Господарська діяльність

Додатковий конспект

Автор – не Шаповалова О.І.

Основні засади господарювання в Україні та господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, між цими суб'єк­тами та ін. учасниками відносин у сфері господарювання визначає і регулює Господарський кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Учасники відносин у сфері господарювання:

· суб'єкти господарювання,

· споживачі,

· органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,

· громадяни,

· громадські та ін. організації, які виступають засновниками су­б'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на

· виготовлення та реалізацію продукції,

· виконання робіт,

· надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

· Підприємництво - здійснюється для досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та з метою одержан­ня прибутку

· Некомерційна господарська діяльність – здійснюється без мети одержання прибутку.

Господарські відносини:

· Господарсько – виробничі - майнові та ін. від­носини, що вини­кають між суб'єкта­ми господарювання при безпосередньо­му здійсненні гос­подарської діяльно­сті;

· Організаційно-господарські – відносини, щоскладаються між суб'єктами госпо­дарювання та су­б'єктами організа­ційно-господарських пов­новажень у процесі управління госпо­дарською діяльністю;

· Внутрішньо – господарські - відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта госпо­дарювання, та відносини су­б'єкта господа­рювання з його структурними підрозділами.

Загальні принципи господарювання:

· забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

· свобода підприємницької діяльності у межах, визначених зако­ном;

· вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

· обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологі­чного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки су­спільства і держави;

· захист національного товаровиробника;

· заборона незаконного втручання органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання не є суб'єктами господарювання Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реа­лізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

У сфері господарювання держава здійснює:

· довгострокову (стратегічну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптима­льне узгодження інтересів суб'єктів го­сподарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

· поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптима­льне узгодження інтересів суб'єктів го­сподарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Економічна стратегія — обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Еко­номічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народ­ного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в націо­нальному та світовому господарстві, та враховуючи законні інте­реси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика — сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в по­точному періоді розвитку народного господарства.

Основні напрями економічної політики, що визначаються державою:

· Структурно – галузева - здійснення державою прогресивних змін у структурі н/г, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій стимулювання розвитку галузей, які визна­чають НТП, забезпечують конкурентоспроможність ві­тчизняної продукції та зростання рівня життя населення;

· Інвестиційна - створення необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основ­них засобів виробництва у пріоритетних галузях, забез­печення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

· Амортизаційна - створення найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів на якісно новій техніко-технологічній основі;

· Інституційних перетворень – формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь – яких протизаконних економічних структур;

· Цінова - регулювання відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської дія­льності, забезпечення стабільності оптових та роздріб­них цін;

· Антимонопольно – конкурентна - створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх вза­ємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монополь­ного ціноутворення та за рахунок зниження якості про­дукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціаль­но орієнтованої економіки;

· Бюджетна – оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у н/г, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері між бюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

· Податкова - забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження, стимулювання суспільно необхідної еко­номічної діяльності, дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав грома­дян при оподаткуванні їх доходів;

· Грошово – кредитна - забезпечення н/г економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населен­ня до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розви­тку економіки;

· Валютна - встановлення і підтримання паритетного курсу націона­льної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

· Зовнішньо – економічна - регулювання відносин суб'єктів господарювання з іно­земними суб'єктами господарювання та захист націона­льного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює:

· екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення без­печних умов життєдіяльності населення;

· соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробіт­ної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єк­тів господарювання:

· державне замовлення, державне завдання;

· ліцензування, патентування і квотування;

· сертифікація та стандартизація;

· застосування нормативів та лімітів;

· регулювання цін і тарифів;

· надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

· надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Державне замовлення - засіб державного регулювання економі­ки шляхом

· формування на договірній (контрактній) основі складу та обся­гів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб,

· розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів го­сподарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замов­ником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконав­цем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відно­сини.

Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право су­б'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємни­цької діяльності впродовж встановленого строку.

Спеціальний торговий патент — це державне свідоцтво, яке за­свідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Патентування може здійснюватися у сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти, обмі­ном готівкових валютних цінностей, у сфері грального бізнесу та побутових послуг та ін.

Дата добавления: 2014-01-04