Гіперактивність та повільність дитини

Традиційно, дорослі переважно однозначно оцінюють ці категорії дітей, пов’язуючи їх з відхиленнями від норми. Проте особливості поведінки активних і повільних дітей говорять у першу чергу про їх фізіологічні відмінності. І якщо такі відмінності вчасно не враховуються дорослими – це може стати головним чинником шкільної неуспішності дитини, порушень її стосунків у різних системах: однолітки, батьки, педагоги, дорослі.

Гіперактивність дитини.

Для гіперактивної дитини, що відвідує ДНЗ, важливо вчасно спрямовувати її надмірну енергію у конструктивне русло (просити про допомогу, давати завдання). Ускладненість стосунків такої дитини з вихователем може погіршувати процес і результат перебування дитини у групі дошкільного закладу. Особливу складність у батьків і педагогів викликає початок навчання такої дитини у школі, оскільки вона неготова фізіологічно і психологічно до виконання завдань, що вимагають довільності пізнавальних та емоційних процесів. Жорсткі вимоги з боку дорослих і змушування дитини до виконання нецікавих для неї навчальних завдань є складною діяльністю у психологічному та фізіологічному аспектах, оскільки дитина об’єктивно не може витримати таких навантажень. Необхідно поступово розвивати і вольові якості гіперактивної дитини. Вона має вчасно йти до школи і навчатися за традиційною програмою, яка не передбачає перевантажень. Для гіперактивної дитини важливо не отримання великої кількості навчальної інформації, а оволодіння нею прийомами регуляції власною поведінкою.

Якщо інтелектуальне і фізіологічне навантаження буде відповідати можливостям дитини, то до завершення навчання у початковій ланці загальноосвітньої школи гіперактивність поступово минається.

Батькам гіперактивної дитини необхідно постійно консультуватись у відповідних фахівців (психолога, невропатолога) на предмет з’ясування чинників і природи надмірної активності дитини. І якщо за висновками фахівців, дитині не потрібно медичної допомоги, батькам варто намагатись у процесі міжособистісного спілкування не поглиблювати проблеми, дотримуючись відповідних рекомендацій:

1. Підтримувати усталений для дитини режим дня, не допускаючи надмірного перезбудження. Для виконання домашнього завдання краще відвести конкретно фіксований час.

2. Після відвідування навчального закладу (школи чи ДНЗ) погуляти з дитиною на свіжому повітрі, надаючи перевагу активному відпочинку. Починати вчити уроки тільки після прогулянки.

3. Перед сном краще уникати перегляду телевізора. Краще погуляти на свіжому повітрі.

4. Намагатись якомога більше часу проводити разом.

5. Поступово привчати дитину до самостійності і відповідальності, доручаючи їй спочатку ті завдання, з якими вона впорається.

6. Фіксувати увагу дитини на тому, що повільне виконання завдань є більш результативним через меншу кількість помилок.

7. Заохочувати та емоційно підтримувати дитину у ситуаціях найменших проявів самостійності і розважливості.

8. Не намагатись змінити дитину, якщо вона чинить всупереч вимогам та очікуванням батьків.

9. Не карати дитину за надмірну активність позбавленням можливості рухатись.

Надмірна повільність дитини.

У порівнянні з гіперактивними повільні діти привертають увагу дорослих, переважно, коли стикаються з низкою проблем, навчаючись у школі, не витримують умов «шкільного конвеєра» і потрапляють до лікаря з неврозом. Як правило повільні діти на момент вступу до школи демонструють готовність до навчання. Проте початок безпосереднього навчання доводить незрілість і неготовність таких дітей продовжувати навчання. Так відбувається тому, що у зв’язку з особливостями і швидкістю протікання нервових процесів, дитина не встигає за темпом пояснень вчителя, розрахований на середньо статистичного учня. Нерозуміння навчального матеріалу у школі ускладнюється нездатністю виконання усіх домашніх завдань. Внаслідок цього викає перевтома, яку компенсувати така дитина не може через об’єктивно прискорений темп навчальної та дозвілєвої діяльності як у навчальному закладі, так і в сім’ї.

Намагаючись бути «гарним» у старшому дошкільному віці, відповідати новому статусу «учень» у молодшому шкільному віці, не викликати насмішок однолітків у підлітковому віці, повільна дитина приречена знаходитись у постійному стресі, що негативно впливає на процес і результати навчання дитини (знижуючи показники пам’яті, уваги, мислення) та психологічний клімат у сім’ї (не виправдовуючи очікувань батьків). Негативні наслідки такої ситуації різноманітні: від неврозів до психосоматичних хронічних захворювань.

Поради батькам повільної дитини:

1. Уважно та регулярно спостерігати за дитиною, щоб з’ясувати, чи дійсно вона є повільною. Можливо темпи нервової діяльності батьків і дитини різні?

2. З’ясувати, що може бути причиною надмірної повільності дитини. Можливо це пов’язано зі складністю завдань чи незрозумілістю інструктажу.

3. Не докоряти дитині за повільність виконання завдань та не карати її за це.

4. Намагатись дотримуватись спокійного режиму дня, це допоможе повільній дитині почувати себе впевненіше, допоможе довше зберігати працездатність, а отже результативність виконання делегованих їй завдань.

5. Обговорювати з дитиною плани на день та пропонувати за необхідністю власну допомогу.

6. Педагогам і батькам необхідно відмовитися від чіткої регламентації часу, відведеного на виконання завдань. З метою покращення мотивації самостійності дитини та покращення результатів виконання завдань можна використовувати годинник з піску.

7. Делегувати збільшення часу повільній дитині для організаційних моментів.

8. Заохочувати дитину за найменші успіхи та обов’язково говорити з нею про те, що допомогло їй у власних досягненнях.

9. Сприймати дитину такою, якою вона є.

Дата добавления: 2014-01-04