Правові засади здійснення безготівкових розрахунків в Україні

Безготівкові розрахунки займають провідне місце в опе­раціях підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та видів діяльності. Близько % припадає на розрахунки за товарними операціями, інша частина — розрахунки з бюджетами всіх рівнів, державними органами та кредитними установами.

Безготівкові розрахунки здійснюють шляхом перераху­вання відповідних сум із рахунків платників на рахунки от­римувачів. Вони дозволяють значною мірою прискорити обіговість грошових коштів, знизити витрати їхнього обігу.

Правові засади організації та проведення безготівкових розрахунків в Україні визначені ЦК (глава 74), законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіж­ні системи та переказ грошей в Україні», нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготів­кові розрахунки в Україні в національній валюті № 22.

Безготівкові розрахунки здійснюють через банки (їхні філії) та інші кредитні установи, у яких відкриті відповід­ні кореспондентські рахунки, якщо інше не випливає із закону і не обумовлено формою розрахунків, що вико­ристовується. Правовими формами, у яких можуть здійс­нюватися безготівкові розрахунки, виступають: акредитив­на, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використан­ням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Допускаються розрахунки і в інших формах, передбаче­них законом, встановленими відповідно до них банківськи­ми правилами та застосовуваними в банківській практиці звичаями ділового обороту. Наприклад, для розрахунків за участю фізичних осіб можуть використовуватися платіжні картки.

У договорі сторони мають право обрати та встановити за домовленістю будь-яку із зазначених форм розрахунків. За угодою сторін можуть здійснюватися і заліки взаємних вимог.

Правила, форми, строки та стандарти здійснення без­готівкових розрахунків встановлює НБУ. Слід зауважити, що загальний термін банківських розрахунків не має пере­вищувати три операційні дні в межах України.

Суттєвим моментом здійснення банками операцій з ра­хунками клієнтів є те, що кошти з таких рахунків можуть списуватися лише за дорученнями власників рахунків або за розпорядженнями стягувачів у встановлених законо­давством випадках. Доручення платників та розпоряджен­ня стягувачів про списання коштів із рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форму та порядок оформлення яких визначає Інструкція № 22. Платник може давати доручення про спи­сання коштів зі свого рахунку у формі електронного розра­хункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахун­ків приймаються банками до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконан­ня в разі відсутності (недостатності) коштів на цих рахунках.

Будь-який розрахунковий документ (за винятком розра­хункового чека) виписується в такій кількості примірників, яка дорівнює кількості учасників безготівкових розрахунків (але становить не менше двох), з використанням електрон­но-обчислювальних та друкарських машин, за один раз із ви­користанням копіювального або самокопіювального паперу. Дозволяється заповнювати розрахунковий документ від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору). Перший примірник розрахункового документа (незалежно від спо­собу його заповнення) має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачено) та підписи (підпис) відпові­дальних осіб (особи). Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а та­кож виправлення та заповнення розрахункового документа в кілька прийомів. Усі текстові елементи бланків безготівкових розрахунків мають бути виконані українською мовою.

Банки приймають до виконання тільки розрахункові до­кументи:

• своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передба­ченому договорами про розрахунково-касове обслуговуван­ня цих клієнтів;

• клієнтів інших банків або органів державного казна­чейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи державного казначейства;

• платіжні вимоги стягувача на примусове списання коштів, на яких є підписи відповідального виконавця та від­биток штампа банку, що обслуговує цього стягувача, якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (посильним, рекомендованим або цінним листом тощо).

Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залиш­ків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.

До платіжних інструментів, що їх використовують при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги—доручення; платіж­ні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акре­дитиви. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укла­дення договорів.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що міс­тить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перера­хування на рахунок отримувача. Платіжне доручення оформ­ляється платником за встановленою формою згідно з вимо­гами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та подається в банк, що обслуговує його, щонайменше у двох примірниках. Платник має право зазначати у платіж­ному дорученні дату валютування, яка не може перевищу­вати десять календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується). Банк платника не приймає платіжне доручення, якщо визначена в ньому дата валютування перевищує десять календарних днів після складання платіжного доручення.

Банк отримувача до настання дати валютування, що за­значена в електронному розрахунковому документі, зарахо­вує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування. Банк, що обслу­говує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на раху­нок отримувача на початок операційного дня, який визна­чений датою валютування.

Платіжні доручення застосовують у розрахунках за то­варними і нетоварними платежами:

• за фактично відвантажену (продану) продукцію (вико­нані роботи, надані послуги тощо);

• у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та (або) обумовле­но в договорі;

• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого законодавством України;

• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітної плати, пенсії тощо), на їхні ра­хунки, що відкриті в банках;

• для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків до бюджетів та (або) державних цільових фондів;

• в інших випадках відповідно до укладених договорів та(або) законодавства України.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депо­зитних) рахунків згідно зі встановленим законодавством ре­жимом використання цих рахунків.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів із дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не вра­ховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, що сума цього платіжного доручен­ня не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні дору­чення платника в разі відсутності (недостатності) коштів на його рахунку банк приймає лише якщо порядок прийман­ня та виконання таких платіжних доручень передбачено до­говором між банком та платником.

Водночас платіжне доручення на перерахування заробіт­ної плати на рахунки працівників підприємств, відкриті в ус­тановах банків, грошові чеки на отримання заробітної плати платник подає в банк разом із платіжними дорученнями на одночасне перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці по­датків до бюджету і зборів до державних цільових фондів, або документальне підтвердження їх сплати раніше.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахун­ки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством че­рез банк неможливі, платник може здійснювати розрахун­ки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок за переказни-ми операціями підприємства зв'язку. Через підприємства поштового зв'язку здійснюють перекази:

• на ім'я окремих фізичних осіб — коштів, що належать їм особисто (пенсій, аліментів, заробітної плати, витрат на відрядження, авторських гонорарів тощо);

• підприємствам — коштів на виплату заробітної пла­ти, для організованого набору працівників, заготівлі сільсь­когосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Платіжна вимога—доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одержува­ча безпосередньо до платника про сплату визначеної суми кош­тів; нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та пере­рахування її на рахунок отримувача. Платіжні вимоги—дору­чення можуть застосовувати в розрахунках усі учасники без­готівкових розрахунків. Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів за встановленою фор­мою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахун­кових документів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджуєть­ся сплатити отримувачу та яку зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вима­гає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу—доручення від платни­ка протягом 20 календарних днів із дати оформлення її от­римувачем. Платіжна вимога—доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахун­ку (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито його раху­нок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовують у безготівкових розра­хунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки використовують тіль­ки для безготівкових перерахувань із рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Виняток становить можливість фізичних осіб обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше 20 % від суми цього чека).

Розрахункові чеки виготовляє на замовлення банку Банкнотно-монетний двір НБУ чи інші спеціалізовані під­приємства на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією, за затверд­женим НБУ зразком. Розрахункові чеки брошурують у че­кові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не пере­вищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою. Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати його видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначе­ного строку, вважаються недійсними і до оплати не прийма­ються. Строк дії невикористаної чекової книжки може про­довжуватися за погодженням із банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книж­ки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку. Чекова книжка може видаватися для розрахунків із будь-яким кон­кретним постачальником або з різними постачальниками.

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, передбачені для його форми Інструкцією НБУ № 22, і запов­нюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного ко­льору) або з використанням технічних засобів (місяць вида­чі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Унесення в розрахунковий чек виправлень та використання замість підпису факсиміле не дозволяється. Розрахунковий чек, що заповнюється із порушенням встановлених правил, вважається недійсним і без виконання повертається банку чекодавця у встановленому порядку.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується). Розрахунковий чек приймається чекодержателем до опла­ти безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені до­кументи, що підтверджують отримання ним товарів (вико­нання робіт, надання послуг).

Заборонено передавання розрахункового (чекової книж­ки) його (її) власником будь-якій іншій юридичній або фі­зичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставляння на них відбитка пе­чатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Видача розрахункових чеків на пред'явника не здійснюється.

Акредитив — договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійсни­ти цей платіж. Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не мають суперечити чинно­му законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ. Якщо це передбачено в тексті договору, розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500 у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нор­мативно-правовим актам НБУ).

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, пос­лугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

• покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку.

• непокритий — акредитив, оплата за яким у разі тимча­сової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним, що зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, пере­дбачених договором, дострокової відмови банком-емітен­том від гарантування платежів за акредитивом). Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а остан­ній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був від­критий. Безвідкличний акредитив є твердим зобов'язанням банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передба­чені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки й умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, а в разі відкриття покритого акреди­тива — відповідні платіжні доручення. Акредитив має міс­тити лише ті умови, які банк може перевірити документаль­но. Реквізити, передбачені формою заяви, є обов'язковими, і тому в разі відсутності одного з них акредитив не відкри­вається і заява повертається заявнику без виконання. Якщо відкривається покритий акредитив, депонований у викону­ючому банку, який не є банком-емітентом, заявник подає до банку-емітента крім заяви платіжне доручення на пере­рахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надісла­но повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.

Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціара ма­ють збігатися. Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою або за допомогою інших засобів зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення. Заяву або повідомлення банк-емітент надси­лає авізуючому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має міс­тити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, міс­це виконання та строк дії акредитива. У повідомленні ма­ють чітко зазначатися повноваження авізуючого банку щодо виду акредитивної операції.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізую-чий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протя­гом десяти робочих днів із дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надан­ня послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом із реєстром документів за акредитивом. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо до­тримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на оплату документів із розбіж­ностями. Зазначене повідомлення має містити повний пе­релік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження не­гативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредити­вом причини повернення документів, засвідчивши цей за­пис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення опера­цій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньо-банківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

За несвоєчасне списання (зарахування) коштів з рахун­ків (на рахунки) клієнтів банки несуть відповідальність згід­но з чинним законодавством та укладеними договорами. Платник несе відповідальність перед банком, що його об­слуговує, згідно з укладеним між ними договором.

Банк, що обслуговує ініціатора, у разі виникнення обгрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав має право дати (письмово або в електронному виг­ляді) вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупини­ти зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо її вже зараховано, заблокувати строком до п'яти робо­чих днів відповідну суму коштів на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин.

За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувач несе відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовує збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів, у порядку, передбаченому чинним законодавством.

3. Операції банків із платіжними картками

Платіжними інструментами можуть бути також бан­ківські платіжні картки. Загальні засади емісії та здійснен­ня операцій із застосуванням платіжних карток регулюють норми законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні систе­ми та переказ грошей в Україні», Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 27 серпня 2001 р. № 367, іншими законо­давчими актами України.

Чинним законодавством передбачено, що на території України застосовуються платіжні картки, емітовані члена­ми внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами України). Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із застосуван­ням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи.

При цьому функціонують внутрішньодержавні платіж­ні системи відповідно до вимог та рекомендацій міжнарод­них стандартів, прийнятих Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), Європейським комітетом із банківсь­ких стандартів (ЕСВS), а також згідно з рішеннями міжна­родних платіжних систем. Технічні засоби, що їх викорис­товують у платіжній системі, мають відповідати державним або міжнародним стандартам. На програмне забезпечен­ня, крім програмного забезпечення власної розробки, вима­гається відповідна ліцензія виробника.

Платіжна організація розробляє Положення про внут­рішньодержавну платіжну систему, що визначає правила її діяльності. У цьому Положенні визначають організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок всту­пу та виходу з неї, опис платіжних засобів, правила вико­нання розрахунків за операціями з цими платіжними засо­бами, управління ризиками та безпекою в системі, порядок вирішення спорів та інше, визначене платіжною організа­цією. Положення про внутрішньодержавну платіжну сис­тему, що визначає правила діяльності одноемітентної або багатоемітентної внутрішньодержавної платіжної системи, обов'язково узгоджується платіжною організацією цієї сис­теми з НБУ до початку емісії платіжних карток.

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб, що має вигляд емітованої в установленому законодавством по­рядку пластикової чи іншої картки, яку використовують для ініціювання переказу грошей із рахунку платника або з відповід­ного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансо­вих установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Вид платіжної картки, що емітується членом платіжної системи, тип носія ідентифікаційних даних (магнітна сму­га, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї у гра­фічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, у якій ця картка застосо­вується, з урахуванням вимог, установлених відповідними державними стандартами України та міжнародними стан­дартами, прийнятими Міжнародною організацією зі стан­дартизації (ІSО).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з емісією платіжних карток, здійсненням операцій з їх застосуван­ням, а також із проведенням розрахунків за вказаними опе­раціями в межах України, регулює як чинне законодавство країни, так і правила платіжних систем та договори, що їх укладають між собою учасники платіжних систем.

Використання пластикових карток має цілий ряд пере­ваг порівняно зі здійсненням розрахунків за готівку. Так, картки є найбільш безпечним і зручним способом розра­хунків (хоча, з іншого боку, в Україні збільшується кількість несанкціонованих випадків зняття коштів із карткових ра­хунків клієнтів). Картковий рахунок можна вести одночасно в декількох валютах (гривнях, доларах, євро), що спричиняє додаткову економію на конвертації. За допомогою карток торговельні операції можна здійснювати в багатьох країнах світу (у тому числі і через Інтернет), як і знімати готівку че­рез банкомати. При цьому немає потреби тримати в себе велику суму готівки. На карткові рахунки може перераховува­тися заробітна плата або інші доходи клієнта банку. Значно полегшується і переміщення коштів через кордони, оскіль­ки митні органи не наділені повноваженнями обмежувати вивезення громадянами пластикових карток. Чимало банків при укладенні договорів на карткові рахунки передбачають відсотки, що їх нараховують на залишки коштів.

До переваг можна віднести й незалежність клієнта від ре­жиму роботи банку, оскільки здійснити операції з пласти-ковими картками можна в будь-який час за умови роботи терміналів або банкоматів. Деякі банки передбачають для держателів певних видів карток знижки в торговельних та сервісних мережах. Перевагою карток є також можливість систематизації власного фінансового обігу за допомогою щомісячної виписки з переліком здійснених операцій.

Банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги із застосуванням платіжних кар­ток, мають право укладати договори з платіжними органі­заціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах. Укладання таких договорів здій­снюється згідно з чинним законодавством України. Емісію платіжних карток і операції з їх використанням у межах України здійснюють банки, що мають банківську ліцензію НБУ. За наявності такої ліцензії банки мають право здійс­нювати емісію платіжних карток і операції з їх використан­ням без отримання дозволу на здійснення цих операцій. Банки-резиденти мають право укладати договори з платіж­ними організаціями міжнародних платіжних систем і здій­снювати емісію платіжних карток міжнародних платіжних систем, призначених для застосування за межами України, за наявності банківської ліцензії і за умови отримання пись­мового дозволу НБУ на здійснення операцій із валютними цінностями.

Слід зауважити, що КК України передбачає відповідаль­ність за незаконні дії з документами на переказ, платіжни­ми картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200).

Строки проведення переказу за допомогою платіжних карток визначають правила платіжної системи та договора­ми, що 'їх укладають між собою члени та учасники платіж­ної системи. При цьому строк міжбанківського переказу, що здійснюється на підставі клірингових вимог, не перевищує трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ ви­конується в строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати два операційні дні.

Законодавство передбачає кілька видів платіжних карток. Зокрема, фізичним особам, які не є суб'єктами підприємни­цької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним і фізичним особам — підприємцям — корпоративні платіжні картки. У разі застосування дебетової схеми обслуговування клієнтам відкривають окремі картрахунки, які ведуть у режимі поточних рахунків з урахуванням обме­жень, установлених законодавством. У разі застосування кре­дитної схеми клієнтам відкриваються окремі картрахунки.

Одним із заходів, спрямованих на розширення безготівково­го обігу коштів, є запровадження системи безготівкової випла­ти заробітної плати державним службовцям. Наприклад, таку систему запровадив Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки» від 20 березня 2001 року № 183/2001. На виконання зазначеного Указу мініс­терства та відомства реалізують за участю комерційних банків проекти видачі зарплатні із застосуванням платіжних карток. У свою чергу, Державне казначейство України зазначило, що обслуговування проектів видачі заплатні може здійснюватися на підставі угоди між бюджетною установою та будь-яким ко­мерційним банком. Для укладання такої угоди статус уповно­важеного на готівкове обслуговування бюджетних коштів для банку не потрібний.

Клієнти та їхні довірені особи застосовують платіжні кар­тки відповідно до умов договору з емітентом як засіб для безготівкової оплати за товари (послуги), для перерахуван­ня коштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб, для розрахунків у системах електронної комерції, а також як за­сіб для одержання готівки в касах банків, фінансових уста­нов, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених бан­ків та через банкомати.

Отримати готівку можна як в банківській установі, так і через встановлений термінал, а також банкомат. Законодавство передбачає обов'язкові реквізити чека бан-комата: ідентифікатор банку або інші реквізити, що дають змогу його ідентифікувати; номер банкомата; дату здійснен­ня операції; суму та валюту операції; реквізити платіжної картки (що їх допускають правила безпеки платіжної сис­теми); код, що ідентифікує операцію у платіжній системі. Клієнти-резиденти можуть відкривати картрахунки за ме­жами України й отримувати платіжні картки, емітовані не­резидентами, з урахуванням обмежень, установлених за­конодавством України про валютне регулювання. Зняття готівки в банкоматах, як правило, здійснюється з утриман­ням комісії на користь банку-емітенту (у середньому до 1% від суми зняття).

При знятті готівки в банкоматах інших банків власник картки платить комісію, встановлену «своїм» банком за зняття готівки в банкоматах інших банків; комісію, встанов­лену банком — власником банкомату, у якому клієнт знімає готівку (наприклад, 1% від суми зняття + 3 грн.).

Розрахунки за операціями із платіжними картками, виконані на території України як резидентами, так і не­резидентами, між еквайрами й торговцями, а також між платіжними організаціями небанківських платіжних сис­тем — нерезидентів і торговцями здійснюються лише у ва­люті України згідно з правилами, визначеними платіжною організацією платіжної системи і в порядку, обумовленому в договорі.

Виняток становить одержання клієнтами—держателями платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем готівки в іноземній валюті зі своїх картрахунків в іноземній валюті в касах і банкоматах уповноважених банків—емітен­тів. Операції з видачі готівкової іноземної валюти за платіж­ними картками міжнародних платіжних систем здійс­нюються відповідно до нормативно-правових актів НБУ з питань валютного регулювання.

У 2003 р. кілька вітчизняних банків заплановали запусти­ти пілотний проект переходу на більш сучасний стандарт платіжних карток — ЕМV. Цей стандарт прийнятий основ­ними платіжними системами: Еvrорау, МаstегСаrd та Vіzа International для дебетових і кредитних карток. Міжнародні платіжні системи встановили закінчення терміну перехо­ду банків на чипові системи — 2005—2006 роки. Водночас згідно з даними Української міжбанківської асоціації членів ЕІЖОРАУ в Україні на кінець 2003 р. було видано біль­ше 7,9 млн пластикових карток систем УІ5А, МазІегСагсІ & Маезїго. Кількість банкоматів перевищила 3,7 тис.

Серед лідерів ринку пластикових карток — ПриватБанк, «Аваль», «Надра». До того ж більше 92% цього ринку кон­тролюють десять банків: до вищезгаданих слід додати Промінвестбанк, ПУМБ, «Правекс», Укрсоцбанк, Ощадний, Укрексімбанк, «Фінанси і кредит».

Новацією цього ринку стало підписання угоди між двома державними банками — Ощадбанком та Укрексімбанком — про те, що починаючи з березня 2003 р. їхні клієнти зможуть не лише отримувати готівку за платіжними картками УІ5А і МазїегСагсІ в будь-якому банкоматі мережі Укрексімбанк-Ощадбанк, але й платити при цьому пільгові комісійні, які будуть нижче ринкових. Слід зауважити, що Ощадбанк видає готівку за пластиковими картками через 130 банкоматів і більше 1 тис. відділень; Укрексімбанк — через 180 банкоматів і майже 100 структурних підрозділів.

Беручи до уваги потенціал ринку пластикових карток, комерційні банки намагаються розширити перелік пос­луг, які вони надають своїм клієнтам. Наприклад, клієнти Приватбанку мають можливість правляти своїми карткови­ми рахунками (отримувати виписки, перераховувати кошти тощо), перебуваючи в будь-якій країні світу, за допомогою послуг GSМ-bаnkіng (для власників мобільних телефонів компанії Куіvstаr GSМ) або Internet-bаnkіng (для користува­чів мережі Інтернет). Для цього клієнту необхідно укласти окремий договір на обслуговування за цими послугами.

Дата добавления: 2014-01-04