Які існували соціальні теорії 17-18ст та що характерно для них?

У XVII—XVIII ст. почали домінувати просвітницькі ідеї. Вчені різних країн виступили проти кріпосництва у всіх його проявах, обґрунтували необхідність нових, прогресивніших суспільних порядків, значну роль у створенні яких вони відво­дили поширенню знань.

Одним із найяскравіших представників цієї когорти був Шарль Луї де Сєконда, відомий за своїм баронським титулом де Монтеск'є (1689—1755). Застосувавши історичний підхід до соціальних проблем, він дійшов висновку, що їх не можна тлумачити ні з точки зору християнського провіденціалізму, ні як скупчення випадкових подій, що стаються з примхи людей. «Існують загальні причини як духовного, так і фізич­ного порядку», — вважав Монтеск'є

На прикладі Стародавнього Риму він спробував обґрунту­вати соціально-психологічну детермінацію історичного про­цесу. Джерелом могутності римлян вважав властиву їм гро­мадянську доброчинність, яка спонукала ставити над усе інте­реси вітчизни. Ця соціально-психологічна риса, на думку Монтеск'є, органічна в контексті політичної свободи, респуб­ліканської форми управління суспільством. Падіння рес­публіки і встановлення деспотичного правління призвели до послаблення громадянської доброчинності, внаслідок чого римляни виявилися нездатними протистояти варварам. А падіння республіки зумовлене невпинною експансією рим­лян, значними військовими витратами. Отже, Монтеск'є ба­чив причинно-наслідкові зв'язки між соціальними явищами.

Обережно ставився він до перспектив швидкої та радикаль­ної зміни суспільного ладу, зараховуючи себе до тих, хто «відчу­ває старе зло, бачить засіб до його виправлення, але водночас бачить і нове зло, яке випливає з цього виправлення».

Логічним розвитком концепції соціально-психологічної детермінації історичного процесу стало й обґрунтування впли­ву географічного середовища (клімату, ґрунту, рельєфу місце­вості) на характер суспільства, поведінку, діяльність його елементів. Монтеск'є вважав, що в малих та середніх за роз­мірами державах немає географічної передумови для сепара­тизму окраїн, і тому уряд може здійснювати там свою владу порівняно м'якими засобами, не позбавляючи підданих полі­тичної свободи, а навпаки, забезпечуючи її заради процвітання країни. Тобто в таких державах є всі можливості правити через закони. Великі за розмірами держави не можуть існу­вати без деспотичного правління, яке тільки страхом перед лютим покаранням змушує віддалені окраїни (насамперед їх управителів) підкорятися центральній владі. У XIX ст. кон­цепція географічного детермінізму Монтеск'є стала одним із теоретичних джерел географічного напряму в соціології.

Значно збагатив теоретичні дослідження соціальних про­блем Жан-Жак Руссо (1712—1778). Він вважав, що суспіль­ній прогрес характеризується суперечностями і попереджав щодо ілюзії ототожнення розвитку знань із збагаченням муд­рості людей.

Руссо належить авторство теорії відчуження. Якщо його сучасник французький вчений Клод Гельвецій вважав, шо у бідах людей винні законодавці, які видали погані закони, то Руссо стверджував, що самі люди своєю д-тю призвели себе до нещасть і страж­дань. Руссо відомий також як автор вчення про походження соціальної нерівності. Він вважав, що здатність людини удосконалюватись і зростання кількості населення зумовили нагромадження засобів для життя, створення знарядь, що підвищують ефективність праці, зумовлюють перехід до осілого способу життя і примус працювати на себе інших людей. Розвиток господарства спонукав запровадження приватної власності, яка стала основою майбутнього громадянського суспільства і спричинила у ньому майнову, згодом і політичну нерівність.

Дата добавления: 2014-01-04