Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Небезпечні метеорологічні явища зимового періоду





Вимерзання — це пошкодження зимуючих рослин низькими температурами: Воно належить до найбільш поширених несприятливих явищ, які виникають у холодну пору року. Суцільна загибель озимої пшениці в нашій країні щорічно становить у середньому близько 13% загальної площі.

Пошкоджуватися низькими температурами можуть усі органи рослин, але в озимих найнебезпечнішими є пошкодження вузла кущіння. Тому агрометеорологічні умови перезимівлі визначаються в основному температурним режимом на глибині вузла кущіння та тривалістю сильних морозів.

Пошкодження і загибель озимини відбуваються тоді, коли сильні морози утримуються протягом 24 год і більше, а температура ґрунту на глибині залягання вузла кущіння знижується до критичних значень. При цьому важливу роль відіграє і фаза розвитку рослини восени.

Критична температура не залишається сталою. Вона протягом осінньо-зимового періоду спочатку понижується від осені до зими, а потім підвищується (до кінця зими). Отже, морозостійкість озимих на кінець зими знижується і при відновленні вегетації навесні повністю втрачається. Тому весняні заморозки до —8, —10°С можуть пошкоджувати озимину.

Значення критичних температур залежить від сорту озимих і більшою мірою від загартування та характеру погоди протягом усього періоду до часу настання критичних температур.

Найбільш морозостійкою з озимих культур є жито, а з багаторічних трав — люцерна. Холодостійкі сорти жита можуть переносити морози на глибині вузла кущіння до 25—30°С, а люцерна — до 23—25°С. Для більшості сортів озимої пшениці критичною на глибині вузла кущіння вважається температура від —14 до —17°С.

Вимерзання озимих може спостерігатися і на початку зими, коли сильні морози настають до встановлення потужного снігового покриву і температура верхніх шарів ґрунту нижче критичної.

Винятково важливе, а іноді й вирішальне значення для нормальної перезимівлі і високої продуктивності озимих має своєчасна сівба з урахуванням зональних умов. Найвища морозостійкість і продуктивність властиві посівам оптимальних строків сівби, вирощених в умовах помірних температур, які добре розкущились і вкоренилися до початку зими. Після ранніх строків сівби озимина часто пошкоджується шкідниками восени, що негативно позначається на перезимівлі.

Досвід господарств підтверджує величезну роль органічних і мінеральних добрив у забезпеченні сприятливих умов перезимівлі озимих. З мінеральних найкращий ефект дають фосфорні і калійні добрива.

Дослідження свідчать про те, що для нормальної перезимівлі озимих потрібне певне співвідношення між температурою повітря і висотою снігового покриву. Загибель озимини безпосередньо зв'язана з цими обома факторами, оскільки співвідношення їх створює той або інший температурний режим у ґрунті і має вирішальне значення для перезимівлі.



Якщо настануть морози, а потрібної висоти снігового покриву нема, то після трьох декад озима пшениця дуже .пошкоджується і до весни гине повністю.

 

Випрівання. Рослини випрівають найчастіше тоді, коли встановлюється ранній і потужний сніговий покрив до переходу температури повітря через 0°С, тобто тоді, коли сніговий покрив лягає на незамерзлий ґрунт, або коли потужний сніговий покрив тривалий час не сходить, а ґрунт уже відтанув знизу.

Причина випрівання полягає в тому, що сніг — поганий провідник тепла й холоду, і через це під потужним сніговим покривом на поверхні ґрунту протягом зими підтримується температура, близька до 0°С і вище. Через це рослини втрачають запаси поживних речовин. При температурі близько 0°С запасних поживних речовин рослині може вистачати на 2—3 місяці, а при 5°С — усього на місяць-півтора. Під дією високої температури озимі виснажуються, оскільки не можуть поповнити втрачених поживних речовин завдяки фотосинтезу через відсутність або нестачу світла під потужним сніговим покривом. Тому рослини стають чутливими до весняних заморозків і різних грибних (снігової плісені) і бактеріальних захворювань. Листки рослин покриваються білим нальотом, загнивають і гинуть. Остаточно посіви гинуть не взимку, а навесні, коли знесилені через втрату поживних речовин рослини не в змозі протистояти частим і різким коливанням температури повітря.

Друга досить часта причина випрівання рослин — переросла з осені і дуже загущена озимина, яка покривається товстим шаром снігу при неглибокому промерзанні ґрунту. Випрівання буває і під прозорою висячою льодовою кіркою. Сюди проникають сонячні промені, температура підвищується і рослини починають розвиватися.

Навесні при відсутності снігового покриву і встановленні хмарної з дощами погоди також може спостерігатися випрівання внаслідок ураження-рослин грибними хворобами та тимчасових похолодань. Затримання танення снігу в такому разі може врятувати рослини від загибелі.

Щоб запобігти випріванню озимини, висівати її треба в оптимальні строки, не допускаючи загущення посівів. Озимину, яка буйно розвивається з осені, треба підживити фосфорно-калійними добривами. При переростанні озимину інколи підкошують. Якщо сніг випадає на незамерзлий ґрунт, його ущільнюють котками для прискорення промерзання ґрунту і припинення росту рослин.

Наприкінці зими і на початку весни, коли виникає загроза випрівання рослин через повільне танення значного снігового покриву, його посипають речовинами темного кольору — ґрунтом, мінеральними добривами, попелом,, торфом тощо, щоб прискорити танення.

Із озимих краще переносить випрівання пшениця, а гірше — жито.

 

Вимокання — це тривале затоплення озимини талими або дощовими водами, яке спричиняє загибель рослин. Найчастіше воно буває навесні, коли в замкнутих долинах і улоговинах збирається вода, яка покриває озимі культури. При цьому швидше гинуть від вимокання посіви, пошкоджені морозами. Вимокання можна спостерігати восени і навіть улітку на глинястих ґрунтах і в понижених місцях, коли дощові води довго застоюються і рослини повністю затоплюються.

Досі немає єдиної думки відносно причин загибелі рослин при тривалому перебуванні їх під водою. Одні вчені вважають, що такою причиною є порушення газообміну і нестача кисню, інші — порушення живлення і нестача вуглекислоти. Безумовно, що зазначені причини відіграють певну роль, але вимокання озимини багато в чому залежить і від тривалості періоду затоплений рослин, температури води, типу ґрунту, стану рослин перед затопленням тощо.

Спостереження свідчать про те, що проросле насіння гине при затопленні протягом 15—20 днів. Більш дорослі рослини з розвиненою зеленою масою можуть переносити затоплення до двох місяців, якщо добре освітлюються. При нестачі освітлення загибель рослин настає значно раніше. Вимоканню також сприяє підвищення температури води.

Щоб не допустити вимокання, треба ще з осені нарізати борозни, викопати водовідвідні канави й колодязі для спуску талих вод у можливих місцях скупчення їх. Навесні слід організувати спостереження і роботи, якщо це потрібно, по очищенню борозен, канав і колодязів. Найкращі результати в боротьбі з вимоканням дає закритий дренаж. Велике значення має також застосування гребеневих і грядкових способів сівби.

 

Випирання — це оголення підземних частин рослин внаслідок чергування замерзання і відтавання поверхневого шару ґрунту. За таких умов рослини немовби витягуються з ґрунту, внаслідок чого часто розриваються корені. Причиною випирання є збільшення об'єму ґрунту, коли він насичений водою і замерзає. При цьому поверхневі шари ґрунту здимаються, піднімаючись разом з вмерзлими у них рослинами. Після того як лід розтане, вода просочиться в ґрунт і він осяде, рослини залишаються вище попереднього рівня. При кількох повтореннях цього явища рослини можуть виноситися на поверхню ґрунту і оголюватися. Таке випирання часто називають активним на відміну від пасивного, що спостерігається частіше.

Пасивне випирання буває тоді, коли сіють у неосілий ґрунт. Насіння в такому разі проростає і дає сходи, утворюються вузли кущіння і кореневі шийки. Якщо після цього випадуть дощі, ґрунт ущільниться і осяде, а вузли Кущіння виявляються на поверхні ґрунту або дуже близько до неї. Щоб запобігти пасивному випиранню, потрібно дотримуватися такого правила: не сіяти доти, поки ґрунт не осяде після обробітку або поки не буде прикоткованим.

В обох випадках випирання, коли вузли кущіння разом з кореневою системою залишаються на поверхні ґрунту, рослини гинуть або від низьких температур, або від висушування, особливо під час сильних вітрів і посух.

Випирання спостерігається найчастіше в районах надмірного зволоження на важких суглинкових ґрунтах, а також при нестійкій-зимі, коли тривалі відлиги чергуються з морозами. Частіше випирання буває на посівах озимого жита і конюшини. При цьому пошкоджуються насамперед слабкі рослини, у яких погано розвинена коренева система. Завдяки тому, що вузли кущіння пшениці закладаються глибше, ніж жита, випирання на посівах пшениці буває не так часто.

Одним із заходів боротьби з випиранням може бути коткування рано навесні ділянок озимих, які зазнали випирання. Позитивні результати дають також снігозатримання, дренаж і боронування полів.

 

Льодова кірка — це шар льоду на поверхні ґрунту. Вона найчастіше утворюється всередині або наприкінці зими, коли після сильних відлиг настає різке похолодання і талі води замерзають на поверхні ґрунту. Рослини при цьому вмерзають у лід. Так буває і після перезволоження поверхневих шарів ґрунту пізно восени.

Розрізняють такі види льодової кірки: притерту, висячу і прошарки льоду в сніговому покриві. Притерта кірка утворюється тоді, коли під час відлиг сходить увесь сніг і з настанням морозів вода замерзає. Лід може щільно прилягати до поверхні землі або утворюватися в усій товщині шару ґрунту, що відтаяв. У цьому разі рослини вмерзають у лід. Висяча кірка утворюється внаслідок замерзання води, яка скупчується після відлиг. Якщо ґрунт незамерзлий, він вбирає частину води, яка утворюється під льодом, і між поверхнею ґрунту та льодовою кіркою залишається вільний простір. Прошарки льоду в сніговому покриві утворюються подібно до притертої кірки, але сніг при цьому повністю не розтає під час відлиг, і з настанням морозів його поверхня замерзає.

Льодові кірки завдають інколи досить великої шкоди озимим посівам. На Україні це найпоширеніше несприятливе явище після вимерзання. До недавнього часу гадали, що рослини гинуть під льодом від нестачі повітря. Але лід добре пропускає повітря. Це підтверджується ще й тим, що на луках і в лісах щорічно можна спостерігати промерзання води до дна у невеликих понижених формах рельєфу. Зимуючі на дні цих понижень багаторічні трави, незважаючи на тривале перебування під товстим шаром льоду, не гинуть, а з настанням весни розвиваються так само, як і рослини, що зимували під снігом. Імовірнішою є думка про те, що під час сильних морозів, рослини інтенсивніше промерзають під льодовою кіркою, ніж під снігом, через слабкішу захисну дію льоду, бо над льодом сніг легше здувається вітром, що і є причиною шкідливої дії льодової кірки.

Дослідження останніх років показали, що притерта кірка шкідлива для озимої пшениці тільки в тому разі, коли тривалість її залягання становить чотири декади і. більше, а середня товщина перевищує 1 см. Це свідчить про те, що потрібно вести боротьбу з льодовою кіркою, водночас розробляючи для цього нові методи і способи.

Найкращим способом боротьби з притертою льодовою кіркою є снігозатримання. її можна знищити також посипанням різними темними матеріалами для прискорення танення льоду. Для цього використовують торф, попіл тощо. З висячою кіркою боротися легше, її можна механічно руйнувати, наприклад котками. Але лід при розколюванні завдає сильних пошкоджень рослинам, і вони гинуть. Крім того, коткування при повторних відлигах і морозах не запобігає новому утворенню кірки.

Дуже важливий захід своєчасної боротьби з льодовими кірками — відведення талих вод з полів та щілювання ґрунту. Останній захід запропонований недавно. Попередні дослідження показали, що щілювання ґрунту на глибину до 3—5 см запобігає утворенню кірок і водночас забезпечує кращу стійкість озимих культур проти весняних заморозків, а додаткове нагромадження вологи сприяє значному підвищенню врожайності.

 

Несприятливі умови перезимівлі плодових культур

Плодові культури взимку найчастіше пошкоджуються під час сильних .морозів, коли температура повітря стає нижче критичної. При цьому можуть пошкоджуватись як надземні органи, так і коренева система. Зимостійкість різних плодових культур і їх окремих органів неоднакова. Коренева система, яка перебуває під захистом ґрунту і снігового покриву, не пристосована до низьких температур, а тому при сильних морозах у малосніжні зими пошкоджується або й зовсім вимерзає, що в кінцевому наслідку призводить до повної загибелі дерева. З надземних частин найбільш чутливі до низьких температур плодові бруньки.

Морозостійкість плодових різко знижується під час тривалих зимових відлиг, коли плодові бруньки починають рости.

Різкі коливання температури, особливо в сонячні дні, у другій половині зими спричиняють пошкодження, які називають зимовими опіками і морозобоїнами.

Для захисту плодових насаджень від вимерзання застосовується ряд заходів, характер яких визначається видом насаджень і кліматичними умовами. Так, надійними заходами від вимерзання ягідників і садів, які стеляться, є снігозатримання, підгортання стовбурів землею, побілка їх, укривання землею (виноградників), укривання і обігрівання (цитрусових).





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2255; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.005 сек.