Сутність та особливості психовікової кризи 3-х років

Кризу трьох років дослідували: Ельконін Д.Б., Виготський Л.С., Гуськова Т.В., Божович Л.І., Лембрик І., Савчин М.В., Василенко Л.П., Венгер А.Л., Морозова Н.Г., Елагіна М.Г., Славіна Л.С. та інші.

На думку Ельконіна Д.Б., криза трьох років - це перше справжнє випробування терплячості дорослих. Саме в цей період деякі, присутні і ранньому періоду, конфліктність, капризність і впертість посилюються настільки, що не помітити критичний вік майже неможливо [10, с.243].

Л.С. Виготський під кризою розумів зосередження різких і капітальних зрушень і зміщень, змін і переломів в особистості дитини [3, с. 15]. Психолог вважав, що криза виникає тоді, коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл, і перехід до наступного циклу буде обов’язково переломним. Науковці в якості джерела вікової кризи розглядають суперечності між зростаючою фізичною і психологічною можливістю дитини з одного боку і попередньо складеними формами її взаємодії з оточуючими людьми та видами діяльності з іншого.

Головне досягнення кризи трьох років - формування нового почуття „Я”. Саме з ним пов’язані усі проблеми і здобутки цього періоду. Л.С. Виготський зазначає, що дитину в період кризи трьох років відрізняє цілий набір симптомів поведінки, який у психології дістав назву „семизір’я симптомів”.

1. Яскраво виражений негативізм, який виявляється не тільки через небажання виконувати вказівки дорослого, а й виражається у прагненні дитини робити все навпаки, часто навіть всупереч її власним інтересам та проти волі самої дитини. Сутність негативізму в тому, що дитина не робить чогось тільки тому, що її про це попросили. І це є головною ознакою, яка відрізняє негативізм від неслухняності.

На думку психологів, причина такої поведінки – у соціальних стосунках дитини і дорослого. Тому негативізм – це ставлення не до предметної ситуації, а до людини.

2. Впертість, яка відрізняється від наполегливості тим, що дитина домагається свого лише тому, що так забажала. Малюк може довго відмовлятися йти додому з прогулянки лише тому, що не хоче.змінювати свого рішення

3. Непокірливість, як постійна невдоволеність усім, що пропонує дорослий. На відміну від негативізму цей симптом виглядає як безособовий вияв. Якщо негативізм завжди спрямований проти дорослих, непокірливість – проти норм виховання, які встановлені для дитини, проти способу життя, що склався протягом її трьохрічного віку. Непокірливість відрізняється від впертості своєю зовнішньою спрямованістю.

За умови авторитарного виховання в сім’ї, цей симптом є для батьків найбільш складним, що зумовлює нерозуміння дорослими дитячої поведінки та ускладнює батьківсько-дитячі стосунки. У ситуаціях педагогічно недоцільної поведінки дорослих у відповідь на вияви непокірливості, останній може ускладнювати вияви інших симптомів «семизір’я», викликати виникнення інших негативних проявів поведінки дитини.

4. Свавілля – симптом, що виявляється у тенденціях дитини до самостійності та її готовності вести боротьбу з дорослими за її реалізацію. Педагогічна неосвіченість батьків може зумовлювати їх неготовність адекватно сприймати такий вияв дитячої самостійності, негативно його інтерпритувати, застосовувати деструктивні способи реагування, методи покарання, що об’єктивно тільки ускладнює вияв даного симптому, протікання кризи взагалі. Негативні оцінки такої поведінки дорослими є відповідним негативним інформаційно-емоційним підґрунтям для формування у дошкільників у майбутньому адекватної самооцінки та власного ставлення до соціально несхвалювальних форм поведінки.

5. Протест-бунт – симптом, що наповнює окремі прояви поведінки дитини. Протестуючий, навіть конфліктний характер поведінки дошкільника може зумовлювати часті конфлікти з дорослими та однолітками. Деструктивність у стосунках, конфлікти, бійки, лихослів’я, як способи їх вирішення, за неправильних позицій дорослого можуть закріплюватись та розглядатись дитиною як доцільний, а іноді як єдино можливий спосіб налагодження стосунків.

6. Протест-бунт тісно пов’язаний з іншим симптомом - знецінюванням дитиною особистості близьких людей, що виявляється в першу чергу тенденцією до безпідставного вживання негативних, лайливих слів, термінів з негативним деструктивним змістом. За умови нерозуміння дорослими сутності даного симптому, у дитини така вербальна агресія може закріплюватися у більш стійку форму поведінки. Іноді соціальна ситуація виховання однієї дитини в сім’ї, ускладнює вияв симптому знецінювання виникненням її прагнення до деспотизму.

7. Деспотизм – бажання виявляти деспотичну владу стосовно оточуючих, причому демонструвати різноманітні способи її демонстрації. Така поведінка може бути небезпечною для формування у подальшому егоїзму та егоцентризму, як індивідуально-психологічного утворення для формування і вияву неслухняності як негативного прояву поведінки. У сім’ях, де виховуються декілька дітей, цей симптом наковці називають симптомом ревнощів. Він має аналогічну природу вияву та є своєрідним джерелом ревнощів трьохрічної дитини щодо батьків та інших дітей [2].

Дослідження останніх років дали змогу розширити уявлення про кризу трьох років: це не просто складний період дитинства, що полягає лише в негативному ставленні до дорослого, а особливий віковий етап. Саме криза трьох років, за оцінкою Селецького А.І. й Тарарухіна С.А., сприяє формуванню важковиховуваних дітей: непосидючих, неслухняних, боягузливих і т.д. [7, с. 243].

На думку психологів, криза трьох років проявляється у ставленні до предметного світу, до інших людей і до себе. Дитина все більше прагне до самостійності, звільняючись від опіки дорослого. Цьому етапу притаманна також гостра афективна реакція на критику, образа на невизначне зауваження. Висока чутливість до свого успіху часто виражається в зайвій сором’язливості, збентеженості. Дитину починає обтяжувати її незграбність, яку можуть виявити інші люди. Найменший успіх може викликати перебільшену радість. У цей період змінюється характер дій із предметами: малюк усе частіше керується задумом, уявленням про кінцевий результат дій. До того ж дитина може довгий час із задоволенням займатися якоюсь однією справою, відмовляючись від інших, більш привабливих, занять і від допомоги дорослих [7, с. 234].

Цікавим в межах протікання кризи, на думку Виготського Л.С. є феномен гри з уявними об’єктами - фантазування. Таке фантазування корисне для розвитку уяви дитини, оскільки сприяє формуванню її наочно-образного мислення, творчих здібностей. Однак у деяких дітей фантазування може перетворитися на нечесність. За умови надмірної суворості дорослого, відсутності щирості у спілкуванні з дитиною, недостатнього заохочення дій малюка. Це може сприяти виникненню почуттів невпевненості у собі, страху перед дорослим і, як наслідок, - до спроб за допомогою нечесності захистити своє „Я”, уникнути покарання [2, с. 5].

Таким чином, найважливішими ознаками кризи трьох років, як засвідчують наукові дослідження і практика, є:

- негативізм, що проявляється як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам, що висуваються до неї;

- впертість, що є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на власних вимогах, рішеннях, що засвідчує процес становлення її як особистості;

- непокірність, що за своїми зовнішніми ознаками є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер;

- свавілля, що проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно;

- знецінення дорослих, негативізм, що формує здатність дитини сприймати слова дорослих, їх вчинки не безумовно, а крізь призму власних інтересів;

- протест, формами якого є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними;

- деспотизм, коли дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу стосовно оточуючих [2].

Криза трьох років може зумовити виникнення таких негативних проявів як: негативізм, агресію, впертість, неслухняність та інші. Таким чином, досягнення раннього дитинства у психічному розвитку наступні:

- на основі фізичного розвитку значно розширюється самостійність дитини, що призводить до усвідомлення нею себе як діяча («Я сам»);

- провідною діяльністю дитини раннього віку виступає предметно-маніпулятивна діяльність, що має ігрове забарвлення;

- предметно-маніпулятивна діяльність здійснюється на основі предметних дій, що розвиваються у малюка з маніпуляцій;

- розвивається ситуативно-ділова форма спілкування з дорослими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігрової і продуктивної діяльності;

- пізнавальні процеси тісно взаємопов'язані; провідним з них виступає наочне сприйняття, на основі якого розвивається впізнавання, освоюються наочні форми мислення (наочно-дієве і наочно-образне), виникає уява, дитина переходить до активного мовлення.

Дата добавления: 2014-01-04