грошима, а також здійснення безготівкового розрахунку. Однією з головних рис, які впливають на встановлення правового режиму територіальних відділень центральних банків, є форма державного управління — унітарна чи фе­деративна. Як правило, саме зазначений чинник не в остан­ню чергу впливає на побудову всієї системи центрального банку держави (якщо не передбачена інша організаційна структура — як Федеральна резервна система у США).

Наприклад, до структури Банку Росії входять два види те­риторіальних установ: національні банки республік у складі РФ та головні територіальні установи в інших суб'єктах Федерації (краях, областях, автономних округах, автоном­них областях), які згідно з Положенням про територіальні установи Банку Росії виконують ідентичні функції. У кінці 1999 р. у складі центрального апарату ЦБ РФ був створений Департамент з роботи з територіальними установами Банку Росії, основними напрямами діяльності якого є: вдоскона­лення структури та діяльності територіальних установ та сприяння їх взаємовідносинам з керівництвом та підроз­ділами центрального апарату БР.

Говорячи про правовий режим діяльності територіальних відділень НБУ, слід зауважити, що їхня діяльність повинна розглядатися як виконання частини основних функцій цен­трального банку в сфері грошово-кредитної політики, валютного регулювання та банківського регулювання й нагля­ду. Крім цього слід наголосити, що філії НБУ організують свою роботу в режимі обмеженої самостійності, коли біль­шість рішень приймається виключно на рівні центрального апарату НБУ. До компетенції Правління НБУ належить ви­рішення питань створення, реорганізації та ліквідації філій центрального банку.

Керівництво філією здійснює начальник, який при­значається на посаду та звільняється з неї наказом Голови Національного банку. Відповідно, начальник територіаль­ного управління затверджує згідно з типовою структурою і затвердженим кошторисом, а також фондом оплати пра­ці штатний розпис територіального управління, видає на­кази та розпорядження, а також затверджує Положення про структурні підрозділи територіального управління. Враховуючи ту обставину, що філії НБУ не є юридичними особами, фінансові питання вирішуються виключно в цен­тралізованому порядку. Зокрема, баланси територіальних управлінь включаються до консолідованого балансу НБУ, а їхні доходи і витрати є складовими кошторису доходів і вит­рат НБУ, який, своєю чергою, затверджується Радою НБУ.

У фінансовій діяльності філій реалізуються характерні принципи кошторисного фінансування (цільове спрямуван­ня — кошти витрачаються на завдання та в межах, визначе­них кошторисом; плановість — відпускаються відповідно до кошторису для виконання нормативно-правових актів цент­рального банку з належним документальним оформленням тощо). Для виконання своїх функцій філії наділяються рухо­мим та нерухомим майном, вартість якого відображається в балансі територіального відділення. Територіальні управ­ління мають печатку зі своїм найменуванням та зображен­ням малого Державного герба України, інші печатки, штам­пи, що потрібні для їх діяльності.

Визначаючи принципи організації діяльності філій цен­трального банку, їх можна поділити на загальні та спеціаль­ні. До перших належать загальні правові принципи, при­таманні фінансовим органам держави: законності, єдності фінансової та грошової політики, фінансової дисципліни, державну власність в організації фінансової установи тощо.

До спеціальних принципів, шо обумовлюють особли­вості діяльності територіальних установ центрального бан­ку, можна віднести:

— принцип єдності та централізації системи централь­ного банку (структура НБУ будується за принципом цент­ралізації з вертикальним підпорядкуванням);

— принцип обмеженої самостійності в діяльності те­риторіальних установ (виключно в компетенції НБУ зали­шається вирішення питання емісії грошових знаків, реєст­рації банківських установ, видачі ліцензій, застосування
певних заходів банківського нагляду, а також більшість ін­ших питань у галузі банківського регулювання);

— відсутність підпорядкування територіальних управлінь НБУ органам державної влади регіонального рівня або орга­нам місцевого самоврядування (не допускається втручання органів державної влади або їхніх службових осіб у виконан­ня функцій і повноважень територіальних управлінь);

— принцип особливого режиму звітності територіаль­них установ НБУ центральному апаратові (збирають та об­роблюють дані для складання фінансової та статистичної звітності про діяльність територіального управління і забез­печують її достовірність);

— принцип здійснення фінансового контролю як умови діяльності структурного підрозділу (обов'язкові щорічні до­кументальні ревізії з питань фінансово-господарської діяль­ності територіального управління);

— принцип єдності фінансово-майнової бази (зокрема, доходи і витрати територіальних управлінь є складовими кошторису доходів і витрат НБУ);

— принцип взаємодії між профільними департамента­ми та відділами територіальних управлінь НБУ.

Функції філій центрального банку можна поділити на дві групи:

а) пов'язані із виконанням завдань центрального бан­ку держави (грошово-кредитна політика, політика у сфері готівкового грошового обігу, здійснення функції кредито­ра останньої інстанції, розрахунково-касове обслуговування,
банківське регулювання та банківський нагляд, валютне ре­гулювання тощо), які здійснюються на регіональному рівні відповідними територіальними управліннями НБУ;

б) пов'язані із організацією діяльності самого тери­торіального управління (створення відповідних відділів від­повідно до типової структури філій, ведення фінансової та статистичної звітності, робота із персоналом, технічне та
юридичне забезпечення діяльності, внутрішній аудит, діло­водство, дотримання режиму безпеки тощо).

Профілюючий характер належатиме функціям першої групи, оскільки саме завдяки ним центральний банк упроваджує всю сукупність заходів у сфері грошово-кредитної політики на регіональному рівні.

У процесі виконання своїх функцій територіальні устано­ви ЦБ з метою найповнішого, різнобічного та ефективного керівництва та контролю за діяльністю встановлених зако­нодавством та нормативними актами НБУ суб'єктів взає­модіють з місцевими підрозділами фінансових (зокрема, Державного казначейства України), податкових, правоохо­ронних органів, а також з органами місцевого самовряду­вання (залежно від функцій, які безпосередньо виконуються територіальними управліннями). Взаємодія територіальних установ НБУ з податковими та правоохоронними органами відбувається переважно в формі обміну інформацією, про­ведення спільних перевірок кредитних організацій, спрямо­ваних на профілактику правопорушень у банківській сфері.

Дата добавления: 2014-01-04