Використання векселів у банківській діяльності

Вексель — це цінний папір (борговий документ), який засвід­чує безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити після настання строку, визначеного у векселі, певну суму коштів влас­никові векселя (векселедержателю) і який складений за точно встановленою законом формою.

Основу законодавства України про вексельний обіг станов­лять міжнародні правові акти. До них відносять Женевські конвенції 1930 р., які запровадили «Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», «Про врегулюван­ня деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», «Про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», до яких Україна приєдналася 6 липня 1999 р.

До сфери регулювання національного законодавства на­лежить встановлення особливостей застосування на тери­торії України правових норм, закріплених Женевськими конвенціями, а також вирішення питань, які не врегульовані конвенціями.

Відповідно, порядок емісії та обігу векселів, операції з ними регулюються законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цін­них паперів в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також Законом «Про обіг векселів в Україні».

Вексель є універсальним фінансовим інструментом, що виконує декілька економічних функцій та широко вико­ристовується як в торгово-промисловому обігу, так і в бан­ківській діяльності. Вексель має притаманні лише йому ознаки, які відрізняють його від інших цінних паперів та виділяють вексельне зобов'язання серед інших грошових зобов'язань. У першу чергу йдеться про три характерні ознаки векселя: безумовність, абстрактність та строгу фор­мальність. Безумовний характер зобов'язання за векселем означає, що вексель містить просту і нічим не обумовле­ну пропозицію або обіцянку сплатити певну суму, внаслі­док чого спроби обумовити платіж настанням яких-небудь умов не мають юридичної сили. Абстрактний характер зобов'язання, вираженого векселем, полягає в тому, що текст векселя не має містити посилань на угоду, яка є під­ставою для видачі векселя.

У юридичній літературі звертають увагу і на інші особ­ливості векселя, у тому числі грошовість, строковість та виз­наченість, оборотність та односторонність або безспірний характер зобов'язань за векселем, письмову форму та підви­щену оборотність.

В обігу можуть перебувати такі види векселів: комерційні векселі (обслуговують торговельні операції та операції під­приємств); казначейські векселі (підтверджують державні зобов'язання); банківські або фінансові векселі (і досі не от­римали широкого розповсюдження); векселі, що випуска­ються фізичними особами (з 1 січня 2002 р.).

Векселі бувають простими та переказними. Простий век­сель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання век­селедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей у визначений строк. Переказний вексель містить простий, нічим не обумовлений наказ або пропозицію платнику сплатити на користь векселедержателя певну суму грошей у визначений термін. При видачі переказного векселя пер­винними учасниками вексельних відносин виступають век­селедавець, або трасант, платник, або трасат (якщо акцеп­тує вексель, стає акцептантом) та перший векселедержатель (ремітент). При видачі простого векселя первинними учас­никами вексельних відносин виступають векселедавець та перший векселедержатель. Тому при видачі переказного векселя векселедавець видає наказ платнику платити на ко­ристь третьої особи, ремітента, а при видачі простого век­селя векселедавець зобов'язується сам платити на користь ремітента. Проте, незважаючи на те, переказним чи про­стим є вексель, у будь-якому разі він містить зобов'язання сплатити визначену у векселі грошову суму.

Строга формальність векселя означає, що він має бути оформлений за зразком, встановленим законодавством, тобто мати всі передбачені законодавством реквізити. При цьому слід пам'ятати, що набір вексельних реквізитів не співпадає в різних системах вексельного права. Різняться й вимоги, що їх ставлять до заповнення таких реквізитів.

Згідно зі ст. 1 Уніфікованого закону про переказні век­селі та прості векселі переказний вексель має містити такі реквізити: назву «переказний вексель», яка включена до тексту документа і висловлена тією мовою, якою цей до­кумент складений; безумовний наказ сплатити певну суму грошей; найменування особи, яка має платити (трасату); зазначення строку платежу; зазначення місця, у якому має бути здійснений платіж; найменування особи, якій або за наказом якої має бути здійснений платіж; зазначення дати і місця, де виданий вексель; підпис особи, яка видає век­сель (трасанту).

Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону простий век­сель має містити такі реквізити: назву «простий вексель», яка включена до тексту документа і висловлена тією мо­вою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити певну суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, у якому має бути здійснений платіж; най­менування особи, якій або за наказом якої має бути здій­сненний платіж; зазначення дати і місця, де був виданий простий вексель; підпис особи, яка видає документ.

Формальність векселя обумовлена ст. 2 Уніфікованого за­кону про переказні векселі і прості векселі, зокрема в ній зазначається, що документ, у якому відсутній будь-який із реквізитів, наведених у ст. 1, не має сили переказного вексе­ля, за винятком встановлених випадків.

Вексельне зобов'язання є цивільним грошовим зобов'я­занням, за яким кредитор (векселедержатель) має пра­во вимагати від осіб, які поставили свої підписи на векселі, здійснити платіж вексельної суми. При цьому основний боржник (векселедавець у простому та акцептант у переказ-ному векселі) зобов'язані здійснити оплату вексельної суми безумовно, а особи, зобов'язані в порядку регресу, несуть зобов'язання оплатити вексель за умови неоплати векселя основним боржником.

Питання векселездатності в Україні врегульоване Законом України «Про обіг векселів в Україні». Відповідно до ст. З Закону України «Про обіг векселів в Україні» зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Тобто вексельне законодавство України не розводить активну і па­сивну векселездатність та не вбачає різниці між колом осіб, які можуть зобов'язуватись за векселем, та колом осіб, які мають право набувати права з векселя.

Аналізуючи положення ст. З Закону України «Про обіг векселів в Україні», можна дійти висновку, що в Україні векселездатність збігається із загальною цивільною дієздатніс­тю суб'єктів цивільних правовідносин. Суб'єктами вексельного зобов'язання можуть виступати фізичні та юридичні особи, а саме зобов'язання може існувати як без множин­ності осіб, так і за пасивної або активної множинності осіб, зобов'язання яких у цьому разі будуть солідарними.

Правом кредитора за вексельним зобов'язанням є право ви­магати оплати векселя, тобто здійснення платежу. Обов'язком боржника за векселем є обов'язок сплатити грошову суму, вказану у векселі. Тобто змістом вексельного зобов'язання є обов'язок боржника оплатити вексель згідно з умовами вексе­ля та право кредитора вимагати оплати векселя.

За змістом виокремлюють зобов'язання, спрямовані на передачу майна у власність або в тимчасове користування; виконання робіт; сплату грошей на підставі договорів пози­ки, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і бан­ківського рахунку; компенсація шкоди, заподіяної в резуль­таті протиправних дій; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна.

Об'єктом вексельного зобов'язання є передача боржни­ком кредитору визначеної у векселі суми коштів, тобто здій­снення акцептантом (векселедавцем у простому векселі) платежу на користь векселедержателя. Матеріальним же об'єктом вексельного зобов'язання виступатимуть гроші.

Функції розрахункових палат на території України вико­нують установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговуван­ня векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями. Для законодавчого забезпечення їхньої діяльності НБУ прийняв Положення про розрахун­кові палати для пред'явлення векселів до платежу.

Згідно із зазначеним Положенням розрахункова пала­та: приймає векселі від векселедержателів для представ­лення їх платникам; повідомляє платника за векселем про пред'явлення векселя до платежу; засвідчує факт пред'явлення векселя до платежу шляхом проставлення відповідного на­пису механічним способом або від руки; перераховує кошти в оплату векселя в передбачених цим Положенням випадках; повідомляє векселедержателя про оплату векселя платни­ком або про відмову платника оплатити вексель.

Кожний векселедержатель має право в строк плате­жу за векселем пред'явити вексель у розрахункову палату. Векселедержателя, який пред'явив вексель у розрахункову палату в строк платежу за векселем, вважають таким, що своєчасно пред'явив вексель до платежу відповідно до ви­мог, установлених Уніфікованим законом.

Найчастіше в ролі доміциліата виступають комерційні банки. В Україні проведення банками будь-яких операцій із векселями, у тому числі операцій, пов'язаних із доміциля-цією векселів, регулює Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на те­риторії України.

Згідно з цим Положенням операції з оплати векселів, у яких банки виступають особливими платниками (доміциліатами), віднесено до комісійних операцій банків. Призначення банку особливим платником (доміциліатом) може супроводжуватись укладенням із платником за вексе­лем договору про оплату банком векселів. Проте ця умова не обов'язкова.

Окрім загальноприйнятих понять Положення визначає поняття: вексель доміцильований — вексель, зазначене у яко­му місце оплати не збігається з місцем проживання векселе­держателя; вексель іногородній — вексель, який не піддягає оплаті в місцезнаходженні векселедержателя; вексель місце­вий — вексель, який підлягає оплаті в місцезнаходженні век­селедержателя.

Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі, на бланках із відповідним ступенем захисту, та за­повнення їхніх реквізитів відповідно до вимог, викладених в цьому Положенні.

Комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здій­снювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, ко­місійні та довірчі операції. Окремі банки можуть виступати як емітенти векселів.

Кредитними є вексельні операції, які супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Вексельні кредити — це банківські операції з врахування (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредитні операції банків з векселями можуть бути як активними (вра­хування векселів, надання кредитів під заставу векселів), так і пасивними (переврахування придбаних векселів, одержан­ня кредитів під заставу векселів).

Торговельними операціями є операції з купівлі або прода­жу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить прид­бання векселів, до пасивних — продаж придбаних векселів.

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями за умови оплати век­селів при настанні певних обставин і у визначений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів.

Розрахункові операції поділяють на операції з оформлен­ня заборгованості за векселями (акцептування банком пере-казних векселів, виданих на банк кредитором банку; видача простих веселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку про­стих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку креди­торові; вексельний платіж боржника банку).

Комісійні та довірчі операції пов'язані з інкасуванням век­селів; оплатою векселів, за якими банк є особливим платни­ком (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном век­селів за дорученням клієнтів.

Під час проведення цих операцій банк бере на себе певні ризики, у тому числі кредитний, ліквідності, процентний, операційний. Під час проведення кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових операцій банк має ретельно вивчити фінансовий стан, кредито- та платоспроможність платників за векселями і зобов'язаних за векселями осіб, з якими він укладає угоди про проведення операцій.

Законодавчо закріплено норму, відповідно до якої платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі.

Законодавство обмежує правосуб'єктність банків як учас­ників вексельного обігу. Зокрема, бути суб'єктами вексель­ного права, тобто брати на себе всі права й обов'язки, що випливають зі змісту векселя, мають право банки зі стату­сом юридичної особи. Банки, які не мають статусу юридич­ної особи, можуть отримати від головного банку — юри­дичної особи повноваження на здійснення всіх або окремих операцій із векселями в порядку, установленому чинним за­конодавством.

Слід зауважити, що при здійсненні вексельних операцій установа банку має забезпечувати документальне оформ­лення руху векселів, за якими вона здійснює будь-які опера­ції, у тому числі:

• складання і належне оформлення контрагентами за операціями з векселями (клієнтом банку і банком) первин­них документів (реєстрів, розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів тощо);

• складання регістрів аналітичного обліку (журналів, ві­домостей, карток тощо), які можна вести в паперовій або в електронній формі.

При цьому незалежно від того, чи переходить право влас­ності на векселі до банку, приймання та передавання век­селів здійснюються банком на підставі відповідних первин­них документів, що мають містити реєстр (опис) векселів.

Дата добавления: 2014-01-04