Модуль 3 Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства

План

План

1 Спрацювання і старіння основних фондів, амортизація

2 Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці

3 Показники ефективності використання основних фондів

4 Виробнича потужність

1 Спрацювання і старіння основних фондів, амортизація

У процесі експлуатації ОФ піддаються зношуванню, тобто втрачають свою вартість.

Фізичне зношування – втрата споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольнять вимогам. Відбувається внаслідок спрацювання деталей, вузлів, в процесі бездіяльності, в результаті дії зовнішнього середовища. Може бути усувне, яке ліквідується шляхом проведення ремонтів та неусувне – повна руйнація та ліквідація.

Моральне зношування – передчасне обезцінення ОФ, викликане або здешевленням відтворення ОФ (виробники ОФ підвищують продуктивність праці, що призводить до зменшення вартості нових ОФ), або використанням більш продуктивних засобів праці (поява нових, більш досконалих засобів праці).

Амортизація – перенесення вартості ОФ на вартість готової продукції з метою їх повного відновлення. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва. Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» можуть використовуватися наступні методи нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискорене зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий. Метод підприємство обирає самостійно, також самостійно встановлює термін корисного використання та ліквідаційну вартість (Податковим кодексом України регулюється мінімальний термін експлуатації для основних фондів). Терміни можуть змінюватися, наприклад, якщо об’єкт модернізовано. Найбільш розповсюджений метод – прямолінійний (рівномірний).

Визначення річної суми амортизації (А) прямолінійним (рівномірним) методом, грн.:

де Н_а – норма амортизації, %.

де В_лікв – ліквідаційна вартість, тобто залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, встановлюється підприємством;

Т_екс – термін корисної експлуатації основних фондів, років.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як додуток залишкової вартості ОФ на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

де n – термін корисного використання основних фондів, років.

Суть прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1) додаються числові значення років служби об’єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби: 1+2+3+4+5+6=21 – кумулятивне число;

2) утворюються дроби типу 1/21; 2/21; …6/21 і розміщуються у зворотньому порядку: 6/21, 5/21….1/21 – кумулятивні коефіцієнти;

3) обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації ОФ заморизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

2 Ремонт основних фондів

Ремонт – це комплекс робіт щодо підтримування основних фондів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Ремонти поділяються на поточні, капітальні, відновні. З допомогою поточного ремонту усуваються дрібні неполадки, ушкодження, замінюються окремі деталі. Він підтримує основні фонди у робочому стані.

Під час капремонту основні фонди повністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли. Вимагає значних коштів і трудових затрат, здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт – якщо було руйнування внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

В основу поділу ремонтів на види покладають організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік, грн.:

В_рем.= В_{зам.елем.} + В_зарпл.,

де В_{зам.елем.} – вартість замінюваних елементів, грн/рік

В_зарпл. – витрати на зарплату при проведенні ремонту, грн/рік.

Протягом усього періоду експлуатації устаткування капітально ремонтують кілька разів, у зв’язку з цим виникає необхідність економічної оцінки доцільності капремонтів, особливо наступних після першого. Оцінюючи ефективність капремонту, порівнюють два варіанти витрат: перший – капремонт зношеного устаткування, другий – придбання нового устаткування, що замінить старе, яке потребує ремонту.

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції. Проведення капремонту вимагає порівняно великих одноразових витрат, їх відносять на собівартість рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними ремонтами. Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду.

Технічне переоснащення – передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації, автоматизації, заміни запстарілого обладнання. Реконструкція – це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства – це спорудження додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій на території підприємства.

Нове будівництво – будівництво підприємства, цеху на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом.

3 Показники ефективності використання основних фондів

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення феективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Існують дві форми оновлення основних фондів:

1) екстенсивна – характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних засобів;

2) інтенсивна – передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.

Коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною вартістю треба вважати методологічно більш правильним.

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи.

1) узагальнюючі – фондовіддача і фондомісткість;

2) устаткування та виробничих площ:

- коефіцієнт використання наявного (встановленого) устаткування

- коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого обладнання

Загальні показники використання основних фондів:

Фондовіддача, Ф_від, грн/грн, показує, скільки продукції виготовлено за допомогою основних фондів, або скільки грн. продукції отримано з кожної 1 грн., вкладеної в основні фонди:

де ТП, ВП – обсяг товарної (валової) продукції підприємства за рік, грн.;

ОФ_с.р. – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Фондомісткість (фондоємність),Ф_міст, грн/грн, визначає, скільки основних фондів в грн. припадає на кожну 1 грн. виготовленої продукції:

Фондоозброєність праці визначає, скільки основних фондів припадає на 1 робіника, Ф_озбр, грн./роб.:

де n – кількість робітників, осіб.

Часткові показники використання основних фондів:

Коефіцієнт екстенсивного завантаження основних фондів визначається за формулою, К_екст:

де F_ф – фактична кількість годин роботи обладнання за рік, год.

F_еф – ефективний фонд часу роботи обладнання, год.

де Д_к, Д_в, Д_св – дні календарні, вихідні та святкові;

t_зм– тривалість однієї зміни, год.;

t_п.св. – кількість годин, на які скорочуєится тривалість робочого дня перед святковим днем, год.;

К_зм – кількість змін праці на добу;

К_рем – коефіцієнт втрат часу на простої обладнання та ремонт.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження, К_інт:

де N_ф, N_пл – кількість фактично виготовленої та планової продукції, шт.

Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів, К_інтегр:

Коефіцієнт змінності роботи обладнання, К_змін:

де С₁, С₂, С₃ – кількість обладнання, яке працює в першу, другу та третю зміни, шт.;

С_вст– кількість встановленого обладнання, шт.

Напрмяки інтенсифікації відтворення: прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, перебудова його структури, забезпечення виготовлення нових поколінь машин й устаткування, дотриманням кожним підприємством власної стратегії розвитку, створення ринкового економічного механізму країни.

Великий резерв збільшення продуктивності роботи устаткування – максимально можливе скорочення його простоїв. В Україні коефіцієнт змінності роботи є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Значному поліпшенню екстенсивного завантаження сприяє зниження частки недіючого устаткування, а також виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуємого устаткування.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання має своєчасна заміна та модернізація фізичного спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Треба запроваджувати нові технології, освоювати у стислі строки проектні показники.

4 Виробнича потужність

Виробнича потужність – це максимально можливий річний (добовий) обсяг виробництва продукції за заданою номенклатурою та асортиментом при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.. Не слід ототожнювати поняття «виробнича потужність» і «виробнича програма». Якщо перше визначає те, на що здатне підприємство, його потенціал, то друге – лише ступінь освоєння потужностей у відповідному періоді.

Потужність визначається двома вимірниками – в натуральних показниках при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті. Розрізняють такі види потужності: проектна, поточна (планова), резервна (використовується у тому разі, коли виникає додаткова термінова потреба у продукції.

Фактори, що впливають на розмір потужності: кількість обладнання, продуктивність обладнання, режим роботи підприємства, кваліфікаційний рівень робітників, структура основних фондів.

Розрахунок потужності – важлива частина обгрунтування плану виробництва (надання послуг). На його основі плануються обсяги випуску, складаються баланси потужностей, зазначаються обсяги капітальних вкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів – за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх – за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.

Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси. Слід звертати увагу на відставання пропускної здастності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.

Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегату () обчислюється, одиниць/період:

де - дійсний ефективний фонд робочого часу обладнання, год;

- норма часу на одиницю продукції (трудомісткість), грн./од.

де Д_к, Д_в, Д_св – дні календарні, вихідні та святкові;

t_зм – тривалість однієї зміни, год.;

t_п.св. – кількість годин, на які скорочується тривалість робочого дня

перед святковим, год.;

К_зм – кількість змін праці на добу;

К_рем – коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти.

Виробнича потужність потокової лінії (), один./період:

де r – такт потокової лінії, год./один.

Виробнича потужність агрегатів неперервної дії (), наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою,т/період:

де F_к – календарний фонд часу роботи доменної печі, год./рік;

t_пл – час на одну плавку, год/плавк;

q – обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.

Річна виробнича потужність кожної групи обладнання (), од.:

де С – кількість одиниць обладнання в групі;

- запланований коефіцієнт виконання норм.

Коефіцієнт використання виробничої потужності, :

де N – запланований випуск продукції.

Розрахунок потрібної кількості верстатів по кожному типу обладнання, , один.:

Розрахункову кількість обладнання округляють до найближчого більшого цілого числа і знаходять прийняту кількість обладнання (), один.

Коефіцієнт завантаження обладнання, :

Вихідна потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року), , грн., обчислюється:

де - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

- введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

- виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність підприємства, цеху, , грн.:

де k – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Контрольні питання

1 Сутність і призначення амортизації основних фондів.

2 Якими методами може розраховуватися амортизація основних фондів?

3 Які показники характеризують ефективність використання основних фондів.

4 Що спричиняє фізичний знос основних фондів, а що – моральний?

5 Що таке виробнича потужність, які чинники на неї впливають.

Тема 2.3 Фінансово-кредитні та нематеріальні ресурси підприємства

План

1 Поняття фінансових ресурсів підприємства, джерела їх фінансування

2 Оренда і лізинг як спеціальні форми довгострокового фінансування підприємства

3 Випуск та продаж акцій і облігацій як форма інвестування підприємства

1 Поняття фінансових ресурсів підприємства, джерела їх фінансування

Фінансові ресурси підприємства – це грошові кошти, які є в його розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по розширеному відтворенню, платежів з всіх зобов’язань та стимулювання працівників. Фінансові ресурси також спрямовуються на розвиток і утримання об’єктів невиробничої сфери, споживання, нагромадження, створення резервних фондів.

Джерела формування фінансових ресурсів:

1) власні кошти (внутрішнє фінансування) – прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна. Початкове формування відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу;

2) залучені кошти (зовнішнє фінансування) – кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства – від продажу акцій та облігацій; операції з валютою; проценти і дивіденди за цінними паперами інших підприємств; державні бюджетні субсидії; страхові відшкодування.

Одна з форм фінансування – кредит, тобто надання відповідних грошових сум у борг на певний час за відповідну плату (проценти). За рахунок кредитів розширюються можливості підприємства, проте виникає ризик, пов’язаний з необхідністю повернення боргів і сплати процентів за кредит. Тому підприємству слід дотримуватись оптимального співвідношення між власним капіталом і кредитами.

2 Оренда і лізинг як спеціальні форми довгострокового фінансування підприємства

Крім грошових кредитів, підприємство може використовувати майновий кредит, тобто передачу в борг нерухомого та рухомого майна. Такі форми фінансування, як оренда і лізинг, є спеціальними формами довгострокового фінансування.

Оренда – засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння і користування майном. В оренду можуть бути передані: земля та інші природні ресурси; структурні підрозділи або підприємство в цілому; окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання; інші матеріальні цінності.

Розрахунок між суб’єктами оренди ведеться у формі орендної плати – регулярних платежів орендодавачу за здане в оренду майно, яке використовується протягом терміну оренди. Орендна плата включає в себе амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна і орендний процент (частина прибутку, недоодержана власником через неможливість використання орендованого майна; цей процент встановлюється, як правило, на рівні, не нижчому, ніж банківський процент).

Переваги оренди:

1) не вимагає від орендаря значних початкових інвестицій, пов’язаних із придбанням майна;

2) ризик за моральне зношування орендованого майна (найчастіше, устаткування) несе орендодавець.

Недоліки оренди: обмежує підприємницьку діяльність орендаря, оскільки він не є власником орендованого майна.

Доцільність оренди вимагає ретельного вивчення й обґрунтування в кожному конкретному випадку.

Лізинг – оренда майна у кредитора, який придбав його з метою здачі в оренду. Цей особливий вид оренди рухомого і нерухомого майна виробничого призначення фіксується у відповідному договорі між орендодавцем (лес сором) і орендарем (лізером). Об’єктами лізингу найчастіше є машини, обладнання, транспортні засоби, споруди виробничого призначення.

Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг. Оперативний передбачає надання лізеру (орендарю) права користуватися матеріальними цінностями лессора (орендодавця) на певний термін з обов’язковим їх поверненням. Орендні платежі при оперативній оренді не йдуть в залік майбутньої купівлі об’єкта лізингу.

Фінансовий лізинг передбачає оренду з наступним викупом, тобто лессор придбаває майно на замовлення лізера і передає його в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації з обов’язковою подальшою передачею права власності на майно лізерові.

Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються лессором, а в разі фінансового лізингу – лізером і використовуються ними на повне відновлення наданих в оренду основних фондів.

3 Випуск та продаж акцій і облігацій як форма інвестування підприємства

Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів – акцій та облігацій.

Акцій – це цінний папір, який засвідчує право його власника на частку майна і прибутку акціонерного товариства. Випуск і реалізація акцій дає можливість підприємству мобілізувати для цілей інвестування значні суми капіталу. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, простими та привілейованими.

Обсяг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, куди вносяться відомості про кожну іменну акцію, її власника, час придбання акції, кількість таких акцій у кожного акціонера.

Стосовно акцій на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Прості акції дають право участі в управлінні акціонерним товариством, але не гарантують певного рівня дивідендів.

Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачене його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства (або іншу законодавчо обмежену частку).

Облігація – кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової суми і зобов’язання повернути номінальну вартість цього цінного папера в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту. Виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу підприємства.

Цінні папери що випускаються підприємством, постійно перебувають в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом.

Курс акцій (К_а , грн.) залежить від становища підприємства на ринку, фінансової стабільності, рентабельності, величини

,

де Д_а – величина дивіденду на одну акцію;

R – ставка дисконта (рівень позичкового проценту),%.

Ставка дисконта може бути різною для простих і привілейованих акцій.

Курс облігацій (К_обл , грн.) визначається із врахуванням обмеження величини доходу, одержуваного її власником, у часі і наступного відшкодування номінальної вартості облігації:

,

де Т – період часу до моменту погашення облігацій, років;

Д_обл – річний дохід від облігації, грн.;

В_обл - номінальна вартість облігацій, грн.

Контрольні питання

1 Джерела фінансування фінансових ресурсів підприємства.

2 Напрями використання фінансових ресурсів підприємства.

3 Переваги та недоліки оренди.

4 Чим відрізняються акції від облігацій?

Тема2.4 Нематеріальні активи підприємства, їх склад, оцінка вартості і амортизація

План

1 Поняття і склад нематеріальних ресурсів підприємства

2 Оцінка вартості й амортизація нематеріальних активів

1 Поняття і склад нематеріальних ресурсів підприємства

Нематеріальні ресурси підприємства – складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну корисність протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та не визначені майбутні розміри цих доходів:

1) об’єкти промислової власності - винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки та знаки обслуговування, фірмові найменування;

2) об’єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами – твори науки, літератури і мистецтва, комп”ютерні програми;

3)нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності – раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау» (посібники, рецепти, формули, незапатентовані винаходи, важлива ознака «ноу-хау» – конфіденційний характер), комерційна таємниця.

Нематеріальні активи (НМА) – це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання доходу:

1) права, що з’являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, свідоцтвами на знаки на товари і послуги, фірмове найменування;

2) права, що виникають внаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права та суміжних прав;

3) права на використання на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності;

4) права на користування земельними ділянками і природними ресурсами;

5) монопольні права на використання рідкісних ресурсів;

6) права, що з’являються внаслідок укладання з іншими суб’єктами ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності.

Юридичний захист об’єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання НМА без дозволу їхнього власника або їх підробка.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Ліцензія це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду. На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з яких є:

1) роялті – періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди; вони встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;

2) пашуальна виплата – фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди; її величина не залежить від майбутніх обсягів виробництва та збуту ліцензійної продукції.

3 Оцінка вартості й амортизація нематеріальних активів

Згідгл з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (ПСБО № 8 «Нематеріальні активи») придбані або створені НМА зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Вона складається з ціни придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов”язаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

НМА підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом треміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством, але не більш як 20 років. Відповідно до цього терміну встановлюється річна норма амортизаційних відрахувань.

Контрольні питання

1 Ознаки нематеріальних ресурсів підприємства?

2 Що відноситься до об’єктів промислової вартості?

3 Наведіть приклади об’єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами.

4 Що включається до складу нематеріальних активів?

5 Як оцінюються нематеріальні активи при зарахуванні їх на баланс підприємства?

6 Яким чином підприємство відшкодовує витрати на придбання або створення нематеріальних активів?

Тема 2.5 Склад і структура оборотних фондів

1 Класифікація оборотних фондів

2 Показники використання матеріальних ресурсів

1 Класифікація оборотних фондів

Оборотні кошти (фонди) – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Оборотні кошти підрозділяють на оборотні фонди і фонди обігу.

Оборотні фонди:

1) виробничі запаси – предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів;

2)незавершене виробництво – предмети праці, які ще не пройшли всіх стадій обробки;

3)витрати майбутніх періодів – витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.

Виробничі запаси – мають найбільшу питому вагу,це сировина, матеріали, паливо, куповані напівфабрикати та комплектуючі, тара і тарні матеріали, запчастини для ремонту, малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, інструмент, терміном використання менше року).

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках, називають виробничо-технологічною структурою оборотних фондів. На неї впливають: характер виробництва, тривалість технологічного циклу, види продукції, теріторіальне розміщення виробництва та ін.

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процес її реалізації забезпечується фондами обігу, до яких належать:

1) готова продукція на складах підприємства;

2) готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;

3) грошові кошти на розрахунковому і інших рахунках;

4) грошові кошти у незавершених розрахунках;

5) готівка в касі;

6) дебіторська заборгованість.

2 Показники використання матеріальних ресурсів

У системі показників ефективності використання матеріальних ресурсів основним є матеріаломісткість (існує питома, абсолютна, загальна).

Загальна М_м – відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції.

М_м = М_з / Q = Мз /N,

де Мз – загальна сума матеріальних витрат, грн. або натур.один.;

Q, N – обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках.

Матеріаловіддача – показник, обернений матеріаломісткості:

Мв = Q (N) / Мз.

Коефіцієнт використання матеріалів – може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).

К _{вик.матер}. = маса _деталі / маса _{заготовки}

Коефіцієнт відходів:

К _відх. = маса _{відходів} / маса _{заготовки}

У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання.

Основні джерела економії: зниження ваги виробів, зменшення питомих витрат матеріалів, скорочення відходів та їх використання, ліквідація браку.

Контрольні питання

1 Поняття оборотних коштів підприємства, їх склад.

2 Що відноситься до оборотних фондів, а що – до фондів обігу?

3 Які показники характеризують ефективність використання матеріальних ресурсів?

4 Основні джерела економії матеріальних ресурсів.

Тема 2.6 Джерела формування оборотних коштів, їх нормування

План

1 Джерела формування оборотних коштів

2 Нормування оборотних коштів

3 Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних коштів

1 Джерела формування оборотних коштів

Оборотні кошти підприємства – сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу.

Оборотні фонди поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.

Структура оборотних коштів залежить від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних засобів – це оборотні фонди, а 1/3 – фонди обігу.

Джерелом формування оборотних засобів є власні та залучені кошти. Власні оборотні кошти – це ті, які виділені підприємству при його створенні і поповнені згодом за рахунок прибутку, а також внаслідок використання стійких пасивів (внески на соціальне страхування, заборгованість по зарплаті). Залучені оборотні кошти – це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

2 Нормування оборотних коштів

Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування. Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості. Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні для обслуговування обладнання – на одиницю часу його роботи. Класифікація норм витрат матеріальних ресурсів:

1) за періодом дії – перспективні, річні, поточні;

2) за призначенням – норми витрат окремих матеріальних ресурсів;

3) за масштабом застосування – індивідуальні, групові;

4) за ступенем деталізації номенклатури матеріалів – специфіковані, зведені;

5) за степенем деталізації об’єкта нормування – на одиницю продукції, на деталь, на вузол.

Норма розробляються, як правило, самими підприємствами, інколи – науково-дослідними установами на замовлення підприємств. Вони повинні бути прогресивними, технічно й економічно обгрунтованими.

Структура норми витрат, Н_в, натур.один.:

Н_в = В_ч + В_відх + р

де В_ч – чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, натур.од.;

В_відх – технологічно неминучі відходи та втрати, натур.од.;

р- інші витрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання, натур.од.

Методи нормування: аналітично-розрахунковий, дослідно-виробничий, звітно-статистичний

Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ).

Нормування – це процес встановлення нормативу оборотних коштів. Основним методом нормування є метод прямого рахунку, тобто розрахунок запасів по кожному елементу оборотних засобів: норматив виробничих запасів, у незавершеному виробництві, у готовій продукції, у витратах майбутніх періодів.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах,, грн.:

де Д – денна потреба у певному виді виробничих запасів, натур.один. або грн.;

- норма запасу, дні.

де - загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур.один, грн.

де - маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) і -го виду, натур.один.

Масу (площу) заготовки знаходимо виходячи із коефіцієнта використання матеріалу, , і чистої ваги деталі (виробу), :

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяються на:

· Транспортний запас, – на час знаходження товарно-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача.

· Підготовчий запас, – на час приймання, перевірки якості і складування сировини і матеріалів.

Технологічний запас,– на час підготовки сировини і матеріалів до виробничого споживання.

Ці види запасів розраховуються множенням денної потреби в матеріальних ресурсах, Д, на відповідну величину запасу, в днях.

· Поточний запас, – для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками, грн.:

де - період поставки даного матеріального ресурсу, в днях.

Середній поточний запас, , грн.:

Страховий запас, – це мінімальний запас на випадок непередбачених перебоїв у постачанні, грн.:

де - період зриву поставок, у днях.

Максимальний виробничий запас, , грн.:

Середній виробничий запас, :

Мінімальний виробничий запас, , грн.:

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві, , грн.:

де - собівартість річного випуску продукції, грн.;

- тривалість циклу виготовлення продукції, днів;

- коефіцієнт наростання затрат.

Норматив оборотних коштів в запасах готової продукції, , грн.:

де - одноденний випуск продукції за виробничою собівартістю, грн./день;

- норма запасу готової продукції на складах, днів.

де - собівартість 1 виробу, грн./один.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів, , грн.:

де - залишок коштів на початок періоду, грн.;

- сума витрат, які слід буде зробити у плановому році, грн.;

- сума для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції, грн.

Сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства, , грн.:

3 Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних коштів

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Показниками оборотності оборотних засобів є: коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту.

Коефіцієнт оборотності, , оборотів/рік:

де РП – сума реалізованої за рік продукції, грн.;

– середньорічний залишок нормованих оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт завантаження, К_зав:

Тривалість обороту, , днів:

Сума вивільнених у результатів прискорення оборотності оборотних засобів, , грн.:

де - фактичний обсяг реалізації за рік, грн.;

- планова і фактична тривалість одного обороту оборотних засобів, у днях.

Оборотність безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема приріст прибутку на рівень рентабельності.

Прискорення оборотності оборотних коштів забезпечується:

1) на стадії створення виробничих запасів – раціональне використання ресурсів, удосконалення нормування, налагодження роботи транспорту,оптимальний вибір постачальнику;

2) на стадії незавершеного виробництва – скорочення тривалості виробничого циклу, впровадження прогресивної технології, вдосконалення системи економічного стимулювання;

3) на стадії обігу - раціональна організація збуту, прискорення документообороту, дотримання договірної платіжної дисципліни, використання реклами.

Кожне підприємство самостійно обирає шляхи прискорення оборотності оборотних коштів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва і реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.

Контрольні питання

1 Які існують джерела формування оборотних коштів підприємства?

2 Поняття норма та норматив.

3 Методи нормування оборотних коштів.

4 Що відображає структура оборотних коштів підприємства?

5 Які оборотні кошти нормуються?

6 Які переваги дає підприємству прискорення оборотності оборотних коштів?

7 Шляхи прискорення оборотності оборотних коштів.

Дата добавления: 2014-01-04