Закон функціонування механізмів соціальної мобільності, тестування й відбору

Як розумів Сорокін сутність соціальної мобільності?

Поняття соц. мобільності увів в соціологічний обіг П. Сорокін у 1927 р.

Зазначена група законів виявлена й сформульо­вана всесвітньо відомим соціологом П. Сорокіним, який вважав, що соціальна мобільність — це пере­міщення індивідів усередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народо­населення Землі).

Згідно з П. Сорокіним, щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, при­належність до політичних партій, походження, економічний статус тощо. Необхідно також знати про становище людини в межах кожної з основних груп населення конкретної держави. Коли ж, врешті, визначе­не становище населення держави в усьому людстві, тоді можна вважа­ти достатньою мірою певним і соціальний статус індивіда.

Існують два основні типи соціальної мобільності:

· го­ризонтальна

· вертикальна.

Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вер­тикальної мобільності:

· висхідна

· спадна (тобто соці­альний підйом або соціальний спуск).

Загаль­ні закономірності вертикальної соціальної мобільнос­ті в цілому такі:

· ніколи не існувало суспільства, соціальні прошар­ки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному, економічному і професійно­му;

· ніколи не існувало суспільства, в якому вертикаль­на соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здій­снювався би без усякого спротиву. Це означає, що усе­редині організованого (стратифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися наверх, залишаю­чи інших на нижніх щаблях, і навпаки;

Оскільки вертикальна мобільність існує в будь-якому суспільстві, а між соціальними прошарками повинні бути якісь шляхи, якими індивіди й групи переміщуються вгору або вниз із одного соціального прошарку в інший, необхідно, згідно з П. Сорокіним, виділити діючі канали соціальної циркуляції («ліфти»).

Найважливіші з них такі: сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організа­ції.

У кожному суспільстві існує також особливий меха­нізм, який контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності).

Цей контроль полягає:

· по-перше, у соці­альному тестуванні індивідів з метою визначення для них адекватних соціальних функцій;

· по-друге, у селек­ції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій;

· по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратам).

Всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), а й «сито», «яке просіює» індивідів і визначає їм відповід­не місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соціальні функції, од­нак, це не означає, що зазначений соціальний механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно до їхніх можливостей.

Дата добавления: 2014-01-04