КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Релігійний комплекс і структура
Поняття релігійного комплексу застосовується в соціології релігії для інтегральної характеристики релігії в сукупності її елементів, поєднаних певною структурою. Елементами комплексу визначаються: релігійні почуття, погляди, дії, відносини, спільності віруючих людей, предмети ритуалу — все, що має спрямованість на поклоніння надприродному. Всі елементи існують не самі собою, вони взаємозалежні і утворюють окремі компоненти релігійного комплексу. Виділяються компоненти релігійного комплексу: релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні організації. Зазначимо, що модель не єдина в структурі релігії. У світовому релігієзнавстві варіантів структури комплексу запропонована безліч. Релігійна свідомість — система, що охоплює Релігійна свідомість почуття, емоції, погляди, ідеї, концепції та вчення, предметом яких виступає ставлення людей до надприродного. Ядром релігійної свідомості служить віра в існування двосторонніх відносин між людиною і надприродними суттєвостями: божества (Бог) і духи сходять до людини, людина до них піднімається; божества роблять дарунки людині, а людина підносить божествам дарунки зі свого боку. Бог рятує людину, спрямовуючи її до себе. Людина рятується, звертаючись до Бога. Необхідно, щоб людина вірила: Бог, боги і духи за певних умов, які залежать від людини, можуть і бажають зробити їй бажане благо. Основною умовою вважається шанування надприродного в найрізноманітніших формах. Найбільш розповсюдженим служить шанування через спеціальні обряди: магічний аспект шанування. Віра в особливу магічну силу обряду називається обрядовір 'ям. Віра переважала в архаїчних і ранніх формах релігії і властива релігійній свідомості багатьох сучасних віруючих. Релігійними мислителями обрядовір'я засуджується як прояв марновірства й ідолопоклонства, що зводили релігію до формального дотримання ритуалу. Осуд обрядовір'я як явища релігійної свідомості вже зустрічається на рубежі VIII — VII ст. до н. є. у старозавітній книзі пророка Ісайї: «До чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь, Я пересичений всеспаленням овнів і туком відгодованої худоби; і корів і тельців, і агнців, і козлів не хочу... Не носіть більше дарунків марних; паління огидне для Мене; новомесяч і субот, святкових подій не можу терпіти: беззаконня — і святкування! Омийтесь, очістіться; усуньте злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте робити зло; навчіться робити добро; шукайте правди; рятуйте пригнобленого; захищайте сироту; заступайтесь за вдову» (Книга пророка Ісайї, гл. 1, ст. 11,13, 16 — 17).
У фрагменті простежується усвідомлення суперечностей між формальним ритуалізмом, що обумовлюється вірою в магічну силу обряду, і моральністю. Це означає, що усвідомлення релігійного шанування здатне перевершувати обрядовір'я тим, що магічний аспект у релігійній свідомості доповнюється моральним аспектом. З розвитком релігійної свідомості магічний її бік не просто співіснує з його етичною стороною, але одухотворяється останньою, піднімається на духовну висоту. У свою чергу мораль включається в систему релігійної свідомості на правах її сакралізованого відображення. Це означає, що моральні норми виникають за божественними задумами, виконання їх є засобом підтримки оптимальних відносин з божественними істотами, найважливішою умовою досягнення порятунку і єднання з божественною реальністю. Усвідомлення сакрального — основна характеристика релігійної свідомості. Релігійна свідомість простежується в міфології й ідеології. Віруюча особа не тільки вірить у надприродні сили, а бажає знати про об'єкти своєї віри, мати інформацію про життя божественних істот, властивості їх характеру, досвід відносин людини з Богом (богами). Потреба в такому знанні задовольняється за допомогою міфології, що подає ту або іншу картину життя шанованих богів. Міфологія одна з істотних сторін релігійної свідомості. Щоправда, міф і релігія розглядаються різними світоглядами по-різному. Вони не зведені у систему релігійного комплексу. Міф становить міфологічний бік божества. Найважливішим у міфі служить опис досвіду взаємин богів і людей. В одному випадку боги карають людей за порушення їх волі, в іншому — винагороджують. Осмислення досвіду необхідне віруючій людині для визначення нею позиції сакральної орієнтації і правильного встановлення своїх відносин із шанованими нею священними істотами. Життєписи в міфі героїв і праведних людей служать зразками для життєвого їх наслідування. У міфі є посилання на конкретні норми поклоніння богам і санкції, що накладаються богами на людей за виконання або невиконання ними встановлених норм. Міф у наочно-зразковій формі встановлює культуру релігійного поклоніння. На більш пізньому етапі людства інтелектуальний розвиток в ідеології релігійної свідомості охоплює й ідеї, концепції і вчення, а також принципи їх аргументації. Релігійна ідеологія стає можливою у зв'язку з процесом розвитку філософської думки. Якщо міф оперує чуттєво-наочними образами, то філософія — абстракціями. Філософська думка, будучи відносно самостійним типом світогляду, інтегрується в систему релігійного комплексу і стає концептуальним методом вираження релігійних поглядів і уявлень. В ідеології релігійна свідомість має системність. Різні релігійні уявлення упорядковуються, поєднуються одне з одним у взаємній координації (упорядкування по горизонталі) і субординації (упорядкування по вертикалі). Релігійні вірування трансформуються у віровчення, де осмислюється природа Бога (божества), його (їх) ставлення до світу і людини, характер відносин людини до Бога (богів), способи поклоніння, перспектива блаженного життя для праведників та ін. Визначені конкретні системи віровчень прийнято називати доктринами. Суть, ядро концепції доктрини становить догматика — система найбільш фундаментальних істин, офіційно прийнятих релігійними співтовариствами. Авторитет догматів забезпечується шляхом їх сакралізації, при якій вони проголошуються божественними настановами. Важливу роль у системі доктрин відіграє апологетика — захист і обгрунтування істин віровчення. Функції доктрини не обмежуються тільки інструктуванням віруючих відносно правил сповідання істин релігії і поведінки усередині релігійного співтовариства. Доктрині властиві й інші функції. Одна з них — нормативна, що полягає у формуванні традиції віровчення, забезпеченні віровченню стійкості, збереження в сучасності та наступних поколіннях. Інша функція — полемічна, що відгороджує дане віросповідання від критики з боку представників інших конфесій, реформаторів, атеїстів. З доктринами віровчення в релігійну ідеологію входять релігійно-філософські, релігійно-етичні, релігійно-політичні, релігійно-правові й інші вчення. Релігійна свідомість виявляється не тільки на суб'єктивованому, але й на об'єктивованому рівні, що означає втілення суб'єктивних поглядів і уявлень людей у культурних пам'ятниках — писемності (Священне писання, релігійні трактати), живописі (іконопис), архітектурі, скульптурі, а також у релігійному поводженні, відносинах між людьми. їх релігійна цінність визначається священним змістом, що вкладається в кожен предмет, у кожну дію і міжособистісні відносини щодо поклоніння надприродній суті. Отже, у системі релігійного поклоніння релігійна свідомість становить його змістовну сторону. „..„. Релігійна діяльність підрозділяється на куль- Реліпина діяльність т. "_ тову і позакультову. Культова діяльність безпосередньо спрямована на поклоніння надприродному. її зміст утворюють культові дії, відносини між учасниками дій, норми, що регулюють культові дії і відносини, а також різні засоби поклоніння — священні території і культові предмети. Форми культової діяльності — дотримання свят і ритуалів (молитви, паломництво, пости, ритуальні танці та ін.).
Будь-яка культова дія допускає нормативні і значеннєві дії. Нормативні дії встановлюють порядок поклоніння відповідно тим або іншим достоїнствам об'єкта поклоніння. Достоїнство віруючого визначається міфологічними сюжетами або вченнями, доктринами. Одні боги можуть задовольнятися символічними жертвами, інші — натуральними (коштовності, продукти харчування, домашні тварини і навіть люди). У кришнаїзмі проголошення священного імені абсолютного Бога-Кришни не тільки дозволяється, але й пропонується як необхідна умова єднання з ним, тоді як в іудаїзмі вимова священного імені Яхве недопустима. У будь-якому випадку норми ритуалу відгороджують достоїнство священного від профанного. У комунікації божественного—людського норми покликані встановлювати певну дистанцію між обома сторонами, і якщо людина прагне наблизитися до божества, то норми встановлюють міру допустимості такого зближення. У такому випадку часто пропонується здійснення обрядів очищення (натуральні і символічні жертвоприношення, піст, сповідь). Культова діяльність відбувається спільно її учасниками, між ними відбувається поділ соціальних ролей. Поклоніння сакральним істотам вимагає точного виконання ритуалу, обумовлює виділення професійних служителів культу — духівництва з властивими його представникам ролями, відмінними від ролі простих віруючих. Культова діяльність дедалі більше диференціюється й ускладнюються ролі її учасників. Відношення між людьми в процесі культової діяльності виражаються відносинами між ролями. Відносини упорядковуються за допомогою норм, що визначають характер обов'язків учасників культу відповідно до виконання ними визначених ролей. Усі культові дії мають певний сакральний зміст. Загальним для всіх них є залучення у священне середовище проживання і прилучення до священного. Багато містерій драматизують життєвий шлях поклоніння божеству, і віруючі стають співучасниками такої драми. Зміст співучасті полягає в містичному єднанні з божеством. Позакультова діяльність становить інші аспекти релігійної діяльності: богословської, навчально-педагогічної, адміністративно-господарської, місіонерської 'тощо, покликаних задовольняти релігійні потреби людей. Релігійні організації Релігійні організації - об'єднання прихильників тієї або іншої релігії, призначені для спільного задоволення людьми релігійних потреб. Елементарною одиницею такого об'єднання виступає релігійна громада, учасники якої пов'язані загальним інтересом поклоніння надприродним істотам. Однак будь-яка соціальна спільність становить хитке утворення. Диференціація й ускладнення релігійного життя викликає по- требу в релігійних організаціях, які відрізняються від громад стійкістю об'єднання й упорядкуванням різних сторін релігійної діяльності і відповідних їм відносин. У релігійних організаціях чітко розподіляються і визначаються соціальні ролі їх членів, здійснюються координація і субординація діяльності соціальних інститутів, встановлюється суворий соціальний контроль за різними сферами життя релігійного співтовариства. Виділяється три типи релігійних організацій: церква, секта і деномінація. Релігія завжди включає такий важливий елемент, як церква, тобто форма соціального об'єднання служителів культу. Характерні ознаки церкви: відсутність постійного і суворо контрольованого членства, що характеризує церкву як масове об'єднання; чіткий поділ усіх прихильників на професійне духівництво (клір) та інших прихильників — мирян; ієрархічний принцип упорядкування соціальних позицій і ролей; наявність органів управління і бюрократії; сувора централізація у всіх сферах діяльності об'єднання — культової і позакультової. Секта — опозиційний рух в тих або інших релігійних напрямках, її основні ознаки: постійне і суворо контрольоване членство, що робить секту співтовариством вузького кола осіб, на відміну від церкви; відсутність розподілу на професійне духівництво і мирян, що виражає опозиційність секти у ставленні до церкви, на противагу якій проголошується принцип загального священства; відсутність ієрархічності та харизматичності лідерів; відсутність бюрократичних органів управління; чітка виразність позиції елітності і тенденція до ізоляціонізму. Поняття деномінація використовується вдвох змістах: визначення певного віросповідання (синонім поняття конфесії) і позначення організацій проміжного типу між сектою і церквою. Типу організації — деномінації властиві сталість і суворо контрольоване членство (подібність із сектою); відсутністьрозподілу на клір і мирян (подібність із сектою); наявність ієрархії служителів (подібність з церквою, але, на відміну від церкви, у деномінаціях ієрархія спрощена); наявність органів управління і бюрократії; позиція елітності, але ізоляціонізм не вважається обов'язковим. Деномінації — об'єднання баптистів, п'ятидесятників, адвентистів сьомого дня та ін. Виникнувши у вигляді сектантських рухів, усі вони зазнали еволюції. Функції релігії Функціонування релігії виступає як спосіб її буття, а в суспільному просторі як соціальний інститут. Функціонування релігії здійснюється конкретними функціями, формами, способами, напрямками і різними впливами релігії на соціум, його структурні елементи, спільності людей і окрему осо-
бу. Виділяються функції релігії: світоглядна, компенсаторна, психотерапевтична, легітимуюча, комунікативна, регулятивна, інтегративна, дезінтегративна. Світоглядна функція. Світоглядна функція складається в процесі формування у людей певних поглядів на світ, людину та специфічного до них ставлення. Функція не обмежується тільки поясненням картини створення Всесвіту, але й допускає формування певного ціннісного ставлення до нього, що визначається в оцінках. Особливість релігійного світогляду — подвоєння буття на надприродне і природне, священне і мирське. Відповідно формується оцінка буття — вище і нижче, зроблене і недосконале, справжнє і несправжнє. Висувається ідеал і орієнтується людина на його досягнення, тобто встановлюються змістовно-життєві орієнтири. Релігія закликає людину використовувати свій творчий потенціал, щоб піднятися над мирським і перебороти залежність від його недосконалих умов, повністю і остаточно ввійти у священне середовище проживання. Світоглядна функція спрямована не тільки на задоволення інтелектуальних потреб у поясненні світу, але й потреби людини в ідеалі, на який спрямовується зміст її життєвої орієнтації. Компенсаторна функція. Компенсаторна функція складається в процесі заповнення ущербності людського буття орієнтацією людини на світ сакральних цінностей. Ця ущербність полягає в неповноті життєвої ситуації людини і виявляється в суперечності між зробленим і недосконалим, вічним і тимчасовим, нескінченним і кінцевим, щирим і помилковим, добрим і злим, прекрасним і потворним, благом і неблагом. Релігія заповнює обмеженість умов людського існування орієнтацією на сакральні цінності. Наочним прикладом служать релігійні уявлення про загробне життя. У них утверджується ідеал людського безсмертя, що заповнює обмеженість кінцевої природи людини в земному бутті. Ідея загробного вшанування, що розмежовує потойбічне буття на рай і пекло, компенсує обмеженість ідеалу справедливості в умовах громадського життя. Уявлення про Бога, божеств і духів, у яких віруючі вбачають собі захисників, заступників, подателів яких-небудь благ, компенсує відсутність могутніх заступників у земному житті. Психотерапевтична функція. Психотерапевтична функція полягає в психологічній розрядці, знятті життєвих стресових ситуацій, звільненні від душевних, сердечних страждань. Психотерапевтичну функцію також називають психологічним аспектом компенсації. Психотерапевтичну функцію релігія здійснює в процесі впливу на свідомість людей за допомогою ідей віровчення. Релігія дає розраду людям зневіреним, страждаючим, що переживають якісь життєві колізії, що втратили надію на краще майбутнє, впадають в становище страху перед майбутнім. Віруюча людина здатна переживати розраду завдяки своїй вірі у всемогутнього і люблячого Бога і сподіванню на його підтримку й допомогу, порятунок у загробному житті. Вплив на свідомість відбувається через культову практику: богослужіння, молитва, сповідь як засіб зняття негативних переживань, що накопичилися в людей. В процесі здійснення різних обрядів відбувається трансформація негативних переживань у позитивні, що супроводжуються емоційною розрядкою, заспокоєнням. Для суспільства дуже важливо, що релігійне поклоніння приносить спільностям і індивідам почуття нескінченності життя, надію на майбутнє, що тривожить своєю невизначеністю, надає відчуття стабільного благополуччя в загальній ситуації нещасть, страждань і небезпек. Легітимна функція. Легітимна функція полягає в узаконенні (легітимації) певних суспільних порядків (соціально-політичних, правових, моральних) за допомогою їх релігійної санкції. Такою санкцією служить авторитет Бога, богів і інших вищих сакралізованих осіб (наприклад, Будда), що встановлюють той або інший порядок. У більшості релігій багато політичних, правових і моральних норм проголошуються божественними настановами, а їх реалізація — волевиявленням Бога або богів. У євангельській заповіді полюбити ближнього як самого себе цінностями виступають людське я, ближній, любов, а нормою — полюби, що виходить із вуст Ісуса Хри-ста. Завдяки легітимній функції, що створює священний ореол довкола суспільних норм, здійснюється підтримка певних культурних зразків поведінки. Комунікативна функція. Комунікативна функція полягає в забезпеченні комунікації між віруючими, а також між віруючими і релігійною культурою та окремими її цінностями. Релігійна комунікація має свою структуру, що включає різні процеси взаємодії — спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін і засвоєння інформації — між окремими віруючими, між віруючим і релігійною спільністю, її інститутами та ін. Релігійна комунікація простежується в двох зрізах — вертикальному (містичному) і горизонтальному (соціальному). У вертикальному випадку здійснюється спілкування між віруючим і надприродним у процесі ритуальних дій. У горизонтальному випадку — спілкування між прихильниками релігійної традиції, а також з релігійною традицією. Релігійна комунікація здійснюється в культовій і у позакультовій діяльності. Регулятивна функція. Регулятивна функція полягає в регулюванні поведінки людей і відносин між ними. Способами такого регулювання виступають норми культової і позакультової поведінки, авто-
ритет яких забезпечується їх священною мотивацією. Завдяки нормам встановлюється і підтримується соціальний порядок у межах релігійного співтовариства. Для його підтримки встановлюються санкції заохочення і покарання. Такими санкціями можуть служити не тільки заохочення по службі або відсторонення від наділених обов'язків, але й санкції морального схвалення або несхвалення. Так, до порушників порядку можуть застосовуватись санкції особливого покаяння за провини (покута), тимчасового позбавлення спілкування з членами громади, відлучення від церкви. Особливими санкціями відзначається обіцянка вічного блаженства або вічних мук у загробному світі за праведне або неправедне життя. З регулятивною метою широко використовуються зразки для наслідування, якими служать життя та діяльність основоположників релігійних рухів (Христос, Будда, Мухаммед). Інтегративна функція. Інтегративна функція полягає в забезпеченні солідарності членів релігійних співтовариств, утвердженні в них гармонії і безконфліктних відносин. Здійснення релігією інтегративної функції здатне охоплювати не тільки релігійні співтовариства, але й поширюватися на більш широке суспільне середовище — етнічні, державні об'єднання, суспільство. Для забезпечення в суспільстві гармонії та солідарності надзвичайно необхідно, щоб його члени дотримувались загальнолюдських моральних норм. Узаконення їх за допомогою священної санкції прилучає індивідів до загальнолюдських моральних цінностей, сприяє суспільній консолідації. Суспільний попит на інтегративну функцію релігії зростає в тому випадку, коли система релігійних цінностей збігається з фундаментальними потребами суспільства. З особливою силою це виявляється на сучасному етапі, коли надзвичайно актуальним є вирішення глобальних проблем людства. Усі потреби суспільства сконцентровані навколо однієї, загальної й універсальної проблеми — проблеми фізичного та духовного виживання людства. Дезінтегративна функція. Дезінтегративна функція полягає в роз'єднанні людей і соціальних спільностей, відчуженні їх від певних цінностей і ідеалів, один від одного, що сприяє конфліктам і суспільній дисгармонії. Дезінтеграція загострюється в тому випадку, коли певні цінності релігії суперечать фундаментальним цінностям тих або інших суспільних систем і структур. Відомо, цінності буддизму, що поставили достоїнство особи вище кастової приналежності індивіда, вступили в суперечності з кастовим ладом в Індії. Християнство, що проголосило вищими цінностями Бога й особу Христа-Спасителя, протистояло римській релігії з культом обожненого імператора. Проголошення в 324 році християнства державною релігією Римської імперії спричинило використання релігії як засобу зміцнення влади імператора і суспільного порядку. Але в середовищі християнської релігії стали виникати секти з їх радикальним протестом проти існуючого ладу.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1609; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |