КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Дефект маси та енергія зв’язку ядра. Ядерні сили
Користуючись таблицею мас ізотопів легко пересвідчитись, що маса ядра завжди менша від суми мас нуклонів, з яких воно складається. Величину (8.3) називають дефектом маси ядра. Його існування зумовлене тим, що при об’єднанні нуклонів в ядро виділяється енергія. Її можна розрахувати за формулою Ейнштейна , (8.4) де с – швидкість світла у вакуумі. Очевидно, щоб розкласти ядро на невзаємодіючі нуклони, потрібно таку ж енергію затратити. Ця енергія (8.5) називається енергією зв’язку ядра. Для практичних застосувань співвідношення (8.5) зручно записувати у вигляді , (8.6) де – маса атома водню, а ma – маса атома, ядро якого розглядається. При переході до наближеної формули (8.6) нехтують малою енергією зв’язку електронів; зручність цієї формули полягає у тому, що в довідниках наводяться не маси ядер , а маси атомів . На основі (8.4) можна пересвідчитись, що 1а.о.м. еквівалентна енергії 931,5 МеВ; тому, виражаючи фігурну дужку формули (8.6) в а.о.м., для енергії зв’язку ядра в МеВ одержують . (8.7) Очевидно, енергія зв’язку ядра характеризує міцність ядра. Зручно ввести в розгляд так звану питому енергію зв’язку (енергія зв’язку, що припадає на один нуклон). Розрахунки показують, що ця величина залежить від масового числа А елемента (рис.8.1). Для легких ядер стрибкоподібно зростає до 6 – 7 МеВ, далі більш повільно зростає до максимального значення 8,7 МеВ для елементів з масовим числом А ~ 50 – 60, а тоді повільно зменшується для важких елементів (наприклад, для ). Аналіз кривої показує: - найбільш стійкими є ядра середньої частини таблиці елементів Менделєєва; - енергетично можливими є два процеси, які повинні супроводжуватися виділенням енергії, – процес поділу важких ядер і процес синтезу легких ядер. Величезна питома енергія зв’язку ядра свідчить, що між нуклонами в ядрі діють особливі сили, які значно переважають електромагнітну та гравітаційну взаємодію нуклонів. Ядерна взаємодія між нуклонами одержала назву сильної взаємодії. Ядерні сили характеризуються такими особливостями: - короткодіючі: в ядрі, (на відстанях r ~10–15м) зумовлюють ефективне притягання між нуклонами; поза ядром (при r > 10–14м) практично зникають; при r < 10–15м стають силами відштовхування і це суттєво, щоб ядро не колапсувало; - зарядовонезалежні, тобто мають неелектричну природу; - залежать від взаємної орієнтації спінів нуклонів; - мають спін-орбітальний характер (залежать від взаємної орієнтації спіна і орбітального момента нуклона); - є нецентральними (не напрямлені вздовж прямої, що з’єднує центри нуклонів); - мають властивість насичення, тобто діють лише між найближчими сусідами. У 1934 р. І.Є. Тамм висунув гіпотезу, що сильна взаємодія повинна мати обмінну природу. По аналогії з електромагнітною взаємодією, яка квантовою електродинамікою описується як процес віртуального обміну електронів фотонами , (8.8) нуклони в ядрі повинні обмінюватись деякими віртуальними частинками з масою, відмінною від нуля. Дійсно, віртуальними називаються частинки, час життя яких менший від того, що визначається співвідношенням невизначеностей , (8.9) де – невизначеність енергії квантового стану, – тривалість існування цього стану. Очевидно, радіус дії обмінних сил оцінюється величиною , тобто він може бути скінченним, якщо маса віртуальної частинки відмінна від нуля. У 1935 р. Х. Юкава показав, що для пояснення величини ядерних сил слід припустити існування віртуальних частинок з масою у 200–300 разів більшою від маси електрона. Віртуальна частинка може стати реальною, якщо їй надати достатньої енергії. Подібні частинки з масою у 1936 р. виявили К. Андерсон і С. Неддермайер в космічних променях; вони дістали назву м’юонів (μ -мезонів). Проте, лабораторними дослідженнями було доведено, що м’юони практично не взаємодіють з ядрами, тому не можуть бути носіями ядерних сил. У 1947 р. С. Поуелл і Дж. Оккіаліні виявили в космічних променях ще один тип мезонів, які назвали -мезонами (піонами). Вони і виявились носіями ядерних сил. Існують три типи піонів: . Заряд –мезонів за абсолютною величиною рівний елементарному зарядові е, їх маси: , . Спін усіх – мезонів S = 0, всі вони нестабільні; час життя , . В основному піони розпадаються за схемами: де – м’юони, – м’юонні нейтрино і антинейтрино, γ – g‑квант. За рахунок процесів: , (8.10) , (8.11) , (8.12) здійснюється обмін нуклонів віртуальними піонами, що приводить до сильної взаємодії нуклонів. Така модель підтверджується дослідами по розсіянню нейтронів на протонах. При проходженні пучка нейтронів через водень у пучку з’являються протони, які мають енергію і напрямок руху нейтронів; відповідне число нерухомих нейтронів виявляється в мішені. Природно припустити, що нейтрон, пролітаючи поблизу протона, захоплює віртуальний p+ -мезон. В результаті нейтрон перетворюється в протон, а протон, який втратив свій заряд, перетворюється в нейтрон (рис. 8.2). На основі процесів (8.10), (8.11) можна також пояснити магнітні моменти протона і нейтрона. Від’ємний магнітний момент нейтрона зумовлений орбітальним рухом p––мезона у віртуальному стані нейтрона (8.11);. аномальний магнітний момент протона (більший від одного магнетона) зумовлений орбітальним рухом p +–мезона у віртуальному стані протона (8.10). Незважаючи на пояснення природи ядерних сил, послідовна кількісна теорія ядра донині не побудована, бо являє собою громіздку квантову задачу багатьох тіл, в якій закон дії ядерних сил невідомий. Це спонукає йти по шляху створення моделей ядра, які, за рахунок введення певних параметрів, що підбираються в узгодженні з дослідом, дозволяють простими засобами описувати деяку сукупність властивостей ядра. Найбільш вживаними з них є краплинна та оболонкова моделі ядра. Краплинна модель ядра (К.Вейцзеккер, Я.І.Френкель, Н.Бор, 1935–1939р.), базуючись на властивості насичення ядерних сил і молекулярних сил в рідині, уподібнює ядро до зарядженої краплини рідини. Це дозволило одержати напівемпіричну формулу для енергії зв’язку ядра і, зокрема, пояснити процеси поділу важких ядер. Оболонкова модель ядра (М. Гепперт-Майєр, Х. Ієнсен, 1949–1950р.) базується на уявленні, що нуклони рухаються незалежно в усередненому центрально-симетричному полі. У зв’язку з цим виникають дискретні енергетичні рівні, які заповнюються нуклонами на основі принципу Паулі. Ці рівні групуються в оболонки, в кожній з яких може перебувати певне число нуклонів. Повністю заповнена оболонка є особливо стійким утворенням. Такими особливо стійкими (магічними) виявляються ядра, у яких число протонів Z або число нейтронів N рівні: 2, 8, 20, 28, 50, 82, 126. Ядра, у яких магічними є Z та N, називаються двічі магічними. Їх відомо п’ять: , вони особливо стійкі. Відома також узагальнена модель ядра (О. Бор, Б. Моттельсон, 1952 – 1953 рр.), що є спробою синтезу двох попередніх. Проте, кожна з цих моделей не характеризує загальної поведінки ядер.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1143; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |