Дитячі страхи

Психічні стани (дитячі страхи, гіперактивність, повільність).

Характеристика страху як почуття. За словником психологічних термінів Петровського А. В., страх — це емоція, яка виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивідуума і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. На відміну від болю чи інших видів страждання, які зумовлюються реальною дією шкідливих для існування людини факторів, страх виникає під час їх передбачення. У залежності від характеру загрози інтенсивність та специфіка переживання страху варіюються в досить широкому діапазоні відтінків: побоюванні, боязні, переляку, жаху. Слід розрізняти страх і тривогу. Під останньою в науці розуміють стан, що виникає, коли джерело загрози є невизначеним, неусвідомлюваним.

Почуття страху, форми його вияву серйозно позначаються на розвитку характеру людини, сприяючи виникненню його окремих негативних рис: боязкості, боязливості, лякливості, невпевненості у собі тощо. Вони є близькими за змістом та формою прояву явищами психічного життя людини, проте кожне з них має свої специфічні особливості. Так, психологи трактують переляк як загальнолюдський стан, короткочасну реакцію. Боязкість як рису характеру, що спостерігається лише у деяких людей, виникає поступово під впливом певних зовнішніх та внутрішніх умов і стає стійкою особливістю людини. У боязкості завжди є почуття страху, хоча спрямоване воно не в сучасність, а в майбутнє. Страх — це загальнолюдське почуття. Страх і боязкість переживаються як досить важкі і неприємні стани. Різниця між ними полягає у наслідках їх виливу на людину. Якщо страх як почуття інколи приносить користь (застерігає від нещастя, злякався собаки і відскочив), від негативних вчинків - (забороняє робити те, що засуджується соціумом), то боязкість частіше перешкоджає спілкуванню однієї людини з іншою, заважає розкриттю її здібностей.

Боязкість внутрішньо переживається як невпевненість у собі, у своїх силах і можливостях, як, наприклад, страх прилюдного виступу.

Страх може переживатися людиною як у формі емоції, так і у формі психічного процесу На думку …Якщо страх переживається короткочасно, швидкоминуче, поверхнево, не стійко, не справляє впливу на структурні компоненти особистості, протікає епізодично, ситуативно, при наявності конкретної загрози, то це є переживання страху у формі емоції. Страх, як почуття, тобто, у формі психічного процесу, переживається тривалий час, неминуче справляє негативний вилив на структурні компоненти особистості.

Розвиток почуття страху у дітей дошкільного віку та його прояви. В ідомо, що перші емоційні реакції пов'язані з задоволенням або незадоволенням органічних потреб, спостерігаються вже у немовлят. Науковці зазначають, що позитивні та негативні емоції відображаються вже у міміці шестимісячного ембріону в період внутрішньочеревного розвитку дитини, і пов'язані вони з почуттями, які переживає в цей момент майбутня мама. Деякі дослідники вважають, що почуття страху є вродженим, інші пов’язують його виникнення з процесами соціалізації новонародженого. Найбільш поширеною є точка зору, що страхи мають рефлекторну основу (захисний рефлекс «Що таке?» за Павловим І. П.), але набуваються в процесі соціалізації. Дарвін Ч., Штерн В., Айзенк С. зазначали, що перші емоційні реакції, близькі за своєю формою до страху, виникають у дітей на першому році життя. Дані досліджень показують, що у дітей почуття страху інколи зароджується в період адаптації до дошкільного закладу, частіше - у ранньому віці. Бодальов А. А., у зв'язку з можливістю виникнення почуття страху зазначав, що починаючи з семи місяців до двох років, на дитину в якості психотравмуючого діє фактор перебування її в дитсадку. Воно може виявлятися стурбованістю під час розриву стереотипу емоційного контакту з матір'ю, зокрема, пожвавленістю чи скутістю рухів.

Факторами, що викликають страх у дитини, можуть бути: неблагополуччя сім'ї; невпевненість дитини у тому, що її, безумовно, люблять; дидаскалогенія, що зумовлена грубістю педагогів; застосування фізичних покарань; залякування в ранньому і дошкільному віці; випадкові обставини, що викликають переляк; дефіцит батьківського тепла, депривація прихильності й безумовної любові тощо.

Механізм розвитку почуття страху у дітей. Чотирирічна або п'ятирічна дитина починає розуміти свої дії, відчувати себе суб'єктом діяльності. Переживання перших емоційних реакцій, близьких до страху і їх перетворення в почуття страху, відбувається в залежності від того, наскільки успішно дитиною виконуються поставлені перед нею завдання та, відповідно, якими переживаннями (позитивними чи негативними) забарвлюється її поведінка. Дитина дошкільного віку починає усвідомлювати характер страху як окремого почуття, відрізняє його від інших почуттів (гніву, сорому тощо). Старші дошкільнята розуміють і ті обставини, в яких вони переживали почуття страху.

Переживання дитиною страху та збільшення сфери проявів страху, тісно пов'язані з розвитком досвіду дитини, оскільки цей досвід постійно збагачується. У дошкільному віці дитина вже може переживати почуття страху від реальних та від уявних подій.

У ставленні дорослих до себе, дитина починає розрізняти докір, осуд, незадоволення її поведінкою, підтримку, схвалення тощо. Розуміння та усвідомлення ставлення дорослих до себе, зачіпає почуття особистої гідності дитини. Страх неуспіху з'являється з усвідомленням дитиною не тільки своїх дій, а й власних якостей і можливостей, що, як правило, формується на основі негативних оцінок можливостей дошкільника з боку дорослих. У декого з дітей дошкільного віку за певних внутрішніх і зовнішніх умов формується невпевненість у власних силах, побоювання можливого неуспіху в якійсь діяльності. Це заважає в розкритті здібностей, самореалізації, стає значною перешкодою в спілкуванні дитини з іншими, серйозно ускладнює її життя, послаблює волю, ініціативу, сприяє розвиткові замкнутості, нетовариськості. За несприятливих умов, боязкість може набувати розвиненого, хворобливого характеру.

Дата добавления: 2014-01-04