Усна народна творчість другої половини XVIIст

Іконопис та монументальний живопис в Україні XVII –XVIII ст.

Нові мистецькі принципи бароко поступово поширювалися в українському іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із художніми досягненнями того часу спостерігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців козацької доби. Пензлю І. Рутковича належать величні іконостаси у селах Львівщини, а також іконостас церкви Різдва Христового в Жовкві. Деякі ікони митця — «Архангел Михаїл», «Архангел Гавриїл», «Трійця» — вражають надзвичайною живописністю, декоративністю, глибокою людяністю образів. Надаючи релігійним персонажам життєвих рис, ху­дожник прагнув розкрити реальну красу людини.

Іван Руткович Іван Руткович — визначний галицький іконописець кін. 17 — поч. 18 ст., працював переважно у Жовкві. З творчості Рутковича відомі збережені цілістю або частково іконостаси у дерев'яних церквах: у Волиці Деревлянській, у Волі Висоцькій, у ц. Різдва Христового у Жовкві (1697 — 99), на поч. ХІХ ст. перенесений до церкви Собору Пресвятої Богородиці у Скваряві Новій, нині у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.

На відміну від І. Рутковича, Й. Кондзелевич був прихильником створення об'ємного образу. Творчість майстра дає підстави твердити, що він був тісно пов'язаний з київською іконописною школою. Твори Й. Кондзелевича «Успіння Богоматері», «Вшестя Христове» та інші вражають реалістичністю образів, високодуховною красою.

Визначною пам'яткою українського бароко доби Гетьманщини є іконостас Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці на Полтавщині, що відобразив кращі надбання цього художнього стилю в українському іконописі. Іконостас не лише приголомшує своїми розмірами й композицією, але й зачаровує красою і багатством оздоблення. Його ікони являють собою кращі зразки барокового українського живопису.

Певні зрушення сталися в 70-х роках XVII ст. Тематично живопис залишається релігійним, од­нак основним змістом його стають гуманістичні ідеї.

Монументальний живопис дерев'яних церков (передусім Західної України та Закарпаття) стоїть на межі між профе­сійним малярством та народним примітивом. Галицькі на­стінні розписи збереглися в церквах Воздвиження та св. Юра у Дрогобичі, в церквах с. Сихів на Львівщині.

Серед монументальних розписів мурованих споруд ви­різняються розписи Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Виконували розписи переважно живо­писці Лаврської іконописної майстерні.

Події визвольної війни 1648—1654 pp., подальша боротьба проти іноземних загарбників викликали піднесення усної народної творчості. У час війни і в перші роки після її закінчення виникло багато народних дум, історичних пісень і переказів, у яких на першому плані стояла народно-визвольна боротьба проти польських магнатів і шляхтичів, проти шляхетської Польщі, оспівувалися славні перемоги народу, прославлялися Богдан Хмельницький, Нечай, Богун, Кривоніс (Перебийніс), Морозенко, Іван Сірко та інші ватажки, подавався епічний образ героїчного народу. Велику популярність серед широких мас мали Дума про Хмельницького й Барабаша, пісні про перемогу під Жовтими Водами, про Корсунську битву, про похід козацьких військ у Молдову, про смерть Хмельницького та ін.
У народних думах і піснях цих часів відбито також соціальне розшарування, класові суперечності між бідняками й багатіями, боротьбу між заможними козаками-дуками й сіромою.

Усна народна творчість
У XVII в. з'явилися перші записи фольклору, що дійшли до нас, завдяки чому ми маємо більш конкретне уявлення про народне творчості того часу. Сімнадцятий століття з його гострими соціальними конфліктами і тривалою боротьбою Росії проти зовнішніх ворогів був часом значного підйому народної творчості. Характерно ши - рокое поширення історичних пісень, пройнятих почуттям гли - бокого патріотизму. Продовжували бути популярними різні билини, пісні, казки, складені ще в попередній час. Вельми цікаві прислів'я, записані в особливих збірниках кінця XVII століття. У прислів'ях яскраво втілювалася народна оцінка Людських - їх якостей і суспільних відносин. Недарма багато з них дожили до наших днів, як, наприклад: " байками солов'я не годують ", " взявся за
гуж не кажи, що не дуж ". Народні прислів'я відбили критичні відносини простих людей до церковників і церковних обрядів: " з одно- го дерева ікона й лопата ", " молебень немає, а користі немає ". Для XVII века характерна насмішка над людьми, що не бажають вчитися грамоті: "Аз, буки, веди страшать, що ведмеді ". У прислів'ях відбивалося недо- верие селян до феодалів: " в боярський двір ворота шіорокі, а зі бвора вузькі ", " обіцяти - по дворянськи, а слово тримати по селянськи "; протест проти утисків влади: " покарав бог народ Послав воєвод ", кінь любить овес, земля - ​​гній, а воєвода - привіз "; виникає в народі свідомість своєї сили: " холопське слово, що
рогатка ". Одним з улюблених героїв творів народної творчості став вождь селянської війни Степан Тимофійович Разін. навколо його імені вже в XVII столітті стали складатися численні легенди, пісні оповіді. Степан Разін наділявся богатирськими рисами, оказвався "заговорений від смерті". Стародавні билини перероблялися, і
Степан Разін опинявся в одному колі билинних героїв, разом з Ілля Мурамцем. Більше того, в деяких варіантах билин Ілля Мурамец окани опиняються осавулом на кораблі Разіна.

Дата добавления: 2014-01-04