Освіта в Україні XVI –XVIIст. Українські полемісти XVI– XVII ст.. вплив їхніх ідей на розбудову духовного життя суспільства

Люблінська унія як чинник посилення соціально-економічного та духовного гніту населення українських земель.

На початку XVI ст. Велике князівство Литовське постало перед загрозою занепаду (причини: поразка у війні з Москвою, загроза з боку української знаті, небезпека збоку татар на південних кордонах). Наслідком цього стало підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею. У січні-серпні 1569 р. у Любліні був скликаний сейм, на який винесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі. Сейм затягнувся на кілька місяців, бо були противники унії. Але врешті унія була укладена. За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали король, сейм і сенат, зовнішня політика, право землеволодіння. Отже, за Люблінським трактатом Польща і Литва утворили нову державу – Річ Посполиту.

Люблінська унія була підписана без участі литовських послів. Внаслідок її підписання Польщі вдалося захопити від Литви Волинь,Підляшшя і Київщину, а за Литвою залишились Берестейська земля і Пінський повіт.

Негативним наслідком Люблінської унії стало повне панування Речі Посполитої на українських землях, яке тривало до кінця XVIII ст., утвердження необмеженої влади польських магнатів, посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення, втрата можливостей творити самостійну державу.

Разом з тим, в сучасній історіографії висловлюється думка і про позитивні наслідки Люблінської унії: об’єднання всіх українських земель заходу і сходу, українське суспільство було повернуте до більш цивілізованого Заходу (до Європи), вона на певний час рятувала українські землі від Москви і Туреччини. Врешті, Люблінська унія привела до посилення протесту українського народу проти гнобителів, до національно-визвольної боротьби в кінці XVI-XVII ст.

У другій половині XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу польсько-литовської феодальної держави — Речі Посполитої. Виникла реальна загроза полонізації і окатоличення українського народу. Одним із засобів у цій справі стали католицькі освітні школи. Єзуїти відкривали елементарні та середні школи і колегії з двома відділеннями — нижчим і вищим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали п'ять класів. На вищому відділенні три роки вивчалася філософія і чотири роки — богослов'я. Освітні заклади організовувались на зразок західноєвропейських вищих шкіл, в яких учні здобували найвищу освіту в межах Речі Посполитої.

В Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 p.), де навчався Б. Хмельницький, Львові (1608 p.), Луцьку (1614 p.), Києві (1647 p.), Кам'янці-Подільському, Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велось латинською мовою. На українських землях тоді паралельно з православними існували католицькі школи, а подекуди й протестантські.

В Україні майже до кінця XVI ст. не було загальних середніх і вищих навчальних закладів. Українська молодь вже з середини XIV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західних університетах. Число українських студентів у вищих навчальних закладах Західної Європи поступово зростало.

Дата добавления: 2014-01-04