Історія розвитку гідрохімії в Україні

Розвиток гідрохімічної науки в Україні є продовженням досліджень, розпочатих в колишньому Радянському Союзі такими вченими як професор П.О.Кашинський, який очолював перший у світі Гідрохімічний інститут (1921р), академік В.І.Вернадський (1863-1945рр), праці якого присвячені вченню про природні води, О.О.Алекін і А.М.Никаноров, які є авторами навчальних посібників з науки гідрохімії.

Починаючи з 20-х років ХХ ст. історію гідрохімічних досліджень поверхневих вод в Україні поділяють на три періоди: перший – з 20-х до 50-х років; другий – з 50-х до 70-х років; третій – з 70-х років до теперішнього часу [1].

Перший період (з 20-х до 50-х років) характеризується початком систематичних спостережень за гідрохімічним станом поверхневих вод в Україні, які проводились на мережі пунктів гідрометслужби на річках басейнів Дніпра, Дністра, Південного Бугу й річках Криму і були узагальнені О.О.Алекіним (1948р). Гідрохімічні дослідження ведуться у Інституті гідробіології України, Дніпропетровському та Харківському університетах, Державному гідрологічному інституті УГМС, Інституті геології АН України та інших.

Другий період (з 50-х до 70-х років) гідрохімічні дослідження водних об¢єктів носять комплексний характер. Дані щодо хімічного складу поверхневих вод наводяться у регулярних виданнях гідрометслужби.

З 50-х років широкі дослідження ведуться на р. Дніпрі у зв¢язку з створенням каскаду водосховищ. К середині 60-х років була наведена повна гідрохімічна характеристика басейну Дніпра, встановлено особливості формування природного гідрохімічного стану та його зміни при зарегулюванні стоку.

У цей час також значна увага приділяється вивченню гідрохімічного режиму р. Дунаю на території України в межах єдиної Міжнародної програми.

Гідрохімічні дослідження розглядуваного періоду спрямовані на розробку технологій очищення води, вивчення хімії підземних вод (особливо мінеральних), малих річок та водосховищ; узагальнюються дані мережі санепідемстанцій щодо промислового та іншого забруднення водотоків і водойм країни.

Третій період (з 70-х років і до наших днів) характеризується підвищенням використання водних ресурсів у народному господарстві і як слідчий вивчення антропогенного впливу на якість природних вод.

Утворюються нові великі науково-дослідні заклади, які проводять гідрохімічні дослідження: Всесоюзний науково-дослідний інститут охорони вод (тепер Український науковий центр охорони вод), Український філіал Центрального науково-дослідного інституту комплексного використання водних ресурсів (тепер Український науково-дослідний інститут водогосподарських екологічних проблем), відділ гідрохімії в інституті Укрводпроект та Українському науково-дослідному інституті гідротехніки і меліорації (УкрНДІГіМ), Республіканський центр спостережень за станом природного середовища Держкомгідромету, відділ гідрохімічного й радіаційного моніторингу в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті (УкрНДГМІ).

Наукові дослідження у той час направлені на подальшу розробку методів аналізу і прогнозування змін гідрохімічного режиму водосховищ, поглиблення вивчення мікроелементів, форм міграції металів у прісних водоймах. У зв¢язку з зарегулюванням і значним відбором води на зрошення і водопостачання особливої уваги приділяється дослідженню і прогнозуванню гідрохімічного режиму гирлових ділянок річок (Дніпра, Дунаю, Південного Бугу), лиманів (Дніпровського, Бузького, Дністровського).

Характерним для сучасних гідрохімічних досліджень в Україні є значне розширення вивчення впливу радіоактивних елементів на природні води, зумовлене найбільшою в світі екологічною катастрофою на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р.

Наукова школа з вивчення хімічного складу природних вод в умовах інтенсивного впливу антропогенних факторів була заснована в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі гідрології і гідрохімії під керівництвом В.І.Пелешенка. На кафедрі було розроблено гідрохімічне районування території України, здійснено оцінку взаємозв¢язку хімічного складу різних видів природних вод України з урахуванням антропогенного впливу на нього, розроблено методи гідрохімічного картографування, впроваджено ймовірнісно-статистичні методи для обробки гідрохімічної інформації (1971-1975 рр.).

В останні роки з¢явились нові наукові напрямки – меліоративна гідрохімія, розробка методів оптимізації навколишнього середовища (Л.М.Горєв), гідрохімія осушуваних земель (Д.В.Закревський), якість вод водойм-охолоджувачів АЕС (М.І.Ромась), агрогідрохімія, гідроекологічні аспекти водопостачання й водовідведення (В.К.Хільчевський), біогенні елементи як показник антропогенного впливу (С.І.Сніжко), мікроелементний склад природних і стічних вод, донних відкладів і методи його аналізу (В.М.Савицький, В.І.Осадчий). Результати досліджень викладені в чисельних статтях, монографіях, довідниках перелічених авторів.

Запитання для самоконтролю

1. Чим займається гідрохімія України як складова частина наукової дисципліни регіональної гідрохімії?

2. Які основні задачі регіональної гідрохімії?

3. Які основні спеціальні проблеми гідрохімії України?

4. Назвіть важливі етапи розвитку гідрохімії в Україні.

5. Які є сучасні наукові напрями розвитку гідрохімії України?

Дата добавления: 2014-01-04